Analiz Bankivskoj Diyalnosti 1369324708

Аналіз банківської діяльності
Парасій-Вергуненко Ірина Михайлівна
І. М. ПАРАСІЙ-ВЕРГУНЕНКО
АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни
Вступ
Розділ 1. Програма курсу
Розділ 2. Методичні рекомендації до вивчення курсу
Тема 1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності
1.1. Предмет, об’єкти, суб’єкти аналізу та його завдання
1.2. Види аналізу та їх класифікація
1.3. Метод та прийоми економічного аналізу
1.4. Інформаційне забезпечення аналізу діяльності банку
1.5. Організація аналітичної роботи в банку
Тема 2. Аналіз власного капіталу банку
2.1. Мета та завдання аналізу пасивів банку
2.2. Економічна сутність пасивних операцій банку.
Джерела формування ресурсів
2.3. Сутність власного капіталу банку
та його основні функції
2.4. Аналіз достатності банківського капіталу
2.5. Аналіз статутного капіталу
2.6. Аналіз інших складових власного капіталу банку
Тема 3. Аналіз зобов’язань банку
3.1. Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених
коштів
3.2. Завдання та загальна схема аналізу зобов’язань банку
3.3. Аналіз строкових депозитів
3.4. Аналіз депозитів до запитання
3.5. Аналіз використання міжбанківського кредиту
у формуванні ресурсів банку
3.6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
Тема 4. Загальний аналіз активних операцій банку
4.1. Зміст та завдання аналізу активних операцій банку
4.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку
4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активів
Тема 5. Аналіз кредитних операційВСТУП
РОЗДІЛ 1
ПРОГРАМА КУРСУ
Дисципліна «Аналіз банківської діяльності» вивчається на п’ятому курсі студентами
спеціальності «Облік та аудит в управлінні банками» та на четвертому курсі
студентами спеціальності «Банківська справа». Вона входить у перелік дисциплін, які
формують фахівців для банківського сектору національного господарства України, і
посідає одне з головних місць. Це зумовлено значенням економічного аналізу в
управлінні діяльністю будь-якого суб’єкта господарювання.
Мета і завдання курсу — дати студентам ґрунтовні знання про методи і прийоми
аналізу діяльності банку, його клієнтури, про форми організації аналітичної роботи
в банківській установі, навчити студентів користуватися даними аналізу для
прийняття стратегічних управлінських рішень на всіх рівнях.
Предметом курсу «Аналіз банківської діяльності» є економічні процеси, на яких
ґрунтуються банківські операції, методологія здійснення аналізу стосовно
банківської сфери, інформаційна база аналізу.
Завдання даного курсу — обґрунтування методів та прийомів аналізу діяльності банків
як по банку в цілому, так і за окремими напрямами; визначення впливу основних
факторів, які впливають на діяльність банку; набуття навичок аналітичної
інтерпретації отриманих результатів, складання висновків та рекомендацій.
ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ
БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мета та завдання аналізу діяльності банків. Предмет, суб’єкти та об’єкти аналізу.
Загальні та специфічні завдання аналізу. Завдання аналізу з позиції різних
суб’єктів аналізу (стейкхолдерів). Місце та значення аналізу банківської діяльності
в системі економічних дисциплін.
Метод аналізу та його методичні прийоми. Основні принципи аналізу: науковий
характер, системність, оперативність, ефективність. Класифікація методичних
прийомів. Абстрактно-логічні (якісні) прийоми дослідження. Кількісні (описові та
аналітичні) прийоми дослідження: середні та відносні величини, структурні та
аналітичні групування, графічний прийом, ряди динаміки, прийоми елімінування,
кореляційно-регресійний метод, прийоми лінійного програмування.
Класифікація видів аналізу, що застосовуються в банках. Види аналізу за аспектами,
методами та інформаційними джерелами: фінансовий, управлінський, стратегічний,
операційно-вартісний. Види аналізу залежно від періодичності проведення: разовий та
періодичний (щоденний, щотижневий, місячний, квартальний, річний). Види аналізу
залежно від спектру та обсягу питань, що аналізуються: комплексний (повний) та
вибірковий (тематичний та локальний). Види аналізу за суб’єктами аналізу:
внутрішній та зовнішній (міжбанківський порівняльний, дистанційний).
Організація аналітичної роботи в банках. Методичне управління аналітичною роботою
на всіх рівнях управління банками. Керівництво аналітичною роботою на рівні
банківської системи в цілому. Централізована та децентралізована форми організації
аналітичної роботи на рівні окремого банку. Методичне забезпечення економічного
аналізу. Система інформаційного забезпечення, основні принципи побудови системи
аналітичної інформації. Облікові та позаоблікові джерела аналізу. Характеристика
балансу банку як основного джерела інформаційного забезпечення фінансового аналізу
діяльності банку. Зміст, оцінка та аналітичне значення статей балансу.
Взаємозв’язок фінансово-аналітичної служби банку з іншими структурами банку.
Основні етапи аналізу: попередній, аналітичний, підсумковий. Шляхи удосконалення
організації аналітичної роботи в банках.
ТЕМА 2. АНАЛІЗ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ
Поняття банківських ресурсів, їх класифікація з позиції джерел залучення та позиції
витратності. Аналіз структури пасивів банків другого рівня.
Значення власного капіталу банку та його основні функції. Основні завдання та
підходи до аналізу власного капіталу банку. Поняття «власних «коштів-нетто»
(власних оборотних коштів банку, що можуть бути використані в активних операціях).
Іммобілізація власних коштів.
Методика розрахунку власного капіталу банку згідно з чинною інструкцією НБУ.
Поняття регулятивного капіталу. Порядок розрахунку регулятивного капіталу. Основний
капітал, додатковий капітал, відрахування.
Основні нормативи, що регулюють достатність капіталу: мінімальний розмір
регулятивного капіталу (Н1); норматив адекват¬ності регулятивного капіталу (Н2);
норматив адекватності основного капіталу (Н3). Розподіл банків на групи за рівнем
капіталу. Додаткові показники достатності капіталу.
Аналіз структури та окремих складових власного капіталу банку.
Аналіз динаміки зміни розміру статутного фонду. Фактори та причини зміни статутного
фонду. Система показників, що застосовується під час аналізу статутного фонду.
Аналіз складу акціонерів банку на базі особових рахунків. Аналіз дивідендної
політики банку.
Аналіз інших складових власного капіталу банку. Аналіз резерв¬ного капіталу,
спеціальних фондів і резервів банку. Аналіз нерозподіленого прибутку як складової
власного капіталу.
Аналіз субординованого капіталу. Основні вимоги до коштів, залучених на умовах
субординованого боргу. Обмеження, що накладаються на капітал 2-го рівня.
ТЕМА 3. АНАЛІЗ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ БАНКУ
Загальна схема аналізу зобов’язань банку. Класифікація залучених коштів. Залучені
та запозичені кошти банку. Онкольні депозити (депозити до запитання), строкові
депозити, вклади населення, міжбанківський кредит, кошти в розрахунках, креди-
торська заборгованість. Аналіз структури зобов’язань банку. Ви-з¬начення
оптимального співвідношення строкових депозитів та онкольних депозитів. Визначення
ступеня використання залучених коштів, зобов’язань
Аналіз строкових депозитів. Визначення оборотності депозитних вкладень. Розрахунок
середнього терміну зберігання та використання депозитів, рівня осідання депозитних
коштів. Методика розрахунку коефіцієнтів нестабільності депозитів. Аналіз
диверсифікації депозитів.
Особливості аналізу вкладів населення в системі Ощадбанку. Факторний аналіз зміни
вкладів населення регіону.
Аналіз структури депозитів до запитання. Методика розраху-н¬ку коефіцієнта
нестабільності депозитів та економічна інтерпретація його значень. Аналіз
оборотності коштів та рівня їх осідання на поточних рахунках клієнтів.
Обґрунтування можливості переведення стабільного залишку на поточних рахунках
клієнтів у строкові депозити. Порядок оцінювання рівня розвитку клієнтської бази.
Розрахунок коефіцієнтів плинності, залучення клієнтів, закріплення та постійності
клієнтів.
Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні залучених коштів. Його
роль у регулюванні рівня ліквідності банку. Негативні аспекти надмірного рівня
використання МБК. Розрахунок рівня залежності ресурсної бази банку від залучених
МБК.
Визначення обсягу ефективних кредитних ресурсів. Порядок оцінки ефективності
використання банківських ресурсів. Стратегічний аналіз ефективності формування та
використання банківських ресурсів із позицій стабільності та витратності.
Застосування прийомів лінійного програмування в розв’язанні завдань щодо
оптимізації ресурсної бази банку.
ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ АКТИВНИХ
ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
Взаємозв’язок статей активу та пасиву балансу банку. Аналіз основних напрямків
використання ресурсів банку. Аналіз динаміки (темпів зростання, приросту) складу і
структури активів. Аналіз активів банку за допомогою системи коефіцієнтів.
Групування статей активу балансу за суттю банківських операцій, принципами
ліквідності, дохідності, ризику. Аналіз якості активів з позиції ризику. Порядок
розрахунку суми активів, зважених за ступенем ризику. Аналіз активів із позиції
ліквідності. Методика розрахунку суми проблемних корпоративних кредитів, проблемних
міжбанківських кредитів, проблемних цінних паперів. Поняття іммобілізованих дохід-
них активів. Визначення непокритої резервами іммобілізації активів.
ТЕМА 5. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ
Основні завдання аналізу кредитних операцій банку, його інформаційна база. Об’єкти
та суб’єкти кредитування. Класифікація кредитів за типами позичальників: за
термінами надання кредитів, за характером забезпечення та іншими класифікаційними
ознаками.
Аналіз масштабів кредитної діяльності банку порівняно з попередніми періодами та
іншими банками. Аналіз руху кредитів. Розрахунок коефіцієнтів надання та погашення
кредиту. Аналіз повернення позик. Аналіз оборотності позик. Методика розрахун¬ку
тривалості одного обороту позик. Додаткове умовне вивільнення або залучення коштів
в оборот за рахунок зміни швидкості обертання позик.
Аналіз диверсифікації кредитних вкладень. Поняття портфе-ль¬ної, галузевої та
географічної диверсифікації. Розрахунок нормативу Н7 «максимального розміру
кредитного ризику на одного контрагента» та нормативу Н8 — нормативу «великих»
кредитних ризиків».
Аналіз структури кредитного портфеля залежно від різноманіт¬них класифікаційних
ознак: за термінами надання кредитів; за галузевою ознакою; за ризиком; за
фінансовою дисципліною позичальника; за формами забезпечення кредиту; за формами
надання кредиту тощо.
Аналіз якості кредитного портфеля з погляду фінансової дисципліни позичальника (за
терміном погашення кредиту). Методика розрахунку розміру корпоративних кредитів.
Визначення непокритої резервами іммобілізації корпоративних кредитів.
Аналіз якості кредитного портфеля з погляду ризику.
Класифікація позик за групами ризику. Методика розрахунку коефіцієнта зважених
класифікованих позик. Розрахунок коефіцієнтів покриття зважених класифікованих
позик, збитковості позик, проблемних позик. Аналіз забезпеченості позики за видами
забезпечення. Аналіз достатності формування резервів на мож¬ливі втрати за
позиками.
Аналіз динаміки відсоткової ставки за кредитами. Порядок розрахунку мінімальної
відсоткової ставки за позиками, що забезпечує прибуткову діяльність банку на основі
точки «беззбитковості».
Аналіз ефективності кредитних операцій банку. Система оцінних показників
ефективності та дохідності кредитних операцій. Порівняльний аналіз доцільності
вкладень у кредитні операції з погляду ризику та дохідності. Розрахунок показників
прибут¬ковості кредитних операцій.
ТЕМА 6. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТА ІНШИХ
ОПЕРАЦІЙ БАНКУ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
Основні завдання аналізу операцій банку з цінними паперами, його інформаційна база.
Аналіз масштабів операцій банку з цінними паперами в порівнянні з даними попередніх
періодів та інших банків.
Класифікація видів цінних паперів. Аналіз структури й динаміки операцій банку з
цінними паперами. Аналіз структури операцій за напрямками діяльності. Аналіз
відповідності структури джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень у цінні
папери. Вимоги щодо прямих інвестицій, які здійснюють банки згідно з чинною
інструкцією НБУ. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою
(Н11). Норматив загальної суми інвестування (Н12).
Методика формування резерву від знецінення цінних паперів та його достатності.
Визначення проблемних цінних паперів.
Система показників аналізу якості акцій, облігацій. Особливості аналізу ОВДП.
Аналіз операцій банку з векселями.
Аналіз дохідності операцій банку з цінними паперами. Система показників дохідності
операцій з цінними паперами. Факторний аналіз доходу від окремих операцій з цінними
паперами. Методика розрахунку коефіцієнта інвестування.
Аналіз нефінансових інвестиційних активів. Аналіз матеріаль-них і нематеріальних
інвестиційних активів. Аналіз структури капітальних вкладень. Поняття захищеного
капіталу. Оптимальний розмір вкладень у нерухоме майно та інші матеріальні активи
відносно обсягу власного капіталу.
ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ
Основні завдання аналізу валютних операцій банку, його інформаційна база. Аналіз
масштабів валютних операцій банку порівняно з попередніми періодами та іншими
банками.
Види валютних операцій, що здійснюють банки. Аналіз струк-тури й динаміки валютних
операцій банку. Прогнозування курсів валют як напрямок валютної політики. Аналіз
форвардних та ф’ючерних операцій з іноземною валютою. Аналіз закритої й відкритої
валютних позицій, довгої та короткої відкритих валютних позицій. Аналіз дотримання
основних нормативів відкритої валютної позиції банку. Методика розрахунку нормативу
ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13). Норматив
ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та норматив ризику
загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).
Аналіз структури валютних доходів та витрат банку. Аналіз прибутку від валютних
операцій.
Аналіз неторговельних валютних операцій. Методика розрахунку коефіцієнта
ефективності роботи пункту обміну валюти. Склад доходів та витрат обмінного пункту.
Факторний аналіз доходів обмінного пункту. Визначення факторів другого порядку, що
впливають на дохідність пункту обміну валют.
Аналіз дохідності за операціями з готівковою валютою. Аналіз підкріплення обмінних
пунктів гривнею.
Аналіз ефективності валютних операцій у цілому. Система показників, що
характеризують дохідність та прибутковість валютних операцій.
Розрахунок питомої ваги доходів від валютних операцій у загальних доходах.
ТЕМА 8. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ
ТА ІНШИХ ОПЕРАЦІЙ
Суть та порядок виконання банками основних видів послуг. Розрахункові послуги
банків. Організація безготівкових та готівкових розрахунків. Форми та види
безготівкових розрахунків: розрахунки платіжними дорученнями, розрахунки чеками,
розрахунки за допомогою акредитивів, розрахунки вимогами-дору¬ченнями, розрахунки
за допомогою векселів. Аналіз структури та динаміки безготівкових розрахунків.
Факторний аналіз доходів від безготівкових розрахунків.
Сутність касових послуг банків. Аналіз масштабів та динаміки касових операцій.
Аналіз структури готівки в касі за видами валют. Аналіз дотримання прогнозного
розрахунку касових оборотів банку. Факторний аналіз доходів банку від касових
операцій.
Види послуг кредитного характеру: факторинг, лізинг, посередницькі та трастові
послуги.
Сутність факторингових операцій. Місце факторингових операцій в активних операціях
банку. Аналіз обсягу та динаміки фак¬торингових операцій банку. Аналіз галузевої
структури факторингових операцій з метою диверсифікації ризику. Аналіз структури
платежів з визначенням питомої ваги прострочених платежів, аналіз їх тривалості.
Аналіз ефективності факторингових операцій.
Сутність лізингових операцій. Аналіз масштабів лізингових операцій в активних
операціях банку. Структурний аналіз лізингових операцій за суб’єктами. Аналіз
лізингових операцій за строками дії лізингу. Аналіз забезпеченості лізингових
операцій довгостроковими джерелами фінансування. Аналіз ефективності лізингових
операцій.
Особливості аналізу форфейтингових операцій та овердрафту. Місце цих операцій у
структурі активних операцій банку. Застосування графічного методу в аналізі
динаміки цих операцій. Аналіз динаміки коштів на поточному рахунку клієнта з
використанням овердрафту. Аналіз ефективності форфейтингових операцій банку та
овердрафту.
Сутність та види посередницьких послуг, що надаються банками: посередництво в
отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою,
майном. Емісійні, гарантійні, трастові та страхові послуги банків. Структурний
аналіз посередницьких послуг. Аналіз ефективності проведення даних послуг. Аналіз
послуг консультаційного характеру. Сутність агент¬ських послуг банку. Аналіз
масштабів агентських послуг банку в активних операціях. Структурний аналіз
агентських послуг залежно від клієнтів. Аналіз ефективності агентських послуг.
ТЕМА 9. АНАЛІЗ ДОХОДІВ І ВИТРАТ БАНКУ
Основні напрямки, завдання та інформаційна база аналізу.
Класифікація доходів банку. Групування окремих статей доходів. Поняття процентних
та непроцентних доходів. Аналіз динаміки та структури доходів. Вертикальний аналіз
доходів банку. Горизонтальний аналіз динаміки дохідних статей. Аналіз ритмічності
темпів зростання операційних доходів.
Аналіз стабільності доходів за допомогою методів середньоквадратичних відхилень у
доходах, коефіцієнта варіації та індексу нестабільності доходів.
Факторний аналіз доходів від кредитних операцій. Застосування декомпозиційного
аналізу у формуванні факторних моделей. Факторний аналіз доходів від операцій з
цінними паперами, доходів від корпоративних прав, доходів обмінних пунктів, доходів
від розрахунково-касового обслуговування.
Аналіз відносних показників дохідності. Методика розрахунку коефіцієнтів дохідності
активів, дохідності дохідних активів, коефіцієнтів операційного та процентного
доходу.
Загальна схема аналізу витрат банку. Класифікація витрат ба-н¬ку. Групування
окремих статей витрат. Аналіз динаміки та структури витрат. Вертикальний аналіз
витрат банку. Горизонтальний аналіз динаміки окремих статей витрат банку. Поняття
процентних та непроцентних витрат.
Факторний аналіз зміни витрат банку за залученням ресурсів. Факторний аналіз витрат
за операціями з цінними паперами. Застосування декомпозиційного аналізу у
формуванні факторних мо¬делей витратності. Структурний і горизонтальний аналіз
витрат, пов’язаних із забезпеченням функціональної діяльності банку.
Аналіз відносних показників витратності. Методика розрахун-ку показників
витратності активів, витратності працюючих активів, витратності залучених коштів,
витратності доходів та ін.
Порівняльний аналіз відносних показників дохідності банку та відповідних показників
витратності. Порівняльний аналіз показників витратності. Порівняльний аналіз темпів
зростання доходів та витрат.
Визначення резервів збільшення доходів банку та зменшення витрат.
ТЕМА 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ
РЕЗУЛЬТАТІВ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ БАНКУ
Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу прибутку й рентабельності.
Складові балансового прибутку та модель формування чистого прибутку. Аналіз
динаміки абсолю-т¬ного розміру прибутку та розрахунок темпів його зростання.
Порівняння темпів зростання прибутку з темпами інфляції. Аналіз структури прибутку,
факторів та причин зміни балансового прибутку. Стратегічний аналіз фінансових
результатів діяльності банку. Методика розрахунку «точки беззбитковості» роботи
банку. Ситуаційний аналіз рівня прибутку банку та визначення необхідного рівня
умовно-постійних та умовно-змінних витрат.
Моделювання рівня дохідності активів та витратності ресурсів для досягнення
цільового рівня прибутковості.
Факторний аналіз окремих складових балансового прибутку. Факторний аналіз прибутку
від реалізації кредитів. Визначення резервів збільшення прибутку та розроблення
заходів для їх мобілізації. Аналіз розподілу прибутку.
Система фінансових коефіцієнтів прибутковості. Розрахунок факторів, що впливають на
зміну цих коефіцієнтів. Декомпозиційний аналіз показників прибутковості. Формула
Дюпона. Методика розрахунку показників прибутковості активів, прибутковості
капіталу, рентабельності доходу, рентабельності роботи банку. Факторний аналіз
зміни показників прибутковості. Оцінка факторів із позиції ліквідності балансу та
банківських ризиків.
Методика розрахунку показників: відсоткової маржі, спреду, рівня покриття
непроцентних витрат непроцентними доходами.
Розроблення рекомендацій з метою підвищення прибутковості банку та забезпечення
його стабільності в новому році.
ТЕМА 11. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ
Значення, мета та завдання й інформаційні джерела аналізу. Поняття «ліквідність» та
«платоспроможність» банку. Місце та роль ліквідності в реалізації функцій банку.
Оцінка ліквідності з позиції «запасу» та з позиції «потоку».
Методика ретроспективного аналізу ліквідності банку. Коефіцієнтний аналіз ліквідної
позиції банку. Методика аналізу статич¬ної ліквідності банку. Основні нормативи, що
регулюють ліквідність банків другого рівня. Методика розрахунку нормативу миттєвої
ліквідності (Н4). Норматив поточної ліквідності (Н5). Норматив короткострокової
ліквідності (Н6). Додаткові коефіцієнти, що характеризують статичну ліквідність
банку. Міжнародний досвід оцінки ліквідності банку.
Аналіз ресурсної бази та активів банку з позиції ліквідності. Аналіз структури
активів та пасивів та їх ув’язка з позиції ліквідності. Нетто-ліквідна позиція
банку. Відповідність джерел коштів напрямам їх розміщення з позиції ліквідності.
Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку. Групування активів за строками їх
погашення та групування зобов’язань відповідно до строків їх виконання. Аналіз
розриву ліквідності банку. Визначення надлишку або дефіциту ліквідних активів для
виконання своїх зобов’язань. Аналіз динамічної ліквідності банку на основі
зіставлення коефіцієнтів оборотності активів та оборо-т¬ності зобов’язань
(депозитів). Аналіз ліквідності на основі платіжного календаря. Вплив обов’язкового
резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ на рівень ліквідності
банку.
Аналіз потреби банку в ліквідних засобах. Стратегічний аналіз ліквідної позиції
банку. Прогноз мінімального резервного залишку на коррахунку.
ТЕМА 12. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ
Визначення ризику та їх класифікація. Система основних показників ризику. Зовнішні
банківські ризики: країнові ризики (політичні, правові, загальноекономічні,
фінансові, технічні, інші); валютні ризики (контрактні, трансляційні, операційні);
ризик форс-мажорних обставин, кон’юнктурні ризики, інфляційні ризики. Показники
внутрішніх ризиків: структурні ризики, ризик складу клієнтів, розрахункові ризики,
інвестиційні ризики, емісійні ризики, ризики зловживань, ризики позабалансової ді-
яльності, портфельні, або балансові, ризики (ризики активних операцій, ризики
пасивних операцій, ризики капіталу). Поняття портфельних балансових ризиків:
кредитні ризики, процентні ризики, ризик незбалансованої ліквідності, ризик
недостатньої диверсифікації операцій.
Аналіз і оцінка кредитного ризику. Сутність і напрямки управління кредитними
ризиками. Класифікація кредитних ризиків. Структурний аналіз кредитного портфеля з
позиції кредитного ризику. Факторний аналіз кредитного портфеля та предмет
ризикованості в цілому. Факторний аналіз кредитного ризику за видами класифікованих
кредитів. Методи управління кредитним ризиком. Основні економічні нормативи, що
регулюють кредитний ризик з позиції портфельної диверсифікації. Цінова (процентна)
політика банку як інструмент управління кредитним ризиком. Формування страхових
резервів за кредитними ризиками. Аналіз якості кредитного портфеля з позиції
захищеності від можливих втрат. Аналіз достатності створених резервів під кредитні
операції.
Аналіз і оцінка валютного ризику. Різновиди валютних ризиків: операційний валютний
ризик, трансляційний валютний ризик, економічний валютний ризик. Політика банку
щодо управління валютним ризиком. Регулювання валютних ризиків з боку НБУ через
нормативи відкритої та закритої валютних позицій. Методика розрахунку нормативу
ризику загальної відкритої (довгої/
короткої) валютної позиції банку (Н13). Норматив ризику загальної довгої відкритої
валютної позиції банку (Н13-1) та норматив ризику загальної короткої відкритої
валютної позиції банку (Н13-2). Поняття «максимальної» валютної позиції та
«глобальної» валютної позиції. Операційні та структурні валютні позиції. Балансові
та позабалансові валютні позиції. Сутність процесу хеджування як основного
інструменту зниження валютного ризику.
Аналіз і оцінка інвестиційного ризику. Основні ризики інвестиційної діяльності:
ризик ліквідності, ризик дострокового погашення цінних паперів, ризик, пов’язаний з
тривалістю обігу цінних паперів, інфляційний, процентний, кредитний, діловий
ризики. Основні вимоги з боку НБУ щодо прямих інвестицій, які здійснюють банки.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11). Норматив
загальної суми інвестування (Н12). Ризик незбалансованої ліквідності відносно
доходів. Порівняльний аналіз дохідності різних видів цінних паперів.
Аналіз і оцінка процентного ризику. Сутність GAP-менедж-менту. Методика обчислення
показника GAP (як різниці чутливих активів та величини чутливих зобов’язань),
коефіцієнта GAP (як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань), індексу
процентного ризику.
Аналіз загального розміру банківських ризиків.
ТЕМА 13. АНАЛІЗ І ОЦІНКА
ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ
Аналіз фінансової стійкості банку. Методика розрахунку та економічний зміст
основних коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості: коефіцієнта надійності,
коефіцієнта фінансового важеля; коефіцієнта участі власного капіталу у формуванні
активів, коефіцієнта захищеності дохідних активів власним капіталом.
Аналіз ділової активності. Підходи до визначення ділової активності банків.
Коефіцієнтний аналіз ділової активності. Методика розрахунку та економічне значення
коефіцієнтів, що характеризують активність залучення коштів: активності залучення
позичених та залучених коштів, активності залучення строкових коштів, активності
залучення міжбанківських кредитів, активності використання залучених коштів у
дохідні активи, активності використання залучених коштів у кредитний портфель.
Методика розрахунку та економічне значення коефіцієнтів, що характеризують
активність банку з розміщення ресурсів: рівень дохідності активів, рівень кредитної
активності, рівень інвестиційної активності, рівень проблемних кредитів.
Аналіз ділової активності методом зіставлення і взаємоув’язки між джерелами
формування ресурсів та напрямками їх вкладень в активи.
Аналіз ефективності управління. Коефіцієнтний метод оцінки ефективності управління
за допомогою відносних показників прибутковості, дохідності, витратності,
продуктивності праці. Аналіз ефективності управління за абсолютними показниками.
Рейтингові системи оцінки фінансового стану банків. Поняття дистанційного аналізу
діяльності банків. Уніфіковані та диферен-ційовані рейтинги. Поняття номерного,
бального та індексного рейтингів.
Рейтингова система «CAMEL». Аналіз капіталу банку. Аналіз якості активів банку.
Аналіз ефективності роботи банку. Аналіз ліквідності банку. Аналіз менеджменту
банку. Методика визначення сукупного рейтингу комерційного банку.
Відкриті рейтингові системи оцінки банків. Підходи становлення узагальнюючої оцінки
надійності банків. Методика встановлення ліміту кредитування банків на основі
рейтингових оцінок. Система рейтингових показників за методикою В. С. Кромо¬нова.
Система рейтингових показників за методикою О. Б. Ши¬рінської. Інші відкриті
рейтингові системи. Диференційована оцінка рейтингу банків залежно від користувачів
інформації.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ
ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1.1. Предмет, об’єкти, суб’єкти аналізу та його завдання.
1.2. Види аналізу та їх класифікація.
1.3. Метод та прийоми економічного аналізу.
1.4. Інформаційне забезпечення аналізу діяльності банку.
1.5. Організація аналітичної роботи в банку.
1.1. Предмет, об’єкти, суб’єкти аналізу
та його завдання
Управління діяльністю комерційних банків базується на попередньо отриманих даних
аналітичної роботи. Аналіз операцій бан¬ків є одним з найважливіших напрямків
економічної роботи.
Аналіз банківських операцій на макрорівні потрібний Національному банку для

вивчення та прогнозування ситуацій на фінансовому та кредитному ринках країни,
стійкості та надійності як банківської системи в цілому, так і окремих банків, їх
груп у різних регіонах, контролю за виконанням банками встановлених стандартів і
нормативів, а також для визначення основних напрямків грошово-кредитної політики.
Не менш важливим є й аналіз банківської діяльності на мікрорівні як один із етапів
економічної роботи банку. Ця робота спрямована на управління його активними та
пасивними операціями. При цьому чим більший банк, тим вагоміше значення має
правильна організація його роботи, забезпечення нормального й ефективного
функціонування. Це пов’язано з розвитком пайової (акціонерної) форми власності у
банківському секторі економіки.
Робота банків на комерційних умовах визначає орієнтацію їх діяльності на
максимізацію їх прибутку, перегляд традиційних форм і методів проведення операцій,
регулярний аналіз ефективності їх здійснення.
Аналіз діяльності банків — це комплексне вивчення комерційної або іншої діяльності
окремих банків, їх угруповань або бан¬ківської системи в цілому, яке полягає в
пошуку необхідної інформації, її обробці та економічній інтерпретації отриманих
результатів з метою прийняття управлінських рішень.
Основною метою аналізу діяльності банку є пошук резервів підвищення ефективності
роботи банківської установи, максимізація його прибутку за мінімізації ризику.
Об’єкт дослідження — конкретні банківські установи, їх філії або підрозділи.
Предмет дослідження — сукупна діяльність комерційного банку та окремі її напрямки
(кредитні, валютні операції, розраху-н¬ково-касове обслуговування, операції з
цінними паперами).
Суб’єктами аналізу є як самі комерційні банки, так і інші кредитні установи, а
саме: НБУ, банки-кореспонденти, реальні та потенційні клієнти, аудиторські фірми,
податкові органи, місцеві та центральні органи влади.
З позиції самих комерційних банків ставляться такі за-вдання:

• оптимізація структури активних та пасивних операцій з метою максимізації
прибутку;
• контроль за дотриманням установлених НБУ економічних нормативів;
• мінімізація всіх видів банківських ризиків;
• визначення фінансової стійкості банку;
• підтримання його ліквідності та платоспроможності.
З позиції банківських клієнтів основними завданнями є:

• визначення фінансової стійкості та надійності банку;
• оцінка якості та вартості обслуговування;
• визначення спектра послуг, що надаються банком;
• доцільність та перспективність подальших стосунків з бан-ком.
З позицій НБУ основними завданнями є:

• контроль за дотриманням економічних нормативів;
• зниження ризикованості банківських операцій;
• аналіз фінансової стійкості та платоспроможності банків другого рівня.
Перед аудиторськими фірмами постають такі основні завдання:

• перевірка достовірності аналітичного обліку та фінансової звітності;
• перевірка правильності розрахунків окремих показників;
• оцінка перспектив розвитку банку та ймовірності його банкрутства.
Схематично суб’єкти аналізу діяльності комерційних банків можна подати таким чином
(рис 1.1.)
Рис. 1.1. Основні суб’єкти аналізу діяльності

комерційних банків
Незважаючи на існування різних напрямків та критеріїв аналізу, методика читання та
аналізу балансу банку повинна бути єдиною, щоб забезпечити зіставлення одержаних у
процесі аналізу даних.
1.2. Види аналізу та їх класифікація
Види аналізу діяльності банку залежать від мети аналізу й об’єкта, який
досліджується. Класифікація видів аналізу банку може бути подана у вигляді такої
схеми:
Рис. 1.2. Класифікація видів економічного

аналізу банківської діяльності
Наведені дані свідчать, що вид аналізу залежить від: періодичності його проведення;
обсягу питань, що аналізуються; мети та характеру дослідження; складу об’єктів,
котрі аналізуються; масштабності та спектра послуг, що надаються банком.
За періодичністю проведення аналізу виділяють разовий та періодичний аналіз.
Разовий аналіз проводиться епізодично за якихось певних умов (у разі зміни
керівництва, акціонерів, форс-мажорних обставин).
Періодичний — це аналіз, що проводиться систематично через певний інтервал часу.
Залежно від інтервалу часу проведення аналізу виділяють: щоденний, тижневий,
декадний, місячний, квартальний, річний.
Якщо за повного аналізу вивчаються всі сторони роботи комерційного банку, то за
тематичного — лише вузьке коло питань, які дають змогу виявити можливості
поліпшення окремих сторін діяльності банку. Локальний аналіз передбачає вивчення
роботи окремих структурних підрозділів банку.
Попередній аналіз виконується під час оцінки аналітичних рахунків для виявлення
можливості здійснення банком будь-яких операцій.
До оперативного аналізу звертаються під час поточної роботи банку для оцінки
дотримання нормативів ліквідності та інших показників, для вжиття термінових
заходів, що забезпечують їх виконання, а також отримання достатнього прибутку.
Підсумковий аналіз використовується для визначення ефективності діяльності
комерційного банку, виявлення резервів збіль¬шення його прибутковості.
Перспективний аналіз використовується для прогнозування результатів, що очікуються
у наступному періоді, та визначення подальших напрямів грошово-кредитної політики.
За аспектами та методами дослідження виокремлюють фінансовий, управлінський та
операційно-вартісний аналіз.
Фінансовий аналіз, як правило проводиться на основі фінансової звітності і включає
такі питання, як аналіз фінансових результатів, прибутковості роботи банку,
фінансової стійкості та надійності, його ділової активності, ліквідності та
платоспромо-ж¬ності.
Управлінський аналіз охоплює ширше коло питань дослідження роботи банківської
установи та базується не тільки на даних фінансової звітності, а й даних
аналітичного бухгалтерського обліку. Управлінський аналіз не тільки констатує факт
і результат роботи банку, а й виявляє причинно-наслідкові залежності, дає змогу
виявити причини зміни окремих явищ, оптимізувати структуру активно-пасивних
операцій, виявити резерви підвищення ефективності роботи банку.
Різновидом управлінського аналізу є стратегічний аналіз. Стратегічний аналіз
використовується задля вибору конкретної стратегії з багатьох альтернатив і
відрізняється від звичайного управлінського аналізу такими моментами:
• стратегічний аналіз передує економічним процесам, а не йде після них, як це
має місце в ретроспективному економічному аналізі;
• банківські операції аналізуються не відокремлено, а комплексно;
• базами порівняння слугують, як правило, нормативи та дані кращих банківських
установ;
• інформаційна база аналізу не обмежується бухгалтерськими та статистичними
даними конкретного банку, а використовується позаоблікова інформація, що стосується
роботи банку та зовнішнього середовища.
Операційно-вартісний аналіз балансу банку дає змогу визначити спеціалізацію
діяльності комерційного банку, його місце у системі госпрозрахункових відносин,
можливості, форми та пер¬спективи взаємовідносин з іншими контрагентами цієї
системи. Крім того, операційно-вартісний аналіз дає змогу оцінити ефективність та
доцільність функцій, які виконуються банком. Оцінювання проводиться на підставі
загальної суми балансів, співвідношення розмірів депозитів і кредитів, власних і
залучених коштів, а також питомої ваги міжбанківських операцій у загальному обсязі
ресурсів та їх вкладень. Під час аналізу визначаються основні напрями діяльності
комерційних банків, які характеризують його спеціалізацію. Питома вага тієї чи
іншої операції, яка виконується банком, у загальній сумі балансу демонструє її вагу
для банку. В умовах розвитку конкуренції між банками за клієнтуру, а також аналізу
процесів регіонального розвитку зростає значення аналізу операцій комерційних
банків у територіальному розподілі.
Операційно-вартісний аналіз поглиблює дослідження дохідності банку і дає уявлення
про вартість, збитковість та рентабель¬ність певних операцій. Він дає змогу оцінити
значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і визначити головні
напрямки депозитно-позикової політики банку щодо конкретних контрагентів з метою
максимізації прибутку.
З позиції суб’єктів проведення банківського аналізу заведено виділяти внутрішній та
зовнішній аналіз.
Внутрішній аналіз передбачає проведення аналітичних процедур внутрішніми
аналітиками банку. Цей аналіз здійснюється з метою прийняття оптимальних
управлінських рішень менеджерами банку з метою максимізації прибутку. Інформаційна
база для такого аналізу більш повна, ніж при проведенні зовнішнього (дистанційного)
аналізу, що дає змогу детальніше та повніше аналізувати всі аспекти банківської
діяльності.
Зовнішній аналіз проводиться зовнішніми (стосовно конкре-т¬ного банку) аналітиками
і включає такі різновиди: дистанційний, рейтинговий, порівняльний,
народногосподарський.
Дистанційний аналіз проводиться контрагентами банку в разі встановлення
кореспондентських та інших партнерських відносин, надання міжбанківського кредиту.
Такий аналіз зазвичай здійснюється на основі обмеженої фінансової інформації і
передбачає оцінювання фінансової стійкості та надійності банку-партнера, оцінювання
банківських ризиків.
Рейтинговий аналіз — це метод порівняльного аналізу кількох банків. Метою
рейтингового оцінювання є відображення в однаковій та зрозумілій формі фінансового
стану банків, дотримання ними вимог законодавчих та нормативних актів і загальної
надійності їх функціонування.
Народногосподарський аналіз банківської діяльності дає змогу визначити масштабність
активно-пасивних операцій та їх прибутковість, а також ступінь участі комерційних
банків у формуванні маси позикового фонду країни. Аналіз масштабності активно-
пасивних операцій проводиться через зіставлення масштабів конкретних видів операцій
з середнім рівнем аналогічних показників або з абсолютними масштабами по
банківській системі в цілому.
1.3. Метод та прийоми економічного аналізу
Вивчаючи це питання, слід пам’ятати, що під методом економічного аналізу розуміють
науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів
та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрун¬товані
управлінські рішення.
Категорії економічного аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки.
До таких належать: фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток,
дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов’язання, активи, грошовий потік,
леверидж та ін.
Принципи економічного аналізу регулюють процедурну сторону його методології та
методики. До них належать: системність та комплексність, періодичність,
зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність та об’єктивність, доречність
та своєчасність.
Метод аналізу реалізується через його науковий апарат, що являє собою сукупність
прийомів дослідження.
Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи
аналізу, які можна назвати інструментарієм аналізу. Класифікація технічних прийомів
економічного аналізу наведена на рис. 1.3.
Усі прийоми економічного аналізу можна поділити на дві групи: якісні та кількісні.
Якісні прийоми дослідження не дають жодної числової характеристики явищам, що
вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси,
визначають способи підходу до вивчення закономірностей. Якісні прийоми притаманні
процесу наукового пізнання в цілому і в інших наукових сферах дослідження.
До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження належать: аналіз
(деталізація), синтез (узагальнення), індукція, дедукція, порівняння, евристичні
прийоми.
Рис. 1.3. Класифікація прийомів економічного аналізу
Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику економічним явищам, що

досліджуються, і поділяються на описові та аналітичні.
Описові прийоми дослідження дають змогу визначити розміри, масштаби, тенденції,
динаміку розвитку економічних процесів, стан та структуру економічних явищ, дають
певну числову характеристику окремих напрямків діяльності підприємства. До них
належать середні та відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні
та типологічні групування.
Аналітичні прийоми дають змогу не тільки визначити певні значення показників, що
характеризують економічні процеси, а й дослідити причинно-наслідкові залежності між
явищами, ступінь впливу окремих факторів на предмет дослідження. У свою чергу,
аналітичні прийоми поділяються на прийоми, за допомогою яких вивчаються
функціональні (детерміновані) залежності, і прийоми, що використовуються під час
дослідження стохастичних взаємозв’язків. До перших належать ланцюгові підстановки,
спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний спосіб, інтегральний,
пропорційного ділення, пайової участі, балансовий прийом. Серед прийомів
стохастичного факторного аналізу найбільш поширені такі, як аналітичні групування,
кореляційно-регресійний метод, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз. В окрему
групу можна виділити прийоми, що дають змогу оптимізувати певні економічні явища.
До них відносять прийоми лінійного програмування, теорію масового обслуговування,
теорію ігор та інші економіко-математичні методи.
Техніка застосування цих прийомів детально описана в навча-ль¬ному посібнику
«Економічний аналіз» (за ред. М. Г. Чумачен-
ка. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 57—121).
1.4. Інформаційне забезпечення аналізу
діяльності банку
Аналіз діяльності банку здійснюється за допомогою різноманітних показників
діяльності комерційного банку, які ми беремо з документів, що формують інформаційну
базу економічного аналізу.
Аналіз фінансової звітності — це процес, який має на меті дати оцінку поточного і
минулого фінансового стану банку й основних результатів його діяльності. При цьому
основною метою аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозу майбутніх
результатів діяльності банку.
Склад інформаційної бази економічного аналізу розглянемо за допомогою схеми:
Рис. 1.4. Класифікація інформаційних джерел аналізу

Інформація, яка використовується при аналізі діяльності банку, повинна відповідати
таким вимогам (рис. 1.5):
Рис. 1.5. Основні вимоги до інформаційної бази аналізу

Далі необхідно ознайомитися з коротким змістом кожної вимоги до інформації, що
використовується у процесі аналізу діяль¬ності комерційного банку.
Доступність передбачає, що інформація, яка входить у фінансові звіти, має бути
зрозумілою для користувача з певним рівнем знання бізнесу, економіки і
бухгалтерського обліку. Складну інформацію, яка необхідна для повного розкриття
ситуації, слід надавати найбільш зрозумілим способом.
Під значущістю розуміють те, що інформація у фінансовій звітності повинна бути
корисною для прийняття рішень економі-ч¬ного характеру.
Для того щоб інформація була значущою, вона має бути матеріальною. Інформація є
матеріальною, якщо її ненадання або неправильне подання може вплинути на рішення
економічного характеру.
Надійність інформації забезпечується в тому разі, коли вона не містить матеріальних
помилок.
Надійність інформації передбачає:
1. Правдиве уявлення, тобто позиція фінансової звітності забезпечує правдиве її
подання, якщо вона може бути оцінена з достатньою точністю, щоб бути корисною.
2. Перевагу змісту над формою. Іншими словами інформація повинна надаватися
відповідно до її економічної користі, а не просто за її юридичною формою.
3. Нейтральність — інформація має бути вільною від упередженості, її подання у
фінансовій звітності не повинно бути вибір¬ковим для досягнення попередньо
встановленого результату.
4. Для того щоб відповідати таким вимогам як надійність і значущість, фінансова
звітність повинна містити інформацію, яка базується на певних розрахунках
(наприклад, можливість повернення боргів, строки «життя» виробничих активів). З
метою уникнення матеріальної недооцінки або переоцінки позицій фінансової звітності
при розрахунках необхідно керуватися принципом «обережності».
Порівнянність фінансової звітності забезпечується у тих випадках, коли:
1) є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що
аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльного
оцінювання їх фінансового стану і результатів їхньої діяльності;
2) можна порівняти фінансову звітність комерційного банку протягом певного
періоду для визначення тенденцій у фінансовому стані і результатах діяльності
банку.
Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків перевіряється
в процесі перевірки її достовірності.
Перевірка звітності може бути:
• формальна;
• логічна;
• обліково-контрольна.
Формальна перевірка звітності банків передбачає перевірку повноти складу наданих
документів відповідно до їх складу, передбаченого Правилами організації фінансової
та статистичної звітності банків України, які затверджені постановою Правління
Національного банку України від 12.12.1997 р. № 436. Крім того, за формальної
перевірки звітності перевіряється правильність її оформлення відповідно до вимог,
викладених у згаданій вище постанові Національного банку України.
Логічна перевірка передбачає перевірку взаємоув’язки ідентичних показників у різних
формах звітності.
Обліково-контрольна — це перевірка правильності розраху-н¬ку окремих показників
комерційних банків.
Основним джерелом аналізу банківської діяльності є банківський баланс та
спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерційних банків поділяються на
щоденні, щомісячні і щоквар¬тальні. Окремі джерела інформації для проведення
аналізу окремих видів діяльності банку наведено у відповідних розділах посібника.
1.5. Організація аналітичної роботи в банку
Методичне управління організацією аналітичної роботи на рі-в¬ні комерційних банків
за умови централізованої форми здійснюється відділом економічного аналізу або
відділом аналізу банківських ризиків.
На рівні НБУ керівництво аналітичною роботою здійснюється управлінням аналізу
діяльності банків та контролю економічних нормативів департаменту банківського
нагляду.
Етапи аналізу банківської діяльності
Етапи аналітичної роботи розрізняються за трудомісткістю роботи, обсягом
інформації, що обробляється, та часом проведення. Відповідно до цього змінюються
кваліфікаційні вимоги до службовців банку, які зайняті на окремих етапах
аналітичної роботи.
Рис. 1.6. Основні етапи аналізу банківської діяльності

З наведеної схеми видно, що аналіз діяльності банку здійснюється в три етапи.
Докладніше зупинимося на першому етапі, в рамках якого проходить так зване
«читання» балансу. Під «читанням» балансу розуміють попереднє загальне ознайомлення
з підсумками роботи банку та його фінансовим станом. «Читання» балансу починається
зі встановлення змін у розмірі валюти балансу за звітний період. Для цього підсумок
балансу на кінець звітного періоду порівнюють зі підсумками балансу на початок
звітного періоду. Це дає змогу визначити загальний напрямок руху балансу. В умовах
стабільної економіки збільшення валюти балансу оцінюється позитивно, а зменшення —
негативно. В умовах інфляційних процесів необхідно проводити коригування валюти
балансу на рівень інфляції у звітному періоді.
У процесі «читання» балансу проводиться візуальна та найпростіша перевірка
показників балансового звіту за формальними та якісними ознаками. З цією метою
здійснюється структурування окремих його статей, групування рахунків пасиву й
активу за різними критеріями. У процесі «читання» балансу перевіряється:
• відповідність окремих груп активу і пасиву балансу за строками, видами
витрат, їх джерелами, категоріями контрагентів;
• дотримання нормативних вимог Національного банку Украї-ни;
• дотримання внутрішніх правил комерційного банку.
Крім того, перевіряється:
• правильність заповнення балансу, звітних форм, тобто наявність усіх підписів,
підсумків балансу, його розділів, статей;
• взаємоув’язка показників різних форм звітності.
Особливу увагу в процесі «читання» балансу звертають на так звані «хворі» статті
балансу. «Читання» «хворих» статей балансу дає змогу зробити деякі висновки про
фінансовий стан банку.
Тільки виконавши зазначену роботу, можна розрахувати показ¬ники, необхідні для
аналізу, які будуть відображатися в зведених таблицях.
Докладніше про організацію економічної роботи в банку можна прочитати в навчальному
посібнику Тиркало Р. І., Щивоблок З. І. Фінансовий аналіз комерційного банку:
Основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг [20, С. 69—82].
Питання для самоперевірки
1. Яке місце посідає аналіз у пізнанні економічних явищ?
2. Яка різниця у змісті банківського аналізу на макро- та мікрорівнях?
3. Місце економічного аналізу в системі управління банком.
4. Мета і завдання економічного аналізу діяльності банків.
5. Які завдання стоять перед економічним аналізом в банківських установах?
6. Назвіть завдання аналізу, які стоять перед зовнішніми користувачами
аналітичної інформації.
7. Що розуміють під предметом, суб’єктами та об’єктами аналізу банківської
діяльності?
8. Види банківського аналізу та їх класифікація.
9. У чому полягає сутність фінансового аналізу банків?
10. У чому полягає сутність управлінського аналізу діяльності банків?
11. У чому полягає сутність операційно-вартісного аналізу діяльності банків?
12. Сформулюйте економічну сутність стратегічного аналізу в банках та його
характерні особливості.
13. Основні категорії економічного аналізу.
14. Поняття факторів і резервів та їх класифікація.
15. Що розуміють під методом економічного аналізу? Які його основні риси та
характерні особливості?
16. У чому полягає сутність системного підходу і як він виявляється в
економічному аналізі?
17. У чому полягає сутність якісних (абстрактно-логічних) та кількісних прийомів
економічного аналізу?
18. Які види аналітичної інформації використовуються в банківському аналізі?
19. Які основні вимоги ставляться до аналітичної інформації?
20. Назвіть основні етапи аналітичної роботи в банку та дайте їх характеристику.
21. Які є способи перевірки достовірності інформації?
22. Як повинні оформлятись результати аналізу?
2.1. Мета та завдання аналізу пасивів банку.
2.2. Економічна сутність пасивних операцій банку. Джерела формування банківських
ресурсів.
2.3. Сутність власного капіталу банку та його основні функції.
2.4. Аналіз структури капіталу банку та визначення його суми за балансом.
2.5. Аналіз достатності банківського капіталу.
2.6. Аналіз статутного капіталу.
2.7. Аналіз інших складових власного капіталу банку.
2.1. Мета та завдання аналізу пасивів банку
Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з голов-них передумов подолання
кризи української економіки, оскільки від цього великою мірою залежить розв’язання
проблеми підвищення інвестиційної активності.
Дослідження діяльності комерційних банків необхідно починати з пасиву балансу, який
характеризує джерела коштів і природу фінансових зв’язків банку, оскільки саме
пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрямки використання
банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів. Тому головною метою аналізу
пасивних операцій комерційного банку є визначення ефективності формування ресурсної
бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.
Для досягнення цієї мети перед аналітиком постають такі завдання:
• аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів (співвідношення
власного капіталу та зобов’язань);
• визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності;
• аналіз дотримання основних нормативів достатності капіта-лу;
• аналіз зміни статутного капіталу банку.
• дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;
• аналіз структури зобов’язань з позиції витратності та стабі-ль¬ності
ресурсної бази;
• розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення
ресурсів;
• оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів;
• розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.
2.2. Економічна сутність пасивних операцій банку.
Джерела формування ресурсів
Зміст діяльності комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у
позику або в інвестуванні за більш високими процентними ставками. Банки виконують
роль посередників між тими, хто має тимчасово вільні кошти, і тими, кому вони
необхідні. Метою цієї посередницької діяльності є отримання доходів.
Операції, за якими банк формує свої ресурси, є пасивними.
Сутність пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів вкладів у межах
депозитних і ощадних операцій, отриманих кредитів від інших банків, емісії
різноманітних цінних паперів, а також у проведенні інших операцій, унаслідок яких
збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.
Пасив балансу складається з двох частин:
Рис. 2.1. Складові пасивів балансу

Аналіз пасивних операцій комерційного банку починається з визначення співвідношення
між капіталом банку і його зобов’язаннями. Структура ресурсів банку визначає його
тактику у формуванні ресурсів.
На наступному етапі аналізу вивчаються зміни у структурі пасивних операцій
комерційного банку.
При цьому визначається:
• питома вага кожної складової ресурсів банку в їх загальній сумі;
• абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожної їх складової на звітну
дату порівняно з базовим періодом.
Далі дається детальніша характеристика змін у структурі пасивних операцій.
Розглянемо приклад класифікації джерел банківських ресурсів за такими ознаками
(рис. 2.2):
Рис. 2.2. Критерії оцінки ресурсів комерційного банку

Перед початком аналізу загальні пасиви потрібно зменшити на суму нарахованих витрат
та доходів майбутніх періодів, а також виключити розрахунки з філіями та іншими
підвідомчими установами банку. Баланс банку формується з «чистих» активів та
пасивів. Одержані чисті активи і пасиви групуються за основними видами. У процесі
аналізу визначається розмір та частка кожної групи в чистих активах та пасивах
відповідно.
Після вивчення структури пасивних операцій аналізується кожна їх складова. Далі
необхідно розглянути порядок аналізу власного капіталу комерційного банку і
виявлення його суми за балансом.
2.3. Сутність власного капіталу банку
та його основні функції
Термін капітал (фр., англ. capital, лат. captalis — головний) означає багатство
(цінні папери, грошові кошти, майно), яке використовується для власного збільшення.
Звідси можна дати таке визначення капіталу банку:
Капітал банку — це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних
коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі
капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників.
Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності капітал банків має значно
меншу питому вагу у сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності
банківської установи, яка здійснює мобілізацію вільних коштів на грошовому ринку і
надає їх у борг. Тому капітал банківської діяльності має інше призначення, ніж в
інших сферах підприємницької діяльності.
Сутність банківського капіталу виявляється через його функції (рис. 2.4).
Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує
кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій,
тобто максимізацію прибутку.
Якщо в інших сферах підприємницької діяльності капітал забезпечує платоспроможність
і виконує більшість оперативних функцій підприємства, то комерційному банку капітал
потрібний насамперед для страхування інтересів вкладників. Тобто першочергове
призначення капіталу банку — це виконання ним захисної функції. У цьому зв’язку
розмір капіталу є важливим фактором надійності функціонування банку і повинен
перебувати під суворим контролем Національного банку України, що регулює діяльність
комерційних банків.
Рис. 2.4. Основні функції, що виконує капітал банку

Математичною формулою капіталу в обліку відповідно до міжнародних стандартів є:
Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бу-х¬галтерського обліку

банків.
Під час аналізу капітал банку розглядається з різних поглядів: капітал «брутто»
(балансовий капітал) і капітал «нетто» (регулятивний капітал).
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним
призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які
беруть банки на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів,
фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рів-ня) капіталу та
додаткового (2-го рівня) капіталу.
Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перепродажу,
перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має
менш постійний характер і його величина піддається змінам.
Основний капітал складається з таких елементів:
• фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
• дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;
• емісійні різниці (емісійний дохід);
• резервні фонди, які створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення
банківських операцій;
• прибуток минулих років;
• прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Загальна величина основного капіталу визначається з урахуванням величини очікуваних
(можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на
суму:
• недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями,
операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад 30
днів та сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями;
• коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і
нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених
органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.
Додатковий капітал складається з таких елементів:
• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями
банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи
ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року;
• субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).
Під час розрахунку суми капіталу сума додаткового капіталу не повинна перевищувати
суму основного капіталу.
Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти
(складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через
п’ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після
погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених
до капіталу, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу з щорічним
зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії
угоди.
Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного
капіталу.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку зага-ль¬ний розмір капіталу 1 і
2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
• акції та інші цінні папери, з нефіксованим прибутком у портфелі банку на
продаж та інвестиції, випущені банком;
• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових
установ у розмірі не менше 10 % їх статутного капіталу та в дочірні установи;
• кошти, що вкладені банком в інші банки на умовах субординованого боргу.
Сума регулятивного капіталу (капіталу «нетто») показує реа-ль¬ну суму капіталу, яку
комерційний банк використовує в господарському обороті і яка визначає його
фінансовий стан.
Стан капіталу банку (як і будь-якої установи або фірми) характеризується його
розміром, структурою (відносними частками його складових) і темпами зростання як
капіталу в цілому, так і окремих його складових.
На наступному етапі аналізу вивчаються зміни в структурі балансового капіталу та в
його складових.
Крім аналізу структури капіталу, дуже важливо визначити ефективність його
використання. Аналіз проводиться за допомогою таких показників:
• прибуток на капітал;
• величина кредитних вкладень на 1 грн капіталу.
Ці показники розраховуються у такий спосіб:
Під час аналізу наведених показників порівнюються дані на звітну дату з даними на
відповідну дату минулого року.
На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізуються
достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися в його складових.
2.4. Аналіз достатності банківського капіталу
У процесі аналізу недостатньо виявити за балансом комерційного банку суму його
власного капіталу та визначити розмір регулятивного капіталу. Потрібно знати, чи
достатньо цих коштів для нормального функціонування банку, захисту інтересів його
клієнтів.
Капітал банку допомагає:
• забезпечувати довіру суспільства до стабільності окремої індивідуальної
банківської установи та до системи комерційних банків;
• підтримувати обсяги, типи та характер операцій, що проводяться;
• забезпечувати можливість покриття збитків;
• давати змогу банку і надалі задовольняти законні кредитні потреби
банківського суспільства.
Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та
власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що
виникають у результаті виконання банком активних операцій.
Для оцінки достатності капіталу банку Національним банком затверджені відповідні
нормативи капіталу комерційного бан-ку.
Аналізуючи стан капіталу, насамперед необхідно визначити відповідність його розміру
вимогам Національного банку України. Відповідно до Інструкції НБУ «Про порядок
регулювання діяльності банків в Україні» № 368 від 28.08.2001 р. мінімальний розмір
регулятивного капіталу банку (Н1) для діючих банків має становити:
а) для місцевих кооперативних банків:
на 17 січня 2003 р. — не менше ніж 1 000 000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області
(регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
до 17 січня 2003 р. — не менше ніж 3 000 000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України
(міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових
(клірингових), центрального кооперативного банку:
до 17 січня 2003 р. — не менше ніж 5 000 000 євро;
на 1 січня 2007 р. — не менше ніж 8 000 000 євро.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) новостворених банків має становити:
а) для місцевих кооперативних банків:
до одного року діяльності — 1 000 000 євро;
до двох років діяльності — 1 100 000 євро;
до трьох років діяльності — 1 200 000 євро;
до чотирьох років діяльності — 1 350 000 євро;
починаючи з п’ятого року діяльності — 1 500 000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області
(регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
починаючи з п’ятого року діяльності — 5 000 000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України
(міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових
(клірингових), центрального кооперативного банку:
починаючи з п’ятого року діяльності — 8 000 000 євро.
Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових
фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної
валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного
підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для
банків установлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з
розробленими банками програмами капіталізації.
Другим нормативним показником є норматив адекватності регулятивного
капіталу/платоспроможності (Н2)
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності)
відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми
зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій
грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного
капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки
— чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її беруть на себе
кредитори/вкладники банку.
Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання
надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських
активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як
співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних
позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на
суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на
п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних
коефіцієнтів зважування:
а) І група активів зі ступенем ризику 0 %: готівкові кошти, банківські метали;
кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої
влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; нараховані доходи за
борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на
продаж і на інвестиції;
б) II група активів зі ступенем ризику 10 %: короткострокові та довгострокові
кредити, надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за
кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;
в) III група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папери місцевих органів
виконавчої влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; боргові
цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на
інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний
рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до
запитання, розміщені в банку, що має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж
інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має
офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за
депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами,
що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж
інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші коротко¬строкові кредити,
розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж
інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими
короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний
рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
г) IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитання в інших банках, які
не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в
інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які
розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові
та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані
доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади; гарантійні
депозити в інших банках (покриті); зобов’язання з кредитування, які надані банкам
та інші зобов’язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені,
але не одержані; активи до одержання;
д) V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нараховані доходи за
коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами,
наданими центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити,
розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи
за строковими депозитами, розміщеними в інших банках, що не належать до
інвестиційного класу; довгострокові депозити, розміщені в інших банках; гарантійні
депозити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість і прострочені
нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках; кредити
овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які
надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довго-строкові
кредити, надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, наданими іншим
банкам, що не належать до інвестиційного класу; фінансовий лізинг (оренда), наданий
іншим банкам; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані
іншим банкам; кредити, надані суб’єктам господарської діяльності; нараховані доходи
за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; прострочена
заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам
господарської діяльності; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими
суб’єктам господарської діяльності, сумнівна заборгованість інших банків і за
кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; сумнівна забор¬гованість за
нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за
операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська
заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;
пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, наданими
центральним та місцевим органам виконавчої влади; кредити, надані фізичним особам;
пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам; нараховані
доходи за кредитами, наданими фізичним особам; прострочена заборгованість та
прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам; сумнівна
заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна заборгованість за
нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та цінні папери з
нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні
папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими
підприємствами, у портфелі банку на продаж та інвестиції; нараховані доходи за
акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на
продаж та інвестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; інші активи
банку; зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті
акредитиви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні
папери до одержання за операціями андеррайтингу; сумнівні вимоги за опе¬раціями з
фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим ніж 8 %.
Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:
протягом перших 12-ти місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15
%;
протягом наступних 12-ти місяців — не менше 12 %;
надалі — не менше 8 %.
Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) установлюється з метою визначення
спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків,
яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різних
ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як відношення
основного капіталу до загальних активів бан¬ку, зменшених на суму створених
відповідних резервів за активними операціями банків.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного
капіталу коригується (зменшується) на суму:
• недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків,
нематеріальних активів за мінусом суми зно-су;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.
Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають:
готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та
інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком; кошти в
інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими
операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, що надані
центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської
діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;
транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на
продаж та на інвестиції; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; суми до
з’ясування та транзитні рахунки; операційні та неопераційні основні засоби.
Під час розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів
відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями
банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних
засобів.
Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим ніж 4 %.
Під час аналізу достатності капіталу насамперед визначається виконання економічних
нормативів за трьома показниками, встановленими НБУ.
Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути (15):
К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення
— у межах 0,15—0,20.
К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів:
Значення цього показника має бути не меншим 0,04.

К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких
капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення
надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал
банку повинен на 25—30 % покривати його зобов’язання.
К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу.

Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні
залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4
від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає
дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні
покривають власні витрати банку.
Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0.

К5 — коефіцієнт достатності капіталу — характеризує залежність банку від його
засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, повинна удвічі
перевищувати внески засновників.
Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5.

К6 — коефіцієнт захищеності капіталу розраховується за формулою:
Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням

коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке
одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення
ліквідності та платоспроможності банку. Слід ураховувати існуючі законодавчі
обмеження. Зокрема, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю
не більше 10 % власного статутного капіталу (це обмеження не поширюється на
приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські
операції).
Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення
між власним капіталом та зобов’язаннями. З одного боку, чим більше це
співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка
зобов’язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою
прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається
ефектом фінансового важеля. Це пов’язано з тим, що прибуток, зароблений завдяки
використанню всіх ресурсів банку (як власних так і залучених), буде відноситись на
суму капіталу.
Отже, під час визначення необхідного розміру капіталу банку, доводиться йти на
компроміс, вибираючи між ступенем його надійності з погляду можливості протистояти
непередбаченим фінансовим ускладненням і прибутковістю капіталу. Крім того, треба
також ураховувати припущений обсяг активів і вимог до розміру капіталу, тобто
дотримання нормативу Н1.
2.5. Аналіз статутного капіталу
Найбільшу частку в сумі капіталу комерційного банку становить статутний капітал.
Показник статутного капіталу — один з основних показників розвитку банку.
Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників)
банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої
банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників банку.
Статутний капітал формується під час створення комерційного банку за рахунок
внесків засновників банку і випуску акцій. Розмір статутного капіталу комерційного
банку визначається його засновниками, але він не може бути меншим установленого
Національним банком України рівня.
Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його
розміру за кілька років, його частки в загаль¬ній сумі власного капіталу
комерційного банку, у валюті балансу, в зобов’язаннях банку.
Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчається структура
акціонерного капіталу, і передусім склад акціонерів банку. Для цього
використовуються дані аналітичного обліку. При цьому необхідно зауважити, що частка
одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу не повинна перевищувати 35 %.
Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить
більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі
аналізу діяльності банку аналізується оплата статутного капіталу і виявляється ще
неоплачена його частина.
Внески до статутних капіталів банків роблять юридичні особи — акціонери банків
тільки за рахунок наявних вільних власних коштів у грошовій формі. У зв’язку з цим
у процесі аналізу правильності формування статутного капіталу необхідно перевірити
за кожним акціонером банку:
• наявність аудиторських висновків незалежних аудиторських організацій, які
підтверджують достовірність балансових даних юридичних осіб — акціонерів банку про
наявність у них вільних власних коштів у грошовій формі для здійснення внесків до
статутних капіталів банків в обсягах, передбачених установчими документами, а також
оцінити фінансовий стан і платоспроможність акціонерів;
• наявність балансів підприємств — акціонерів банків (ф. 1) та звіту «Про
фінансові результати» (ф. 2).
Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного
капіталу:
Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності
банку й зміцнення його статусу.
Ефективність використання статутного капіталу визначається за допомогою таких
показників:
• розмір кредитних вкладень на 1 грн статутного капіталу;
• розмір прибутку на 1 грн статутного капіталу;
• розмір прибутку на одну акцію;
• розмір прибутку на одного акціонера;
• термін окупності акціонерного капіталу.
Значення статутного капіталу в діяльності комерційного банку визначається за
допомогою таких показників:
• питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу;
• питома вага статутного капіталу у валюті балансу.
Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим
показником — мультиплікатором капіталу (М):
Капітал банку являє собою гарантійний фонд покриття можливих витрат. З цього
випливає, що чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є
потенційний ризик втрат банку. Для середнього банку мультиплікатор капіталу
становить 14—15 %, а для великого банку, фінансового центру — 20—25 %.
Цей показник можна проаналізувати і в динаміці.
2.6. Аналіз інших складових власного капіталу банку
Резервний капітал банку — це грошові ресурси, що резервуються банком для
забезпечення непередбачених витрат, спеціаль¬них потреб та покриття збитків.
Резервний капітал на відміну від статутного капіталу, формується в процесі
подальшої діяльності комерційного банку. Він призначений для:
• покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить;
• виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо
прибутку.
Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку,
що, у свою чергу, позитивно впливає на підвище¬ння його платоспроможності і
зменшення вірогідності банкрутства.
Резервний капітал формується в порядку, установленому зага-ль¬ними зборами
учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу не може
бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого
прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до
нього припиняються. У разі використання коштів з резервного капіталу відрахування
від чистого прибутку на його формування поновлюються.
У процесі аналізу резервного капіталу комерційного банку необхідно:
перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;
проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;
проаналізувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини,
напрямки, заходи).
Докладніше методика аналізу резервного капіталу, нерозподіленого прибутку,
субординованого капіталу викладена в навчальному посібнику «Аналіз діяльності
комерційного банку» / За ред. Ф. Ф. Бу¬тинця та А. М. Герасимовича. — Житомир:
Рута, 2001. — С. 49—71.
1. Дайте характеристику ресурсів банку.
2. Які основні завдання аналізу пасивів банку?
3. Дайте визначення поняттю «власний капітал банку».
4. Які основні функції виконує капітал банку?
5. Дайте характеристику понять «капітал-брутто» (балансовий капітал) та
«капітал-нетто» (регулятивний капітал).
6. Що таке достатність банківського капіталу?
7. Якими показниками характеризується достатність банківського капіталу?
8. Що таке регулятивний капітал банку? Методика його підрахунку за балансом.
9. Які складові входять до основного капіталу?
10. Які складові входять до додаткового капіталу? Які існують обмеження щодо
включення додаткового капіталу до регулятивного капіталу?
11. Які нормативні показники регулюють достатність регулятивного капіталу банку?
12. Що таке субординований капітал? Які існують обмеження щодо включення
субординованого капіталу до складу регулятивного капіта-лу?
13. Що таке іммобілізація власного капіталу? Методика підрахунку коефіцієнта
іммобілізації власного капіталу.

3.1. Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених
коштів.
3.2. Завдання та загальна схема аналізу зобов’язань банку.
3.3. Аналіз строкових депозитів.
3.4. Аналіз депозитів до запитання.
3.5. Аналіз використання міжбанківських кредитів у формуванні ресурсів банку.
3.6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів.
3.1. Економічна сутність зобов’язань банку.
Класифікація залучених та запозичених коштів
У загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання
банку.
Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що
зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У
бухгалтерському обліку до зобов’язань включаються кошти на поточних рахунках
клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та
відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток
та внутрішньобанківські розрахунки.
Рис. 3.1. Структура зобов’язань банку

Оскільки банк — це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами,
то співвідношення між балансовим капіталом та зобов’язаннями має бути не менше ніж
1 : 5
Аналіз зобов’язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього
обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На
цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов’язань банку у
динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов’язання банку
класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами
клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів
тощо.
Так, за якісним складом зобов’язання «брутто» поділяються на такі групи:
— цінні папери власного боргу;
— субординована заборгованість;
— депозити:
• кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;
• строкові депозити;
• депозити та кредити інших банків;
• кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;
— кредиторська заборгованість банку:
• за податками до бюджету;
• позабюджетним фондам;
• працівникам банку;
• інша кредиторська заборгованість.
Цей аналіз дає змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій
формі залучається основна маса коштів.
В економічній літературі зобов’язання поділяють на залучені та запозичені кошти.
Залучені кошти — найбільша частина зобов’язань банку. Це основне джерело формування
ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних опе¬рацій.
До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ¬них, бюджетних рахунках
клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки
на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.
У банківській практиці залучені кошти називають депо-
зитними зобов’язаннями. Класифікацію депозитів показано на рис. 3.2.
Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і
юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.
Рис. 3.2. Класифікація депозитів

Практично усі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може
бути будь-який рахунок, відкритий клієнту в банку, на якому зберігаються його
грошові кошти. У світовій практиці їх частка у структурі пасивів становить від 60 %
до 80 %.
Згідно зі світовою практикою зобов’язання за їх економічним змістом поділяють на
такі групи:
• депозити до запитання;
• строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);
• міжбанківський кредит;
• кредиторська заборгованість.
Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання
трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо
переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази.
До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних
рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на
коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані
залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на
спеціальних рахунках у разі розрахунків за капітальними вкладеннями в цілому за
об’єкт); вклади населення до запитання.
Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший
вид ресурсів. Збільшення його частки в ресурсній базі скорочує процентні витрати і
знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання
важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабіль¬нішим елементом. Висока їх
частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень
депозитів до запитання в ресурсній базі має бути в межах 30 %.
Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на суворо
обумовлений термін. Вони поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб
(вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, оскільки вони
стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи
на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній
сумі зобов’язань є позитивним моментом, адже вони є найстабільнішою частиною
ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни, але за ними
сплачують більш високий процент. У зв’язку з тим, що сьогодні вільних оборотних
коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значну частку
становлять вклади населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів
населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.
Міжбанківський кредит береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з
метою вкладення у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій
групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбанківські депозити.
Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і
коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока
мобільність, основним недоліком — висока витратність.
Специфічний вид ресурсів — кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого
емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов’язане з рефінансуванням,
тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних
коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором
останньої інстанції для банку другого рівня.
До зобов’язань банку належать також кредиторська заборгованість бюджетним та
позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями,
заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид
ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на
дуже короткі терміни.
3.2. Завдання та загальна схема аналізу
зобов’язань банку
Аналіз зобов’язань банку проводиться в такій послідовності:
1) визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в загальних пасивах і
динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп
зростання та темп приросту);
2) аналізується частка окремих складових ресурсної бази (структура зобов’язань) у
динаміці (вертикальний аналіз);
3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових
депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;
4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;
5) контролюється дотримання банком нормативів обов’яз-кового резервування коштів на
коррахунку в НБУ;
6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції
витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.
Аналізуючи обсяг зобов’язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну
оцінку. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази
банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру.
Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на
довгостроковій основі, тим вища стабіль¬на частина ресурсів комерційного банку, що
позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських
позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність
та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських
позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність
банку від зовнішніх джерел фінансування. Варто зазначити, що через дефіцит вільних
коштів у суб’єктів господарювання частка МБК у структурі зобов’язань досягає 40—50
%.
Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази
банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення
трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і
цим загострює проблему ліквідності.
Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення
ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо докладніше систему
показників, яка дає змогу проаналізувати депозитну політику банку.
3.3. Аналіз строкових депозитів
Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це дорожчий ресурс)
позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості й надійності ресурсної
бази.
Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників:
Оборотність депозитних вкладень. Цей показник відбиває кількість оборотів, що їх
здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:
Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін

зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:
Цей показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки
вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим
стабільніша ресурсна база.
Рівень осідання депозитних вкладень:
Середній термін використання депозитів:

.
Коефіцієнт нестабільності депозитів:
Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів.

Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним
коефіцієнтом нестабільності (понад 10 %) свідчить про посилення нестабільності
депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.
Коефіцієнт використання депозитів:
Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів
розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75 % , то це свідчить про
ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менше 65 % — про пасивну
кредитну політику.
Рівень диверсифікації депозитів:
Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та часткою великих

депозитів, які збільшують ризик втрат і порушення ліквідності в разі дострокового
вилучення депозитів. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір
капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10 % від розміру
власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює
управління депозитною базою.
Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими
елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів,
стабільність процента, щоб клієн¬ти залишались вірними банку в період кризових
ситуацій.
Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року,
можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі
короткострокових позик, а й для надання їх на триваліший термін. Для того щоб
установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на
середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт
трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою:
де Кт — коефіцієнт трансформації;
Д0 — дебетовий оборот з видач короткострокових позик строком до одного року;
К0 — кредитовий оборот з надходжень коштів на депозитні рахунки строком до одного
року.
3.4. Аналіз депозитів до запитання
Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках
клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз
залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на
основі даних про їх частку в загальній сумі зобов’язань. Значна питома вага
депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше,
погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов’язань до запитання, яке
характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази
банку.
Поліпшення ліквідності може бути досягнуто зміною структури залучених та
запозичених коштів (збільшенням питомої ваги строкових депозитів через можливе
переоформлення стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання в
строкові депозити).
Для аналізу депозитів до запитання використовуються такі самі показники, як і при
аналізі строкових депозитів:
Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість
оборотів, які здійснюють онкольні депозити за певний період, і розраховується за
формулою:
Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання
коштів на поточних рахунках). Для його розрахунку використовується формула:
Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Рівень осідання коштів на поточних рахунках:
Коефіцієнт нестабільності депозитів:
Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає

мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий
коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути
переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма
залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення
стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття
депозитних рахунків). Якщо за окремими клієнтами коливання значні, а в загальній
сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо
підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, йому
можуть надати пільги під час розрахунково-касового обслуговування.
Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки
клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки
заінтересовані в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної
депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у
визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка
без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:
,
де Чс.д — частка коштів від планового виторгу, що може бути розміщена на строковий
депозитний рахунок;
Зср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого
року;
Нфакт — фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за
відповідний період минулого року);
Нпл — очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).
Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:
• коефіцієнт плинності клієнтів;
• коефіцієнт залучення клієнтів;
• коефіцієнт закріплення клієнтів;
• коефіцієнт постійності клієнтів.
Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:
Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:

Кпост = 1 – Кплин.
Коефіцієнт залучення клієнтів розраховується за формулою:
Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою:
У загальній сумі зобов’язань комерційних банків України велика частка належить

заощадженням населення. Для оцінки стабільності грошових вкладів населення
використовуються такі самі показники, що й для аналізу строкових депозитів.
Факторний аналіз величини залишків за вкладами населення може проводитись за
допомогою такої факторної моделі:
Залишки на рахунках = Чисельність населення регіону ?
? Коефіцієнт охоплення населення ощадною справою ?
? Середній залишок на одному рахунку.
У свою чергу, коефіцієнт охоплення населення ощадною справою розраховується за
формулою:
Коефіцієнт охоплення = Кількість ощадних (депозитних)
рахунків у банку / Чисельність населення регіону.
Під час аналізу впливу факторів використовується спосіб ланцюгових підстановок.
Для характеристики здатності банку залучати депозити для підтримання своїх
кредитних операцій та його можливості давати в кредит ці депозити використовується
ще такий показник, як коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт
розраховується за такою формулою:
Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки

це свідчить про недостатню ліквідність (уразливість від дій кредиторів), негативні
економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.
Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття
існуючого ризику.
Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70—
80 % залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо в усій
банківській системі цей показник перевищує 100 %, тоді у будь-якій галузі можуть
мати місце структурні проблеми, наприклад, під час рефінансування Національним
банком торговельних операцій чи у разі стабілізаційного кредитування.
3.5. Аналіз використання міжбанківського
кредиту у формуванні ресурсів банку
У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів
ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих
темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування
ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність
цих коштів, головним недоліком — їх відносно висока вартість. Все це обумовлює
необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу
ефективніше управляти пасив¬ними та активними операціями з міжбанківського
кредитування.
Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок
міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів.
Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залучення коштів, але дороге
джерело ресурсів банку.
Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності
балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.
Міжбанківський кредит має такі форми:
• міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної
угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;
• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін
під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);
• платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком
(оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або
спеціальним договором про овердрафт);
• централізовані кредити, що надходять для підтримання певних галузей народного
господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку,
оскільки маржа за ними регулюється НБУ;
• переоблік та перезастава цінних паперів в НБУ;
• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.
Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за
типами кредитних установ, від яких вони були отримані.
Аналізуючи ступінь залежності комерційного банку від МБК, треба розрахувати
відносні показники — коефіцієнти рефінансування. Необхідно мати на увазі, що
відносно високий ступінь залежності комерційних банків від позик, отриманих у інших
банків, знижує їх прибутковість, оскільки депозити клієнтів дешевші банківських
кредитів.
Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у
загальних зобов’язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для
цього використовуються такі коефіцієнти:
1. Частка МБК від загального обсягу зобов’язань банку:
.
Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25—0,40.
Цей коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або
її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат, значення
коефіцієнта 0,40 — мінімізацію ризику стійкості.
2. Частка МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:
Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35.

Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного фонду:
Значення цього коефіцієнта не повинно бути вище 6 разів, або 600 %.

Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в
банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім
того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути
охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються,
зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації.
Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку — 20—25 %. Аналіз
показників залежності діяльності банку від міжбанківських позик здійснюється у
динаміці. За їх допомогою можливо визначити резерви підвищення дохідності
комерційного банку.
Чим вищі вказані показники, тим більша залежність діяльності банків від
міжбанківських позик. Якщо в структурі зобов’язань банку на частину міжбанківського
кредиту припадає 50 % і більше, то їх структура вважається ризикованою.
Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено
внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати
частку цього виду ресурсів до 50 % і більше.
Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із
залучення міжбанківських кредитів та активних операцій щодо їх розміщення. Для
цього використовується такий коефіцієнт:
Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що

перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним
явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.
Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів нині не регулюється з боку НБУ.
Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись
банками для оцінки рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них
відносять:
Коефіцієнт отримання МБК (Котр МБК):
де МБКотр — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, включаючи

депозити;
ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів;
К — капітал банку.
Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 300 %.
Коефіцієнт надання міжбанківських позик (Кнад):
де МБКнадані — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 200 %.
Для оцінки обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів важливо зіставити
вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих)
міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються,
то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною
та прискореними термінами, то це забезпечуватиме банку певний прибуток.
Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських
кредитів за обсягами та термінами не зовсім коректна, оскільки залучені
міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів,
проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання
міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки
міжбанківський кредит.
Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих
міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз охоплює
також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів,
включаючи кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що
розподіляються на аукціонній основі.
Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що
характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі
(Чпростр.МБК). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і
пролонговані МБК. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:
.
Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом
дохідності наданих кредитів (ДМБК) за певний період часу, і розраховується за
формулою:
Значення цього показника необхідно зіставити із загальною дохідністю активних

операцій:
.
Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде
меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських
кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається
позитивним явищем.
Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є
проблема вибору надійного банку-партнера. Сьогодні банки доволі неоднозначно
підходять до оцін¬ки кредитного ризику на міжбанківському ринку.
Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму
банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.
Ефективність лімітування міжбанківського кредиту насамперед залежить від обраної
методики аналізу фінансового стану бан¬ку-позичальника. Проблема дистанційного
фінансового аналізу банків полягає в обмеженості фінансової інформації, яка
обумовлена комерційною таємницею, та у відсутності єдиних підходів до методики
проведення такого аналізу.
Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагальненої оцінки окремих
показників стабільно працюючих іноземних банків, які також використовують у своєму
співробітництві з банками лімітну політику. За основу розрахунку беруть величину,
яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку. Багато українських банків також
застосовують такий підхід до розрахун¬ку обмежень стосовно банку-партнера. Але
основною проблемою є визначення реальної величини капіталу банку, так званої «точки
відліку». На наш погляд, правильним є коригування суми працюючого капіталу на
коефіцієнт надійності банку, який враховує комплексну оцінку відповідних
коефіцієнтів. Заслуговує уваги методика оцінки надійності банку, розроблена групою
експертів під керівництвом В. Кромонова.
Застосування запропонованої методики аналізу дасть змогу контролювати й оцінювати
доцільність та ефективність формування ресурсної бази банку, визначати ступінь його
залежності від міжбанківських кредитів, зменшити ризик цих операцій та підвищити
ефективність роботи банку.
Для оцінки доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно
зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних
та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з
цінними паперами.
3.6. Аналіз ефективності формування
та використання банківських ресурсів
Для оцінки ефективності використання банком своїх зобо-в’язань використовуються
такі показники:
• ефективність використання платних пасивів;
• ефективність використання сукупних зобов’язань.
Аналіз наведених показників здійснюється у динаміці, а також порівнянням фактичних
показників з їх нормативними значеннями. Для розрахунку впливу факторів на
показники ефективності використання зобов’язань банку використовується спосіб
ланцюгових підстановок.
Ефективність використання платних пасивів банку Кеф.1 визначається за такою
формулою:
Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше

90 %.
Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не
тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов’язань. Ефективність використання
сукупних зобов’язань Кеф.2 визначають за такою формулою:
Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні

зобов’язання, якщо наведений показник буде не менше 75—80 %.
Відносна вартість (витратність) ресурсів визначається у відсот¬ках і розраховується
за формулою:
Ефективність використання міжбанківських кредитів характеризується коефіцієнтом їх

дохідності, який розраховується за такою формулою:
Цей показник необхідно зіставити з коефіцієнтом ефективності активів, що приносять

дохід, який розраховується так:
Аналіз указаних показників буде доцільним у тих випадках, коли сума наданих
міжбанківських кредитів буде меншою суми отриманих міжбанківських кредитів.
Оптимізація ресурсної бази банку повинна здійснюватись за допомогою прийомів
лінійного програмування. При цьому за основу оптимізації беруться такі критерії:
• витратність ресурсів;
• стабільність ресурсів.
Оптимальною буде така структура ресурсів, коли за наявних умов забезпечуватиметься
максимальна стабільність ресурсної бази за її мінімальної відносної вартості.
Ефективність оптимізації буде досягнута тільки у разі врахування всіх існуючих
обмежень на ресурси та можливостей їх залучення.
1. Що таке банківські ресурси?
2. Назвіть складові зобов’язань банку.
3. Яка різниця між залученими та запозиченими коштами банку?
4. Які залучені та запозичені кошти використовує банк у своїй діяльності?
5. Яка структура зобов’язань забезпечує банку фінансову стійкість?
6. Що таке онкольні депозити (депозити до запитання)?
7. Які показники характеризують ефективність використання залучених та
запозичених коштів?
8. Що таке витратність ресурсів?
9. Назвіть основні показники, які використовуються для аналізу депозитів до
запитання.
10. Назвіть основні показники, які використовують для аналізу строкових
депозитів.
11. За якими напрямками аналізуються міжбанківські кредити?
12. Які показники використовуються для аналізу клієнтської бази?
13. Що є критеріями оптимізації ресурсної бази банку?
ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
4.1. Зміст та завдання аналізу активних операцій банку.
4.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку.
4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активів.
4.1. Зміст та завдання аналізу
активних операцій банку
У діяльності комерційного банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів,
а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської
діяльності є аналіз його активних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності
управління активами банку.
Насамперед дамо визначення понять «актив» і «активні операції».
Актив — будь-який об’єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за
банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:
1) дає дохід банківській установі;
2) може бути обмінений на інший об’єкт, котрий, у свою чергу, даватиме дохід
банківській установі.
Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів мінус сума всіх
контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та
дисконт за придбаними цінними паперами.
Активні операції банків — фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання
доходу.
До активних операцій банку належать:
• надання кредитів та позичок;
• придбання цінних паперів;
• вкладення коштів у комерційні проекти;
• лізингові операції;
• факторингові операції;
• операції з векселями;
• інші банківські операції.
Як бачимо, і термін «актив», і термін «активні операції» мають одну економічну
природу і тісно між собою пов’язані.
Основні завдання аналізу активних операцій банку передбачають вивчення та оцінку
таких питань (рис. 4.1):
Рис. 4.1. Основні напрями аналізу активів банку

Для проведення такого аналізу баланс банку потрібно очистити від статей, які
збільшують обороти банку, але не є реальними джерелами та вкладеннями коштів. При
цьому загальні активи зменшуються на нараховані та прострочені доходи, витрати
майбутніх періодів, розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку.
З портфелів активів банку за МБК, ОВДП, цінних паперів, кредитного портфеля та
дебіторської заборгованості формують нетто-портфелі за вирахуванням резервів, що
сформовані до відповідних груп активів. Вартість основних засобів, нематеріальних
активів та господарських матеріалів ураховується в чистих активах за мінусом зносу.
Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та
розрахунок і оцінку окремих показників. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан
ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність
банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.
Головною метою аналізу активних операцій банку є виявлення напрямів розміщення
ресурсів банку, які дають найбільший дохід.
Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:
• вивчається динаміка зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей
(горизонтальний аналіз);
• аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками
(вертикальний аналіз):
? з’ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову
активність банку;
? аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.
4.2. Горизонтальний та вертикальний
аналіз активів банку
Аналіз активів банку являє собою оцінку ефективності скоординованого управління
банківським балансом.
Зміни в структурі активних операцій можна проаналізувати за допомогою вертикального
і горизонтального аналізу.
Рис. 4.2. Основні завдання вертикального аналізу активів банку

На основі горизонтальної оцінки активних операцій банку аналізуються зміни в
динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу
виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:
• основними робочими активами;
• неробочими активами;
• витратами на власні потреби;
• іммобілізованими активами і коштами.
Наведені угруповання активів банку дають можливість дати характеристику якісного
складу активів банку.
Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у
розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі
активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла
(зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у
банківській діяльності).
Аналіз активних операцій починається з горизонтального аналізу зміни загальних
активів за допомогою стандартних показників динаміки:
Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих

статей активу балансу.
Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку.
Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод
групувань.
Види угруповань активів банку залежать від поставленої мети аналізу. Групування
активів банку здійснюється за такими ознаками:
• за видами операцій;
• за строками розміщення;
• за ступенем ліквідності;
• за ступенем ризику;
• за впливом на рівень дохідності банку.
З погляду видів операцій активи комерційного банку можна поділити на п’ять основних
категорій (рис. 4.3).
За строками розміщення банківських ресурсів рахунки активу балансу комерційного
банку поділяються на:
• поточні;
• строкові;
• квазістрокові.
Поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу
кредитора.
Строкові активи — це кошти, які розміщені банком на певний строк.
Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не
можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.
Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку,
проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності
активів.
Рис. 4.3. Основні види активів банку

Поняття терміна «ліквідність» докладно вивчатиметься в подальших темах. Зараз
пояснимо, що
ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові
кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов’язань. При цьому
статті активу балансу поділяються на п’ять основних груп:
Рис. 4.4. Розподіл активів за ступенем ліквідності

Розглянемо стисло наведені категорії активів.
Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.
Вторинні резерви, або «некасові» високоліквідні дохідні активи, — це цінні папери,
які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку і перетворитися в грошову
форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.
Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких
залишилося не більш одного місяця.
Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного
місяця.
Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі
фінансові вкладення в асоційовані і дочірні компанії, дебіторська заборгованість та
інші іммобілізовані кошти.
Первинні та вторинні резерви складають високоліквідні активи. Іншими словами,
високоліквідні активи — це кошти в касі, у Національному банку України та в інших
банках, цінні папери, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані у
готівкові чи безготівкові кошти.
Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи
активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу
звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих
активах. Цей показник має відповідати встановленому НБУ нормативу, але занадто
високе його значення може призвести до зниження дохідності банку та свідчить про
неефективне використання банківських ресурсів. Питома вага абсолютно ліквідних
активів у робочих активах має бути в межах 20—25 %.
Вивчаючи тему «Аналіз власного капіталу», ми визначили, що залежно від рівня ризику
всі активи банку поділяються на п’ять груп:
I група — 0 %;
II група — 10 %;
III група — 20 %;
IV група — 50 %;
V група — 100 %.
Перелік активів за ступенем їх ризикованості подано в
темі 2.
Cклад робочих активів показано на рис. 4.5.
До неробочих активів належать рахунки, що не дають доходу банку. До їх складу
входять:
• кошти в розрахунках;
• резерви;
• дебітори;
• кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;
• видатки і збитки.
Рис. 4.5. Склад робочих активів

Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.
На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються
пропорції між рахунками балансу і виявляються тенденції, їх зміни та простежується,
якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій
банку.
4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активів
Порівняльний аналіз якості активів доцільно проводити за допомогою коефіцієнтів.
Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими
критеріями, як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.
Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідності:
Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності

розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути
вище 93 %. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7 % може приз¬вести
банк до банкрутства. Ураховуючи специфіку розвитку українських банків середнє
значення цього коефіцієнта коливається в межах 70 %.
За ступенем ризикованості якість банківських активів можна проаналізувати за
допомогою коефіцієнта ризикованості активів:
Збільшення цього коефіцієнта свідчить про зростання ризикованості банківських

активних операцій.
Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта
ліквідності активів. Проте цей коефіцієнт може бути розрахований за умови
розроблення критеріїв ліквідності кожного виду активів банку. Нині у вітчизняній та
зарубіжній практиці відсутні подібні розробки. За основу зважування активів за
станом ліквідності можна взяти методику розрахунку загального коефіцієнта
ліквідності (хоча під час оцінювання ліквідності окремих видів активів не вповні
враховано ступінь ліквідності окремих з них):
Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповід-ні активи помножити на

такі коефіцієнти ліквідності:
• пролонговані кредити — на 0,3;
• прострочені та безнадійні кредити — на 0;
• прострочена та безнадійна дебіторська заборгованість — на 0;
• прострочена та безнадійна заборгованість за операціями з цінними паперами —
на 0;
• основні засоби та нематеріальні активи — на 0,5;
• решта активів — на 1.
Оборотність активів є основним показником ділової активності банку. Чим швидше
обертаються активи, тим більше прибутку отримає банк, а відповідно й ефективніше
він працює. Розрахунок коефіцієнта оборотності активів здійснюється за такою
формулою:
Збільшення кількості оборотів, що здійснюють активи, є позитивним явищем. Зростання

цього коефіцієнта не тільки позитивно відбивається на підвищенні ефективності
роботи банку, а й підвищує його ліквідність та сприяє вивільненню ресурсів з
обороту.
Обернений показником, що характеризує прискорення оборотності активів, є показник
тривалості одного обороту активів у днях, який розраховується за формулою:
Зменшення цього показника свідчить про прискорення оборот¬ності активів і

вважається позитивним явищем. Після загального аналізу оборотності активів доцільно
провести аналіз оборотності окремих видів активів і оцінити їх вклад у підвищення
ліквідності та прибутковості роботи банку. Ці показники будуть розглядатись в
окремих темах курсу.
1. Зміст, мета та завдання аналізу активних операцій комерційного банку.
2. Перелічіть основні напрямки розміщення банками власних, залучених та
запозичених коштів.
3. Як проводиться аналіз змін у структурі активних операцій та аналіз якості
активів?
4. Що таке горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку?
5. Що таке якісний та кількісний аналіз активів банку?
6. За якими класифікаційними ознаками можна згрупувати активи банку?
7. Який склад ліквідних активів банку?
8. Який склад дохідних активів банку?
9. Які активи належить до недохідних?
10. Які активи називаються робочими?
11. Яку інформацію можна отримати, аналізуючи структуру активів?
12. Назвіть основні коефіцієнти, за допомогою яких аналізують активи банку.
13. Як розраховується оборотність активів?
ТЕМА 5. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
5.1. Значення та завдання аналізу.
5.2. Аналіз масштабів та динаміки кредитних вкладень.
5.3. Аналіз оборотності кредитів.
5.4. Аналіз погашення виданих позик.
5.5. Аналіз диверсифікації кредитних вкладень.
5.6. Аналіз структури кредитного портфеля.
5.7. Аналіз якості кредитного портфеля з погляду ризику.
5.8. Аналіз якості кредитного портфеля з погляду захищеності від можливих втрат.
5.9. Аналіз ефективності кредитних операцій.
5.1. Значення та завдання аналізу
У структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні
операції. Це пов’язано з закономірною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери,
де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій з погляду ступеня ризику,
забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів банку. Позикові
операції є одним із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів
банку. Водночас кредитні операції є найбільш ризикованим видом операцій
комерційного банку. Кредитні операції банку формують його кредитний портфель.
Кредитні вкладення, або кредитний портфель, комерційного банку, — це сукупність
усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу.
Кредитний портфель банку містить агреговану балансову вартість усіх кредитів, у
тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення.
Кредитний портфель банку не включає:
• відсотки нараховані, але не сплачені, непрофінансовані;
• зобов’язання видати кредит;
• кредитні лінії, які ще не використані;
• гарантії та акредитиви;
• оперативний лізинг.
Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення таких завдань:
? визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його
відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття
фактичних і потенційних збитків;
? оцінка адекватності кредитного ризику сумі очікуваного прибутку;
? визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного
ризику;
? визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний
варіант розміщення ресурсів.
Аналіз кредитних операцій доцільно проводити в такій послідовності:
? оцінюються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з попередніми
періодами та іншими банками;
? аналізується рух кредитів;
? розраховується оборотність кредитів;
? визначається рівень диверсифікації кредитних вкладень, який дає змогу
максимально знизити ризик неповернення позики;
? оцінюється повернення позик;
? проводиться кількісна оцінка структури кредитного портфеля залежно від різних
класифікаційних ознак;
? виявляється якість кредитного портфеля з погляду ризику і рівня
забезпеченості кредитів;
? аналізується дохідність та ефективність кредитних операцій.
5.2. Аналіз масштабів і динаміки
кредитних вкладень
Аналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке
посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати
узагальнюючу оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується
коефіцієнт питомої ваги кредитів у загальних активах банку за формулою:
Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на

якусь певну дату, тобто на початок, чи кінець періоду. Він показує частку кредитних
операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку.
Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт питомої ваги
позик у загальних активах. Показник понад 65 % вважається високим. Ліквідні банки
мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових
коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть
легко конвертуватися в грошові кошти, які потім можуть бути видані у формі позик.
Наступним етапом аналізу кредитних операцій є визначення темпів зростання та
приросту кредитних вкладень. Темп зростання визначається як співвідношення суми
кредитних вкладень на кінець звітного періоду та суми на початок періоду:
Темп приросту кредитних вкладень розраховується за формулою:
Аналіз руху кредитів банку передбачає вивчення фінансової звітності, з якої можна
визначити питому вагу нових кредитів відносно залишку позикової заборгованості на
кінець звітного періоду (коефіцієнт надання), коефіцієнт погашення кредитів за
звітний період, співвідношення дебетових та кредитових оборотів, достатність
резерву на можливі втрати за позиками, розмір прострочених відсотків.
Коефіцієнт надання розраховується за формулою:
За допомогою цього показника визначають, скільки кредитів залишилося непогашеними з

виданих у минулому звітному періоді. Той самий показник можна розрахувати і в
розрізі короткострокових та довгострокових позик.
Зазначений показник, навіть у разі несвоєчасного відображення банком фактів
простроченої заборгованості, наявності високої питомої ваги пролонгованих позик у
кредитному портфелі банку, відбиває, яка сума залишків позикової заборгованості
банку не має руху та переходить з кварталу в квартал.
У такий самий спосіб можна розрахувати коефіцієнт погашення кредитів (Кпог). Цей
показник визначається як співвідношення суми погашених у звітному періоді позик до
загальної суми залишку позикової заборгованості на початок періоду та суми щойно
виданих кредитів:
Другий показник доповнює перший і дає змогу по-новому трактувати отримані

результати. Якщо перший показник свідчить про обмеження комерційним банком розміру
щойно виданих кредитів, то другий — про низьку питому вагу погашення раніше виданих
кредитів до звітного періоду.
5.3. Аналіз оборотності кредитів
Аналіз оборотності позик доцільно починати з загальної оцінки дебетових та
кредитових оборотів за позиковими рахунками.
Якщо дебетовий оборот значно перевищує кредитовий, то це свідчить про небезпечну

політику банку з нарощування видачі позик за поганого їх повернення. У разі, що
така тенденція спостерігається протягом кількох років, — це неминуче приведе банк
до значних фінансових труднощів, і політику в галузі кредитної діяльності потрібно
докорінно змінювати.
Якщо є дані на дві дати, для розрахунку середніх залишків застосовується формула
простої арифметичної:
де — середній залишок заборгованості за позиками;

Ппоч, Пкін — залишок заборгованості за позиками відповідно на початок та кінець
періоду.
За наявності даних більше, ніж на дві дати, для розрахунку середньої величини
застосовується середня хронологічна моментного ряду за формулою:
де n — кількість дат, на які є заборгованість за позиками.

Аналогічно до загальної методики оборотність позик аналізується за допомогою таких
1. Швидкість обертання позик, або кількість оборотів кредитних коштів:
При цьому кредитний оборот являє собою суму погашених позик або дохід від
реалізації кредитів.
Цей показник (N0) характеризує, скільки оборотів здійснюють кредити за аналізований
період.
2. Тривалість одного обороту в днях:
або ,
де t — тривалість одного обороту в днях;
D — кількість днів в аналізованому періоді;
N — кількість оборотів позики за період (швидкість обертання позики);
— середній залишок позики;
Ок — кредитний оборот (дохід від кредитної операції).
Наведений показник показує, за скільки днів позики проходять повний оборот. Ці два
показники перебувають у зворотній залежності — із зростанням швидкості обертання
тривалість одного обороту позики зменшується. Унаслідок підвищення швидкості
обертання позик з обороту вивільняються кредитні ресурси, які, у свою чергу, можуть
бути залучені в інші активні операції банку та приносити додатковий прибуток.
На зменшення тривалості одного обороту (тобто прискорення оборотності кредитів)
впливають зниження сум заборгованості за позиками, а також збільшення сум погашення
позик та зміна середньої відсоткової ставки за кредитами.
Додаткове звільнення кредитних ресурсів або, навпаки, додаткове їх залучення
розраховується за формулою:
тобто різниця в тривалості одного обороту помножується на базисний одноденний

оборот позик. При цьому оборот позик розраховується як дохід від кредитних операцій
або як сума повернених позик разом з відсотками. У свою чергу, на розмір
кредит¬ного обороту впливають такі фактори, як розмір відсоткової ставки, обсяг
кредитних вкладень, неповернення позик або несвоєчасне повернення позик тощо.
.
Погіршення повернення позик і зменшення обсягів виданих кредитів підвищує
тривалість одного обороту.
Зменшення середньої відсоткової ставки за кредит впливає на тривалість обороту у

такий спосіб:
Зміна обсягів виданих кредитів залежить від попиту на кредитні ресурси,

ефективності управління активами банку, активності депозитної політики банку. Тобто
цей показник частково не залежить від зусиль самого банку. Останній же фактор —
середня відсоткова ставка за кредит — здебільшого залежить від зовнішніх причин:
політика НБУ, співвідношення попиту та пропозиції кредиту на ринку позикових
капіталів, конкуренція між банками, стабільність економічної ситуації. Внутрішні
фактори (ризик позики, її забезпечення, розмір та термін погашення тощо) менше
впливають на зміну середньої відсоткової ставки, але теж мають місце.
5.4. Аналіз погашення виданих позик
Однією з головних проблем кредитної діяльності комерційних банків у сучасних умовах
є несвоєчасне погашення наданих позик.
У процесі аналізу своєчасності повернення кредитів необхідно:
• визначити загальну суму простроченої заборгованості за позиками банку і
процентів за ними;
• проаналізувати зміни цієї суми в динаміці;
• проаналізувати структуру простроченої заборгованості у розподілі клієнтів;
• проаналізувати давність її виникнення;
• визначити причини виникнення простроченої заборгованості у кожному випадку;
• визначити суму і питому вагу прострочених кредитів, які були погашені у
звітний період;
• проаналізувати заходи, які вживає банк для стягнення простроченої
заборгованості і процентів.
Аналіз погашення позик проводиться за обсягом прострочених позик, переоформлених
кредитів, резервів на покриття сумнівних боргів за кредитами та за фактами списання
безнадійних позик. Структура «кредитного портфеля» банку може вважатись задовільною
тоді, коли питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних до повернення,
прострочених і пролонгованих становить не більше 50 %. У разі вищої питомої ваги
«проблемних» кредитів, кредитна діяльність банку оцінюється як «ризикована».
Збільшення частки пролонгованих позик у звітному періоді порівняно з питомою вагою
прострочених позик може свідчити про приховування фактів неповернення позик
пролонгацією. Тому необхідно докладніше проаналізувати пролонговану кредитну
заборгованість.
Найбільшу увагу під час аналізу погашення позик слід приділити такій групі
кредитів, як «прострочені». Обсяг та тривалість простроченої заборгованості
аналізуються залежно від терміну її виникнення та питомої ваги кожної групи
прострочених кредитів.
З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банки повинні проводити
оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами
погашення позик ведеться в розрізі окремих позичальників за їх кредитними угодами.
Далі в процесі аналізу необхідно також вивчити факти списання безнадійних позик за
рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, підставу для списання та визначити
питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку
списаних кредитів у загальному обсязі позик та частку цих кредитів у сумі
створеного резерву.
Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і
впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від
ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення
страхових кредитів.
Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками (за
термінами погашення, що залишилися) та визначити частку позик зі строком погашення
до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року,
понад рік. Метою такого аналізу є визначення строків надання кредитів для
коригування політики банку в цьому напрямку.
5.5. Аналіз диверсифікації кредитних вкладень
З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з
погляду диверсифікації кредитних вкладень.
Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною,
географічною та галузевою.
Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між
різними суб’єктами (юридичними та фізич-ними особами). Чим більшій кількості
позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал
конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику
неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно
нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.
Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі
визначення нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента
(Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у
загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.
Національний банк України пропонує розрахувати норматив максимального кредитного
ризику на одного контрагента за такою формулою:
Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного

контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається
«великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими
банком з урахуванням позабалансових зобов’язань, не повинен перевищувати
восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за
допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою:
Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не
більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо
більше ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24 %).
Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних
вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих
кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і
зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів
за незмінної або зростаючої питомої ваги фактичної величини, а також середнього
розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних
вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту
ліквідних коштів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від
нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того,
що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних
кредитних вкладень.
Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими позичальниками не
приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватись галузевої
диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки
погіршення становища в цілому по галузі посилює ймовірність банкрутства; не
надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов’язаних технологічним процесом
(наприклад, виробництво цукрового буряка, заводи з перероблення цукрового буряка,
кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу
техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних
вкладень).
Також необхідно для зниження кредитного ризику враховувати вплив географічної
диверсифікації, котра являє собою розподіл кредитів у різних географічних зонах.
Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за
допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.
5.6. Аналіз структури кредитного портфеля
Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на
основі різних критеріїв, пов’язаних з різними факторами кредитного ризику або зі
способами захисту від нього.
Структурний аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в
розрізі груп ризику, рівня забезпеченості, галузевої структури, форм власності
позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію
кредитного портфеля.
Особливу увагу, як ми вже визначили раніше, приділяють якості кредитного портфеля,
захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та
стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників
комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6
липня 2000 р. затверджено «Положення про порядок розрахунку резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».
Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат
за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у
національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам,
суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції,
фінансовий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами.
Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити
відносять до таких категорій:
Рис. 5.3. Категорії кредитів за ступенем ризику
Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та
відсотків за нею погашення є:
• добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у
встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90
днів;
• слабким — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та відсотками
становить не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк
понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;
• недостатнім — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та
відсотками становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом
понад 90 днів та відсотки не сплачуються.
Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за
такими групами:
Фінансовий
стан (клас) Погашення заборгованості
Добре Слабке Недостатнє
А стандартний під контролем субстандартний
Б субстандартний сумнівний безнадійний
В сумнівний безнадійний безнадійний
Г безнадійний безнадійний безнадійний
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи
кредитів.
Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної
заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за
видами валют.
Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику),%

Стандартні кредити 2
Кредити під контролем 5
Субстандартні кредити 20
Сумнівні кредити 50
Безнадійні кредити 100
Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію
кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома
вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та
довгостроковими позиками, а також у динаміці.
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних
операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна
диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими
операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки
визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі
застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний
комітет та керівники вищого рівня.
За строком використання позики поділяються на:
? строкові;
? безстрокові (до запитання).
Строкові — це позики надані на визначений у договорі строк. У свою чергу, вони
бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від
одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а
також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного
договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або
сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення
кредиту та відсотків за його користування. Короткострокові кредити можуть
надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з
витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному
періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів потрібно виділяти такі
групи кредитів:
? до одного місяця;
? від одного до трьох місяців;
? від трьох до шести місяців;
? від шести місяців до одного року.
Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату облад¬нання, на поточні
витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:
? кредити зі строком використання від одного до двох років;
? кредити зі строком використання понад два роки.
Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом
кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та
розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.
Слід зазначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та
довгострокових кредитів, а середньострокові належать до групи довгострокових
кредитів.
Кредити до запитання (безстрокові) — це кредити, які видаються на невизначений
термін і які на вимогу кредитодавця мають бути повернені у визначений ним час. Якщо
кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк,
визначений самостійно.
За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:
? стандартні;
? пролонговані;
? прострочені;
? безнадійні.
Стандартні — це кредити, за якими відсотки та сума основного боргу сплачуються
вчасно без прострочення платежу.
Пролонговані, або відстрочені, кредити — це кредити стосовно яких на основі
клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.
Прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним
договором минув, а позикові кошти не повернені позичальником.
Аналізуючи кредитний портфель у розрізі цих груп, необхідно особливу увагу звернути
на питому вагу прострочених та пролон¬гованих позик.
Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна розділити на
такі групи:
? кредити юридичним особам державної форми власності;
? кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та
інші з державною участю);
? кредити юридичним особам з недержавною формою власності, у тому числі:
— акціонерним товариствам;
— приватним підприємствам;
— кооперативним підприємствам;
— спільним підприємствам та ін.;
? кредити фізичним особам;
? міжбанківські кредити.
У процесі аналізу кредитного портфеля треба визначити питому вагу міжбанківських
кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання цього коефіцієнта вважається
позитивним явищем з погляду зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські
кредити є менш прибутковими.
За наявністю та характером забезпечення виділяють:
? забезпечені (ломбардні) позики;
? незабезпечені (бланкові) позики.
Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з
принципів банківського кредитування.
Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна
позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні
документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку
контрактів; передання вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні
метали тощо.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля, особливу увагу треба звернути на питому
вагу незабезпечених позик у загальних позиках.
Аналіз можна продовжувати в напрямку більш глибокого вивчення структури за видами
забезпечення (застава майна позичаль¬ника, гарантія або поручительство, договір
страхування тощо) та за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання
позик, способами їх погашення, цілями кредитування тощо.
Після вивчення структури кредитних вкладень, їх слід проаналізувати з погляду
ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної
діяльності в цілому.
5.7. Аналіз якості кредитного портфеля
з погляду ризику
В умовах переходу до ринкової економіки в банківській сфері збільшується значення
правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для
банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення
та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління
ризиками.
До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:
• лімітування кредитів;
• диверсифікація кредитних вкладень;
• вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника;
• вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими
кредитами;
• контроль та оперативність під час стягнення боргу;
• страхування кредитних операцій;
• видача кредитів на консорціумній основі;
• використання плаваючої процентної ставки;
• облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району, країни);
• використання теорії зважених ризиків.
Якісна оцінка кредитного портфеля націлена насамперед на те, щоб максимально
знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може
призвести його до банкрутства.
Для оцінки якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються
такі показники:
• коефіцієнт покриття класифікованих позик;
• питома вага зважених класифікованих позик;
• коефіцієнт проблемних позик;
• коефіцієнт збитковості позик.
Перелічені показники варто проаналізувати в динаміці, з’ясувати їх зміни, причини
погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає виявити тенденції погіршення
фінансового стану та визначити способи збільшення економічної ефективності
кредитних операцій.
Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кп.кл.п) розраховується як відношення
зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до власного капіталу (ВК):
Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в

сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в
динаміці вважається негативним явищем та свідчить про підвищення ймовірності
збитків у майбутньому.
Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Чк.п) розраховується як
співвідношення зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до загальної суми позик (П):
Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи

ризику на відповідний коефіцієнт.
Коефіцієнт несплачених позик (Кн.п) розраховується як співвідношення позик із
простроченою виплатою відсотків та основної суми (Ппр) до загального обсягу позик
(П):
Цей коефіцієнт показує ту частину позик у портфелі банку, виплати за якими були
невчасно погашені, та ту, яка не була погашена в строк. Високий відсоток свідчить
про погіршення кредитної діяльності банку. Значний приріст за аналізований період
означає можливі значні збитки в перспективі.
Коефіцієнт збитковості позик (Кзб) розраховується як співвідношення збитків за
позиками, отриманими за аналізований період (Зп) до середнього залишку
заборгованості за кредитами (П), або до загального обсягу позик:
Коефіцієнт збитковості визначає частину позик, які за певний період призвели до

збитку. Зростання цього показника може свідчити про погіршення політики повернення
допустимого рівня ризику.
5.8. Аналіз якості кредитного портфеля банку
з погляду захищеності від можливих втрат
Аналіз кредитних операцій повинен проводитися і в напрямку оцінки рівня захищеності
від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного
ризику, тим більшим має бути рівень їх захищеності.
Для оцінки цього рівня використовують такі показники:
• коефіцієнт забезпеченості позики;
• коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів;
• коефіцієнт захищеності позики від втрат сумою резерву;
• коефіцієнт покриття збитків за рахунок резерву;
• ступінь повноти формування резерву;
• коефіцієнт покриття позик власним капіталом.
Коефіцієнт забезпеченості позик (Кз.п) являє собою співвідношення забезпечення

кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зк) і загальної суми кредитів (П):
Цей показник характеризує рівень захищеності банку від втрат за позиками за рахунок
зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.
Коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів (Кз.зб) розраховується як відношення
кредитного забезпечення (Зк.зб) за збитковими позиками (Зк.зб) до списаних кредитів
за аналізований період (Сп):
Цей коефіцієнт свідчить про рівень захищеності банку від збитків за позиками з
урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.
До внутрішніх факторів захисту кредитного портфеля від мож¬ливих збитків належить
створення резервів, яке дає змогу захистити банк від можливих збитків у разі
неповернення кредитів. Рівень такої захищеності від втрат аналізується за допомогою
коефіцієнтів:
• коефіцієнта захищеності позик сумою резерву;
• коефіцієнта покриття збитків за рахунок резерву.
Коефіцієнт захищеності позик сумою створеного резерву (Кзах) розраховується як
відношення резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до загальної суми позик
(П):
Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.зб) розраховується відношенням резервів

на покриття збитків за позиками (Рзб) до збиткових позик (Пзб):
Ступінь повноти формування резерву (Кп) розраховується як відношення фактично

створеного резерву (Рф) до розрахункової суми резерву (Рр) виходячи з кредитного
ризику:
Коефіцієнт покриття позик власним капіталом (Кз.к) розраховується відношенням

власних коштів банку (Вк) до загальної суми позик (П):
Цей коефіцієнт показує, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок

власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про посилення захищеності
кредитів власним капіталом.
5.9. Аналіз ефективності кредитних операцій
Аналіз будь-яких операцій повинен завершуватись оцінкою їх ефективності, тобто
аналізом їх дохідності та рентабельності. Як зазначалося вище, дохід від кредитної
діяльності банку традиційно має найбільшу питому вагу в загальній структурі доходів
банку.
Аналіз ефективності кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи
• рентабельність кредитних операцій;
• дохідність кредитних операцій;
• прибутковість кредитних операцій;
• питома вага доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів.
Рентабельність кредитних операцій (Р) розраховується діленням доходу від
наданих кредитів (Дкр) на витрати на залучення ресурсів (суми, виплачені за
вкладами клієнтам) (З):
Зростання цього показника свідчить про правильність застосованої банком

політики встановлення відсоткових ставок на кредити та вклади.
Дохідність кредитних операцій на 1 грн активу (Кдох.кр.а) розраховується як
відношення доходу від наданих кредитів (Дкр) до середніх активів (А):
Дохідність кредитних операцій (Кдох.кр) розраховується відношенням доходів

від кредитних операцій (Дкр) до середніх кредитних вкладень (Кс.вк):
За ідеального стану кредитного портфеля, коли всі кредити будуть повертатись

повністю, а відсотки сплачуватись згідно з договором, цей коефіцієнт дорівнюватиме
відсотковій ставці за кредитами.
Прибутковість кредитних операцій (Кприб.кр) розраховується діленням прибутку
від кредитних операцій (Пкр) на середні активи (А):
Ці коефіцієнти свідчать про те, скільки отримано доходу (прибутку) від

кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в активи. Зростання показника
прибутковості швидшими темпами порівняно з показником дохідності свідчить про
зростання ефективності кредитних вкладень.
Частка доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів (Чкр)
розраховується діленням доходу від надання кредитів (Дкр) на загальну суму доходів
банку (Дзаг):
Цей коефіцієнт показує питому вагу доходів, отриманих банком від надання
кредитів порівняно з доходами від інших операцій. Якщо коефіцієнт питомої ваги
кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це
свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших
банківських операцій.
1. Які операції банку називаються кредитними?
2. Які є види кредиту?
3. Як розраховується коефіцієнт кредитної активності банку?
4. Назвіть основні показники, що використовуються в аналізі динаміки кредитних
вкладень.
5. Як розрахувати коефіцієнти надання та погашення кредиту?
6. Назвіть основні показники оборотності кредитів.
7. Як розраховується середня тривалість одного кредитного обороту в днях?
8. Як розрахувати умовне вивільнення або залучення ресурсів з обороту внаслідок
зміни швидкості обороту кредитів?
9. Що таке диверсифікація кредитних вкладень?
10. Які є види диверсифікації?
11. Які нормативні показники характеризують портфельну диверсифікацію кредитів?
Методика їх розрахунку та нормативні значення.
12. За якими класифікаційними ознаками можна проструктуризувати кредитний
портфель?
13. Які показники характеризують якість кредитного портфеля з позиції ризику?
14. Які показники характеризують якість кредитного портфеля з позиції захищеності
від можливих втрат.
15. Як аналізується забезпеченість кредитного портфеля?
16. Які показники характеризують ефективність кредитних операцій?
ПЛАН ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
6.1. Аналіз фінансових інвестицій банку.
6.1.1. Основні завдання аналізу.
6.1.2. Аналіз динаміки та структури операцій з цінними паперами.
6.1.3. Аналіз дохідності та прибутковості операцій з цінними паперами.
6.2. Аналіз нефінансових інвестиційних активів банку.
6.1. Аналіз фінансових інвестицій банку
6.1.1. Основні завдання аналізу
Для зменшення ризику та збільшення доходів комерційні банки проводять
диверсифікацію активних операцій, тобто розподіляють активи між різними видами
операцій та об’єктами вкладень. Ефективність діяльності банку в довгостроковій
перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення
конкурентоспроможності в ринкових умовах значною мірою визначаються рівнем і
масштабами інвестиційної діяльності банку. Тому, крім авансування ресурсів у
позикові активи, чимала частина банківського капіталу має форму інвестиційних
активів.
Інвестиціями називають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання
прибутку або досягнення соціального ефекту.
Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові

(капіталізовані) інвестиції.
Прямі фінансові інвестиції — це вкладення коштів у діяльність інших підприємств,
організацій і установ на довгостроковій основі.
Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, — це високоліквідний вид фінансових
інвестицій, що легко реалізується, але є більш ризикованим. Вони вільно котируються
на ринку цінних паперів. Портфельну форму інвестування банки, як правило,
використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського капіталу.
Цінним папером називається документ, який засвідчує з дотриманням установленої
форми обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення або передання яких можливі
тільки за його пред’явлення. Серед існуючих цінних паперів виділяють фондові та
комерційні. До фондових відносять акції та облігації. До комер¬ційних цінних
паперів належать комерційні векселі, чеки, застав¬ні свідоцтва та ін. Фондові цінні
папери відрізняються від комер¬ційних масовим характером емісії.
Інвестиційний портфель комерційного банку складається з:
• усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що
перебувають у власності банківської установи;
• акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської
установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного
капіталу суб’єкта господарської діяльності.
Іншими словами, інвестиційний портфель комерційного банку складається з цінних
паперів:
• на продаж;
• на інвестиції;
• інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.
Головною метою аналізу операцій банку з цінними паперами є виявлення найбільш
перспективних вкладень банку в цінні папери та поліпшення якості інвестицій.
Основними завданнями аналізу операцій з цінними паперами банку є аналіз:
• їх структури та динаміки;
• значущості цих операцій у діяльності банку;
• якості портфеля цінних паперів;
• дохідності та ефективності.
6.1.2. Аналіз динаміки та структури
операцій з цінними паперами
Аналіз операцій з цінними паперами починають із загальної оцінки масштабів
інвестиційної діяльності банку. Цей аналіз проводиться за допомогою таких
1) питома вага інвестиційних активів у загальних активах:
;
2) коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), який
розраховується за такою формулою:
,
де Кінв1 — кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою;
К — регулятивний капітал банку;
ЦП — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;
В — вкладення в асоційовані та дочірні компанії.
Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %;
3) норматив загальної суми інвестування (Н12), який розраховується за формулою:
,
де Кінв.заг — загальна сума коштів, що інвестуються на придбання акцій різних
юридичних осіб. Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 60 %.
Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за
допомогою стандартних показників:
• абсолютний приріст інвестиційних активів;
• темп зростання інвестиційних активів;
• темп приросту інвестиційних активів.
Аналіз операцій банку з цінними паперами обов’язково містить оцінку змін у
структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може
аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації,
казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі), за видами емітентів, за
цілями придбання.
На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними
паперами за напрямками діяльності.
За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно
провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів
розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій у
термін:
? до 30 днів;
? від 31 до 90 днів;
? більше 90 днів.
Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та
сумами з метою зниження ринкового ризику.
Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів:
? їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку,
котрий залишився в розпорядженні банку;
? частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок
власних та залучених коштів;
? частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.
Після цього розглядається співвідношення цих паперів та визначаються причини
відхилень. Аналіз дотримання напрямів вкладень у цінні папери відповідним джерелам
їх придбання здійснюється за такими групами (парами):
Види інвестицій
Джерела придбання цінних паперів
Цінні папери на продаж Вкладення за рахунок залучених коштів
Цінні папери на інвестиції Вкладення за рахунок власного капіталу
Цінні папери за дорученням клієнтів Вкладення за рахунок клієнтів
Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

• питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;
• питома вага викуплених банком паперів — до терміну погашення та після
настання терміну погашення;
• обсяги операцій, пов’язаних із зберіганням цінних паперів;
• обсяги та структура консалтингових операцій з цінними паперами
(інформаційних, методичних, правових, аналітичних, кон¬сультаційних);
• питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;
• частка дивідендів за акціями в доходах банку;
• співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загаль-ної вартості
акцій;
• частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими,
операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку, з цінними паперами,
виплаченими позитивними курсовими різницями;
• питома вага цінних паперів, узятих під заставу за кредитними та іншими
операціями банку, у вартості відповідних операцій;
• частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами,
у вартості відповідних операцій;
• частка гарантій інших операцій за цінними паперами;
• частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів — юридичних та
фізичних осіб.
Особливої уваги заслуговує аналіз формування та використання резервів під
забезпечення вкладень у цінні папери. Мета аналізу — визначити ступінь покриття
ризиків за операціями банку з цінними па¬перами. Завдання — визначити достатність
резерву покриття ризиків.
Вивчення достатності резерву під знецінення цінних паперів, процента списань дає
змогу визначити можливі ризики та фактич¬ні втрати банку за операціями з цінними
паперами й накреслити шляхи їх зниження.
Значущість операцій з цінними паперами в діяльності банку характеризується такими
показниками:
• розмір операцій з цінними паперами на 1 грн:
а) капіталу банку;
б) статутного капіталу;
• питома вага операцій з цінними паперами в загальній сумі активів банку.
6.1.3. Аналіз дохідності та прибутковості
Завершується аналіз операцій з цінними паперами розрахунком показників
ефективності. Для характеристики ефективності та доцільності операцій з цінними
паперами використовуються показники:
• дохідності;
• рентабельності;
• прибутковості;
• зіставлення питомої ваги прибутку від операцій з цінними паперами в загальній
сумі прибутку з питомою вагою цих операцій у загальній сумі активу.
Прибуток від операцій з цінними паперами створюється за рахунок комісійних
винагород за надання комерційним банкам послуг щодо зберігання, розповсюдження,
перепродажу цінних паперів, а також за рахунок курсових різниць. Джерелом створення
прибутку від прямих фінансових інвестицій є дивіденди. Тобто аналіз доходів та
витрат банку за операціями з цінними паперами проводиться в трьох напрямках:
? за операціями з цінними паперами на інвестиції;
? за операціями з цінними паперами на продаж;
? за іншими операціями з цінними паперами.
Аналіз структури доходів та витрат за операціями з цінними паперами доцільно
проводити за такими показниками:
1. Доходи за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:
1.1. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку
на продаж.
на інвестиції.
1.3. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на продаж.
1.4. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції.
1.5. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для банків.
1.6. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів.
1.7. Результат від торгівлі цінними паперами на продаж.
1.8. Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями.
1.9. Позитивний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в
асоційовані та дочірні компанії.
1.10. Зменшення резерву під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.
2. Витрати за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:
2.1. Комісійні витрати за операціями з цінними паперами.
2.2. Негативний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в
асоційовані та дочірні компанії.
2.3. Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.
3. Прибуток від операцій з цінними паперами, всього, у тому числі:
3.1. Від операцій з цінними паперами на продаж.
3.2. Від операцій з цінними паперами на інвестиції.
3.3. Від інших операцій з цінними паперами.
4. Доходи банку, всього.
5. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами в загальному обсязі доходів.
6. Витрати банку, всього.
7. Питома вага витрат банку за операціями з цінними паперами в загальних витратах
банку.
8. Прибуток банку, всього.
9. Питома вага прибутку від операцій з цінними паперами в загальній сумі прибутку
банку.
Після загального аналізу структури доходів та витрат банку за операціями з цінними
паперами переходять до факторного аналізу доходів та витрат банку за операціями з
Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами проводиться за допомогою
різних факторних моделей з використанням методів елімінування, причому окремо
аналізуються доходи і витрати за інвестиційними цінними паперами та доходи і
витрати від операцій з цінними паперами на продаж. Аналіз проводиться на основі
журналу особового обліку за підсумком купівлі акцій. При цьому може бути
використана така факторна модель:
.
Аналіз завершується розрахунком показників дохідності від операцій з цінними
паперами:
1. Коефіцієнт дохідності операцій з цінними паперами:
;
2. Дохідність на 1 грн активів:
3. Частка доходів від операцій з цінними паперами:
Дохід на одного працівника відділу цінних паперів:

.
6.2. Аналіз нефінансових
інвестиційних активів банку
Нефінансові інвестиційні активи комерційного банку поділяються на матеріальні і
нематеріальні. За рівнем ліквідності ці активи посідають останнє місце в балансі,
хоч ризик їх розміщення невеликий (за винятком лізингових операцій).
Нематеріальні активи являють собою невідчутні цінності і відображаються в класі 4
Плану рахунків.
Іншими словами, нематеріальні активи — це засоби, які не мають матеріально-речової
форми, однак дають прибуток чи створюють умови для нормальної діяльності банку й
отримання прибутку.
Аналіз їх вартості в умовній одиниці здійснюється за такими основними групами:
• ділові зв’язки банку;
• розміщення клієнтури;
• монопольні права і привілеї;
• престиж фірмових знаків;
• патенти і ліцензії;
• інтелектуальна власність.
Під час аналізу нематеріальних активів, крім їх структури, аналізується зміна їх
суми в динаміці.
Основні засоби є матеріальними активами, оскільки вони мають фізичну форму. До
основних засобів банку належать: земля; будівлі; устаткування; комп’ютерна та
обчислювальна техніка; обладнання; меблі; транспортні засоби; інструменти; інвентар
та інші матеріальні цінності зі строком користування більше року.
За функціональним призначенням розрізняють операційні та неопераційні основні
засоби.
Операційні засоби — це засоби, що беруть безпосередню пов¬ну або часткову участь у
банківській діяльності чи сприяють її виконанню.
Неопераційні основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої участі у
банківській діяльності. Наприклад: основні засоби, придбані для здачі у фінансовий
лізинг.
Аналіз матеріальних активів комерційного банку проводиться аналогічно аналізу цих
активів на інших підприємствах:
• виявляється їх склад, рух, якісний склад, початкова і залишкова вартість;
• простежується динаміка за звітний період;
• з’ясовується сума додатково нарахованої амортизації за рахунок прибутку банку
в разі вибуття не повністю замортизованих основних засобів;
• визначаються коефіцієнти реальної вартості основних засобів і накопичення
амортизації.
Нагадаємо, що останній показник являє собою співвідношення суми нарахованого зносу
та початкової вартості майна, що аналізується. Коефіцієнт накопичення амортизації
свідчить про інтенсивність вивільнення відвернених у капіталізовані активи коштів.
Якщо банк вкладає кошти в капітальні вкладення, окремо аналізується структура
капітальних вкладень. При цьому аналіз структури вкладень можна проводити за такими
напрямами:
1. Вкладення в будівництво
? житла;
? службових приміщень;
? об’єктів соціально-культурного призначення;
2. Придбання будинків
? виробничого призначення;
? житла;
? соціально-культурного призначення;
3. Придбання інвентарю та устаткування
? невиробничого призначення.
Для аналізу ефективності використання необоротних активів можна використати такі
показники:
1. ;
2. ;
3. ;
4. .
1. Назвіть основні види цінних паперів.
2. Що таке «цінні папери на продаж» та «цінні папери на інвестиції»?
3. Назвіть основні напрямки інвестиційної діяльності банку.
4. Як розраховується коефіцієнт інвестиційної активності банку?
5. Назвіть основні показники, що характеризують якість цінних паперів.
6. Як проаналізувати масштаби та динаміку операцій банку з цінними паперами?
7. Які показники характеризують ефективність операцій з цінними паперами?
8. Які показники увійдуть у факторну модель доходу від операцій банку з цінними
паперами?
9. Назвіть нормативи, які регулюють розміри прямих інвестицій банку згідно з
чинною інструкцією. Методика їх розрахунку та нормативні значення.
10. Як формується резерв від знецінення цінних паперів?
11. Які основні напрямки аналізу операцій банку з векселями?
12. Що таке нефінансові інвестиційні активи?
13. Як проводиться аналіз матеріальних і нематеріальних інвестиційних активів?
14. Який оптимальний розмір вкладу в нерухоме майно та матеріальні активи
відносно суми власного капіталу.
ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
7.1. Завдання аналізу валютних операцій.
7.2. Аналіз динаміки та структури валютних операцій.
7.3. Аналіз валютних доходів та витрат.
7.4. Особливості аналізу неторговельних операцій.
7.5. Методика аналізу ефективності валютних операцій.
7.1. Завдання аналізу валютних операцій
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з
переходом права власності на валютні цінності. Аналіз валютних операцій проводиться
зазвичай валютним відділом, управлінням або департаментом.
Комерційні банки виконують низку традиційних валютних операцій, таких як:
• ведення валютних рахунків та розрахунки за ними;
• видача готівкової валюти на різні цілі;
• видача валютних кредитів, у тому числі міжбанківських;
• купівля цінних паперів у валюті;
• валютні акредитиви;
• видача гарантій;
• продаж дорожніх чеків;
• випуск та обслуговування пластикових карток;
• обмін валюти;
• купівля та продаж валюти для клієнтів.
Перед аналізом валютних операцій постають такі завдання:
? проаналізувати масштаби, структуру та динаміку валютних операцій банку;
? контроль за дотриманням банком нормативів ризику загальної відкритої валютної
позиції;
? порівняння ефективності формування ресурсів банку та їх розміщення в
національній та іноземних валютах, вибір шляхів здешевлення вартості ресурсів банку
в цілому;
? аналіз структури валютних доходів та витрат банку;
? оцінка стратегії менеджерів банку стосовно розширення обсягів операцій з
іноземною валютою як для фінансування, так і для отримання комісійних та прибутку;
? аналіз ефективності впровадження нових банківських продуктів управління
коштами в іноземній валюті (оцінка інвестиційних проектів на період окупності та
ефективності);
? факторний аналіз доходів і витрат банку від здійснення касових валютних
операцій, валютних депозитів та кредитів, розрахункових операцій за експортно-
імпортними операціями, конверсійних операцій з готівковою валютою, неторговельних
опе¬рацій (обмінних операцій, операцій з пластиковими картками, дорожніми чеками
тощо);
? розрахунок відносних показників дохідності та рентабельності валютних
операцій з метою оцінки їх внеску в загальну справу отримання прибутку.
7.2. Аналіз динаміки та структури
валютних операцій
Масштаби валютної діяльності банку оцінюються за питомою вагою валютних активів у
загальних активах. Аналіз проводиться на основі валютного балансу. Для визначення
місця, яке посідають валютні операції в діяльності банку, використовується такий
показник:
.
Динаміка валютних операцій аналізується за допомогою загальних показників динаміки:
;
.
Наступним кроком є структурний аналіз валютних операцій, який може проводитися
шляхом розрахунку питомої ваги окремих валютних операцій банку як за залишками на
валютних рахунках, так і за оборотами за ними. Аналіз структури валютних операцій
дає змогу простежити тенденції зрушення в напрямах діяльності банку з валютою та
оцінити ефективність стратегії керівництва банку внаслідок структурних зрушень у
валютних операціях. При цьому основним критерієм оцінювання наслідків зміни
структури та масштабів діяльності банку з іноземною валютою є збільшення маси
прибутку.
Головним аспектом будь-якої операції з іноземною валютою є здатність визначити те,
чи має банк достатні можливості для повного та адекватного зіставлення обсягу
валютних операцій зі ступенем прийнятного ризику і рівня прибутковості.
Валютні кредити аналізуються за такими ж напрямами, що й гривневі кредити. Тобто
визначається рівень дохідності валютних кредитів, стан їх повернення, прострочення
платежів, рівень неповернення кредитів. Невід’ємною частиною аналізу є визначення
рівня витратності ресурсної бази, сформованої за допомогою валютних депозитів. У
разі відносно низької відсоткової ставки за валютними депозитами порівняно з
депозитами у національній валюті (10 % проти 25 %) створюються позитивні передумови
зниження витратності ресурсної бази банків. Тому активізація діяльності банку щодо
залучення валютних депозитів є головною умовою підвищення ефективності банківської
діяльності в цілому. При цьому важливо дотримуватися короткої відкритої валютної
позиції. Одержані показники витратності ресурсів та дохідності кредитних операцій
повинні порівнюватись з відповідними показниками по гривневих депозитах та
кредитах. Порівняння відносних показників є критеріями вибору стратегії керівництва
банку щодо напрямів діяльності з метою підвищення ефективності банківської
діяльності в цілому. Це саме стосуються і операцій банку з цінними паперами у
валюті.
Важливим напрямом аналізу є контроль за дотриманням нормативу ризику загальної
відкритої валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає
в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними
ризиками, які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення
Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та
зобов’язань банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається
закритою, за нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг
зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог
за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.
При цьому довга відкрита валютна позиція банку при розрахунку зазначається зі
знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює
норматив ризику загальної відкритої валютної (довгої/короткої) валютної позиції
банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної
позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку
(Н13-2).
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)
визначається як співвідношення суми абсолютних величин усіх довгих і коротких
відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма
іноземними валютами до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не
більше ніж 35 %.
При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для загальної довгої відкритої
валютної позиції (Н13-1) — не більше 30 %; та для загальної короткої відкритої
валютної позиції (Н13-2) — не більше 5 %.
Валютна позиція уповноваженого банку визначається та контролюється щоденно, окремо
щодо кожної іноземної валюти.
7.3. Аналіз валютних доходів та витрат
Наступним етапом є аналіз валютних доходів. До складу валютних доходів включаються
доходи від :
• валютних кредитів;
• комісія за касове обслуговування;
• комісія за безготівкові розрахунки у валюті;
• комісія за видачу валюти на відрідження;
• комісія за видачу валюти за приватними переказами;
• доходи за операціями на УМВБ;
• доходи від обмінних валютних операцій;
• комісія за видачу валюти по чеках;
• доходи за платіжними картками;
• комісія за продаж валютних чеків;
• доходи за агентськими угодами.
Аналіз валютних доходів можна згрупувати за такими групами:
1. Процентні доходи банку від валютних кредитів.
2. Непроцентні доходи банку (комісія за ведення валютних рахунків, плата за послуги
банку, акредитиви).
3. Доходи від торговельних операцій в іноземній валюті.
4. Доходи від неторговельних операцій (обміну валют, пластикові картки).
5. Інші види доходів (дорожні чеки, гарантії, поручительства тощо).
Аналогічно проводиться аналіз валютних витрат банку. До них належать:
• процентні витрати за коштами клієнтів;
• процентні витрати за валютними депозитами;
• процентні витрати за цінними паперами власного боргу у валюті;
• комісійні витрати;
• витрати за переказами;
• комісійні за купівлю чеків;
• комісійні банків за обслуговування коррахунків;
• комісійні за купівлю валюти.
На доходність валютних операцій впливають:
• чисельність клієнтів;
• середньоденний документообіг, який надходить від клієнтури;
• середня відсоткова ставка за активними та пасивними валютними операціями
(відсоткова ставка за валютними кредитами та депозитами);
• динаміка зміни тарифів на валютні послуги (SWIFT);
• кількість обмінних пунктів, їх розташування та ефективність роботи;
• збільшення кількості валютних позик та їх середнього розміру;
• розширення спектра послуг, що надаються у валюті (послуги за переказом, за
готівковим обігом, надання довідок, обслуговування рахунків, дорожні чеки,
пластикові картки тощо).
Аналіз валютних доходів та витрат проводиться за наступними напрямами:
? аналіз структури доходів та витрат;
? факторний аналіз доходів та витрат;
? коефіцієнтний аналіз дохідності та витратності валютних операцій.
7.4. Особливості аналізу неторговельних операцій
Особливу увагу потрібно приділити аналізу доходів від неторговельних операцій.
Одним із видів неторговельних операцій є операції з купівлі-продажу іноземної
валюти (обмінні операції).
Ефективність роботи пунктів обміну валюти визначається за такими формулами:
При цьому до доходів обмінного пункту відносять маржинальний дохід, який залежить
від кількості робочих днів в аналізованому періоді, середньоденної суми обміняної
валюти та маржі (різниці між купівлею та продажем іноземної валюти). На дохід
обмінного пункту впливає також швидкість обігу коштів, місце розташування обмінного
пункту, активність клієнтів, їх платоспроможність. Дохід обмінного пункту може бути
описаний такою факторною моделлю:
Дп = Кдн ? С1ден ? М;
С1ден = С1кл ? Ккл;
де С1ден — середньоденна сума обміняної валюти;
К — кількість клієнтів;
С1кл — середня сума обміняної валюти одним клієнтом;
М — маржа (різниця між курсом купівлі та продажу валюти).
До витрат обмінного пункту відносять витрати на заробітну плату касирів, витрати на
інкасацію, охорону, амортизаційні відрахування установленої техніки, вартість
патенту, оренда приміщення тощо.
7.5. Методика аналізу ефективності
Завершується аналіз вивченням показників дохідності валютних операцій, а саме:
1. Коефіцієнт дохідності валютних операцій:
.
2. Валютний дохід на 1 грн активів, усього:
.
3. Частка доходів від валютних операцій у загальних доходах:
.
4. Продуктивність праці одного працівника валютного відділу:
5. Рентабельність валютних операцій:

1. Які джерела інформації використовуються для аналізу валютних операцій банку?
2. Які види валютних операцій здійснюють комерційні банки?
3. За допомогою яких показників аналізується динаміка валютних операцій?
4. Які фактори впливають на зміну валютного курсу?
5. Що таке відкрита та закрита валютна позиція банку?
6. Які економічні нормативи регулюють ризик банку за відкритою валютною
позицією?
7. Які нормативне значення довгої та короткої відкритих валютних позицій банку?
8. Що таке форвардні та ф’ючерсні операції?
9. Які види операцій відносять до неторговельних валютних операцій?
10. Які доходи від валютних операцій отримує банк?
11. Які витрати за валютними операціями несе банк?
12. Як розрахувати коефіцієнт ефективності роботи пункту обміну валюти?
13. Побудувати факторну модель доходів банку від обмінних операцій.
14. Назвіть фактори, які впливають на доходи банку від обмінних операцій.
15. Які показники характеризують ефективність валютних операцій?
8.1. Аналіз розрахункових послуг банку.
8.2. Аналіз касових послуг банку.
8.3. Аналіз факторингових операцій.
8.4. Аналіз лізингових операцій.
8.5. Аналіз агентських послуг банку.
8.1. Аналіз розрахункових послуг банку
В умовах переходу до ринкових відносин особливу роль серед банківських операцій
відіграють послуги, пов’язані з обслуговуванням розрахунків.
Залежно від платіжного інструменту виділяють такі форми розрахунків: готівкові та
безготівкові. Перевагами безготівкового обігу є: скорочення суспільних витрат
обігу; створення сприятливих умов для державного регулювання грошового обігу,
прискорення обігу грошових коштів суб’єкта.
Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи:
1) розрахунки за товарними операціями (за товарно-матеріа-льні цінності, надані
послуги та виконані роботи);
2) розрахунки за нетоварними операціями (перерахування податків до бюджету та
позабюджетних фондів, одержання та повернення позичок тощо).
Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та
організаціями є їх форми . Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ № 135 від 29 березня
2001 р., безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових
документів:
• платіжне доручення;
• платіжна вимога-доручення;
• меморіальний ордер;
• розрахунковий чек;
• акредитив;
• вексель;
• платіжна вимога;
• пластикові картки.
Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається
особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення
договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу
грошових коштів.
За складом учасників розрахункові операції поділяються на:
• внутрішньобанківські;
• клієнтські;
• міжбанківські.
За видами розрахунків розрахункові операції поділяються на:
• акредитивні;
• переказні;
• інкасові;
• клірингові.
Аналіз безготівкових розрахунків здійснюється за такою схемою:
1. Визначається загальна сума проведених безготівкових розрахунків за звітний
період, у тому числі за окремими формами розрахунків.
2. Розраховується питома вага кожного виду безготівкових розрахунків у загальній
сумі надходжень та платежів і визначаються зміни в динаміці.
3. Зіставляються надходження за безготівковими платежами та виплати за всіма
формами безготівкових розрахунків, тобто визначається приплив або відплив кредитних
ресурсів банку. Такий аналіз робиться як у розрізі окремих клієнтів, так і за всіма
клієнтами разом.
4. Розраховується коефіцієнт накопичення коштів на поточних рахунках клієнтів
(коефіцієнт осідання коштів):
.
5. Проводиться факторний аналіз зміни обсягів безготівкових розрахунків за
допомогою прийомів елімінування. При цьому може бути використана така факторна
модель:
6. Визначається загальна сума отриманих банком доходів від проведення

безготівкових розрахунків, у тому числі за окремими клієнтами. Відхилення за
отриманими доходами щодо проведення безготівкових розрахунків виникає за рахунок
двох факторів:
• кількість відпрацьованих платіжних документів;
• середній дохід на один платіжний документ (тариф).
Факторна модель матиме такий вигляд:
При трифакторній моделі кількість платіжних документів можна подати як добуток

кількості клієнтів та середньої кількості документів у розрахунку на одного клієнта
(середньої активності клієнта за платежами).
7. Аналогічно проводиться факторний аналіз витрат щодо здійснення безготівкових
розрахунків. При цьому виділяються витрати на сплату відсотків за залишками на
поточних рахунках клієнтів та комісійні витрати за розрахунковим обслуговуванням.
;
.
8. Для оцінки ефективності розрахункового обслуговування використовують такий
показник:
Цей показник аналізується в динаміці та порівняно з іншими банками.

8.2. Аналіз касових послуг банку
Частина сукупного грошового обігу, яка здійснюється за допомогою готівки,
називається готівково-грошовим обігом. Раціональна організація готівкового обігу є
однією з найважливіших функцій НБУ, яка пов’язана з розв’язанням таких завдань:
• установлення випадків здійснення розрахунків готівкою;
• визначення способів усунення невиправданого руху готівкових коштів,
скорочення витрат грошового обігу;
• правильність розподілу грошової маси в територіальному розрізі;
• визначення розміру готівкової грошової маси, необхідної для організації
грошового обігу, динаміки її зміни та структури;
• виявлення впливу факторів на зміну готівкової грошової маси.
На регіональному рівні загальна маса грошей в обороті визначається за формулою:
.
Однією з головних функцій комерційного банку є касове обслуговування клієнтів.
Банки приймають від своїх клієнтів готівкові кошти та зараховують їх на поточні
рахунки, видають готівкові кошти на вимогу клієнтів, забезпечують зберігання
довірених йому коштів.
Для того щоб забезпечити безперервне касове обслуговування своїх клієнтів та мати
можливість управляти своєю касовою готівкою, банки повинні прогнозувати готівковий
грошовий обіг, який проходить через їх каси, та здійснювати повсякденний контроль
за цим оборотом.
Прогноз визначає розмір та джерела надходження готівкових грошей у каси банку,
розмір та цільове використання готівкових грошей з кас банку, розмір випуску грошей
або їх вилучення з обігу в цілому по країні, області, містам, районам.
У прогнозному розрахунку касових оборотів, що складають комерційні банки
щоквартально, визначаються джерела та розмір надходжень готівки до кас банку, а
також напрямок та розмір видачі готівкових коштів з кас банку.
Прогнозний розрахунок касових оборотів складається з двох частин — надходження та
видатки. Схема прогнозного розрахунку касових оборотів банку має такий вигляд:
Надходження
• торговельна виручка;
• виручка від усіх видів транспорту;
• квартплата та комунальні платежі;
• виручка від видовищних підприємств;
• виручка від підприємств побутового обслуговування;
• надходження на рахунки колективних сільськогосподарських підприємств;
• надходження на рахунки за вкладами громадян;
• надходження від підприємств Міністерства зв’язку;
• інші надходження (включаючи повернення заробітної плати);
• підкріплення оборотної каси з резервних фондів;
• купівля готівки комерційними банками.
Перевищення видатків над надходженнями.
БАЛАНС
Видатки (виплати)
• оплата праці та заохочення;
• стипендії;
• на відрядження;
• на закупівлю сільськогосподарських продуктів;
• на виплату пенсій, допомог і страхових відшкодувань;
• видача підкріплень підприємствам Міністерства зв’язку;
• видачі на інші цілі;
• продаж готівки комерційними банками;
• перерахування з оборотної каси до резервних фондів.
Перевищення надходжень над видатками.
БАЛАНС
Перевищення прибуткової частини прогнозного розрахунку над видатковою означає, що
до кас комерційного банку надійде готівкових коштів більше, ніж необхідно для
забезпечення потреби в них. Отже, сума касової готівки банку на кінець планового
кварталу збільшиться порівняно з сумою готівкових коштів на початок кварталу.
Перевищення видаткової частини над прибутковою означає, що до кас комерційних
банків готівкових коштів надійде менше, ніж потрібно для видачі за плановий
квартал. Для того щоб забезпечити прогнозну потребу в готівкових коштах, банку
доведеться використати готівку, яку він мав у касі на початок кварталу, а якщо її
буде недостатньо, то виникне потреба в підкріпленні каси.
Для того щоб скласти прогнозний розрахунок касових оборотів, установи банків
щокварталу отримують від підприємств, організацій, які мають поточні рахунки в цій
установі, касові заявки. Строки та порядок надання заявок визначаються банками за
домовленістю з клієнтами.
Загальна схема аналізу касових оборотів охоплює такі
етапи:
1. Визначаються тенденції в русі грошових коштів по касі (приплив або відплив).
2. Зіставляються надходження готівкових коштів у касу та виплати за певний
період по всіх джерелах та напрямах витрат та визначаються абсолютні значення
відхилень.
3. Визначаються причини зміни за окремими статтями надходжень або виплат.
4. За найважливішими статтями надходжень та виплат проводиться факторний аналіз
впливу факторів на відхилення за допомогою прийомів елімінування.
5. Розраховується коефіцієнт накопичення по касі:
6. Аналізується зміна структури касових надходжень та видатків порівняно як з

прогнозом, так і з попереднім періодом.
7. Проводиться факторний аналіз зміни доходу від здійснення касових операцій за
такою факторною моделлю:
.
8. Завершується аналіз розрахунком відносного показника дохідності касових
операцій, який може бути визначений за формулою:
8.3. Аналіз факторингових операцій банку

Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але
високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм
інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосований до сучасних процесів
розвитку економіки. Термін «факторинг» походить від англійського — посередник,
агент.
В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів
постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права
вимоги боргу сплатника зобов’язань щодо продукції. Тому факторингові операції
називають наданням кредиту постачальникові.
Під факторингом розуміють договір фінансування під поступку грошової вимоги, за
яким одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов’язується передати іншій
стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої
особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або
надання послуг третій особі, а клієнт перевідступає або зобов’язується
перевідступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.
Головна мета факторингових операцій:
? забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів;
? управління платіжною дисципліною позичальника;
? підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;
? ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.
Облік цих кредитів здійснюється у 2-му класі Плану рахунків «Операції з клієнтами».
У процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:
• рівень купівлі дебіторської заборгованості;
• значущість факторингу в діяльності банку;
• дохідність і прибутковість факторингових операцій;
• доцільність проведення.
Рис. 8.1. Схема факторингових операцій банку

Аналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в
загальному обсязі активних операцій банку. Ці операції відносять до високодохідних,
а відповідно і до високоризикованих: ставки за ними на 2—3 відсоткових пункти вищі,
ніж за кредитами, які надаються позичальникам з аналогічним фінансовим станом. Тому
їх розвиток за сприятливого економічного стану в країні є позитивним фактором
підвищення ефективності діяльності банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку
цих операцій аналіз проводиться за тривалий проміжок часу.
Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за
• питома вага факторингових операцій у загальній сумі активних операцій
комерційного банку;
• розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу;
• розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу;
• рівень купівлі дебіторської заборгованості.
Для аналізу факторингової активності розраховується показник питомої ваги
факторингу за такою формулою:
.
Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу та 1 грн статутного капіталу
розраховується діленням залишків за рахунками 2030, 2037, 2038, 2039 на суму
балансового капіталу (капіталу-брутто) за рахунками 5-го класу або на суму
статутного капіталу на початок або кінець періоду.
Для визначення рівня купівлі дебіторської заборгованості необхідно суму, що
перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями,
поділити на суми, первісно пред’явлені платниками, і помножити на 100 %:
Після визначення місця, яке посідають факторингові операції в банківських

операціях, аналізуються їх динаміка та рух.
Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:
• абсолютний приріст факторингових кредитів;
• темп зростання факторингових операцій;
• темп приросту факторингових операцій.
Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначення співвідношення
дебетових та кредитових оборотів за рахунками факторингових кредитів, тобто
визначається коефіцієнт співвідношення наданих та повернутих факторингових
кредитів.
Далі розраховуються коефіцієнти:
надання факторингових кредитів:
повернення кредитів:
.
Наступний етап аналізу — структурний аналіз. Передусім необхідно визначити галузеву
структуру суб’єктів факторингових операцій. Такий аналіз необхідний для
диверсифікації ризику. Зосередження цих операцій серед клієнтів однієї галузі
підвищує ризик неплатежів.
Крім галузевої структури, слід також розглянути операції за географічними зонами і
термінами. Аналіз структури факторингових операцій за географічними зонами дає
змогу визначити, як банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності
та приваблення клієнтів. Також проводиться аналіз динаміки факторингових операцій у
часі та аналіз якості цих операцій.
Якісний аналіз передбачає детальний розгляд кожного факторингового договору,
строків, сум, можливих ризиків тощо. Аналіз цієї інформації дає змогу зробити
висновок про якість факторингового портфеля. Знаючи його структуру за категоріями
якості та визначаючи статистичним способом середній відсоток проблемних та
безнадійних позик за кожною категорією, банк може вжити заходів, які спрямовані на
зниження втрат за факторинговими операціями. Це можуть бути заходи щодо зниження
кредитного ризику за кожною конкретною позицією та за позиками на рівні
факторингового портфеля в цілому.
Факторингові операції відносять до високоризикованих активних операцій. Тому
особливу увагу треба звернути на своєчасність оплати рахунків-фактур покупцями
продукції. За кожною операцією треба розглянути структуру платежів, виокремити
частку прострочених та проаналізувати їх за тривалістю прострочення та за
отримувачами цих послуг. Такий аналіз необхідний для оцінки доцільності та
ефективності проведення цих операцій у майбутньому.
Факторинг можна вважати одним із видів гарантійних операцій банку, але від
банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає негайного погашення боргу
покупця перед постачальником (інкасації), тоді як гарантія виплачується банком лише
в разі несплати покупцем заборгованості перед постачальником після закінчення
терміну сплати.
Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз економічного та
фінансового стану клієнта. Лише після цього приймається рішення про оплату
рахунків-фактур.
Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оцінка їх ризикованості. При цьому
з’ясовується достатність створених банківських резервів, а також оцінюються методи
управління активними операціями. Особливостями формування резерву за факторинговими
операціями є те, що враховується тільки строк погашення зобов’язання. За ступенем
ризику факторингові операції відносять до трьох груп ризику:
• стандартні — заборгованість, за якими строк погашення (повернення)
передбачений договором, ще не настав (коефіцієнт ризику 2 %);
• сумнівні — існує прострочена заборгованість за операціями терміном до 90 днів
(коефіцієнт ризику 50 %);
• безнадійні — термін прострочення заборгованості понад 90 днів (коефіцієнт
ризику 100 %).
Оцінюючи якість портфеля факторингових кредитів з позиції ризику, використовують
такі коефіцієнти:
;
;
Розраховуючи суми доходу від факторингових операцій, слід пам’ятати, що він

складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми
процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається
на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на кілька
(2—3) пунктів. Розмір комісійної винагороди встановлюється з урахуванням набору
послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 % від суми
куплених розрахункових документів (для зарубіжних банків).
Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою
такої формули:
.
Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається
через зіставлення питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі
банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі
активів банку.
8.4. Аналіз лізингових операцій банку
Особливістю аналізу матеріальних активів комерційного банку є вивчення лізингових
операцій банку.
Лізинг — це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, які
куплені орендодавцями з метою їх виробничого використання.
Комерційні банки здебільшого використовують фінансовий лізинг, за якого роль банку
зводиться до виплати постачальникові вартості обладнання, замовленого орендарем, і
передання його в оренду.
У процесі аналізу лізингових операцій розраховується частка придбаного майна,
призначеного для лізингу і фактично переданого в оренду в загальному обсязі
основних засобів або активів. Крім того, визначається величина номінального і
реального, фактично отриманого доходу від лізингових активів. Дохід від лізингових
операцій являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів.
Згадаємо, що ж входить до складу орендної плати:
Рис. 8.2. Складові орендної плати

Виходячи із цієї схеми, ми бачимо, що прибуток від лізингових операцій дорівнює
різниці між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації
на лізингове майно, а сума доходу — сумі фактично отриманої орендної плати. Отже,
щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, необхідно скористатися такою
формулою:
.
Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така
формула:
.
Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від
лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:
.
Тобто за допомогою цього показника ми зможемо розраховувати величину отриманого
прибутку на 1 грн лізингового майна. Масштаби лізингового майна (значущість цих
операцій) для комерційного банку аналізується за допомогою таких показників:
Рис. 8.3. Основні показники, які визначають

місце лізингових операцій у діяльності банку
Крім того, у процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник,
як доцільність проведення цих операцій для банку. Показник визначається через
зіставлення питомої ваги прибутку від лізингових операцій у загальній сумі прибутку
банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу банку.
Аналіз лізингових операцій здійснюється в динаміці, а також порівняно з відповідним
періодом минулого року.
8.5. Аналіз агентських послуг банку
Дедалі більшого поширення набувають трастові операції банків або інших фінансових
інституцій з управління майном та виконання інших послуг за дорученням та в
інтересах клієнта на правах його довірчої особи. Надання таких послуг фізичним та
юридичним особам на умовах агентських домовленостей дістало назву агентських
послуг.
Комерційні банки, здійснюючи трастові операції, мають на меті:
? установити тісніші контакти з великими клієнтами;
? отримати контроль над великими корпораціями та їх грошовими коштами;
? отримати додатковий дохід.
Аналіз агентських послуг проводиться за такими напрямками:
? визначення частки послуг у загальній сумі трастових операцій, що здійснюються
комерційним банком;
? аналіз структури та динаміки агентських послуг за видами клієнтів: юридичними
та фізичними особами;
? аналіз дохідності агентських послуг.
У межах кожної групи клієнтів необхідно проаналізувати структуру агентських послуг
за видами:
? обслуговування облігаційної позики;
? отримання доходів та повідомлення клієнтів про надходження;
? погашення облігацій з простроченими термінами;
? отримання грошей за накладними;
? обмін цінних паперів;
? купівля, продаж, отримання та доставка цінних паперів тощо.
Завершальним етапом аналізу є визначення дохідності цих послуг на основі даних
аналітичного обліку доходів банку.
1. Які види банківських послуг ви знаєте?
2. Назвіть основні форми та види безготівкових розрахунків.
3. Побудуйте факторну модель доходів від безготівкових розрахунків.
4. За допомогою яких показників аналізується динаміка касових операцій?
5. Як проаналізувати дотримання прогнозного розрахунку касових оборотів банку?
6. Побудуйте факторну модель доходів банку від касових операцій.
7. Які види послуг кредитного характеру ви знаєте?
8. У чому полягає сутність факторингових операцій? Поясніть порядок їх
здійснення.
9. Назвіть об’єкти та суб’єкти факторингових операцій.
10. Назвіть різновиди факторингу та дайте їм стислу характеристику.
11. Для яких підприємств застосування факторингового обслуговування найбільш
ефективне?
12. Які ризики виникають у банків під час проведення факторингових операцій?
13. Які основні показники використовуються під час аналізу факторингових операцій
банку?
14. Як розрахувати ефективність факторингових операцій?
15. Як проводиться структурний аналіз факторингових операцій?
16. Що таке лізинг? Які переваги та недоліки лізингу?
17. Назвіть основні види лізингу та його етапи.
18. Які основні показники використовуються в аналізі лізингових операцій?
19. Як розрахувати ефективність лізингових операцій?
20. Що таке форфейтинг?
21. Що таке овердрафт?
22. Що таке агентські послуги?
23. Які основні показники використовуються в аналізі агентських послуг?
24. Як розрахувати ефективність агентських послуг?
9.1. Основні напрями та завдання аналізу.
9.2. Аналіз динаміки та структури банківських доходів.
9.3. Факторний аналіз доходів банку.
9.4. Відносні показники дохідності.
9.5. Аналіз структури та динаміки витрат.
9.6. Факторний аналіз витрат банку.
9.7. Відносні показники витратності.
9.1. Основні напрями та завдання аналізу
Аналіз фінансових результатів діяльності починається з аналізу доходів комерційного
банку.
Доходи банку — це збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських
операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які ведуть
до:
• збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми
її зобов’язань;
• зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення
суми її активів.
Доходи комерційного банку відображаються в 6-му класі Плану рахунків.
Головною метою аналізу доходів та витрат банку є виявлення потенційних резервів
зростання дохідності банківської діяльності.
У процесі аналізу доходів банку необхідно вирішити такі завдання:
? визначити відхилення фактичної суми доходів від планової і від суми доходів
відповідного періоду минулого року;
? проаналізувати зміни в їх структурі;
? визначити причини змін у сумі та в структурі доходів;
? провести кількісний вимір факторів, що вплинули на зміну суми доходів;
? виявити невикористані банком резерви зі збільшення суми доходів;
? проаналізувати зміни в структурі витрат;
? проаналізувати динаміку витрат у цілому, за складом та структурою;
? оцінити вплив факторів на утворення витрат у цілому та за видами витрат;
? оцінити співвідношення доходів та витрат через порівняння показників
дохідності та витратності;
? оцінити виконання кошторису витрат;
? для порівняльного аналізу визначити динаміку відносних показників дохідності
та оцінити їх рівень порівняно з іншими банками.
банківських доходів
Аналіз доходів комерційного банку починається з оцінки виконання плану і змін у
структурі валового доходу через зіставлення даних за звітний період з плановими
даними, а також фактичними даними за відповідний період минулого року. Аналіз
структури доходів передбачає також визначення частки відповідних груп доходів у
загальній їх сумі.
Структурний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами
утворення. За цим критерієм доходи банку можна розділити на такі групи:
Процентні доходи — складаються з доходів від коштів, розміщених в інших банках,
плати за кредит, наданий суб’єктам господарської діяльності і фізичним особам, за
інші види кредиту та з доходу від інвестиційних цінних паперів.
Комісійні доходи — охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків
та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за
операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та
ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та
клієнтів, комісійні доходи за позабалансовими операціями, комісійні доходи за
операціями з філіями.
Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною
валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і
не є виконанням доручень клієнтів.
До інших банківських операційних доходів належить дивідендний дохід, дохід від
оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями, доходи
від консультаційних послуг фінансового характеру.
Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських
операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних
цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями, тощо.
До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій
(відшкодування збитків від надзвичайних подій державою та страховими компаніями) та
інші непередбачені доходи.
Загальний аналіз доходів банку ґрунтується на використанні методик вертикального та
горизонтального аналізу, які дають змогу оцінити структуру доходів та визначити
динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.
Аналіз динаміки доходів банку проводиться за допомогою стандартних показників:
абсолютного зростання, темпу зростання та темпу приросту.
Аналіз структури доходів дає можливість оцінити ефективність окремих видів
діяльності банку. Цей аналіз потрібно починати з визначення частки відповідних груп
у загальному обсязі отриманих доходів. Питома вага операційних доходів повинна
наближатись до 100 %, а темп приросту порівняно з попереднім періодом має бути
ритмічним. У разі зменшення приросту операційних доходів загальне збільшення доходу
може бути досягнуто за рахунок неопераційних доходів. Якщо виникає така тенденція —
зростання доходів від побічної діяльності, то банку потрібно звернути на неї
особливу увагу. Виник¬нення такої тенденції свідчить про погіршення управління
активними операціями банку або про погіршення кон’юнктури ринку кредитних послуг.
У свою чергу, аналізуючи структуру операційного доходу, позитивно слід оцінювати
тенденцію до збільшення питомої ваги процентних доходів. Збільшення частки
комісійних доходів може свідчити або про зростання кількості клієнтів, що
обслуговуються в банку, або про подорожчання банківських послуг (збільшення
тарифів). Аналіз указаного питання можна здійснити також за допомогою коефіцієнта
залежності банку від непроцентних доходів. Цей показник розраховується за такою
формулою:
.
Наведений показник аналізується в динаміці. Його збільшення може свідчити про
рівень диверсифікації оплати за фінансові послуги чи нездорове намагання досягти
спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського
доходу від процентів.
9.3. Факторний аналіз доходів банку
Після оцінки змін загальної суми доходів порівняно з планом і в динаміці на
наступному етапі з’ясовуються причини, які викликали зміни в загальній сумі доходів
та їх складових.
Основна частка в загальній сумі доходів припадає на процентні доходи, тому їм
приділяється основна увага в процесі аналізу.
На величину процентних доходів впливають два чинники:
1) зміна обсягу та структури наданих кредитів;
2) зміна рівня середньої процентної ставки.
Факторну модель зміни процентного доходу можна подати так:
.
Факторний аналіз здійснюється за допомогою прийомів елімінування.
Трифакторна модель доходу від кредитних операцій може мати такий вигляд:
Динаміка дохідних статей може аналізуватися порівняно з попереднім періодом або
плановими показниками.
9.4. Відносні показники дохідності банку
Для визначення рівня дохідності кожного виду діяльності комерційними банками
розраховується відношення відповідної частини операційних доходів до розміру
активних операцій, що аналізуються.
Використання відносних показників дохідності дає змогу зробити порівняльний аналіз
ефективності діяльності різних банків та їхніх структурних підрозділів.
Загальним показником дохідності є величина доходу на одного працівника банку. Цей
показник розраховується за такою формулою:
.
Крім того, для характеристики рівня дохідності банки використовують такі показники:
1.
2.
У зарубіжній практиці оптимальним є значення показника дохідності активів в межах
12 %.
Наведені показники можуть бути деталізовані за рахунок часткових показників, які
доповнюють перші та характеризують ефективність окремих видів банківської
діяльності:
3. Коефіцієнт операційного доходу (Ко.д):
або
4. Маржа процентного доходу (Мп.д):
5. Коефіцієнт процентного доходу (Кп.д):
або
Ці коефіцієнти показують дохідність традиційної банківської діяльності. Збільшення
їх значення — ознака успішного управління активами, тоді як низьке значення або
зниження цих коефіцієнтів має насторожити керівництво банку. Оптимальним вважається
значення коефіцієнта процентного доходу 9—10,5 %.
Крім традиційних видів діяльності (надання кредитів), доволі велику частку в
загальних доходах мають непроцентні доходи, до яких відносять комісійні доходи за
розрахунково-касовим обслуговуванням банків та клієнтів, результати від
торговельних і неторговельних операцій та доходи від інших послуг банку. Під час
аналізу цих видів діяльності використовують такі коефіцієнти:
1. Маржа непроцентного доходу:
.
Зазвичай цей коефіцієнт становить близько 30 %.
2. Коефіцієнт непроцентного доходу:
або
.
Як свідчить зарубіжний досвід, коефіцієнт непроцентного доходу повинен перебувати в
межах 1—1,5 %.
Коефіцієнт непроцентного доходу може бути розкладений на окремі часткові
коефіцієнти:
Аналіз наведених показників здійснюється порівняно з планом і в динаміці. Якщо

тренд цих показників свідчить про випереджуючі темпи зростання непроцентних активів
в активах порівняно з непроцентними витратами, то це явище розцінюється як
позитивне.
9.5. Аналіз структури та динаміки витрат
Під терміном витрати розуміють зменшення економічної вигоди у звітному періоді у
формі відпливу чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводить до
зменшення власного капіталу, крім тих, що пов’язані з розподілом частки доходу між
власниками капіталу.
Витрати визначаються у звіті про прибутки та збитки на підставі безпосереднього
зв’язку між понесеними витратами і надходженнями за визначеними статтями доходу.
Аналогічно методиці аналізу доходів банку виконується й аналіз витрат, тобто за
допомогою методу групувань.
Витрати комерційного банку складаються з таких елементів:
Рис. 10.1. Класифікація витрат банку

Основними завданнями аналізу витрат банку є:
• оцінка змін суми витрат порівняно з планом та витратами відповідного періоду
минулого року;
• аналіз змін у структурі витрат;
• визначення причин, що викликали зміни в сумах витрат банку;
• кількісний вимір впливу чинників на розмір витрат;
• розроблення заходів для скорочення витрат.
Аналіз витрат комерційного банку починається з оцінки виконання плану витрат в
цілому по банку, а також аналізу цього показника в динаміці через порівняння даних
звітного року з плановими даними, а також даними за попередній період минулого року
в цілому по банку.
З метою виявлення причин змін, що відбулися в загальній сумі витрат, на подальших
етапах аналізу дається характеристика змін у структурі витрат банку. Аналізуючи
структуру витрат, необхідно звернути увагу на такі моменти.
Зниження питомої ваги банківських операційних витрат свідчить про погіршення
управління пасивами або про ускладнення ситуації на кредитному ринку країни. Різке
збільшення питомої ваги операційних витрат свідчить про погіршення кон’юнктури
кредитного ринку або банківського управління. Особливу увагу під час аналізу
структури витрат приділяють аналізу адміністративно-управлінських витрат (інші
небанківські операційні витрати). В умовах економічної кризи та інфляції, як
правило, спостерігається швидке зростання управлінських витрат, особливо зростання
заробітної плати за недостатнього збільшення прибутку. Зменшення інших
небанківських операційних витрат вважається позитивним явищем і свідчить про
грамотне управління витратами.
В умовах економічної кризи, коли нерідкісні банкрутства, банки повинні направляти
значні кошти на створення резервів для покриття сумнівних та збиткових операцій. У
таких випадках зростатиме питома вага витрат на створення резервів під сумнівну
дебіторську заборгованість, під знецінення цінних паперів та сумнівну
заборгованість за кредитами (група рахунків 77).
Аналізуючи внутрішню структуру процентних витрат, особливу увагу потрібно звернути
на питому вагу відсотків, сплачених за міжбанківським кредитом. Якщо в структурі
процентних витрат частка процентних витрат на МБК більше 30 %, то це свідчить про
ризиковану політику банку, про жорстку його залежність від кон’юнктури та
ліквідності грошового ринку.
Якщо динаміка структури витрат банку погіршується, то керівництву необхідно
скоригувати свою дисконтну та кредитну політику.
На наступному етапі аналізу для з’ясування причин зростання окремих груп витрат
здійснюється їх детальний аналіз.
9.6. Факторний аналіз витрат банку
Зазвичай у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. До них
належать:
• процентні витрати за залучення ресурсів у вигляді отриманих міжбанківських
кредитів і депозитів;
• процентні витрати за строковими депозитами фізичних та юридичних осіб;
• витрати на сплату відсотків за коштами до запитання клієнтів, коштами бюджету
та позабюджетних фондів;
• процентні витрати за цінними паперами власного боргу;
• процентні витрати за операціями з філіями;
• процентні витрати за субординованим боргом.
На розмір процентних операційних витрат банку впливають такі чинники:
• зміна середньої процентної ставки за платні ресурси;
• зміна середніх залишків платних ресурсів;
• зміна строку залучення ресурсів.
Розрахунок впливу названих чинників здійснюється за допомогою способу ланцюгових
підстановок або абсолютних різниць у такому самому порядку, як і під час аналізу
доходів. При цьому можуть бути використані такі факторні моделі:
1. Витрати за депозитами:
або
.
За аналогічними факторними моделями можуть бути проаналізовані витрати банку за
отриманими міжбанківськими кредитами та депозитами.
2. Витрати за операціями з цінними паперами включають:
• проценти за векселями та облігаціями власної емісії;
• від’ємний фінансовий результат під час продажу цінних паперів нижче їх
облікової вартості;
• витрати на купівлю бланків цінних паперів;
• комісійні фондовій біржі та іншим посередникам під час купівлі та продажу
цінних паперів;
• витрати на зберігання;
• державне мито за операціями з цінними паперами.
Витрати за операціями з цінними паперами можуть бути як процентні, так і
непроцентні. Наприклад, процентні витрати за цінними паперами власного боргу можуть
аналізуватись з використанням такої факторної моделі:
Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи.

Це здійснюється через оцінку кожної статті непроцентних витрат як процента
загальних середніх активів.
Непроцентні витрати банку складаються з (рис. 9):
Рис. 9. Структура непроцентних витрат

Аналіз витрат на посередництво (непроцентних витрат) здійснюється за допомогою
порівняння фактичних витрат з плановими показниками, а також з фактичними
показниками за відповідний період минулого року в цілому і в розрізі їх статей.
Факторний аналіз причин зміни окремих статей витрат проводиться, як правило, за
допомогою двофакторних моделей, наприклад:
9.7. Відносні показники витратності

Але про вплив витрат банку на результати його діяльності не можна судити за їх
абсолютними сумами. Якщо збільшуються активи банку, закономірно, що зростає і
абсолютна величина витрат. Тому для виявлення закономірностей зміни окремих видів
витрат використовуються різні відносні показники. Узагальнюючими показниками рівня
витрат банку є такі коефіцієнти:
1. Сума витрат банку на одного працівника:
.
2. Сума витрат на функціонування банку (інші небанківські операційні витрати) в
розрахунку на 1 працівника:
.
3. Сума витрат на утримання персоналу на одного працівника:

.
4. Витрати на 1 грн активів (витратність активів):
.
5. Витратність працюючих активів:
.
Коефіцієнт витрат на 1 грн активів може бути розкладений на окремі часткові
показники:
На основі аналізу динаміки названих показників можна судити про зростання або
зниження певних витрат, правомірність їх зміни.
Оптимальні значення окремих показників наведені в таблиці.
Показник Значення, %
1. Витрати на утримання персоналу в сукупних активах 2
2. Інші операційні витрати в сукупних активах 1,5
3. Інші небанківські операційні витрати в сукупних активах (група рахунків 74)
3,5
4. Витрати на банківські резерви для покриття збитків за кредитами у сукупних
активах 0,5
6. Витратність залучених ресурсів:

.
Повніше проаналізувати доходи і витрати дає змогу коефіцієнт дієздатності, який є
прогнозним інструментом для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності
банку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати покривались за рахунок
доходів від усіх операцій.
7. Коефіцієнт дієздатності:
.
Цей коефіцієнт може бути розкладений на часткові показники:
.
Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат
банку має становити щонайменше 95 % від його доходів. Причому рівень процентних
витрат на 1 грн доходів має становити 60 %, а рівень непроцентних витрат на 1 грн
доходів — 30—35 %.
8. Рівень витрат на 1 грн прибутку:
.
9. Для оцінки собівартості банківських операцій деякі банки використовують
показник, розмір витрат на одного клієнта банку:
.
Позитивною вважається тенденція до зниження відносних показників рівня витрат. Якщо
має місце зростання цих коефіцієнтів, необхідно їх зіставити з аналогічними
коефіцієнтами дохідності.
Темпи зростання показників витратності мають бути нижчими темпів зростання
показників дохідності. Якщо спостерігається протилежна тенденція, банк мусить
скоригувати свою дисконтну та кредитну політику, вишукати резерви розширення
ефективніших банківських видів діяльності.
1. Дайте визначення доходів банку. Що входить до складу банківських доходів?
2. За якими групами можна класифікувати банківські доходи?
3. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз доходів банку?
4. Які зрушення в структурі доходів банку вважаються позитивними, а які
негативними?
5. Які доходи відносять до процентних доходів?
6. Від яких факторів залежить процентний дохід?
7. Які фактори впливають на доходи від кредитних операцій? Побудувати факторну
модель.
8. Які доходи відносять до непроцентних доходів банку?
9. Які фактори впливають на доходи банку від розрахунково-касового
обслуговування? Побудувати факторну модель.
10. Які фактори впливають на доходи банку від обмінних операцій? Побудувати
факторну модель.
11. Як використовується декомпозиційний аналіз у формуванні факторних моделей?
12. Назвіть основні показники, що використовуються для узагальнювальної оцінки
дохідності банку.
13. Дайте визначення витрат банку. Що входить до складу банківських витрат?
14. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз банківських витрат?
15. Назвіть основні групи витрат банку, за якими проводиться структурний аналіз.
16. Які зрушення в структурі витрат банку вважаються позитивними, а які
17. Що таке процентні витрати банку?
18. Які фактори впливають на процентні витрати банку?
19. Побудувати факторну модель витрат банку за депозитними операціями.
20. Які непроцентні витрати ви знаєте?
21. Які статті витрат включають витрати на забезпечення функціонування банку?
22. Які статті включають операційні витрати?
23. Побудувати факторну модель витрат за операціями з цінними паперами.
24. Назвіть відносні показники витратності банку. Методика їх розрахунку.
25. На що звертається увага під час проведення порівняльного аналізу показників
дохідності та витратності?
26. Які основні резерви збільшення доходів та зменшення витрат банку?
ТЕМА 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ БАНКУ
10.1. Значення та завдання аналізу.
10.2. Загальна схема аналізу банківського прибутку.
10.3. Методика розрахунку точки беззбитковості роботи банку.
10.4. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку.
10.5. Аналіз ефективності діяльності працівників банку.
10.1. Значення та завдання аналізу
Основним показником, який узагальнює результати діяльності і свідчить про
ефективність діяльності банку, є прибуток.
Прибуток — це фінансовий показник результативності діяльності банку. Його величина
залежить від трьох «глобальних» компонентів: доходів, видатків і податків,
сплачених до бюд¬жету.
Визначення кінцевого фінансового результату діяльності банку передбачає аналіз:
• джерел прибутку;
• доходів комерційного банку: структурний аналіз, оцінка рівня доходів;
• видатків банку: структурний аналіз, оцінка рівня видатків;
• абсолютного розміру прибутку та факторів, що на нього впливають;
• фінансових коефіцієнтів прибутковості: вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінку
коефіцієнтів з погляду їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки
коефіцієнтів.
Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який залежить
переважно від співвідношення його доходів і видатків.
У Плані рахунків комерційних банків України наведені чотири групи результативних
рахунків:
1) доходів;
2) видатків;
3) прибутку або збитку;
4) відвернених коштів за рахунок прибутків.
Фінансова звітність за формою № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є основним
звітом, який характеризує фінансовий стан банку і складається з дохідних статей,
які розміщені у лівій частині форми, та витратних, що розміщені справа. Усі доходи
і витрати банку групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат.
Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку
та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і
витратами.
Прибуток банку являє собою перевищення доходів над витратами.
Розрізняють:
? прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) — різниця між сумами доходів
та витрат банківської установи до виплати нею обов’язкових та інших платежів до
бюджету;
? прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) — сума прибутку до
оподаткування мінус сума обо-в’язкових та інших платежів до бюджету. У світовій
практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш
2,0 % від суми капіталу, то банк працює ефективно.
У свою чергу, чистий прибуток банку поділяється на:
? капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;
? прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.
Відповідно до класифікації доходів і витрат прибуток банку складається з:
Рис. 10.1. Складові балансового прибутку

Розмір прибутку комерційного банку залежить від зміни таких факторів:
Рис. 10.2. Фактори, що впливають на зміну

банківського прибутку
Головною метою аналізу прибутку банку є виявлення невикористаних резервів його
збільшення.
У процесі аналізу прибутку банку необхідно розв’язати такі завдання:
• дати характеристику змін у сумі прибутку;
• визначити причини змін, що відбулися в сумі прибутку;
• розрахувати кількісний вплив чинників на розмір прибутку;
• дати характеристику заходів банку зі збільшення прибутку.
Аналіз прибутку банку починається із загальної оцінки змін прибутку банку.
Після аналізу структури прибутку банку необхідно буде проаналізувати кожну складову
прибутку. І понад усе — це прибуток від наданих кредитів, тобто процентний
прибуток.
10.2. Загальна схема аналізу банківського прибутку
Прибутковість комерційного банку залежить від багатьох факторів як
внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є
обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання ресурсів, які
є у розпорядженні банку, рівень доходів і витрат банку та їх співвідношення.
Відправною точкою для вирішення стратегічних завдань підвищення прибутку
банку є побудова факторної моделі, яка описує залежність результативного показника
від обраних факторів. Чим більше факторів включено у факторну модель, тим глибший
аналіз можна зробити. При цьому фактори мають перебувати в прямій функціональній
залежності з результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою.
Чинники, що перебувають у стохастичній залежності з результативним показником,
вивчаються за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Залежність прибутку від
перелічених вище факторів можна описати такою формулою:
де P — абсолютний розмір прибутку банку;

іа — відносна дохідність активних операцій банку;
Q — обсяг залучених ресурсів банку;
H — норма обов’язкового резервування;
K — капітал банку;
R — сума іммобілізації (вкладення в недохідні активи);
іп — відносна витратність залучених ресурсів (пасивів);
Ву — умовно постійні витрати (управлінські).
При цьому відносна дохідність активних операцій може бути виражена у вигляді
відсотка і розраховуватись за формулою:
,
де D — доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших
доходів);
Ad — дохідні активи.
Відносна витратність залучених ресурсів банку (пасивів) буде визначатись
аналогічно за формулою:
,
де B — витрати на залучення ресурсів;
Q — обсяг залучених ресурсів.
Як видно з наведеної моделі, основними факторами, що впливають на прибуток банку, є
відносний рівень дохідності активних операцій банку, відносний рівень витратності
за пасивними операціями, обсяг залучених ресурсів, рівень умовно-постійних витрат
банку. Більшість з цих факторів залежить від зусиль банку лише частково, тобто
більшою мірою вони обумовлені зовнішніми чинниками, що діють на ринку капіталів.
Наприклад, середня дохідність активних операцій залежить від рівня інфляції, попиту
та пропозиції на кредитні ресурси, конкуренції між банками, політики НБУ тощо.
Може виникнути ситуація, коли для прийняття оптимального варіанта з погляду
дохідності банку недостатньо ресурсів або підняття відсоткової ставки за кредитами
та зниження відсоткової ставки за депозитами обмежене певними екзогенними
факторами, що діють у ринкових умовах та не залежать від банківської установи.
Отже, у стратегічному аналізі великого значення набуває врахування обмежувальних
факторів. При розробці стратегії розвитку економічної ситуації може бути як один
обмежувальний фактор, так і кілька. Аналіз ситуації з двома і більше обмежувальними
факторами передбачає використання методів лінійного програмування. Ситуаційний
аналіз передбачає вибір певного рівня окремих факторів, що дають змогу отримати
необхідний рівень прибутку або досягти точки беззбитковості.
Виходячи із загальної моделі, що описує вплив факторів на прибуток, можна обчислити
значення окремих факторів, що забезпечують необхідний рівень прибутку.
10.3. Методика розрахунку «точки
беззбитковості» роботи банку
Розглянемо варіант прийняття рішень в ситуації, коли для одержання оптимального
прибутку недостатньо ресурсів. Попередній аналіз стратегії банку щодо отримання
певного рівня прибутку передбачає порівняння розрахункової величини необхідного
рівня ресурсів та фактичного обсягу ресурсів, які банк може залучити.
Необхідний рівень ресурсів, що забезпечує беззбиткову роботу банку визначатиметься
за формулою:
.
Якщо планується отримати певний рівень прибутку, то формула набуває такого вигляду:
.
Отже, рівень залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову (або прибуткову) роботу
банку, передусім обумовлюється рівнем умовно постійних (управлінських) витрат,
значенням спреду та питомою вагою іммобілізованих ресурсів, що зменшують вільний
капітал банку, який може бути використаний в активних операціях.
Якщо розрахункове значення обсягу ресурсів перебуває в межах фактичного
(ймовірного) обсягу ресурсів, то цей фактор не буде обмежувальним, і коригування
стратегії підвищення прибутковості банку потрібно робити в напрямку оптимізації
інших факторів.
Мінімальне значення дохідності активних операцій, що забезпечує беззбиткову роботу
банку, розраховується за формулою:
.
Розрахунок дохідності активів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає
використання такої формули:
.
Максимальне значення витратності залучених ресурсів,
що забезпечує беззбиткову роботу банку, визначається за формулою:
.
Розрахунок рівня витратності залучених ресурсів за умови одержання певного рівня
прибутку передбачає використання такої формули:
.
Порівняння розрахункових показників дохідності активів та витратності залучених
коштів банку з відповідними показниками інших банків або середніми показниками в
цілому по банківській системі дає змогу визначити резерви підвищення ефективності
роботи банку. Якщо показник дохідності нижчий, ніж середнє його значення по інших
банках, то доведення цього показника до середьостатистичного рівня дає змогу
намітити резерви підвищення прибутку банку. При цьому потрібно враховувати причини,
що обумовили відносно нижчий його рівень. Стратегія банку щодо здешевлення своїх
послуг та встановлення нижчих відсоткових ставок за кредитами дає змогу підвищити
конкурентоспроможність банку та розширити масштаби кредитної діяльності. Якщо
відносно низький рівень дохідності не пов’язаний зі стратегією залучення нових
позичальників, а обумовлений неповерненням кредитів, поганою фінансовою дисципліною
позичальників та незадовільною структурою активів, то доведення значення дохідності
активів до середнього значення по банківській системі є необхідною умовою
підвищення ефективності роботи банку. Розрахунок резерву підвищення прибутку за
рахунок фактору дохідності активних операцій буде здійснюватись за формулою:
,
де ?іп — відхилення фактичного значення дохідності активів від середнього по
банківській системі.
Інші фактори включаються в модель на рівні фактичних значень, що склалися в
аналізованому періоді.
Аналіз стратегії депозитної політики банку базується на порівнянні фактичної
відносної витратності залучених коштів з відповідним середнім показником по
банківській системі. У тому разі, коли розрахунковий показник витратності залучених
коштів банку буде вищим від середнього значення, необхідно з’ясувати причини такого
відхилення. Якщо перевищення відсоткових ставок за депозитами компенсується
додатковим залученням ресурсів (причому дія фактору обсягу ресурсів сприяє
додатковому отриманню прибутку, незважаючи на підвищення витратності пасивів), то
така стратегія банку є виправданою. Якщо ж підвищення відносної витратності
залучених коштів не супроводжується додатковим зростання обсягу ресурсів, необхідно
розглядати відхилення за цим показником (фактичного значення від середнього) як
потенційний резерв підвищення прибутку банку. Розрахунок резерву зростання прибутку
за рахунок цього фактору здійснюється за формулою:
де ?іп — відхилення фактичного значення величини витратності залучених ресурсів від

середнього значення цього показника.
Серед факторів, які впливають на розмір прибутку банку та ефективність його
діяльності в цілому, важливими є рівень умовно постійних витрат, їх співвідношення
з умовно змінними витратами та їх питома вага в маржинальному доході банку.
Маржинальний дохід, у свою чергу, розраховується як різниця між за¬гальним доходом
та умовно змінними витратами. Цей фактор залежить безпосередньо від самого банку і
серед екзогенних факторів насамперед підпадає під коригування під час розроблення
стратегії підвищення прибутковості роботи банку.
Необхідний рівень умовно постійних витрат, що забезпечує беззбиткову роботу банку,
буде визначатися за формулою:
Ошибка! Ошибка внедренного объекта..
Розрахункове значення умовно постійних витрат за умови отримання певного рівня
.
Порівняння фактичного значення з розрахунковим дає змогу визначити реальні резерви
підвищення прибутку банку. Особливу увагу цьому фактору потрібно приділяти, якщо
інші фактори в ринкових умовах обмежені певним рівнем і не можуть бути змінені в
процесі стратегічного управління. Аналізуючи статті витрат, що входять до складу
умовно постійних, передусім слід звернути увагу на ті витрати, які належать до
управлінських витрат, а саме: витрати на відрядження, на утримання легкових
автомобілів, послуги зв’язку, господарські витрати.
Аналіз підвищення ефективності роботи банку в цілому і зокрема зростання його
прибутку не вичерпується наведеними напрямками аналізу. Визначення кількісного
впливу окремо діючих факторів на рівень прибутку банку є першим кроком у
стратегічному аналізі. Наступні етапи передбачають вивчення одночасного впливу
кількох факторів, непрямих факторів, які залежать від рівня якості менеджменту і
націлені на оптимізацію структури пасивів та активів з позиції не лише
прибутковості, а й зменшення ризикованості та підвищення фінансової стійкості
банку.
10.4. Аналіз відносних показників прибутковості
(рентабельності) роботи банку
Одним із шляхів характеристики ефективності роботи комерційного банку є оцінка
рівня його прибутковості (рентабельності).
Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи:
• розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших
форм річної та квартальної звітності;
• порівняльна оцінка коефіцієнтів з їх рівнем у попередні роки та квартали;
• визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або
зниження);
• виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів;
• оцінка факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків;
• розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення
її стабільності в майбутньому.
Аналіз прибутковості банку здійснюється за допомогою таких показників:
Рис. 10.3. Основні показники прибутковості роботи банку

Аналіз цих показників здійснюється у порівнянні з планом і в динаміці. Вплив
факторів на зміну показників прибутковості банку розраховується за допомогою
способу ланцюгових підстановок.
Двома найважливішими показниками аналізу прибутковості банку є показники:
• прибутковість активів (ROA);
• прибутковість капіталу (ROE).
Прибутковість активів розраховується за такою формулою:
.
Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва
банку.
Але у зв’язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу
прибутковості своєї діяльності деталізують показник процента прибутковості активів
і розраховують процент прибутковості робочих активів:
.
Зіставлення показників ROA1 та ROA2 дає можливість виявити невикористані резерви
підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого
використання. Зіставлення цих коефіцієнтів дає уявлення про можливості зростання
рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім це
стосується іммобілізованих власних коштів. Для банків, які використовують як
кредитні ресурси залучені кошти, абсолютна рівність між цими показниками неможлива.
Адже банки повинні створювати обов’язкові резерви, тобто зберігати частину
залучених коштів у найбільш ліквідній формі, яка не дає доходу.
На практиці вважається: якщо рівень прибутковості активів перевищує 1 %, то банк
працює рентабельно.
Прибутковість капіталу розраховується за формулою:
.
Оптимальне значення цього показника не менше 15 %.
Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Аналіз
цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки стійкий рівень прибутковості
банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зіставити темпи зростання прибутку та
На практиці деякі банки (а особливо їх акціонери) цей показник прибутковості
деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:
.
Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх
коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку
розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків даного банку важливе
значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним
показником інших банків для з’ясування сфер найбільш дохідного і вигідного
розміщення своїх коштів.
Для оцінки ефективності видатків банку використовується показник рівня їх
прибутковості (Rв), який розраховується за такою формулою:
.
Аналогічно здійснюється аналіз інших показників прибутковості.
Прибутковість (рентабельність) доходу розраховується у такий спосіб:
.
Оптимальне значення цього показника 7—8 %. Він відображає кількість грошових
одиниць, які припадають на одну грошову одиницю доходу, або частку прибутку в
доході. Його значення зменшується у разі зростання витрат.
Показник прибутковості доходу відбиває здатність менеджменту банку контролювати
свої витрати. Зростання цього показника свідчить про гармонізацію структури
ресурсної бази, тобто зменшення, наскільки це можливо, частки коштовних (дорогих)
інструментів. Боковий тренд свідчить про сформовану структуру витрат, яка
забезпечує достатню якість та ефективність наданих послуг та банківських операцій.
Ефективність операційної діяльності комерційного банку мож¬на оцінити за допомогою
показника чистого спреду, який розраховується за такою формулою:
.
За допомогою показника чистої процентної маржі можна проаналізувати здатність банку
одержувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці, як процент до
загальних активів:
.
Основними коефіцієнтами, що використовуються у світовій практиці як оптимальні, є:
Основні коефіцієнти прибутковості

(ефективності) діяльності банку
Коефіцієнт Орієнтовне
значення
коефіцієнта
Прибуток на активи 1,00
Прибуток на капітал 15,00
Чистий спред 1,25
Чиста процентна маржа 4,50
Дохід від плати за послуги 1,00
Чиста операційна маржа 6,50
Управлінські витрати (% загальних активів)
Витрати на персонал 2,00
Інші операційні витрати 1,50
Загальні операційні витрати 3,50
Витрати на забезпечення під збитки за позиками 0,50
Чистий дохід до оподаткування 2,00
10.5. Аналіз ефективності
діяльності працівників банку
Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то
продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання,
так і через їх чисельність, може свідчити про ефективність роботи самого банку.
Однак слід враховувати, що у поточний період економія на зарплаті через її значне
скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження
якості та мотивації роботи, а звідси — до зниження через деякий час ефективності
роботи банку.
Продуктивність роботи працівників банку розраховується за такою формулою:
.
Показник продуктивності працівників банку аналізується через порівняння його з
плановим показником, а також з аналогічним показником відповідного періоду минулого
звітного року або з аналогічними показниками інших банків. При цьому необхідно
звернути увагу на те, що ці показники суттєво різнитимуться в разі порівняння
банків з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банків
з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною
платою) істотно різняться. Тому для порівняння застосовується показник окупності
витрат на утримання персоналу (Кокуп):
.
Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників банку. Він
показує чистий ефект від рішень щодо мотивації роботи працівників незалежно від
того, чи ці рішення передбачають використання працівників низької кваліфікації та
відповідно з низькою заробітною платою, чи спрямовані на високі видатки для
висококваліфікованих працівників.
Наведені показники, крім порівняння з показниками інших банків, також аналізуються
і в динаміці.
На зміну їх величини впливають:
• сума чистого прибутку;
• сума видатків на утримання персоналу;
• чисельність працівників.
Кількісний вимір впливу наведених показників на коефіцієнти ефективності роботи
працівників банку можна здійснити за допомогою способу ланцюгових підстановок.
1. Назвіть складові балансового прибутку та чистого прибутку.
2. Назвіть основні напрями аналізу прибутку та джерела інформації.
3. Які основні фактори впливають на зміну банківського прибутку?
4. Побудуйте факторну модель балансового прибутку банку.
5. Які фактори впливають на прибуток від кредитних операцій? Методика розрахунку
впливу окремих факторів.
6. Побудуйте формулу розрахунку точки беззбитковості роботи банку.
7. У чому сутність стратегічного аналізу прибутку банку?
8. Як розрахувати необхідний рівень умовно постійних витрат банку на основі
точки беззбитковості?
9. Як розподіляється прибуток банку?
10. Які існують відносні показники прибутковості (рентабельності) роботи банку?
Методика їх розрахунку.
11. Використовуючи декомпозиційний аналіз побудувати формулу Дюпона.
12. На основі формули Дюпона назвіть можливі резерви збільшення прибутковості
капіталу.
13. Як розрахувати відсотковий спред та відсоткову маржу?
11.1. Економічна сутність ліквідності банку та її значення в банківській
11.2. Фактори, що впливають на рівень ліквідності банку.
11.3. Показники ліквідності, що використовуються банками України.
11.4. Міжнародний досвід оцінки ліквідності банку.
11.5. Аналіз ресурсної бази та активів банку з позиції ліквідності.
11.1. Економічна сутність ліквідності банку
та її значення в банківській діяльності
Ліквідність — одна з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку.
Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших
передумов успішної діяльності банку.
Термін «ліквідність» (від лат. liquidus — рідкий, плинний) у буквальному розумінні
означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові
кошти.
Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко перетворювати свої активи в
грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх
зобов’язань.
Причиною надзвичайної важливості підтримання належної ліквідності комерційного
банку є сама специфіка його діяльності: він оперує великою масою чужих грошей, які
в будь-який момент можуть бути вилучені їх власниками.
Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення
активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та
сумами інших джерел та напрямів використання коштів, зокрема таких, як видача
кредитів та здійснення витрат.
Поняття «ліквідності» тісно пов’язане з поняттям «платоспроможності». Ліквідність
банку лежить в основі його платоспроможності. Платоспроможність — це спроможність
банку в належні терміни, а також повною мірою відповідати за своїми зобов’язаннями.
Однак вона залежить не тільки від ліквідності балансу, а й від інших факторів.
Коли відсутня ліквідність, банк навряд чи може бути платоспроможним. Як показує
практика, втрата банком ліквідності призводить до його неплатоспроможності, після
чого, як наслідок, настає банкрутство.
Отже, в забезпеченні діяльності комерційного банку високого рівня стабільності,
тривалості і надійності ліквідність первинна, платоспроможність — вторинна.
Досягнення належної ліквідності без зниження прибутковості є непростим завданням —
у кожній фінансовій угоді виявляється суперечність між ліквідністю та
прибутковістю. Цей конфлікт можна вважати центральною проблемою, яку розв’язує
банк, розміщуючи кошти.
Отже, ліквідність банку ґрунтується на постійному підтриманні об’єктивно
необхідного співвідношення між трьома її складовими — власним капіталом банку,
залученими та розміщеними ним коштами через оперативне управління їх структурними
елементами. Ураховуючи це в банківській теорії та практиці ліквідність розглядають
як «запас» та як «потік», тобто в статиці та в динаміці. При цьому ліквідність як
«запас» (статична ліквідність) включає в себе визначення рівня можливості
комерційного банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами в певний конкретний
момент часу через зміну структури активів на користь їх високоліквідних статей за
рахунок наявних невикористаних резервів. Отже, ліквідність як «запас» являє собою
миттєву ліквідність банку на певний момент часу. Ця ліквідність вимірюється та
оцінюється за допомогою коефіцієнтів — показників ліквідності балансу.
Ліквідність як «потік» характеризується з позиції динаміки, що передбачає оцінку
здатності комерційного банку протягом певного періоду поліпшувати недостатній
рівень ліквідності або не допускати погіршення досягнутого, об’єктивно необхідного
рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними
статтями активів та пасивів, залучення додат¬кових коштів, підвищення фінансової
стійкості банку завдяки зростанню доходів.
Отже, кожний комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримання своєї
ліквідності на певному (оптимальному) рівні на основі як аналізу її стану, що
складається на конкретні періоди, так і прогнозування результатів діяльності та
проведення в майбутньому науково обґрунтованої політики у сфері формування
статутного капіталу, фондів спеціального призначення та резервів, залучення коштів
юридичних і фізичних осіб, здійснення активних кредитних операцій. Тобто
ліквідність як «потік» являє собою ліквідність банку протягом певного періоду в
динаміці, тобто відбиває її зміни, напрями цих змін, тенденції подальших коливань.
Про достатню ліквідність комерційного банку можна говорити лише тоді, коли є
достатньою його ліквідність в динаміці, яка, у свою чергу, передбачає належний
рівень статичної ліквідності в кожний момент часу.
Джерелами коштів для виконання зобов’язань банку є грошові кошти банку (готівка в
касі та кошти на кореспондентських рахунках), активи, що можуть бути швидко
перетворені в грошові кошти, міжбанківські кредити, які за необхідності можуть бути
отримані з міжбанківського ринку чи від Центрального банку. Використання цих джерел
не повинно супроводжуватися втратами для банку, тобто обертатися збитками.
Наприклад, продаж цінних паперів або інших активів як джерело виникнення ліквідних
коштів, повинен здійснюватися в звичайному режимі, на попередньо обговорених умовах
щодо ціни та строків. Але присутність двох указаних ознак ліквідності банку
(своєчасність виконання зобов’язань та без втрат) обумовлюється великою кількістю
факторів внутрішнього та зовнішнього порядку, що визначають якість діяльності
банку.
11.2. Фактори, що впливають на рівень
ліквідності банку
До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів,
депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів
та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.
Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу
якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання
ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку,
тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.
Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та
диверсифікованості. Ліквідність активів — це їх здатність трансформуватися в
грошові кошти через їх реалізацію або погашення зобов’язань боржником. Ступінь
ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі
призначені для виконання платіжної функції, інші — для отримання доходу тощо. У
зв’язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:
Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:
• грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;
• державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може
продати у разі браку готівкових коштів.
Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою
забезпечення ліквідності банку.
Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички
клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери.
Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.
Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові
позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.
До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок,
деяких цінних паперів, будівель і споруд.
Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними
сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за
основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об’єктами
та суб’єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк
здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша
диверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.
Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку.
Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах,
оскільки передбачає відновлюваність зобов’язань банку. Найбільша стабільність
спостерігається у депозитів до запитання, що пов’язано з їх низькою залежністю від
рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на
першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (за стабільної
економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку) залишається стабільною
(витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).
З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність
прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін
виплати, хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентної
ставки.
Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку.
Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними
ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки — дає змогу ліквідувати
тимчасову нестачу коштів, іноді найдешевшим способом. Але якщо міжбанківський
кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон’юнктура на міжбанківському
ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел
фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та
ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.
Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність
банку. Виконання банком зобов’язань перед клієнтами передбачає погодження строків,
на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна
частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи
кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за
строками є необхідною.
Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення
залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола
клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.
Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також
враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного
банку найістотніше значення.
Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за
межами компетенції банків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні,
сезонні, циклічні, довгострокові тощо.
Програмними факторами є економічне становище країни, її економічна політика
(особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та
міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та
ефективність роботи контрольних органів.
Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові
конфлікти, революційні політичні та економічні події (характерно для України 90-х
років).
Сезонні зміни, як правило, пов’язані з сільськогосподарськими роботами та
функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади
восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.
Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності
товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні
для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.
Довгострокові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути
результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних
процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні
виробництва тощо.
Таким чином, ліквідність банку — якісний стан його діяльності, обумовлений великою
кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається
поступово.
Узагальнюючи, можна сказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку
впливають два основні фактори (які і є результатом дії наведених вище факторів):
• залучення або втрата коштів у зв’язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;
• те саме у зв’язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.
Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання лік¬відності банку в кожний
момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому
періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як
головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі
безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та (чи) пасивами з
метою забезпечення виконання банком своїх зобов’язань у строк, в повній сумі та не
на шкоду прибутковості.
11.3. Показники оцінки ліквідності,
що використовуються банками України
Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою
вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо
не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку
ліквідний.
З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків
Національний Банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні
нормативи. Серед них є і нор¬мативи ліквідності, виконання яких покликане
забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати
здатність комерційного банку виконувати свої зобов’язання, а в динаміці — ще й
оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою
якісного управління ліквідністю, а отже, й доброго фінансового стану банку,
стабільності всієї банківської системи. Інші обов’язкові нормативи — ризику,
капіталу, валютних позицій — безпосередньо не пов’язані з ліквідністю, але
допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій,
погіршення фінансового стану.
З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи
ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та
короткострокової ліквідності (Н6).
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку
забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок
високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він
визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках
до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками:
.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим ніж 20 %.
Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків
і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання
банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається
як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з
відповідними строками виконання:
.
До активів первинної та вторинної ліквідності в розрахунку нормативу поточної
ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на
кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках;
строкові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні
папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на
продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на
інвестиції; надані кредити.
До зобов’язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові
кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету
України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу,
емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всіма видами
гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30 %, з 01.07.2002 р. — 35
%, з 01.01.2003 р. — 40 %.
Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю
банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних
активів.
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних
активів до короткострокових зобов’язань.
До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та
короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року:
.
До ліквідних активів у розрахунку нормативу короткострокової ліквідності
включаються: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських
рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити,
розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, надані
іншим банкам.
До короткострокових зобов’язань належать: кошти до запитання; кошти бюджету
України; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків;
короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери
власного боргу, емітовані банком; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій,
порук, авалів; зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.
Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних
балансів (за формою № ІД-КБ «Баланс комерційного банку»).
Контроль за дотриманням обов’язкових економічних нормативів комерційних банків
здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Такий контроль дає змогу обмежити ризиковані
активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні,
допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів
(нормативів), яких банки зобов’язані дотримуватися. На підтримання ліквідності
спрямоване також обов’язкове резервування залучених коштів (15 % залучених коштів
повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в НБУ), за допомогою якого
створюється мінімально необхідний запас ліквідності. Обмеженням є те, що кошти
обов’язкових резервів можуть бути витрачені практично тільки на повернення
депозитів, а не на кредитування чи інші витрати, хоча існує можливість маневрування
в невеликих межах (звітним періодом з резервування є 10 діб, резерви розраховуються
як середня арифметична, тому на певний день може існувати недорезервування, але
воно має бути перекрито перерезервуванням в наступні дні). Дотримання норм
обов’язкового резервування, проте, не гарантує ліквідності банку (обов’язкове
резервування не враховує структури та якості пасивів, які різні в усіх банків),
тому банк повинен самостійно створювати необхідні резерви ліквідних коштів, не
допускаючи при цьому зниження прибутковості. Механічне дотримання нормативів без
прогнозування, без стратегії управління ліквідністю зменшує прибутковість банку та
не гарантує фінансової стійкості банку в майбутньому.
Додатково для оцінювання ліквідності комерційного банку доцільно використовувати
такі допоміжні показники:
Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л). Розраховується як співвідношення загальних
активів (А) до загальних зобов’язань (З) за формулою:
Кз.л =А / З • 100 %,
де А — активи банку, які включають готівкові кошти банку, банківські метали; кошти
в НБУ, в інших банках; дебіторську заборгованість; надані кредити (пролонговані
множаться на коефіцієнт 0,7); кошти бюджетів України до розподілу, кредити за
рахунок бюджетних коштів; цінні папери; товарно-матеріальні цінності; вкладення,
основні засоби, нематеріальні активи; інші активи;
З — зобов’язання банку, які включають кошти інших банків (у тому числі НБУ), кошти
бюджету та фондів, кошти клієнтів; цінні папери власного боргу; транзитні рахунки;
кредиторську заборгованість, гарантії, акцепти; інші пасиви.
Оптимальне значення — не менше 100 %, тобто всі зобов’язання банку повинні повністю
покриватися наявними активами (включаючи низьколіквідні).
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку
(Квл.а/р.а). Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл) у робочих
активах (Ар) і розраховується за формулою:
Квл.а/р.а = Авл / Ар ? 100 %,
де Авл — високоліквідні активи, які включають готівкові кошти, кошти в інших
банках, банківські метали, боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ (за
вирахуванням резервів під знецінення таких цінних паперів);
Ар — робочі активи, які включають високоліквідні активи; дебіторську
заборгованість; надані кредити (за вирахуванням резервів під надані кредити); цінні
папери; вкладення в асоційовані, дочірні компанії; основні засоби; капітальні
вкладення, помножені на коефіцієнт 0,5. Оптимальне значення — не менше 20 %.
Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим він
більший — тим більший запас ліквідності банку, але, з іншого боку, високоліквідні
активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення Квл.а/р.а
неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього
показника на рівні 20—25 %, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати
прибутковості.
Але, розглядаючи нормативи ліквідності з погляду керованості та безпеки, можна
зробити висновок, що підхід НБУ має певні недоліки.
По-перше, обчислення показників базується на формальному групуванні рахунків, тоді
як навіть однорідні фінансові активи можуть мати різну ліквідність.
По-друге, нормативи встановлені для середньостатистичного банку, якого фактично не
існує. Насправді залежно від типу банку нормативні вимоги до ліквідності будуть
різними. Так, банк з великою мережею філій, який має велику кількість клієнтів,
значні залишки в касах філій та на коррахунках, залишки коштів, що обслуговують
клієнтські потоки, та інвестиційний банк, який здійснює епізодичні фінансові
операції, повинні мати різні підходи до оцінки своєї ліквідності.
По-третє, нормативи не дають змоги здійснювати прогноз ліквідності. За своїм
змістом вони є ретроспективними і швидко застарівають.
Отже, у зв’язку з тим, що нормативи ліквідності не дають повної і точної оцінки
ліквідності, кожному банку слід мати власну методику як щодо визначення граничних
та оптимальних показників, так і щодо розроблення плану підтримання ліквідності в
банку, особливо в разі виникнення кризових ситуацій.
Крім установлених НБУ нормативів ліквідності, для аналізу використовують такі
коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.
Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими строками
погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт).
Як правило, цей коефіцієнт аналізують у діапазоні до одного місяця (поточна
ліквідність) та до трьох місяців. Це означає, що банк дотримується принципу
відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.
Коефіцієнт довгострокової ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових
вкладень і довгострокових зобов’язань у довгострокові активи (які є більш
дохідними, ніж короткострокові); значення цього коефіцієнта часто переви-
щує одиницю. Прийнятним вважається значення коефіцієнта 120 %.
Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. У стабільних економіках
значення цього показника становить 20—30 %. У період фінансових криз значення
коефіцієнта може збільшуватися, що пов’язано з підвищенням норм обов’язкового
резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою ліквідність за
рахунок накопичення активів.
Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів
з нормальним ризиком до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність
банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій. Прийнятним
вважається значення 70—80 %, що вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та
дохідністю.
Коефіцієнт співвідношення таких активів, як готівка в касі і прирівняних до неї
коштів, та сальдо міжбанківських позик, — наданих і державних. Вище значення цього
коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності банку.
Коефіцієнт ліквідності цінних паперів — це відношення цінних паперів уряду країни,
які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів. Вище значення коефіцієнта
вказує на більш ліквідну позицію банку.
Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення коштів до
запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів
банку. Зниження цього показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і
зменшення потреби в ліквідних коштах.
Норматив платоспроможності банку Н2 (адекватності регулятивного капіталу)
обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів, зважених за
ризиком. Нормативне значення цього показника не може бути нижчим ніж 8 %.
Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу
кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.
Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дає змогу
виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого
банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти зіставляють з
нормативним значенням. У процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть
порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньогалузевими
показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду.
11.4. Міжнародний досвід оцінки
банківської ліквідності
В умовах невизначеності майбутньої ситуації вимірювання ліквідності постає досить
складним завданням. Щоб реально оцінити стан ліквідності банку, необхідні точні
прогнози потреб у готівкових коштах, очікуваного рівня ліквідних активів та
надходження коштів за певний період. Поняття «вимірювання ліквідності» передбачає
використання поняття «потоку», хоча найпоширеніші критерії оцінки ліквідності
засновані на понятті «запасу».
Ліквідність банку є якісним станом, що залежить від багатьох факторів. З цього
випливає складність вимірювання та оцінки ліквідності. Як правило, існує два методи
вимірювання ліквідності:
? на основі фінансових коефіцієнтів, що обчислюються за балансами та
відображають ліквідність балансу (ліквідність як «запас»);
? на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах з урахуванням
аналізу оборотів за активами та пасивами балансу банку у відповідних періодах
(прогнозування майбутньої потреби в ліквідних коштах, прогнозування ліквідності).
Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних
кількісних співвідношень між статтями балансу. У деяких країнах ці співвідношення
вводяться та контролюються владою, в інших — використовуються та підтримуються
самими банками.
Так, у США немає законодавчо встановленої системи вимірювання ліквідності. Її
визначення та підтримання є завданням керів¬ництва банку.
Разом з цим існують певні показники, що найчастіше використовуються для оцінки
ліквідності незалежно від специфіки банку.
Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів та депозитів.
Використовується два показники:
.
.
За допомогою цих показників установлюється безпосередній зв’язок між ліквідними
активами та зобов’язаннями у вигляді депозитів, що належить виконати. Недоліком цих
коефіцієнтів є те, що значна частина ліквідних активів (обов’язкові резерви) не
може бути спрямована на задоволення потреб у кредитах та на інші цілі, крім
повернення депозитів. Недоліком є також неврахування можливості залучення
(запозичення) додаткових ресурсів для покриття потреб у ліквідних коштах.
Оптимальним рівнем першого показника вважається 5—10 %; другого — не менше 15—25 %.
В Японії другий показник є обов’язковим для виконання всіма банками, його
мінімальний рівень повинен становити не менше 30 %.
У США для оцінки ліквідності використовуються також інші показники. Одним з них є
співвідношення суми виданих кредитів та депозитів:
.
Оцінка цього показника здійснюється в динаміці: чим більший даний показник, тим
нижча ліквідність банку. Використання цього коефіцієнта як показника ліквідності
базується на припущенні, що позички є найменш ліквідними з активів, які приносять
дохід. Недоліком цього показника є те, що він не враховує ні строків погашення
позичок, ні якості кредитного портфеля, що визначається на основі підрахунку
середнього строку погашення позичок, умов їх погашення (поступово чи єдиним
внеском), кредитоспроможності позичальників. Цей коефіцієнт не відображає також
потреби в ліквідних коштах.
Одночасно розраховують частку кредитів у загальній сумі активів як відображення
диверсифікованості активів:
.
Оптимальним вважається рівень коефіцієнта в межах 65—70 %.
Для оцінки ліквідності використовується показник, що відображає здатність активів
швидко перетворюватися в готівкові кошти. Він обчислюється як співвідношення
високоліквідних активів до загальної суми активів. При цьому до ліквідних активів
відносять лише залишки коштів у касі, грошові кошти в дорозі, на валютних рахунках,
залишки на кореспондентських рахунках у центральному банку та інших банках.
Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності
депозитної бази. У зв’язку з цим розглядається група показників, що характеризують
якість ресурсної бази банку. З погляду стабільності депозити поділяються на основні
(стабільні) — ті, що закріпилися за даним банком та не покидають його (постійно
поновлюються), та нестабільні. Чим більше стабільних депозитів, тим вища
ліквідність банку, оскільки їх наявність зменшує потребу в ліквідних активах.
Показник, що характеризує ступінь стабільності депозитів, розраховується як
відношення суми стабільних (основних) депозитів до загальної суми депозитів або як
відношення суми нестабільних депозитів до суми залучених ресурсів. Оптимальна
частка стабільних депозитів у загальній сумі становить не менше 75 %.
Іншим показником, котрий відображає стабільність депозитної бази, є співвідношення
строкових депозитів до загальної їх суми. Він показує частку нестабільних, але
водночас прогнозованих щодо терміну виплати депозитів. Підвищення частки таких
депозитів робить ліквідність банку більш залежною від коливання процентних ставок,
але полегшує її прогнозування.
Якість ресурсної бази оцінюється показником, котрий свідчить про доступ
комерційного банку до зовнішніх джерел фінансування (міжбанківських кредитів).
Отже, показник доступності зовнішнього фінансування розраховується за формулою:
.
Оцінка цього показника не є однозначною. Здатність банку за необхідності швидко
позичити кошти на міжбанківському ринку чи в центральному банку за помірною ціною і
таким чином позбутися тимчасової нестачі ліквідних коштів розглядається як ознака
високої ліквідності банку. Водночас велика частка зовнішніх запозичень свідчить про
слабкість та низьку ліквідність банку. Тому, використовуючи цей показник, додатково
аналізують:
а) частоту запозичень;
б) умови запозичень (застава, спосіб погашення);
в) причини позички;
г) процентні ставки (відносно середньоринкових).
У багатьох країнах показники ліквідності комерційного банку розраховуються на
основі співвідношення активних та пасивних статей балансу, згрупованих за строками.
У Франції таким строком є три місяці. Відповідно коефіцієнт ліквідності
розраховується як відношення активів, розміщених строком до трьох місяців, до
депозитів до запитання, строкових депозитів та інших ресурсів з таким самим
строком.
Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні надавати контролюючим органам
щоквартально. Нормативне значення — не менше 60 %.
В Англії комерційні банки розраховують три основні показники:
1) відношення готівки, залишків на коррахунках в інших банках, депозитів до
запитання та одноденних депозитів, цінних паперів та векселів (придатних для
обліку) до всієї суми залучених та запозичених ресурсів. Мінімальний рівень цього
показника становить 12,5 %. Комерційні банки щомісячно звітують Банку Англії про
дотримання цього показника ліквідності. Інші два показники не вимагають
обов’язкового контролю з боку Банку Англії;
2) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця, та суми
зобов’язань з погашенням протягом того ж строку;
3) співвідношення активів, розміщених на строк до шести місяців та відповідних
зобов’язань банку.
У Німеччині комерційні банки також щомісячно звітують перед Федеральним банком
Німеччини про стан ліквідності балансу. Вони зобов’язані дотримуватися таких
відношень:
1) короткострокових та середньострокових вкладень (до чотирьох років) до
рівнозначних за строками ресурсів та ощадних вкладів;
2) довгострокових вкладень (? 4 років) до ресурсів з таким строком.
Обов’язковий рівень коефіцієнтів — 100 %, але передбачена можливість часткового
покриття довгострокових вкладень короткостроковими ресурсами.
Ураховуючи динамізм стану ліквідності, західні експерти зазначають, що він не може
бути повністю визначений за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на
основі балансових співвідношень. Тому поступово ліквідність почали оцінювати на
основі потоку готівкових коштів за існуючими активами та пасивами банку. Складність
такої оцінки полягає в тому, що за деякими фінансовими інструментами не
передбачається терміну настання платежу (наприклад, депозити до запитання). Інша
проблема полягає в правильності оцінки перспектив погашення окремих позик.
Тому використання даного методу передбачає:
? високу якість та своєчасність отримання інформації про тер¬міни платежів за
активами і пасивами;
? високу якість аналізу банком попередніх та очікуваних тенденцій стану позик
та депозитів.
Значне поширення отримала практика оцінки ліквідності на основі потоку готівкових
коштів в Японії, США та інших країнах Європи.
Розглянемо методику оцінки ліквідності комерційних банків Японії. Оскільки під
ризиком ліквідності розуміють ризик незбалансованості за строками та сумами обсягу
ліквідних коштів та зобов’язань банку, то активи та пасиви поділяються на
відповідні групи у такий спосіб:
Показник У поточному місяці Через один
місяць Через два
місяці Через три
місяці Через шість
місяців Через рік
І-й
тиждень ІІ-й
тиждень ІІІ-й
тиждень
1. Сума коштів з терміном погашення:
? усього
? зміна порівняно з попереднім періодом
2. Сума ліквідних активів у розпорядженні банку:
? усього
3. Результат (+/–)
Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишок ліквідних
коштів, що вимагає відповідних заходів для усунення ризику незбалансованості
(отримання нової позики на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів,
пролонгація зобов’язань тощо).
Для оцінки ліквідності банку за місяць розраховується коефіцієнт ліквідності:
.
Даний показник свідчить про те, яка частина зобов’язань буде забезпечена ліквідними
активами. На скільки швидко банк зможе подолати таку ситуацію залежить від рівня
його менеджменту та авторитету на міжбанківському ринку. Крім того, для оцінки
цього показника має значення тенденція зміни його рівня, що дає можливість
порівняно з попередніми періодами виявити розміри проблеми з нестачею ліквідних
коштів та реальність її швидкого подолання.
Велике значення в багатьох західних країнах надається обмеженню кредитних ризиків
для забезпечення ліквідності банків.
Так, у США в середині 70-х років було установлено таке обмеження: обсяг виданих
великих кредитів не може перевищувати капітал банку більш як в 11 разів, або
співвідношення виданого одного великого кредиту до капіталу має бути не більшим
0,1.
У Франції розмір кредиту одному позичальникові або всім позичальникам однієї групи
не повинен перевищувати 75 % суми власних коштів банку.
У Німеччині сума виданих кредитів не повинна перевищувати власні кошти банку більше
ніж у 18 разів. Кожний з п’яти «великих» кредитів, що становить більше 15 % суми
власних коштів банку, не може перевищувати їх більше ніж у 3 рази, а всі п’ять
таких кредитів не повинні перевищувати власні кошти банку більше ніж у 8 разів.
«Найбільший» кредит не повинен перевищувати 75 % власних коштів банку.
Як уже зазначалося, в деяких країнах, наприклад у США, не існує обов’язкових
нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують питання оптимального рівня
ліквідності. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом
ліквідності й оцінюють якість управління нею під час перевірок на місцях. Для цього
часто застосовується рейтингова система «CAMEL», в якій ліквідність розглядається
як один із найважливіших показників діяльності. Згідно з системою CAMEL
розраховуються показники достатності капіталу, якості активів, оцінка менеджменту,
оцінка дохідності та прибутковості, показники ліквідності. Для оцінки ліквідності
(liquidity) використовуються такі показники:
Коефіцієнт миттєвої ліквідності (L1) — відношення суми коштів на кореспондентському
рахунку (Ккр) та в касі (Ка) до поточних рахунків (Пр):
.
Значення показника Оцінка
Більше 22 %
18 % — 22 %
13 % — 17 %
8 % — 12 %
менше 8 % 1
2
3
4
5
Кошти на коррахунку (Ккр) складаються з суми:
? коштів до запитання у центральному банку за вирахуванням залишків на
накопичувальному рахунку та нарахованих доходів за коштами до запитання у
центральному банку;
? коштів до запитання в інших банках та нарахованих і прострочених нарахованих
доходів за ними.
Кошти в касі (Ка) складаються з суми:
? банкнот та монет;
? залишків за дорожніми чеками.
Поточні рахунки (Пр) складаються з суми:
? коштів на коррахунку центрального банку в комерційному банку за вирахуванням
витрат за коррахунком центрального банку;
? коштів до запитання інших банків за вирахуванням нарахованих витрат за ними;
? коштів до запитання бюджету та позабюджетних фондів за вирахуванням
нарахованих витрат за ними;
? коштів до запитання суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб за
вирахуванням нарахованих витрат за ними;
? транзитні рахунки.
Цей коефіцієнт характеризує здатність банку терміново погасити зобов’язання за
коштами до запитання протягом одного—двох банківських днів.
Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л) — відношення активів банку, зважених на
коефіцієнт «вагомості» (Ак), до зобов’язань банку (З):
.
Більше 110 %
90 % — 110 %
80 % — 89 %
70 % — 79 %
менше 70 % 1
2
3
4
5
Активи банку, зважені на коефіцієнт «вагомості» (Ак), що приймаються до розрахунку,

розподіляються на три групи, та розраховуються складанням сум за зазначеними
статтями та їх множенням на відповідний коефіцієнт «вагомості».
№ гр. Найменування показника Коефіцієнт
«вагомості»
І ? нематеріальні активи за вирахуванням зносу;
? операційні основні засоби за вирахуванням зносу;
? неопераційні основні засоби за вирахуванням зносу 0,5
ІІ ? пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам,
суб’єктам господарської діяльності, органам загального державного управління 0,7
ІІІ ? готівкові кошти;
? банківські метали;
? кошти у центральному банку та до запитання в інших банках за вирахуванням
нарахованих доходів;
? боргові цінні папери, що рефінансуються центральним банком за вирахуванням
? строкові депозити, розміщені в інших банках та кредити, на дані іншим банкам
за вирахуванням простроченої заборгованості за цими депозитами та кредитами,
нарахованих та прострочених нарахованих доходів;
? кредити, надані суб’єктам господарської діяльності, органам державного
управління та фізичним особам за вирахуванням сумнівної та простроченої
заборгованості за ними, опротестованих векселів, нарахованих та прострочених
? акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, а також боргові цінні
папери у портфелі банку на продаж та інвестиції за вирахуванням нарахованих доходів
та прострочених нарахованих доходів за ними;
? господарські матеріали;
? дебіторська заборгованість за операціями з банками, клієнтами, операціями
банку з фінансовими інструментами, за рахунками за податками та обов’язковими
платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку, дебетовими
сумами до з’ясування;
? поточні рахунки небанківських структурних підрозділів, що перебувають на
кошторисному фінансуванні банків та розрахунки з ними;
? вкладення в асоційовані та дочірні компанії 1,0
Зобов’язання банку складаються з суми:

? коштів центрального банку, інших банків, бюджету та позабюджетних фондів,
клієнтів банку за вирахуванням нарахованих витрат за ними;
? цінних паперів власного боргу, крім субординованого боргу, за вирахуванням
? кредиторської заборгованості: за операціями з банками, клієнтами, за
операціями банку з фінансовими інструментами, за розрахунками за податками та
обов’язковими платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку,
за субординованим боргом, кредитові суми до з’ясування, транзитні рахунки;
? поточних рахунків небанківських структурних підрозділів, що перебувають на
кошторисному фінансуванні банку та їх розрахунки;
? строкових та сумнівних гарантій, поручительств, акредитивів та акцептів, що
надані банкам та клієнтам.
Цей коефіцієнт характеризує збалансованість політики банку щодо управління активами
та пасивами з метою дотримання оптимальної ліквідності у середньостроковій
перспективі та показує, наскільки залучені кошти забезпечені ліквідними активами.
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до загальних активів банку
(Кв.л):
.
Більше 20 %
18 % — 20 %
14 % — 17 %
10 % — 13 %
менше 9 % 1
2
3
4
5
Високоліквідні активи (Ав) складаються з суми:

? готівкових коштів;
? банківських металів;
? коштів у центральному банку за вирахуванням нарахованих доходів за коштами до
запитання та строковими депозитами у центральному банку;
? коштів до запитання в інших банках за вирахуванням нарахованих і прострочених
нарахованих доходів за ними;
? боргових цінних паперів, що рефінансуються центральним банком, у портфелі на
продаж та на інвестиції за вирахуванням резервів під їх знецінення та нарахованих
доходів за ними;
? строкових розміщень (кредитів та депозитів) в інших банках за вирахуванням
нарахованих доходів та простроченої заборгованості за ними, гарантійних депозитів
та грошового покриття, довгострокових депозитів.
Цей коефіцієнт характеризує питому вагу високоліквідних активів у загальних активах
та здатність активів швидко обмінюватися на готівку.
За результатами розрахункових показників визначається рейтингова оцінка банку.
Розрахованим значенням кожного показника відповідає певна оцінка, що коливається
від 1 до 5, де 1 є найвищою оцінкою. Потім визначається середній бал за кожною з
п’яти груп показників та узагальнюючий середній бал за даними групами.
11.5. Аналіз ресурсної бази та активів
банку з позиції ліквідності
Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної
бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та
стабільності ресурсної бази банку впливає комплекс чинників загальноекономічного
характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих
чинників формуються не лише ресурси, а й активи банку, зокрема попит на кредити.
Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної
інформації. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами [2, С.
135]:
• трендові;
• циклічні;
• структурні;
• сезонні;
• випадкові та надзвичайні.
Крім чинників, які формують ліквідність банків на макрорівні, можна виділити такі,
які безпосередньо впливають на ліквідність балансу банку.
Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому
постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття
коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління
банківською ліквідністю. Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого
банку використовують показники, які розглядалися в темі 3.
Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом
зобов’язань банку. Це дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності
ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.
Стан ліквідності банку значною мірою залежить від якості активів та рівня ризику,
який пов’язується з кожним конкретним видом активів. У процесі аналізу визначається
ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу
оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у
зв’язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків
за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, отримання дивідендів
від пайової участі в інших підприємствах тощо.
Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без істотної втрати
вартості перетворюватись у грошову форму. Аналіз структури активів, згрупованих за
ступенем ліквідності (високоліквідні, ліквідні, низьколіквідні), дає змогу банку
оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які можуть бути
у разі потреби трансформовані в гроші.
З погляду строків залучення і розміщення банківських коштів рахунки активу і пасиву
класифікуються так:
Рис. 11.1. Класифікація активів і пасивів банку за строками

Розглянемо короткий зміст кожної з наведених груп:
• поточні або до запитання активи й пасиви — це кошти, які повертаються на
першу вимогу кредитора;
• строкові кошти. Вони можуть бути короткостроковими, середньостроковими,
довгостроковими. До них відносять кошти, що акумулюються на певний строк;
• квазістрокові — це кошти, які не мають визначеного строку повернення і які не
можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за наявності певних
умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках для розрахунків
акредитивами, повертаються тільки за умови пред’явлення товарно-транспортних
накладних, що підтверджують відвантаження товарів; кошти, заброньовані для
розрахунків лімітованими чековими книжками, — тільки за умови отримання банком
розрахункового чека та ін.
Загалом у процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип
консерватизму й обережно підходити до визначення їх реальної вартості.
11.6. Аналітична оцінка
динамічної ліквідності банку
Ураховуючи динамізм стану ліквідності банку, її неможливо точно виміряти за
допомогою фінансових коефіцієнтів, водночас для ефективного управління ліквідністю
об’єктивно необхідне хоча б приблизне знання майбутніх тенденцій ліквідності,
попиту та пропозиції ліквідних коштів.
Попит на ліквідні кошти виникає з причини зняття чи витрачання клієнтами коштів зі
своїх рахунків, у зв’язку з видачею кредитів, погашенням заборгованості банку за
позичками, податками, виплатою заробітної плати тощо.
Джерелами пропозиції ліквідних коштів є вільні кошти клієнтів, погашення клієнтами
позичок, доходи від недепозитних послуг тощо.
Ці джерела попиту і пропозиції в сумі визначають нетто-ліквідну позицію кожного
банку на певний момент часу:
.
Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх надходження за певний період (Lt
< 0), банк втрачає ліквідні кошти і мусить вирішити, як і коли отримати додаткову
кількість ліквідних коштів. Якщо пропозиція ліквідних коштів за певний період
перевищує попит на них (Lt > 0), керівництво банку повинно вирішити, куди і на які
строки інвестувати надлишок ліквідних коштів, до того часу, коли вони будуть
потрібні. Якби можна було з достатньою точністю передбачити зміни сум вкладів та
попит на кредит, проблема визначення необхідних ліквідних коштів значно спростилася
б.
Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один з них
передбачає аналіз потреб у кредитуванні та очікуваного рівня вкладів кожного з
провідних клієнтів. Таке прогнозування здійснюють переважно працівники відділу
оцінювання кредитоспроможності (кредитного відділу): кожний готує прогноз за своєю
групою рахунків. Відповідальність за координацію та зведення цих прогнозів несе
економічний відділ або спеціальна група працівників, відповідальних за планування.
Другим основним і досить розробленим є метод джерел та використання коштів, що
складається з кількох основних елементів:
1. Складається прогноз величин кредитів та депозитів для планового періоду як
основних напрямків використання та джерел формування ресурсів.
2. Оцінюється нетто-ліквідна позиція банку в плановому періоді.
Нетто-ліквідна позиція = Зміна депозитів – Зміна кредитів.
Іншим підходом визначення майбутніх прогнозованих величин кредитів та депозитів є
виділення кількох факторних компонентів, що разом і визначають майбутні тенденції
змін обсягів вкладень та ресурсів.
1. Трендовий компонент — середній темп зростання (спадання) кредитів (депозитів)
за достатньо тривалий період (10 і більше років), підрахований за плановими
періодами ліквідності (місяць чи тиждень).
2. Сезонний компонент визначається як різниця в кредитах і депозитах кожного
тижня (місяця) порівняно з базовим тижнем (місяцем) у середньому за кожним роком.
Цей компонент відображає середні зміни кредитів (депозитів) під впливом сезонних
факторів.
3. Циклічний компонент залежить від стану економіки, прогнозується на основі
порівняння економічної ситуації, що склалася, з ситуацією попереднього року і
відповідного коригування попереднього циклічного компонента для використання в
прогнозуванні величини кредитів, депозитів планового періоду.
Отже, на основі оцінки ліквідності на кожний момент часу та прогнозування її
майбутнього стану здійснюється безпосереднє управління ліквідністю з метою
забезпечення її належного рівня, підтримання прибутковості.
Ліквідними активами є кошти в касі, залишки на коррахунках, які відкриті в
Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко
конвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.
Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність
балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей
пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є
оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність
банківського балансу — це складова ліквідності банку.
1. Дайте визначення категоріям ліквідності та платоспроможності.
2. Що таке ліквідність як «запас» та ліквідність як «потік»?
3. Які основні нормативи регулюють ризик ліквідності банків з боку НБУ?
4. Як розрахувати норматив миттєвої ліквідності (Н4)? Яке його нормативне
значення?
5. Як розрахувати норматив поточної ліквідності (Н5)? Яке його нормативне
значення?
6. Як розрахувати норматив короткострокової ліквідності (Н6)? Яке його
нормативне значення?
7. Що таке платіжний календар і як з його допомогою можна управляти ліквідністю?
8. Які додаткові показники можуть бути використані для аналізу ліквідності?
9. Що таке нетто-ліквідна позиція?
10. Для чого потрібен платіжний календар?
12.1. Визначення ризиків та їх класифікація.
12.2. Аналіз зовнішніх ризиків.
12.3. Аналіз внутрішніх ризиків.
12.3.1. Оцінка й управління кредитним ризиком.
12.3.2. Аналіз і оцінка валютного ризику.
12.3.3. Аналіз і оцінка інвестиційного ризику.
12.3.4. Аналіз і оцінка процентного ризику.
12.3.5. Аналіз загального розміру банківських ризиків.
12.1. Визначення ризиків та їх класифікація
Під банківським ризиком розуміють можливість зазнати втрат у разі виникнення
несприятливих для банку обставин.
Ризик, присутній практично в будь-яких банківських операціях. Причинами його
виникнення можуть бути:
1. Ризик обумовлений можливою, неплановою зміною умов діяльності, що визначають
видатки банку на забезпечення власної діяльності.
Поява цього ризику зумовлюється такими факторами:
Рис. 12.1. Фактори ризику непланованої зміни

умов діяльності банку
2. Ризик, що обумовлений появою збитків, пов’язаних з:
• нераціональним розміщенням коштів;
• недостатньою обґрунтованістю та достовірністю прогнозу розвитку ринкової
ситуації;
• появою непередбачених ситуацій, обумовлених політичними, економічними,
соціальними та іншими чинниками;
• недобросовісної конкуренції великих банків або інших фінансово-кредитних
установ.
3. Ризик, пов’язаний із втратами, які сприймаються як непередбачене зниження
банківського прибутку залежно від таких чинників:
• несподівані несприятливі зміни умов банківської діяльності внаслідок введення
нормативно-правових актів;
• недостатня обґрунтованість і достовірність відмови у видачі кредиту клієнтам,
спроможним своєчасно його повернути;
• недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки ділової і фінансової
спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідок, видача кредиту позичальнику,
неспроможному його повернути;
• недостатньо якісна оцінка справжніх цілей позичальників, здатних на
правопорушення і недобросовісну конкуренцію.
Банківські ризики залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та
внутрішні.
12.2. Аналіз зовнішніх ризиків
До зовнішніх належать ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку. На їх
рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові,
макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо. Банки можуть наражатися на
регіональні, районні та інші ризики, кожен із яких характеризується різним ступенем
впливу перелічених вище факторів.
У міжнародній практиці ефективнішим вважають двоступеневий аналіз зовнішніх
ризиків.
Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, потім, обчислюють рівень сумарного
ризику країни, використовуючи такі показники:
1. Приріст валового продукту.
2. Співвідношення величин інвестицій і валового доходу.
3. Ефективність інвестицій.
4. Середній рівень інфляції.
5. Зростання грошових надходжень.
6. Рівень реального внутрішнього кредиту.
7. Податковий баланс як відсоток від валового продукту.
8. Конкурентоспроможність економіки.
9. Торговельний баланс (експорт-імпорт).
10. Загальна зовнішня заборгованість.
11. Міжнародні резерви.
12. Вартість послуг щодо обслуговування зовнішньої заборгованості.
13. Величина політичного ризику.
14. Рівень безробіття.
15. Зростання ВНП на душу населення.
Крім аналізу ризику країни, необхідно зважати на ризики, пов’язані із
зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і
до внутрішніх ризиків банку — залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку
за конкретних обставин щодо його внутрішньої діяльності.
Валютний ризик пов’язаний із невизначеністю майбутнього руху процентних ставок і
ціни національної валюти відносно іноземної. Він поділяється на економічний
валютний ризик, ризик переведення і ризик угод.
Економічний валютний ризик — це ризик зміни вартості активів чи пасивів банку в
разі майбутніх змін курсу. Аналізують економічний валютний ризик за допомогою таких
показників: питома вага валютних кредитів у валюті балансу банку; питома вага
валютних кредитів, виражених у національній валюті і наданих за рахунок коштів,
залучених у національній валюті; питома вага створених резервів за валютними
кредитами, вираженими у національній валюті, в загальному обсязі резервів банку на
покриття збитків за кредитами; питома вага позитивної чи негативної курсової
різниці в загальному обсязі валютних операцій банку тощо.
Ризик переведення — це ризик зміни вартості активів і зобов’язань банку, пов’язаний
зі зниженням курсу валюти. Потребує переоцінки активів, статутного капіталу банку,
вираженого у валюті. Його аналізують та оцінюють за даними руху вартості валют і
прогнозів зміни курсу.
Ризик угоди обумовлюється невизначеністю вартості в національній валюті майбутньої
угоди, укладеної в іноземній валюті. Щоб оцінити цей ризик, слід проаналізувати:
• частку хеджування у конверсійних угодах, валютних свопів (рівновеликі кредити
з однаковими строками, сума¬ми і способами погашення, виражені в різних валютах у
двох банках різних країн), угод «спот» (купівля і продаж ва¬люти в обумовлену на
майбутнє дату за обумовленою став¬кою);
• наявність і питому вагу взаємних заліків ризиків за активами і пасивами
(визначають, віднімаючи суму валюти, яка надійшла, від усієї вивезеної валюти);
• частку великих валютних угод, динаміку операційних ви-трат за валютними
операціями, швидкість розрахунків, об¬сяг угод між філіями, кількість застрахованих
угод;
• збалансованість активів та зобов’язань банку за видами валют і строками;
частку форвардних, ф’ючерсних, опціонних операцій у зовнішньоекономічній діяльності
банку.
12.3. Аналіз внутрішніх ризиків
Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від
операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з:
1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові,
факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);
2) зобов’язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за
міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);
3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик
незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу,
недостатності капіталу);
4) ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні,
адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов’язані з інноваціями,
безпекою, зловживаннями).
Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у процесі якого
з’ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що
покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру
ризику на одного позичальника та нормативу «великих» кредитних ризиків; формують
резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями,
позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.
Розглядаючи ризики, пов’язані із зобов’язаннями, особливу увагу слід приділяти
аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може призвести
дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові вимоги, крім
різких непередбачених змін у фінансовому стані вкладника, можуть впливати також
фактори, пов’язані з нестійкою політичною чи економічною ситуацією в країні, кризи.
Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів банки аналізують
співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний ризик, який
виникає при формуванні депозитів.
Вивчаючи ризики, пов’язані з якістю управління активами і зобов’язаннями, слід
особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок
перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних
ставок спричинить падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і
знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між
процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка
зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості
операцій банку. Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних
ресурсів, порівнювати інтервал часу між строками вивільнення депозитів та
розміщених коштів і коливаннями процентних ставок (останні — досить різноманітні,
вони залежать від загального попиту на кредитні ресурси даного банку, наявності цих
ресурсів, характеру, розміру та строків позички. Процент є регулятором ринкових
відносин).
Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами
ризиковану процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента
(коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні
проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі
строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.
Щодо ризиків, пов’язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні
методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується
вартість послуг банку та зростають поточні витрати.
До технологічних відносять ризики зміни технології здійснення операцій (ризики,
пов’язані з неполадками у комп’ютерній системі, втратою документів, комп’ютерним
шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості
таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.
Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень
посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), «вузькі
місця» в її організації (захист у комп’ютерному центрі, неприступність сейфів,
охорона каси), стан протипожежної безпеки.
Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на сукупні (загальні) і часткові.
Сукупним ризиком передбачається оцінка і прогнозування величини ризику банку
залежно від його доходу, дотримання економічних нормативів ліквідності.
Частковий ризик оцінюється на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою
банківською операцією чи групами операцій. Визначити розмір ризиків дають змогу
методи розрахунку. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат.
Існують три основні методи оцінки ризиків: метод експертних оцінок, аналітичний та
частковий (статистичний).
Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами
банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює
рейтингові оцінки кредитоспроможності позичальника та страхового ризику, дотримання
економічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним
портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття
збитків від кредитної діяльності банку, класифікацію кредитів за ступенем ризику
тощо.
Аналітичним методом передбачається аналіз зон ризику зі встановленням оптимального
його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.
Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні
розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов’язань тощо відповідно
до ступеня ризику; зіставленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з
нормативними документами; виявленні фактичних зон ризику для окремого банку
стосовно окремої операції; з’ясуванні ступеня їх допустимості, установленні
максимально можливого розміру ризику за окремою операцією банку.
Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому.
Головним в управлінні ризикованими операціями банку є визначення ступеня
допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення.
Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для
встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.
Загальний ступінь ризику визначається за формулою:
де Н — ступінь допустимого загального ризику банку;

Р — часткові ризики банку за всіма операціями;
Е — коригуючий коефіцієнт зовнішніх ризиків банку;
Цей показник відображає максимально можливий ступінь ризику для банку за певний
період.
Більш детально про аналіз кредитних, валютних, інвестиційних, процентних ризиків
можна прочитати в навчальному посібнику «Аналіз діяльності комерційного банку» за
ред. Ф. Ф. Бутин¬ця та А. М. Герасимовича [2, С. 160—221].
1. Які основні фактори викликають ризики банківської діяльності?
2. Дайте визначення кредитного, процентного, валютного, інвестиційного ризиків.
3. Дайте характеристику групуванню активів за ступенем ризику вкладень та
можливої втрати частини вартості.
4. Що таке ризик незбалансованої ліквідності та в який спосіб здійснюється
управління ризиком?
5. Якими нормативами НБУ регулюється кредитний ризик банків?
6. Якими нормативами регулюється інвестиційний ризик банків?
7. Якими нормативами регулюється валютний ризик банків?
8. Сутність процесу хеджування як основного інструменту зниження валютного
ризику.
9. За якими групами ризику поділяються кредити?
10. Назвіть основні шляхи зниження кредитного ризику.
11. Що таке диверсифікація кредитних вкладень? Які основні види диверсифікації ви
знаєте?
12. Назвіть основні види валютного ризику.
13. У чому полягає сутність GAP-менеджменту?
14. Як розрахувати загальний ризик банку?
ТЕМА 13. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ
13.1. Аналіз фінансової стійкості банку.
13.2. Аналіз ділової активності банку щодо залучення ресурсів.
13.3. Аналіз ділової активності за активними операціями.
13.4. Аналіз ефективності управління.
13.5. Узагальнююча оцінка надійності банку.
13.6. Рейтингові оцінки надійності банку.
13.7. Дифереціація оцінок діяльності банку залежно від користувачів інформації.
13.1. Аналіз фінансової стійкості банку
Вивчаючи цю тему, необхідно пам’ятати, що порядок оцінки фінансового стану банку
базується на аналізі його балансу та звіту про прибутки та збитки.
Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в
ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості
банку.
Фінансовий стан банку характеризується за допомогою таких груп показників:
• показники фінансової стійкості банку;
• показники, що характеризують ділову активність банку;
• показники ліквідності;
• показники ефективності управління.
Фінансова стійкість банку — це головна умова його існування та активної діяльності.
Вона формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і оцінюється за
допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать
в основі рейтингових оцінок діяльності банків.
Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку,
так і банківської системи в цілому, відносять:
• стійкість національної валюти;
• упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим
бюджетним дефіцитом;
• низький рівень інфляції;
• довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;
• незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;
• сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового
кредитування.
До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість
менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та
дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом,
дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного
законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.
Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності
капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка
визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості
можна розділити на кілька груп:
• показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;
• показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;
• показники, що базуються на якості активів банку.
• показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та
пасиву.
Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості банку, засновану на
достатності банківського капіталу.
Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон’юнктурних змін на ринку
здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до зобов’язань. Цей
коефіцієнт називається коефіцієнтом надійності і розраховується за формулою:
Якщо в чисельник береться балансовий капітал (капітал-брутто), то передбачається,

що капітал банку повинен на 25—
30 % покривати зобов’язання. Якщо до складу чисельника входить чистий капітал
(регулятивний), то значення цього коефіцієнта має бути більше 5 % (деякі банки
потребують доведення цього показника до 10 %). Його динаміка свідчить про
фінансовий стан банку: у разі зростання показника, стійкість підвищується і
знижується, якщо падає його значення. Аритмія показника свідчить про ризик втрат по
формуванню стійкої ресурсної бази. Аритмія може бути також свідченням можливих
проблем з поточною ліквідністю.
Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта надійності і
розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Він розраховується
як співвідношення зобов’язань до капіталу за такою формулою:
.
Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але
про зниження його фінансової стабільності. Значення коефіцієнта фінансового важеля
повинно бути близько 20 : 1.
Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів розраховується за формулою:
.
Цей коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного
капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн активів.
Значення цього коефіцієнта має бути не менше 4 %.
Різновидом цього показника є коефіцієнт достатності основного капіталу (капіталу 1-
го рівня) або норматив адекватності основного капіталу Н3:
У розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів

відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями
банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних
засобів. Значення нормативу Н3 має бути не меншим ніж 4 %.
Коефіцієнт платоспроможності (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2)
розраховується діленням власного капіталу на активи, зважені за ступенем ризику:
Значення даного нормативу має бути більше 8 %. Цей коефіцієнт дає змогу визначити
межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може
зазнати у процесі діяльності, а також з’ясувати, чи вистоїть банк у разі
економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів. Якщо ризикованість
банківських активних операцій зростає, то відповідне зростання капіталу повинно
«підстрахувати» зростання ризику.
Коефіцієнт маневрування — відношення власного капіталу-нетто до загального
балансового капіталу (брутто):
.
Коефіцієнт маневрування дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-
капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки
нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Даний коефіцієнт
обов’язково повинен бути більшим нуля. Його нульове значення — свідчення
немобільності дій банку в разі виникнення будь-якого банківського ризику:
кредитного, процентного, ринкового (кон’юнктурного) або зміни складу клієнтів
банку, або формування депозитів тощо. Поряд зі структурою власних коштів на
загальну мобільність банку впливає розміщення залучених та запозичених коштів, яке
створює можливість маневрування на випадок непередбачених ситуацій. Якщо значення
коефіцієнта маневрування від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних
ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за
призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Оптимальне значення
коефіцієнта маневрування — 50 %.
Відношення статутного капіталу до балансового капіталу (капіталу-брутто):
Цей коефіцієнт характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які
інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі перевищувати внески
засновників. Мінімальне значення цього показника — 15 %, максимальне — 50 % (за
методикою В. С. Кромонова оптимальне його значення 30 %).
Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як відношення
капіталізованих активів до власного капіталу:
.
Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку
своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання.
Коефіцієнт захищеності дохідних активів:
.
Цей коефіцієнт свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни процентних
ставок) мобільним власним капіталом.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу:
.
Цей коефіцієнт визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів.
Рекомендовані значення — 15—20 %. З іншого боку, надмірне зростання зазначеного
коефіцієнта свідчить про неділову активність (пасивність) банку щодо залучення
ресурсів та розвитку клієнтської бази.
Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості коефіцієнт
мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення активів
до статутного капіталу:
.
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття активів акціонерним
капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний банк, але зростання цього
коефіцієнта є фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У зростанні
даного коефіцієнта заінтересовані акціонери, оскільки прибуток заробляється всім
капіталом, включаючи і залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.
Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі структури
зобов’язань (залучених коштів). До них відносять такі.
Коефіцієнт розвитку клієнтської бази:
.
Цей коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у залучених та
запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення
прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижче 15 %.
Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності
банку, що відповідно негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього
коефіцієнта буде 30—40 %. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в
загальних зобов’язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності
депозитів до запитання.
Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання:
.
Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозити перевищують
депозити до запитання, тобто цей коефіцієнт має бути більшим 1. Такий підхід
властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих двох ресурсів не
такий значний, як в Україні. Тому вітчизняні банки часто за наявних можливостей
розширення клієнтської бази та обмеженої кількості строкових коштів (керованих
ресурсів) нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.
Коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів:
.
Значення цього показника не повинно перевищувати 20 %. За методикою В. С. Кромонова
критичною межею є 30 % МБК у структурі зобов’язань. Занадто високе значення
зазначеного коефіцієнта свідчить про фінансову залежність банку від зовнішніх
джерел фінансування. Враховуючи дорожнечу цього ресурсу висока питома вага МБК може
негативно вплинути на середню вартість ресурсної бази, а відповідно і на прибуток
банку. Проте, зважаючи на доступність цього ресурсу, його мобільність та дефіцит
кредитних ресурсів у вигляді строкових депозитів, багато банків не враховують цього
співвідношення, іноді частка міжбанківських кредитів досягає 40—50 % у структурі
Коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів:
.
Цей коефіцієнт вказує, яка частина депозитів захищена власним капіталом банку.
Бажано, щоб значна їх частина складалася з невеликих, роздрібних депозитів, які є
більш стабільними. Оптимальне значення цього коефіцієнта — 15—20 %.
Третя група показників, що характеризують фінансову стабільність заснована на
аналізі якості та структурі активів.
Частка прострочених кредитів у кредитному портфелі:
.
Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля не повинна
перевищувати 10 %. За більш детального аналізу необхідно проаналізувати середній
термін прострочення платежів та структуру прострочених кредитів за термінами.
Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі:
.
Значення даного показника не повинно перевищувати 10—15 %. За детальнішого аналізу
необхідно проаналізувати склад пролонгованих кредитів за кількістю пролонгацій та
за термінами пролонгації.
Частка проблемних кредитів у чистих активах:
.
Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 7—10 %.
Покриття проблемної заборгованості власним капіталом:
.
Цей коефіцієнт характеризує, наскільки ризик за проблемними кредитами покривається
розміром власного капіталу. Для обчислення цього показника в знаменник беруть суму
регулятивного капіталу (капіталу-нетто). Значення цього коефіцієнта не повинно
перевищувати 50 %.
Коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами:
.
Орієнтовне значення цього коефіцієнта має бути більше 70 %.
Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність банку,
базується на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів зростання окремих
показників. До них належать:
Коефіцієнт приросту активів:
.
Обчислюючи цей показник, необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації
інфляційного фактора необхідно базисне значення (залишки на початок періоду)
помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання коефіцієнта є позитивним
явищем і свідчить про збільшення масштабів діяльності банку.
Коефіцієнт приросту капіталу:
.
Цей коефіцієнт вказує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи
фінансування відбувається за рахунок інших джерел, таких як борг чи запозичення.
Позитивною є тенденція випередження темпів приросту капіталу над темпами приросту
активів.
Коефіцієнт приросту позик:
.
Цей коефіцієнт показує приріст чи зменшення активності у традиційній сфері
банківської діяльності. Приріст за іншими видами діяльності може бути більш
ризикованим або менш надійним. Зміни, що відбулися за різними категоріями позик,
показують на рівень ризику та потребу у фінансуванні за рахунок кредитів.
Коефіцієнт приросту депозитів:
.
Цей коефіцієнт має бути зіставлений з коефіцієнтами приросту активів та позик для
того, щоб з’ясувати, чи їх приріст фінансується за рахунок залучення депозитів, чи
іншого, дорожчого джерела. Склад депозитів за категоріями вказує на ступінь
мінливості джерел фінансування та їх чутливість до процентної ставки.
13.2. Аналіз ділової активності
Ділова активність банку характеризується його спроможністю залучати кошти й
ефективністю та раціональністю їх розміщен-ня.
Ділова активність банку може бути визначена як за допомогою аналізу окремих
показників, так і через оцінювання відповідних співвідношень між окремими статтями
активів, пасивів та кількісним узгодженням змін в активах та пасивах. Показники
ділової активності дають змогу інтерпретувати стан і використання банком
економічного потенціалу, тобто наявних і прихованих можливостей, і вагомість взятих
на себе ризиків господарювання [17, С. 125].
Детальніше про аналіз ділової активності можна прочитати в навчальному посібнику
«Аналіз діяльності комерційного банку» [2, С. 292—301] та в навчальному посібнику
Тиркало Р. І., Щивоблок З. І. «Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії,
експрес-діагностика, рейтинг» [20, С. 113—124].
Розглянемо основні показники, що характеризують ділову активність банку.
Коефіцієнт рівня дохідних активів:
.
Цей коефіцієнт показує частку активів банку, що приносять банку дохід в загальних
активах. У зарубіжній практиці вимоги до значення цього коефіцієнта досить високі —
більше 93 %. Для вітчизняних банків вимоги дещо нижчі, що безпосередньо пов’язано з
недосконалою структурою активів. Зниження коефіцієнта рівня дохідних активів
свідчить про незбалансованість кредитного портфеля банку та відсутність політики
управління активами.
Коефіцієнт кредитної активності:
.
Оптимальне значення питомої ваги кредитних вкладень у загальних активах — 65—75 %.
Значення кредитної активності вище 75 % свідчить про агресивну ризиковану кредитну
політику банку та недостатню диверсифікацію активів.
Коефіцієнт інвестиційної активності:
.
Коефіцієнт інвестиційної активності перебуває в протилежній залежності від
коефіцієнта кредитної активності. Чим більше його значення, тим менше значення
коефіцієнта кредитної активності.
Коефіцієнт рівня кредитно-інвестиційного портфеля в загальних активах:
.
Підвищення значення цього показника в динаміці є позитивною тенденцією й основою
збільшення рентабельності банківських активів.
Рівень залучення ресурсів:
.
Цей коефіцієнт характеризує активність банку щодо залучення грошових коштів на
фінансовому ринку. Оптимальним є значення 80—85 %. Занадто високе значення цього
коефіцієнта свідчить про зростання активності банку щодо залучення ресурсів і
водночас про підвищення ризикованості банківської діяльності та зниження
стабільності банку.
Рівень міжбанківських кредитів у зобов’язаннях:
.
Висока питома вага міжбанківських кредитів у загальних зобов’язаннях характеризує
фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Згідно з методикою В.
С. Кромонова цей коефіцієнт не повинен перевищувати 30 %.
Різновидом цього показника є такий:
.
Значення даного коефіцієнта не повинно перевищувати 20 %.
Рівень строкових депозитів у зобов’язаннях:
.
Підвищення частки строкових депозитів у загальних зобов’язаннях свідчить про
зростання стабільності ресурсної бази та сприяє збільшенню ліквідності банку.
Оптимальне значення коефіцієнта перебуває в межах 10—30 %. При значенні 10 %
досягається мінімізація витрат, при 30 % — мінімізація ризику стабільності.
Рівень розвитку клієнтської бази:
.
Показує рівень розвитку клієнтської бази та її частку у залучених і запозичених
коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості
роботи банку бажано, щоб цей коефіцієнт був не нижчим 15 %. Проте занадто високе
його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що, відповідно,
негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30—40
%. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов’язаннях
необхідно проаналізувати окремі показники ста¬більності депозитів до запитання. За
рівня коефіцієнта 40 % досягається мінімізація витрат на залучення ресурсів.
Коефіцієнт використання залучених та запозичених кош-тів:
.
Значення цього коефіцієнта має перебувати в межах 75 %. Збільшення його до 85 %
характеризує ефективне використання залучених коштів. Занадто високе значення
коефіцієнта може призвести до падіння ліквідності та неможливе внаслідок існування
обов’язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ. Зниження показника менше 75
% може призвести до низького значення процентного спреду, а відповідно і до падіння
рентабельності банківської діяльності.
У літературі існують деякі різновиди наведених вище показників, але вони фактично
повторюють описані закономірності, а в деяких випадках деталізують сутність окремих
показників.
На наш погляд, систему показників ділової активності необхідно доповнити такими
показниками оборотності.
Оборотність активів банку характеризується кількістю оборотів, що здійснюють активи
банку за певний період часу (Nа), та тривалістю одного обороту активів (t).
.
Тривалість одного обороту активів у днях:
Прискорення оборотності активів у динаміці є свідченням підвищення його ділової

активності, тобто збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості одного
обороту — позитивне явище, котре свідчить про умовне вивільнення коштів з обороту.
Оборотність акціонерного капіталу банку розраховується аналогічно.
Кількість оборотів (швидкість обертання):
.
Тривалість одного обороту акціонерного капіталу в днях:
Для акціонерів прискорення оборотності акціонерного капіталу є умовою швидшої

окупності капіталу, тому збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості
одного обороту — позитивна тенденція. Проте таке прискорення може відбуватися за
рахунок уповільнення обертання залучених коштів, тобто зменшення кількості оборотів
зобов’язань та збільшення їх тривалості.
Аналогічним чином розраховуються показники оборотності оборотних активів банку.
Кількість оборотів оборотних активів:
.
Тривалість одного обороту оборотних активів банку в днях:
.
Позитивною тенденцією є прискорення оборотності оборотних активів у динаміці.
Основними факторами, що позитивно впливають на прискорення оборотності, є
прискорення оборотності кредитів, інвестицій, дебіторської заборгованості.
Показники оборотності по них розраховуються аналогічно.
13.3. Аналіз ліквідності банку
У систему рейтингової оцінки діяльності банку входять показники ліквідності банку,
які є, безумовно, основою платоспроможності банку та його фінансової стійкості.
Методику аналізу основних показників ліквідності наведено в темі 11.
13.4. Аналіз ефективності управління
Основні показники ефективності управління наведені в темах 9 (показники дохідності
та витратності) та 10 (показники прибутковості).
13.5. Узагальнююча оцінка
фінансового стану банку
Довіра партнерів (держави, вкладників, кредиторів, клієнтів тощо) до комерційних
банків базується насамперед на їхній здатності у будь-який час і в повному обсязі
виконати свої зобов’язання — захищати їх інтереси. Спроможність банку своєчасно і
без збитків для себе виконувати власні зобов’язання — одна з основних складових
його фінансової стійкості.
У міжнародній практиці існують різні типи зведеної оцінки діяльності банків. На
основі зведеної оцінки проводиться рейтинговий порівняльний аналіз надійності банку
та ефективності його роботи.
Рейтинг — це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В економічній
літературі наводяться кілька визначень рейтингу. Найбільш повне визначення рейтингу
та їх класифікація викладені в навчальному посібнику Тиркало Р. І., Щивоблок З. І.
«Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг»
[20, С. 171].
Під рейтингом розуміють процес кількісного вимірювання чи оцінки, що дають змогу
порівняти певну виміряну кількість чи вартість з критерієм чи стандартом певного
класу, розряду, або рангу. У результаті проводиться групування банків у певній
послідовності у міру спадання класифікаційної ознаки. Іншими словами, рейтинг — це
встановлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за стандартизованою
системою показників, що дає змогу розглядати усі банки з єдиного погляду.
Єдина система рейтингу дає змогу Національному банку України скласти загальне
уявлення про стан та стабільність банківської системи. Така оцінка системного
ризику дає можливість визначити пріоритети, а також методи нагляду та потребу в
ресурсах для здійснення належного контролю за банківською системою.
Визначення рейтингу за системою CAMEL — це стандартизований метод оцінки банків, і
їх ефективності. Його достовірність залежить від кваліфікації та об’єктивності
економістів банку та інспекторів нагляду, які здійснюють аналіз і дають оцінку
банків на регулярній основі.
У рейтинговій системі використовується п’ятибальна шкала. Оцінка «1» є найвищою
оцінкою рейтингової системи і відображає найменший рівень зауважень, тоді як оцінка
«5» є найнижчою, найкритичнішою і являє собою найвищий рівень зауважень.
Банки, які отримали комплексний рейтинг «4» або «5», мають серйозні проблеми й
вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна
платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні та спеціальні дії нагляду,
не виключаючи можливості примусової реорганізації та ліквідації.
Банки, які отримали рейтинг «3», мають недоліки, і якщо ці недоліки не будуть
виправлені за певний період, вони можуть призвести до значних проблем, пов’язаних з
платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації Національний банк України з
метою приведення діяльності банків у відповідність до норм і вимог чинного
законодавства та нормативних актів має вжити відповідних заходів впливу з наданням
чітких вказівок керівництву банку щодо визначення та подолання існуючих проблем.
Банки, які мають зведений рейтинг «1» або «2», є надійними за всіма показниками.
Банки вважаються стабільними, такими, що мають кваліфіковане керівництво та
здатними протистояти більшості економічних спадів. Ступінь нагляду за такими
банками потрібен мінімальний.
Система рейтингу банків в Україні має включати визначення таких понять:
Рис. 13.1. Основні групи факторів, включені в рейтингову

систему оцінки діяльності банків «CAMEL»
Розглянемо, чому ж саме цим показникам віддана перевага у визначенні рейтингу
банку.
Достатність капіталу є одним з ключових компонентів системи «CAMEL», оскільки за
рахунок капіталу можливе покриття збитків. Відповідно до цього достатність капіталу
є важливим фактором, що визначає фінансовий стан та умови роботи банку.
Якість активів — основна складова рейтингової системи, оскільки рівень ризику
балансових активів є індикатором якості надходжень та можливості потенційних
збитків у майбутньому.
Менеджмент (управління) — визначальний момент рейтингової системи, оскільки якість
управління багато в чому визначає достатність і адекватність положень, механізмів
та систем контролю щодо управління ризиком і, таким чином, уникнення збитків у
майбутньому.
Дохідність є одним з головних факторів, що впливають на фінансовий стан банку.
Рівень та якість доходів обумовлюють здатність комерційного банку виплачувати
дивіденди акціонерам та підтримувати достатній рівень власного капіталу.
Нарешті ліквідність є однією з ключових складових рей-
тингової системи, оскільки стан ліквідності банку відображає його здатність
задовольняти передбачені та непередбачені потреби у фінансуванні. Будь-яке реальне
чи уявне зниження рівня ліквідності може негативно вплинути на довіру суспільства
до банку та призвести до значного відпливу депозитів та вкладів.
В основу рейтингової оцінки фінансового стану банку покладені якісні критерії
діяльності банку, які характеризують надійність, стабільність банку.
Національний банк України, реалізуючи передбачену законодавством контрольно-
наглядову функцію на основі постійного аналізу діяльності комерційних банків і за
допомогою встановлених економічних нормативів, контролює виконання ними своїх
основних завдань, функцій та їх надійності.
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту
інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк
України встановив обов’язкові для всіх банків економічні нормативи.
Усі економічні нормативи поділені на три великі групи:
• нормативи капіталу (рис. 13.2);
• нормативи ліквідності (рис. 13.3);
• нормативи ризику (рис. 13.4).
Рис. 13.2. Основні нормативи достатності капіталу
Рис. 13.3. Основні нормативи ліквідності
Рис. 13.4. Система нормативних показників,

що регулюють ризики банку
Нормативні значення окремих показників та методику їх розрахунку розглянуто у
відповідних темах курсу.
Аналіз економічних нормативів здійснюється за такими напрямками:
• порівняння фактичних значень показників із нормативними;
• аналіз динаміки змін показників, що аналізуються;
• виявлення факторів, які вплинули на показники економічних нормативів та
кількісне вимірювання впливу цих факторів на розмір економічних нормативів;
• аналіз заходів, що вживаються комерційним банком для дотримання економічних
нормативів;
• розроблення пропозицій щодо підвищення ліквідності, платос¬проможності банку
та зниження рівня ризикованості його діяльності.
Аналіз економічних нормативів здійснюється за допомогою методу групувань.
Сьогодні, крім рейтингової оцінки за показниками «CAMEL», виділяються вісім
самостійних рейтингових методик. У їх побудові застосовуються, як правило, змішані,
адитивно-мільтиплі¬кативні аналітичні моделі.
Одним із відомих рейтингів є система оцінок, що була запропонована групою
російських дослідників під керівництвом В. С. Кромонова. Характеристика рейтингових
показників цієї методики наведена в табл. 13.1.
Таблиця 13.1
МЕТОДИКА РЕЙТИНГОВИХ ПОКАЗНИКІВ В. С. КРОМОНОВА
Показник Алгоритм
розрахунку Розшифрування Характеристика Критична межа Вагомість
1. Генераль-ний коефіцієнт надійності К1 = К/АР К —
власний
капітал;
АР —
робочі
активи Показує рівень забезпечення покриття ризикованих вкладень банку його
власним капіталом, за рахунок якого погашатимуться можливі збитки у разі
неповернення будь-якого активу 1 45
2. Коефіцієнт миттєвої ліквідності К2 = ЛА/ОВ ЛА —
ліквідні
активи;
ОВ — зобов’язання до запитання Показує, чи використовує банк кошти клієнтів як
власні кредитні ресурси 1 20
Закінчення табл. 13.1
Показник Алгоритм
розрахунку Розшифрування Характеристика Критична межа Вагомість
3. Крос-коефіцієнт К3 = СО/АР СО — сумарні зобов’язання Показує рівень
транс-формації сумарних зо¬бов’язань перед ощадниками, кредиторами та інвесторами у
кре-дити, інвестиції та посередницькі послу-ги 3 10
4. Генеральний коефіцієнтліквідності К4 = (ЛА+
+ ЗК)/СО ЗК — захищений капітал у вигляді будівель, обладнання, інвентарю,
капвкладень, дорогоцінних металів Показує забезпеченість коштів, що довірені
банку клієнтами, ліквідними акти¬вами, нерухомістю, цінностями, тобто ха-рактеризує
здатність банку в разі неповернення виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у
мінімальний термін 1 15
5. Коефіцієнт захищеності капіталу К5 = ЗК/К Показує, як банк ураховує
інфляційні процеси і яку частину активів розміщує у не¬рухомість, цінності та
обладнання. Використовується як відносний показник фундаментальності банку: банки,
засновані на короткий термін діяльності, не вкладають достатньо коштів у свій
розвиток 1 5
6. Коефіцієнт фондової капіталізації прибутку К6 = К/СК СК — статутний капітал
Характеризує ефективність діяльності і незалежність від окремих засновників
3 5
Перед тим, як вирахувати загальний бал, кожному коефіцієнту присвоюється питома

вага його значущості для клієнтів (з погляду авторів методики). Вирахування
підсумкового балу надійності банку здійснюється за такою формулою:
N = 45 • К1 : 1 + 20 • К2 : 1 + 10 • К3 : 3 +
+15 • К4 : 1 + 5 • К5 : 1 + 5 • К6 : 3.
Якщо отримане значення вище 40—50 балів, то банк вважають достатньо надійним, якщо
нижче 25—30 балів, то надійність банку є сумнівною.
Наведемо ще одну методику рейтингової оцінки надійності банку, запропоновану О. Б.
Ширінською, яка була впроваджена в практику вироблення лімітної політики
«Кредитімпекс Банку».
Зміст лімітної політики полягає в тому, що жоден банк не почне працювати зі своїм
банком-контрагентом, доки не прорахує на нього ліміт. Ліміт показує, на скільки
банк довіряє своєму партнерові, наскільки він готовий ризикувати і розміщувати у
нього свої активи. Чим більше лімітів банк отримує на себе від своїх банків-колег,
тим вищою вважається надійність і сталість його фінансового становища.
Характеристика методики розрахунку рейтингових показників, що застосовуються для
обчислення лімітів на банки, дається у табл. 13.2.
Алгоритм цієї методики передбачає визначення 12-ти основних параметрів балансу
кожного банку. Обчислюються п’ять видів диференційованих коефіцієнтів, що
характеризують структуру активів і пасивів банку-контрагента, рівень його
ліквідності, надійності та рентабельності. Далі визначається синтетичний коефіцієнт
через систему зважених часткових коефіцієнтів за такою формулою:
Куз = Кн • 0,10 + Кл • 0,40 + Кр • 0,15 + Кка • 0,20 + + Крб • 0,15.
Таблиця 13.2
СИСТЕМА КОЕФІЦІЄНТІВ УЗАГАЛЬНЮЮЧОЇ ОЦІНКИ
СТАБІЛЬНОСТІ ТА НАДІЙНОСТІ БАНКУ-КОНТРАГЕНТА
Назва показника Характеристика показника Вагомість
1. Коефіцієнти надійності банку Кн = Кн1 • 0,5+ Кн2 • 0,5 10 %
1.1.
Характеризує рівень покриття ризикованих вкладень банку власним капіталом 0,5
1.2.
Показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів
розміщує в нерухомість, цінності та обладнання 0,5
Продовження табл. 13.2
2. Коефіцієнти ліквідності Кл = Кл1 • 0,35 + Кл2 ? ? 0,35 + Кл3 • 0,30 40 %
2.1.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яка частина зобов’язань може бути погашена
негайно 0,35
2.2.
Генеральний коефіцієнт ліквідності характеризує здатність банку в разі неповернення
виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у гранично розумний термін 0,35
2.3.
Структурна ліквідність робочих активів показує, яка частина працюючих активів банку
призначена для негайної виплати за поточними зобов’язаннями0,35
3. Коефіцієнти рентабельності Кр = Кр1 • 0,5 + Кр2 • 0,5 15 %
3.1.
Показує ефективність власного капіталу 0,5
3.2.
Показує ефективність роботи активів 0,5
4. Коефіцієнти якості активів Кяк.а = Кяк.а1 • 0,5 + Кяк.а2 ?
? 0,5 20 %
4.1.
Показує, наскільки стро¬кові депозити та власний капітал покривають видані кредити
0,5
Закінчення табл. 13.2
4.2.
Показує, яка частина дохідних активів належить до активів з мінімальним ризиком
0,5
Якщо частка простроченої заборгованості в кредитному портфелі перевищує 3 %, то

розрахунок ліміту на банк автоматично припиняється —
Якщо залучені МБК перевищують МБК надані на 50 % і більше, то коефіцієнт якості

активів множиться на 25 % —
5. Коефіцієнти ресурсної бази Кр.б = Кр.б1 • 0,5 + Кр.б2 ?
? 0,5 15 %
5.1.
Показує ступінь забезпечення своїх зобов’язань власним капіталом 0,5
5.2.
Характеризує рівень розвитку клієнтської бази 0,5
Як зазначалося вище, недоліком подібних методик є суб’єк-тивне встановлення

вагомості окремих показників, яке суттєво залежить від мети аналізу та користувачів
інформації.
1. Що розуміють під фінансовою стійкістю банку?
2. Які групи показників характеризують фінансову стійкість банку?
3. Які показники характеризують фінансовий стан банку та його надійність?
4. За допомогою яких коефіцієнтів аналізується фінансовий стан банку? Методика
їх розрахунку та орієнтовні значення цих показників.
5. За допомогою яких показників аналізується ділова активність банку за
активними та пасивними операціями?
6. Як розраховуються коефіцієнти кредитної, інвестиційної та депозитної
активності банку?
7. Які існують підходи до узагальнюючої оцінки надійності банку?
8. Що являє собою рейтингова оцінка надійності банку «CAMEL»?
9. Які показники входять до рейтингової системи за методикою В. С. Кромонова?
10. Які ви знаєте інші методики узагальнюючої оцінки надійності банку?
11. Як розрахувати коефіцієнт надійності банку?
12. Методика розрахунку коефіцієнта фінансового важеля.
13. Методика розрахунку коефіцієнта захищеності власного ка-піталу.
14. Як розрахувати коефіцієнт захищеності дохідних активів.
Розділ IV «ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ

З АНАЛІЗУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
Більшість задач з курсу аналізу банківської діяльності розв’язуються в табличних

формах за досить нескладними алгоритмами. Їх розв’язування зручно автоматизувати за
допомогою електронного табличного процесора Microsoft Excel. Зокрема стратегічний
аналіз певних ситуацій, що складаються в економічних процесах, може бути здійснений
за допомогою однофакторного або двохфакторного аналізу в системі «що буде,
якщо...». Використовуючи її, можуть бути зроблені розрахунки значень прибутку банку
у разі зміні значень окремих факторів для досягнення певного значення прибутку.
Розрахунки за допомогою табличного процесора Microsoft Excel можна здійснювати під
час розв’язування інших аналітичних задач, таких як:
• розрахунок «точки беззбитковості» роботи банку;
• визначення доходів та витрат банку у разі зміни певних факторів;
• стратегічний аналіз витратності пасивів банку за рахунок зміни структури
• стратегічний аналіз дохідності активів банку за рахунок зміни структури
активних операцій;
• прогнозування валютних курсів;
• прогнозування доходів, витрат, прибутку банку;
• оптимізація структури ресурсної бази банку;
• оптимізація структури активів банку;
• кореляційно-регресійний аналіз доходів, витрат та прибутку банку.
Відправною точкою для розв’язування подібних задач є побудова факторної моделі, яка
описує залежність результативного показника від обраних факторів. Чим більше
факторів буде включено у факторну модель, тим глибший аналіз можна зробити. При
цьому фактори повинні перебувати в прямій функціональній залежності з
результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою. Чинники, що
перебувають у стохастичній залежності з результативним показником, вивчаються за
допомогою кореляційно-регресійного аналізу, який теж може бути застосований за
допомогою електронного текстового процесора Microsoft Excel.
Як приклад розв’язування подібних задач детально описана технологія створення та
використання шаблону задачі стратегічного аналізу прибутку банку. Методика
розв’язування інших задач з аналізу банківської діяльності наводиться перед кожним
типом задач.
Використання електронного шаблону для автоматизації розв’язування задачі

«Стратегічний аналіз прибутку банку».
Етапи технології створення та використання електронного шаблону розглянемо на
прикладі задачі «Стратегічний аналіз прибутку банку».
1. Постановка задачі
Мета — автоматизація обчислення значень окремих факторів під час розроблення

стратегії отримання прибутку (беззбиткової діяльності роботи банку).
Стратегічний аналіз прибутку банку передбачає визначення його значення за певних
умов. Розробляючи стратегію отримання певного (запланованого) розміру, прибутку
окремі фактори потрібно певним чином змінити і розмір зміни цих значень необхідно
визначити.
Наприклад, передбачається отримання прибутку на суму 1200 тис. грн. При цьому в
кожній конкретній ситуації потрібно обчислити значення таких факторів (за
незмінного значення всіх інших) для досягнення запланованого рівня прибутку:
ситуація 1 — розмір капіталу банку;
ситуація 2 — розмір обсягу залучених коштів;
ситуація 3 — розмір обов’язкового резервування депозитних вкладень на
кореспондентському рахунку в НБУ;
ситуація 4 — відносна дохідність активних операцій;
ситуація 5 — відносна вартість (витратність) ресурсів;
ситуація 6 — розмір умовно-постійних (управлінських) витрат.
2. Вихідна інформація
2.1. Назва змінних для вихідних повідомлень:
базова ситуація — H — прибуток банку;

ситуація 1 — А — капітал банку;
ситуація 2 — С — обсяг залучених коштів (ресурсів);
ситуація 3 — H — норма обов’язкового резервування коштів на кореспондентському
рахунку в НБУ;
ситуація 4 — E — відносна дохідність активних операцій банку;
ситуація 5 — F — відносна витратність пасивів банку;
ситуація 6 — G — розмір умовно-постійних витрат банку;
2.2. Форма вихідного документу:
Для прикладу наводимо форму вихідного документа для базової ситуації (розрахунок
рівня прибутку). В інших ситуаціях форма вихідного документа буде аналогічною.
Таблиця 4.1
АНАЛІЗ ПРИБУТКУ БАНКУ
Капітал Іммобілізація Залучені
кош-ти Обов’язкове резервування Дохід-ність
ак-тивів Витратність пасивів Постійні
ви-трати Прибу-ток
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 1000 770
3. Вхідна інформація для базової ситуації:

3.1 Назви вхідних змінних:
A — капітал банку
B — іммобілізація капіталу;
С — залучені кошти (зобов’язання);
D — норма обов’язкового резервування на кореспондентському рахунку в НБУ;
Е — дохідність активів банку;
F — витратність пасивів банку;
G — умовно-постійні витрати банку (управлінські).
4. Алгоритмізація
4.1. Математичний алгоритм
H = e • c • (1 – d) – f • c + (a – b) • e – g,
де: a, b, c, d, e, f, g — імена змінних для вхідних повідомлень (див. 3.1);
Н — імена змінних для вихідних повідомлень (див. 2.1)
5. Створення електронного шаблону для розв’язування задачі

5.1. Формування заголовку і «шапки» таблиці
Для цього у вказані комірки першого робочого аркуша MS Excel.
Адреси комірок Вміст комірок

С1 Аналіз прибутку банку
А3 Капітал
В3 Іммобілізація
С3 залучені кошти
D3 обов’язкове резервування
Е3 дохідність активів
F3 витратність пасивів
G3 постійні витрати
Н3 прибуток
5.2. Форматування стовпчиків таблиці відповідно до їх вмісту
Форматування стовпчиків А—H, тобто встановлення потрібної для даних ширини,

виконаємо стандартним способом за допомогою «миші» або командами Формат — столбец —
автоподбор ширины.
Збільшимо розмір шрифту заголовка документу та відцентруємо його відповідно
таблиці.
5.3. Введення вхідних даних до таблиці
Заповнимо значеннями стовпчики А—Н згідно з умовою задачі (див. табл.

4.1).Відформатуємо вхідні дані числовим форматом з чотирма знаками після коми.
5.4. Введення формул для обчислення показників
Для створення вихідних показників таблиці 1 введемо таку формулу.

Н3 H = e • c • (1 – d) – f • c + (a – b) • e – g,
5.5. Оздоблення таблиці межами та сіткою
Після вказаних дій на робочому аркуші отримуємо таблицю.
5.6. Розрахунок параметрів факторів за стратегічного планування прибутку банку
Підбір параметру значень факторів передбачає зміну будь-якого фактору, що впливає

на результативний показник та входить до факторної моделі в таблиці, на необхідне
значення прибутку. Для цього діють у такій послідовності:
• спочатку підраховують значення прибутку при заданих даних, що склалися в
базовій ситуації;
• після цього необхідно поставити курсор у комірку, що містить кінцевий
результат, тобто значення прибутку (цільову комірку) вибирають пункт меню «Сервис»
— «Подбор параметра»;
• відкриється вікно з 3-ма рядками;
• у першому рядку вікна має стояти адреса цільової комірки $H$14;
• у другий рядок потрібно вписати цифру, значення якої потрібно отримати
(1200);
• у третьому рядку потрібно «мишею» вказати адресу комірки, значення якої
потрібно змінити в кожній конкретній ситуації (наприклад, $C$14);
• після того потрібно натиснути кнопку «ОК»;
• відкриється вікно, в якому буде вказано отримане значення параметра, котрий
шукали;
• якщо натиснути кнопку «ОК», то дане значення фактору запишеться в таблицю і
параметр, котрий визначали, набере чинності;
• якщо натиснути на кнопку «отмена», то дані в таблиці не будуть змінені.
Результати розрахунків окремих факторів під час планування прибутку наводяться в
таблицях 4.2—4.15.
Таблиця 4.2
Капітал Іммобіліза-ція Залучені
ко-шти Обов’язкове резервування Дохідність активів Витратність
пасивів Постійні витрати Прибу-ток
10000 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 1000 770
Таблиця 4.3
СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗМІНИ ПРИБУТКУ ЗА РАХУНОК
ЗБІЛЬШЕННЯ КАПІТАЛУ
ко-шти Обов’язкове резервування Дохідність активів Витратність па-
сивів Постійні
ви-трати Прибуток
11 024 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.4
ЗМІНИ ОБСЯГУ ЗАЛУЧЕНИХ КОШТІВ БАНКУ
ко-шти Обов’язкове резервування Дохідність
активів Витратність пасивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 55294 0,15 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.5
ЗМІНИ РОЗМІРУ ОБОВ’ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ
пасивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 30 000 0,12 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.6
СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗМІНИ ПРИБУТКУ ЗА РАХУНОК ЗМІНИ ДОХОДНОСТІ АКТИВІВ
Капітал Іммобілі-зація Залучені кошти Обов’язкове резервування
Дохідність активів Витратність па-сивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 30 000 0,15 0,44 0,34 1000 1200
Таблиця 4.7
ЗМІНИ ВИТРАТНОСТІ ПАСИВІВ
Капітал Іммобіліза-ція Залучені кошти Обов’язкове резервування
Дохідність активів Витратність пасивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,33 1000 1200
Таблиця 4.8
ЗМІНИ ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ
ко-шти Обов’язкове резервуван-ня Доходність активів Витратність
пасивів Постійні
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 570 1200
Отже, запропонована методика розв’язування багатьох аналітичних задач з

використанням стандартної технології електронного табличного процесора MS Excel
може бути використана студентами під час вивчення курсів «стратегічний аналіз у
банках», «фінансовий аналіз у банках», «аналіз банківської діяльності». Крім того,
накопичення фонду подібних шаблонів створює добре підґрунтя для впровадження
інформаційних технологій до процесу викладання фахових дисциплін для студентів
спеціальностей «Облік та аудит», автоматизації рішення будь-яких розрахункових
задач за допомогою персонального комп’ютера.
Завдання для розв’язування за допомогою Excel
Задача 1. Використовуючи методику, наведену вище та дані табл. 3.1 розрахувати, за

якого значення умовно-постійних витрат банку прибуток дорівнюватиме 0; 500 тис.
грн; 1000 тис. грн; 1500 тис. грн; 2000 тис. грн. Розробити стратегію скорочення
умовно-постійних витрат. Розрахунки робити на основі побудованої факторної моделі.
Таблиця 4.9
Показник Умовне
позначення Варіант І Варіант ІІ Варіант ІІІ
1. Обсяг залучених платних ресурсів О 30 000 22 000 45 000
2. Капітал банку К 10 000 18 000 14 000
3. Іммобілізація в 7000 13 000 10 000
4. Норма обов’язкового резервування Н 0,17 0,15 0,20
5. Середня дохідність активів іа 0,42 0,48 0,40
6. Середня витратність пасивів Іп 0,34 0,42 0,30
7. Умовно-постійні (управлінські) витрати Ув 1000 1250 2000
8. Прибуток банку
Примітка. Для кожного варіанта потрібно отримати п’ять значень показника, що

змінюється. При цьому вважається, що інші фактори змінюватись не будуть.
Задача 2. Використовуючи дані попередньої задачі 1, розрахувати, за якого значення

витратності пасивів банк матиме збиток 200 тис. грн; 500 тис. грн; або прибуток 0
тис. грн; 250 тис. грн; 500 тис. грн; 1000 тис. грн. Проаналізувати можливі
стратегічні напрямки здешевлення ресурсної бази банку.
Задача 3. Використовуючи дані табл. 4.9, розрахувати, за якого значення рівня

дохідності активів банк матиме збиток 250 тис. грн; 500 тис. грн; прибуток 0 тис.
грн; 500 тис. грн; 1000 тис. грн; 3000 тис. грн. за тих умов, що склалися.
Розробити стратегію підвищення дохідності активних операцій банку.
Задача 4. Використовуючи дані табл. 4.9, розрахувати, за якого значення норми

обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банк
матиме збиток 100 тис. грн; прибуток 0 тис. грн; 100 тис. грн; 400 тис. грн; 1000
тис. грн.
Задача 5. Використовуючи дані табл. 4.9, розрахувати, за якого обсягу залучених

ресурсів банк матиме збиток 200 тис. грн; прибуток — 0 тис. грн; 150 тис. грн; 300
тис. грн; 1000 тис. грн; 2000 тис. грн. Обґрунтувати стратегічні напрямки
збільшення ресурсної бази банку.
Задача 6. Використовуючи дані табл. 4.9, розрахувати за якого розміру капіталу банк
матиме прибуток 0 тис. грн; 100 тис. грн; 200 тис. грн; 400 тис. грн; 700 тис. грн.
Задача 7. Використовуючи дані табл. 4.9 розрахувати за якого значення іммобілізації

власних коштів банк матиме збиток 230 тис. грн; 50 тис. грн; 0 тис. грн; прибуток
280 тис. грн; 490 тис. грн.
Однофакторний та двофакторний ситуаційний аналіз

Вказівки до розв’язування задач
Однофакторний аналіз може бути використаний, коли потрібно визначити необхідне

значення результативного показника при зміні тільки одного фактору. Двофакторний
аналіз використовується тоді, коли на результат впливає одночасно два фактори.
Виконання задач однофакторного аналізу здійснюється в такій послідовності:
1. Будується факторна модель (формула), за якою розраховується результативний
показник за наведеними даними.
2. Визначається фактор, та вказуються його значення, які будуть впливати на
результативний показник.
3. Значення результативного показника та фактору, що змінюється, мають
перебувати в суміжному діапазоні.
4. Виділяється зона, яка включає фактор, що змінюється разом зі зміненими
значеннями, та результативний показник.
5. Вибирається в пункті меню «Данные» «Таблица подстановки». Відкривається вікно
з двома рядками. Курсор повинен перебувати в першому рядку, в якому має бути
вказана адреса результативного показника, якщо фактори, що змінюються, розташовані
в стовпчиках). Другий рядок має містити адресу результативного показника, якщо
змінні фактори розташовані по рядках.
6. Після натиснення кнопки «ОК» пусті клітинки заповнюються певними значеннями.
Задача 8. На основі наведених даних побудувати факторну модель точки беззбитковості

роботи банку. Знайти значення «мертвої точки» якщо умовно-постійні (управлінські)
витрати набуватимуть значень (тис. грн) 1000; 950; 900; 850; 800; 750; 700; 650;
600; 550; 500; 450; 400. Розробити стратегію зниження управлінських витрат.
Таблиця 4.10
АНАЛІЗ ТОЧКИ БЕЗЗБИТКОВОСТІ РОБОТИ БАНКУ
№
з/п Показник Варіант І Варіант ІІ Варіант ІІІ
1. Середня дохідність працюючих активів банку, % 45 50 40
2. Середня витратність ресурсів, % 32 39 34
3. Норма обов’язкового резервування, % 17 20 15
4. Умовно-постійні (управлінські) витрати, тис. грн 800 900 700
5. Точки беззбитковості роботи банку
Задача 9. На основі даних табл. 4.10 проаналізувати вплив середньої дохідності

активів на значення точки беззбитковості роботи банку. Для кожного варіанта знайти
значення «мертвої точки», якщо середня дохідність набуватиме таких значень (%): 60;
58; 55; 53; 50; 48; 45; 43; 41; 40; 38; 37; 35.
Обґрунтувати мінімальне значення спреду в кожному випадку для досягнення
беззбитковості роботи банку. Розробити стратегію збільшення дохідності активних
Задача 10. На основі даних табл. 4.10 проаналізувати вплив витратності ресурсів на
значення «мертвої точки», якщо середня витратність ресурсів набуватиме таких
значень (%): 40 %; 38; 36; 34; 32; 30; 28; 26; 24; 22; 20 %. Обґрунтувати стратегію
зниження витратності ресурсної бази банку. Розробити шляхи знаходження дешевих
ресурсів банку.
Виконання задач двофакторного аналізу
здійснюється в такій послідовності:
1. Під час побудови двофакторного аналізу потрібно, щоб формула, яка містить
кінцеві значення, перебувала в лівому куті над майбутньою таблицею підстановки.
2. Справа від неї по графах повинні міститися значення одного фактору (х1) під
формулою — значення другого фактору (х2).
3. Після створення шаблонів майбутньої таблиці підстановки, вона виділяється,
починаючи з формули, та до кінця вибраних значень.
4. Вибирається пункт меню «Данные» «Таблица подстановки», відкриється вікно з
двома рядками.
5. У двофакторному аналізі буде використано два рядки. У першому рядку потрібно
вказати адресу клітинок, що містять значення реального фактору, що впливає по
графах. У другому рядку потрібно указати адресу клітинки, що містить значення
реального фактору, що впливає по рядках.
Задача 11. На основі даних табл. 4.10 проаналізувати одночасно вплив зміни
дохідності активів та витратності ресурсної бази на зміну точки беззбитковості
роботи банку за таких умов: дохідність активів набуватиме значень: 60; 59; 58; 57;
56; 55; 54; 53; 52; 51; 50; 49; 48; 47; 46; 45; 44; 43; 42; 41; 40. А витратність
пасивів збільшуватиметься і набуватиме таких значень: 32; 33; 34; 35; 36; 37; 38;
39; 40; 41; 42; 43. Визначити, за якого значення розриву у відсотках (спреду) банк
буде беззбитковим за умови збільшення управлінських витрат на 50 % проти наведеного
значення.
Задача 12. За наведеними в табл. 4.11 даними визначити дохід від кредитних операцій
у разі зміні процентної ставки за кредитами (від 50 до 65) і середньої суми одного
кредитного договору (від 25 до 50).
Таблиця 4.11
Показник Варіант І Варіант ІІ Варіант ІІІ
1. Кількість кредитних угод 10 40 80
2. Середня сума одного кредитного договору, тис. грн 30 28 44
3. Середня відсоткова ставка за кредитами, % 55 60 50
4. Дохід від кредитних операцій
Задача 13. За наведеними даними в таблиці 4.11 визначити зміну доходу від кредитних
операцій у разі зміни процентної ставки за кредитами (від 45 до 60) і кількості
кредитних угод (від 10 до 80 через 10).
Оптимізаційні задачі
Методичні вказівки щодо розв’язування оптимізаційних задач
1. Будується таблиця, за допомогою якої якій потрібно зробити оптимізацію.

2. Курсор установлюється в цільову комірку.
3. Пунк меню «Сервіс» — пошук рішення.
4. Відкриється вікно «Пошук рішення», в якому буде вказана адреса цільової
комірки.
5. Потрібно вказати, до чого має наближатися цільова комірка:
? до максимуму;
? до мінімуму;
? або до якогось конкретного значення.
6. На наступному етапі потрібно визначити діапазон комірок, які змінюватимуть
своє значення під час оптимізації.
7. Після цього необхідно добавити обмеження на розрахунки. Для цього натиснути
кнопку «добавити», після чого відкриється вікно «обмежень», яке складається з трьох
частин (лівої, правої та середньої).
8. У лівій частині потрібно вказати адресу комірки або діапазон адрес комірок,
на які накладаються обмеження.
9. У середній частині за стрілкою вибирається логічна умова (ціле тощо).
10. У правій частині записується число, яке є обмежуючим.
11. Кнопка «ОК» занесе створені обмеження в створену для них зону.
12. Кнопка «Добавити» дасть змогу створити ще одне обмеження.
13. Після внесення всіх необхідних обмежень натиснути кнопку «Виконати».
14. У разі невдалої оптимізації, (з якихось причин, машина не може виконати одне
з обмежень), з’явиться результат і користувач може погодитися з ним, натиснувши
кнопку «ОК», або відмовитися від нього, натиснувши кнопку «Отмена».
15. Якщо оптимізація вийшла вдала, за отриманим рішенням можна створити звіт.
16. Для цього мишею обирається слово «результати» в зоні «створити звіт», а потім
натиснути «ОК».
17. Зліва від поточного листа з’явиться новий лист «звіт за результатами», в
якому можна подивитися, що було і що стало.
P.S. Не можна оптимізовувати комірку, яка не містить формулу.
Задача 14. Визначити оптимальну структуру зобов’язань банку за таких умов.

Таблиця 4.12
Зобов’язання Середні
залишки Витрати
на
залучення Витратність ресурсів Стабільність ресурсів Стабільні
ресурси
1. Депозити до запитання 10 000 500 0,6
2. Депозити строкові 8000 6000 0,9
3. МБК 12 000 6000 1
4. Вклади населення 3000 900 0,85
Разом зобов’язань 33 000 10 600
а) визначити витратність кожного виду ресурсів та середню витратність ресурсної

бази в цілому;
б) під час оптимізації структури ресурсів потрібно мінімізувати витрати банку на
залучення ресурсів, а середню стабільність ресурсної бази довести до 0,87;
в) потрібно врахувати такі обмеження: клієнтська база може бути збільшена на 5000
тис. грн; депозити строкові зменшаться на 2000 тис. грн; МБК необмежено; вклади
населення не передбачається збільшити. Загальна сума зобов’язань не повинна
зменшитись. Значення залишків не повинні бути від’ємними числами.
Задача 15. На ринку капіталів рівень середньої витратності ресурсів не перевищує 30

%. З метою підвищення конкурентоспроможності банку розробити стратегію зниження
витратності ресурсів на п’ять процентних пунктів. Використати дані табл. 4.12, під
час розв’язуванні задачі потрібно врахувати такі умови:
а) у банку є можливість додатково залучити депозитів строкових 4000 тис. грн;
б) розширити клієнтську базу на 2000 тис. грн при підвищенні середньої відсоткової
ставки по залишках на поточних рахунках клієнтів до 7 %;
в) розмір вкладів населення може бути збільшений вдвічі при підвищенні відсоткової
ставки по вкладах на 8 %.
г) загальний обсяг ресурсів не повинен зменшитись.
Задача 16. На основі наведених даних в табл. 4.13 розрахувати середню дохідність
активних операцій банку (використати методику, вказану в ІІ розділі). Розрахувати
дохідність активних операцій якщо дохід від кредитних операцій зменшиться на 2000
тис. грн за рахунок неповернутих кредитів та відсотків.
Таблиця 4.13
тис. грн
Активні операції Середні
залишки Дохід від
операцій Дохідність
активних операцій
1. Кредитні операції 13 000 6000
2. Операції з цінними паперами 5000 1500
3. Валютні операції (неторговельні) 7000 1400
Усього 25 000 8900
Задачі на прогнозування
Методичні вказівки до ров’язування задач на прогнозування
Під час прогнозування економічних явищ або окремих показників використовується

рівняння лінійної або нелінійної регресії.
Для розв’язування задач з прогнозування потрібно мати статистичні вибірки
факторного показника та регульованого. Обидві вибірки мають бути однакові за
розміром.
а) використання функції «ПРЕДСКАЗ»
1. Курсор ставиться в комірку, де необхідно визначити функцію.
2. Натиснути «Мастер функций» — статистична — «предсказ».
3. Розкриється вікно з трьох рядків.
4. У першому рядку мишею вказати адресу нового значення фактору (х).
5. У другому рядку мишею вказати діапазон з відомими значеннями y
(результативного показника).
6. У третьому рядку вказати діапазон з відомими значеннями х.
7. Натиснути «ОК».
Задача 17. За наведеними даними визначити прогнозну ставку рефінансування НБУ в

грудні місяці, якщо відомі такі дані:
Таблиця 4.14
Фактори Місяці
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Курс
долара 3,81 3,82 3,95 3,90 4,01 4,20 4,35 4,30 4,56 4,78 4,80 4,95
Ставка
рефінансування НБУ 42 40 43 45 48 50 52 52 55 58
59
Задача 18. Визначити прогнозну ставку за строковими депозитами, якщо відомі такі
дані:
Таблиця 4.15
Показник Місяці
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Процентна ставка за кредитах 45 46 48 42 50 52 54 55 54
50 52 55
Процентна ставка за депозитами 36 32 35 37 40 42 42 40
45 43 44 ?
Розділ V. ПРОМІЖНИЙ КОНТРОЛЬ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Проведення проміжного контролю знань студентів є складовою навчального процесу,

активною формою закріплення та систематизації знань, отриманих під час лекційних ,
практичних занять та самостійної підготовки студентів.
Мета проміжного контролю полягає в закріпленні та поглибленні студентами
теоретичних та практичних знань, у поступовій підготовці до екзаменаційної сесії,
стимулюванні студентів активно працювати протягом усього навчального семестру.
Коло питань, які виносять до проміжного контролю, не виходять за межі програмного
матеріалу.
Основними завданнями проміжного (модульного) контролю є:
• засвоєння теоретичних питань, викладених студентам у лекційному матеріалі;
• набуття студентами певних навичок під час розв’язування типових задач;
• ознайомлення студентів з вимогами до викладення окремих питань курсу;
• перервірка повноти засвоєння матеріалу;
• поетапна підготовка до іспитів (заліку).
Вивчення дисципліни починається з теоретичних основ аналізу банківської діяльності,

потім вивчається методика аналізу пасивних операцій, активних операцій.
Завершується курс аналізом фінансових результатів та фінансового стану банку. Це
завдання враховує сучасні особливості окремих тем і питань аналізу, зміну
традиційних підходів та методик з урахуванням міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.
Ураховуючи обсяг програмного матеріалу й тематичну спрямованість курсу «аналіз

банківської діяльності», до проміжного контролю включаються два модулі:
1. З теоретичних основ економічного аналізу, аналізу активних та пасивних
операцій банку (Теми 1—8);
2. З аналізу фінансових результатів та оцінки фінансового стану банку (теми 9—
13).
Проміжний контроль з дисципліни «Аналіз банківської діяльності» включає:
? оцінювання виконання практичних завдань на базі практики;
? написання двох рефератів з теоретичної частини курсу;
? оцінювання результатів самостійного вивчення теоретичного і практичного
матерілу у вигляді контрольної роботи (модульного контроля).
Коло питань, які виносяться до проміжного контролю не виходить за рамки програмного
матеріалу. Глибина та методика висвітлення питання, методика розв’язування задач та
формулювання висновків щодо проаналізованих ситуацій мають бути роз’яснені
викладачем у ході проведення практичних та семінарських занять, консультацій з
організації самостійного вивчення курсу. Крім наведених завдань для поточного
контролю, викладач має право враховувати в проміжному контролі підготовку рефератів
з окремих тем курсу, що виносяться для самостійного вивчення.
Перелік практичних завдань, які мають бути виконані студентом, наведений у розділі
ІІІ даного посібника.
Перелік тем рефератів включає основні теми курсу. Згідно з установленим графіком
студенти самостійно вивчають курс, керуючись його програмою, опрацьовують
літературні джерела, дані періодичної преси. Опанування теоретичної частини курсу
здійснюється за допомогою написання стислого конспекту у вигляді окремих рефератів.
Обсяг рефератів може варіювати в межах 10—15 сторінок, а за необхідності й більше.
У разі виникнення ускладнень з пошуком літератури студент має звертатись до
керівника курсу або керівника практики. Реферат має бути конкретним і висвітлювати
такі моменти:
• сутність досліджуваної проблеми;
• завдання аналізу;
• джерела інформації;
• методику аналізу (розрахунок певних показників, інструментарій обробки даних
тощо);
• цифровий приклад, що ілюструє методику;
• висновок.
У разі неможливості отримати реальні дані в банку внаслідок комерційної таємниці
або відсутності деяких операцій взагалі, цифровий матеріал до цих тем може бути
отриманий за даними звітів, що публікуються в пресі, або взятий умовний приклад.
Наприкінці кожного реферату має бути перелік літературних джерел з зазначенням
сторінок, які використані в тексті.
Термін подання на кафедру реферату, виконаних практичних завдань та проведення
контрольної роботи визначається згідно з графіком, затвердженим деканатом.
Якщо студент не пройшов модульного контролю з поважних причин (хвороба,
відрядження, робота), він повинен подати відповідні підтверджувальні документи та
пройти контроль у години, відведені для цього згідно з графіком, розробленим
кафедрою.
Проходження проміжного контролю кожним студентом є обов’язковою умовою допущення
його до іспиту (заліку). Результати проміжного контролю враховуються як певна
кількість балів, що додаються до результатів підсумкового контролю на іспитах, або
слугують основою для дифіренційованого заліку. Написання контрольної роботи
здійснюється на основі таких завдань:
Завдання за модулем 1. «Теоретичні основи

економічного аналізу», «Аналіз пасивних
та активних операцій банку»
Теми рефератів 1-го модуля:
1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності.

2. Організація аналітичної роботи в комерційному банку.
3. Аналіз структури пасивів комерційного банку.
4. Аналіз власного капіталу банку.
5. Аналіз зобов’язань банку.
6. Аналіз депозитів до запитання.
7. Аналіз строкових депозитів.
8. Аналіз ефективності формування ресурсної бази банку.
9. Аналіз розрахунково-касових операцій.
10. Аналіз структури активів комерційного банку.
11. Аналіз кредитних операцій банку
12. Аналіз ефективності кредитних операцій.
13. Аналіз ефективності розміщення ресурсів.
14. Аналіз валютних операцій банку.
15. Аналіз операцій банку з цінними паперами.
16. Аналіз операцій банку з міжбанківського кредитування.
17. Аналіз лізингових операцій банку.
18. Аналіз факторингових операцій банку.
Виконання контрольної роботи за модулем 1 передбачає висвітлення одного

теоретичного питання, 10-ти тестових питань за вибором викладача та розв’язання
однієї задачі з переліку задач, наведених в розділі ІІІ. Вибір способу
розв’язування задачі вказується індивідуально викладачем. Робота передбачена на 80
хвилин (1 пару).
Теоретичні питання
1. Мета, завдання аналізу залежно від суб’єктів аналізу.

2. Роль аналізу в управлінні фінансами комерційного банку.
3. Зміст механізму аналізу як функції управління фінансами комерційного банку.
4. Сутність фінансового, управлінського, та операційно-вартісного аналізу.
5. Поняття методу і методики аналізу.
6. Діагностичний апарат фінансового аналізу.
7. Основні технічні прийоми, що використовуються в аналізі банківської
8. Організація аналітичної роботи в банках.
9. Етапи аналітичної роботи та їх характеристика.
10. Поняття стратегічного аналізу банківської діяльності.
11. Інформаційне забезпечення банківського аналізу.
12. Види залученої до аналізу інформації та їх класифікація.
13. Техніка перевірки достовірності інформації.
14. Загальний аналіз структури пасивів комерційного банку.
15. Поняття власного капіталу банку та його функцій.
16. Методика розрахунку основного та додаткового капіталу, згідно з чинною
інструкцією.
17. Визначення розміру власного капіталу-нетто.
18. Аналіз достатності власного капіталу.
19. Іммобілізація власного капіталу. Її вплив на наявність власного оборотного
капіталу банку.
20. Аналіз впливу основних факторів на зміну статутного фонду, резервного фонду,
спеціальних фондів та резервів та нерозподіленого прибутку.
21. Аналіз субординованого капіталу.
22. Аналіз структури залучених та запозичених коштів банку.
23. Недоліки та переваги різних складових ресурсної бази банку.
24. Методика розрахунку показників, за допомогою яких аналізують депозити до
запитання.
25. Методика розрахунку показників, за допомогою яких аналізують строкові
депозити.
26. Аналіз оптимального співвідношення строкових та онкольних депозитів з
урахуванням відповідних коефіцієнтів.
27. Аналіз міжбанківських кредитів.
28. Аналіз вкладів населення в системі Ощадбанку.
29. Аналіз дотримання банком рівня обов’язкового резервування.
30. Визначення обсягу ефективних кредитних ресурсів.
Стратегічний аналіз ефективності формування ресурсної бази банку.
31. Класифікація активів за такими ознаками, як ліквідність, дохідність,
ризикованість.
32. Методика розрахунку коефіцієнтів дохідності активів та ризикованості активів.
33. Методика розрахунку активів, зважених за ступенем ризику.
34. Загальний аналіз динаміки та структури активів.
35. Аналіз активів з позиції ліквідності.
37. Методика розрахунку коефіцієнтів дохідності активів та ризиковості активів.
41. Аналіз структури кредитного портфеля.
42. Методика аналізу якості кредитного портфеля з позиції ризику.
43. Методика розрахунку нормативних показників, що характеризують диверсифікацію
44. Аналіз якості кредитного портфелю з позиції захищеності від можливих втрат.
45. Аналіз дохідності та прибутковості кредитних операцій.
46. Види цінних паперів та операції банку з ними.
47. Система показників, що характеризують якість цінних паперів.
48. Аналіз дохідності операцій з цінними паперами.
49. Особливості аналізу операцій банку з векселями.
50. Види валютних операцій банку.
51. Загальна методика аналізу валютних операцій.
52. Аналіз структури та динаміки валютних операцій.
53. Аналіз ефективності роботи пункту обміну валюти.
54. Аналіз дохідності валютних операцій.
55. Сутність факторингових, лізингових операцій, овердрафту. Їх місце в структурі
активних операцій банку.
56. Загальна методика аналізу факторингових операцій.
57. Аналіз лізингових операцій.
58. Аналіз агентських послуг банку.
59. Аналіз форфейтингових операцій та овердрафту.
Тестові завдання:
1. До основного капіталу банку (капіталу 1-го рівня) відносять:
1) Статутний капітал + Загальні резерви + Нерозподілений прибуток + Фонд

основних засобів.
2) Статутний капітал + Загальні резерви + Нерозподілений прибуток + Результат
переоцінки основних засобів + Резервні фонди.
3) Статутний капітал + Нерозподілений прибуток.
4) Статутний капітал + Загальні резерви + Емісійні різниці + + Резервні фонди +
Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу + Прибуток минулих
років.
5) Статутний капітал + Загальні резерви + Емісійні різниці + + Резервні фонди +
Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу + Прибуток минулих років
+ Результат переоцінки основних засобів+прибуток поточного року.
2. До зобов’язань банку належить:
а) дебіторська заборгованість;
б) МБК отриманий;
в) МБК виданий;
г) кредиторська заборгованість;
д) депозити фізичних осіб;
е) залишки на поточних рахунках клієнтів;
є) залишки на кореспондентських рахунках в НБУ;
ж) вклади громадян;
з) вклади банку в інвестиції;
и) кореспондентські рахунки «ЛОРО»;
і) кореспондентські рахунки «НОСТРО»;
к) заборгованість за позиковими рахунками;
л) депозити юридичних осіб;
м) зобов’язання за резервами.
3. Мінімальний розмір капіталу банку, який здійснює свою діяльність на всій
території України, на 17 січня 2003 р. має бути:
а) 10 млн ЕКЮ;
б) 2 млн ЕКЮ;
в) 3 млн ЄВРО;
г) 5 млн ЄВРО;
д) 10 млн грн;
е) 8 млн грн;
ж) жодне неправильне (вказати своє).
4. Визначити нормативне значення адекватності основного капіталу (Н3)
а) 0,08 або 8 %;
б) 0,20 або 20 %;
в) 0,04 або 4 %;
г) 0,02 або 2 %;
д) жодне неправильне (вказати своє).
5. Нормативне значення коефіцієнта адекатності регулятивного капіталу

(платоспроможності) банку (Н2) має бути:
а) > 8 %;
б) < 15 %;
в) > 5 %;
г) < 20 %;
6. Оптимальне співвідношення статутного фонду та капіталу-брутто:
а) 1 : 2;
б) 3 : 1;
в) 1 : 3;
г) 1 : 8;
8. Коефіцієнт іммобілізації розраховується як:
а) Кім = ;
б) Кім = ;
в) Кім = ;
г) Кім = .
10. Що таке банківські ресурси?
а) власний капітал;
б) залучені та запозичені кошти (зобов’язання);
в) власні, залучені та запозичені кошти;
г) пасиви — власний капітал.
12. Коефіцієнт нестабільності депозитів розраховується як:
а) Cума нестабільного залишку на поточних рахунках клієнтів : Суму всіх залучених

коштів;
б) Сума достроково забраних депозитів : Загальна сума депозитів;
в) Сума середньоквадратичного коливання за депозитними вкладеннями : Власний
капітал;
г) Депозити видані вкладникам : Депозити залучені в певному періоді.
14. Коефіцієнт оборотності депозитних вкладень, або кількість оборотів, що

здійснюють депозити за аналізований період:
а) ;
б) ;
в) ;
г) .
15. Стальність ресурсної бази банку буде вищою коли:
а) оборотність депозитних вкладень зростатиме;

б) оборотність депозитних вкладень уповільнюватиметься;
в) оборотність депозитів більша, ніж оборотність кредитів;
г) швидкість оборотів депозитних вкладень не змінюється.
16. Коефіцієнт використання залучених коштів повинен:
а) бути > 80 %;
б) бути 100 %;
в) перебувати в межах 55 — 65 %;
г) перебувати в межах 65 — 75 %.
17. Знайти оптимальне значення рівня вкладів населення:
а) вклади < капіталу;

б) вклади > населення капіталу;
в) вклади > строкових депозитів;
г) 50 %.
18. Коефіцієнт нестабільності депозитів вважається високим за таких значеннях

(указати мінімальне значення):
а) 5 %;
б) 10 %;
в) 20 %;
г) 50 %.
19. До дохідних активів відносять (вибрати всі можливі):
а) залишки в касі;
б) залишки на коррахунку в НБУ;
в) залишки на коррахунках в інших банках;
г) міжбанківський кредит наданий іншим банкам;
д) міжбанківський кредит отриманий від інших банків;
е) вклади громадян;
ж) кредити надані;
з) депозити в інших банках;
і) цінні папери, паї, акції, придбані банком.
20. До абсолютно ліквідних активів відносять (вибрати кілька статей):
г) міжбанківський кредит, наданий іншим банкам;
д) міжбанківський кредит, отриманий від інших банків;
і) цінні папери, паї, акції, придбані банком;
к) основні засоби і капіталовкладення;
л) факторингові операції;
м) лізингові операції;
н) валютна позиція банку;
о) витрати майбутніх періодів;
п) дебіторська заборгованість;
р) кредиторська заборгованість.
21. До неризикованих активів відносять (вибрати кілька статей):
г) міжбанківський кредит наданий іншим банкам;
д) міжбанківський кредит, отриманий від інших банків;
і) цінні папери, паї, акції, придбані банком;
к) основні засоби і капіталовкладення;
л) факторингові операції;
м) лізингові операції;
н) валютна позиція банку;
о) витрати майбутніх періодів;
п) дебіторська заборгованість;
р) кредиторська заборгованість.
22. Інвестиційна активність банку оцінюється:
а) співвідношенням залучених коштів до інвестицій в цінні папери;

б) співвідношення вкладень в інвестиції до капіталу банку;
в) співвідношенням вкладень в інвестиції до загальних активів;
г) співвідношенням вкладень в інвестиції до вкладень в кредитні операції.
23. Рівень дохідності активів визначається як:
а) ;
б) ;
в) ;
г) .
24. Якість кредитного портфеля вважається незадовільною якщо:
а) питома вага прострочених кредитів більше 20 %;

б) питома вага прострочених та пролонгованих кредитів більше 20 %;
в) питома вага прострочених пролонгованих та безнадійних кредитів більше 50 %;
г) питома вага безнадійних кредитів більше 8 %.
25. Коефіцієнт надання кредитів розраховується як:

а) співвідношення наданих кредитів до залишку кредитних вкладень на кінець періоду;
б) співвідношення наданих кредитів в періоді до залишку кредитних вкладень на
початок періоду;
в) співвідношення наданих кредитів до повернутих кредитів;
г) співвідношенням наданих кредитів до залишку на початок періоду + залишок на
кінець періоду.
26. Виберіть кращу ситуацію для банку:
а) швидкість обертання кредитних вкладень уповільнюється;

б) швидкість обертання кредитних вкладень більша ніж обертання депозитів;
в) швидкість обертання кредитів збільшується;
г) швидкість обертання кредитів менша, ніж обертання депозитів.
27. Зважені класифіковані позички розраховуються:
а) множенням суми кредитів кожної галузі на їх питому вагу;

б) множенням суми кредитів кожної групи ризику на відповідний коефіцієнт ризику;
в) діленням суми кредитів кожної групи ризику на відповідний коефіцієнт ризику;
г) множенням загальної суми кредитів, наданих на відповідний коефіцієнт ризику.
28. Рівень диверсифікації кредитних вкладень характеризується за допомогою:
а) питомої ваги кредитних вкладень у загальних активах;

б) максимального розміру одного кредиту одному позичальникові;
в) відношення суми великих кредитів до власного капіталу банку;
г) питомої ваги кредитів, наданих у різні галузі.
29. Оборотність кредитів визначається:
а) відношенням кредитного обороту з надання кредитів (дебетового обороту за

позиковими рахунками) до середніх залишків кредитних вкладень за період;
б) відношенням кредитного обороту з повернення кредитів (кредитового обороту) до
середніх залишків кредитних вкладень за період;
в) відношенням кредитного обороту з погашення кредитів до залишків кредитних
вкладень на кінець періоду;
г) відношенням дебетового та кредитового обороту за позичковими рахунками.
30. Коефіцієнт (рівень) захищеності кредитних вкладень від втрат розраховується як:
а) відношення суми кредитів за звітний період до суми резерву на кінець періоду;

б) відношення суми резерву до суми кредитів за звітний період;
в) відношенням суми резерву до суми збиткових кредитів;
г) відношенням суми збиткових кредитів до суми забезпечення всіх кредитів.
31. Диверсифікація кредитних вкладень характеризується такими показниками:
а) розміром кредиту, виданого одному позичальнику, відносно власного капіталу;

б) питомою вагою кредиту, виданого одному позичальнику в загальних кредитних
вкладеннях;
в) сумою кредитних вкладень у розрахунку на одного позичальника;
г) відношенням загальної суми кредитних вкладень до середніх активів.
Завдання за модулем 2 «Аналіз фінансових

результатів та оцінка фінансового стану банку»
Перелік тем рефератів 2-го модуля:

1. Аналіз доходів банку.
2. Аналіз витрат банку.
3. Аналіз фінансових результатів діяльності банку.
4. Стратегічний аналіз прибутковості роботи банку.
5. Аналіз відносних показників прибутковості роботи банку.
6. Аналіз ліквідності комерційного банку.
7. Аналіз фінансової стійкості банку.
8. Рейтингова оцінка діяльності комерційного банку «CAMEL».
9. Аналіз грошових потоків банку.
10. Аналіз ділової активності комерційного банку.
11. Відкриті рейтингові оцінки діяльності банків.
12. Аналіз банківських ризиків.
13. Контроль за дотриманням економічних нормативів діяльності банків з боку НБУ.
14. Узагальнююча оцінка діяльності банку на основі дистанційного аналізу.
Контрольна робота з даного модуля передбачає виконання контрольної роботи, яка

містить одне теоретичне питання, 10 тестових питань за вибором викладача та
виконання однієї задачі. Тестові завдання передбачають чотири варіанта одиничного
варіанту відповідей. Виконання завдання з цього модуля розраховано на 80 хв.
1. Класифікація банківських доходів та групування статей доходів за певними

ознаками.
2. Основні напрямки, задачі та інформаційна база аналізу доходів та витрат
банку.
3. Аналіз структури доходів банку.
4. Методика факторного аналізу доходів від кредитних операцій.
5. Порядок розрахунку відносних показників дохідності банку.
6. Структурний аналіз витрат банку.
7. Факторний аналіз витрат банку.
8. Методика розрахунку відносних показників витратності.
9. Прибуток як економічна категорія. Його роль для банку.
10. Аналіз динаміки абсолютного розміру прибутку та розрахунок темпів його
зростання.
11. Фактори, що впливають на формування балансового та чистого прибутку.
12. Методика факторного аналізу прибутку від реалізації кредитів.
13. Стратегічний аналіз прибутковості діяльності банку.
14. Система відносних коефіцієнтів прибутковості роботи банку.
15. . Декомпозиційний аналіз показників прибутковості.
16. Поняття «ліквідність балансу» і «ліквідність банку». Поняття «ліквідності
активів» та «ліквідності пасивів».
17. Поняття платоспроможності банку.
18. Фактори, що впливають на ліквідність банку.
19. Нормативні показники ліквідності, методика їх розрахунку.
20. Додаткові показники, що характеризують ліквідність банку.
21. Показники платоспроможності банку, методика їх розрахунку, нормативне
значення.
22. Система показників, що характеризують ділову активність банку.
23. Поняття фінансової стійкості банку. Основні показники, що характеризують
фінансову стійкість банку.
24. Узагальнююча оцінка надійності банку.
25. Рейтингова система оцінки надійності банків « CAMEL»
26. Класифікація банківських ризиків.
Тестові питання
1. Кредитна активність (ділова активність) визначається як
а) співвідношенням кредитних вкладень до вкладень в інвестиції;

б) співвідношенням кредитних вкладень до капіталу банку;
в) співвідношенням кредитних вкладень банку до загальних активів;
г) співвідношенням доходів банку від кредитних операцій до загальних кредитних
вкладень.
2. Коефіцієнт ROA розраховується діленням:
а) суми прибутку на капітал;

б) суми доходу на капітал;
в) суми прибутку на активи;
г) суми доходів на пасиви.
3. Коефіцієнт ROE розраховується діленням:
а) суми доходів на капітал;

б) суми капіталу відкоригованого на активи;
в) суми прибутку на доходи всього;
г) суми прибутку чистого на капітал.
4. Вплив зміни обсягу наданих кредитів на суму прибутку від реалізації кредитів
розраховується:
а) множенням суми планового прибутку на зростання відсоткової ставки по кредитах;

б) діленням суми фактичного прибутку на суму планового прибутку;
в) множенням планового прибутку на відсоток виконання плану щодо обсягу наданих
кредитів;
г) множенням планового прибутку на відсоток перевиконання плану за обсягом наданих
кредитів.
5. Мінімальне значення чистої процентної маржі, за якого робота банку вважається

ефективною:
а) 2 %;
б) 4,5 %;
в) 10 %;
г) 15,5 %.
6. Вплив середньої відсоткової ставки за депозитами (собівартості кредиту) на

прибуток від реалізації кредитів розраховується:
а) як різниця між плановою сумою процентних витрат у перерахунку на фактичний обсяг

і структуру наданих кредитів і фактичною сумою процентних витрат;
б) як різниця між фактичною сумою процентних витрат і плановою сумою процентних
витрат у перерахунку на фактичний обсяг і структуру;
в) як різниця між фактичною сумою прибутку від реалізації кредитів і плановою сумою
прибутку в перерахунку на фактичний обсяг і структуру;
г) множенням планового прибутку від реалізації кредитів на відсоток перевиконання
плану з надання кредитів.
7. Прибутковість роботи банку зростатиме, коли:
а) темпи зростання показників дохідності вищі, ніж темпи зростання відповідних

показників витратності;
б) темпи зростання показників витратності уповільнюються;
в) темпи зростання показників дохідності зростають;
г) показники дохідності зростають у такому ж темпі, що й показники прибутковості.
8. Під час аналізу структури доходів про поліпшення управління активами банку
свідчить:
а) питома вага операційних витрат наближається до 100 %, а темп їх приросту

ритмічний;
б) зростає питома вага доходів від небанківських операцій за постійного обсягу
доходів операційних;
в) збільшується загальний обсяг доходів банку;
г) зменшуються операційні витрати банку і зростають доходи від корпоративних прав
банку.
9. Включити у факторну модель доходу від кредитних операцій усі можливі чинники
(може бути два і більше):
а) загальний обсяг наданих кредитів;

б) середня відсоткова ставка за депозитами за період;
в) середня відсоткова ставка за кредитами за період;
г) кількість кредитних угод;
д) кількість повернутих кредитів;
е) середня сума кредитного договору;
ж) середній термін кредитного договору;
з) співвідношення між середньою відсотковою ставкою кредиту та депозиту.
10. Мінімальне значення чистого спреду, за якого роботу банку можна вважати
а) 10 %;
б) 5 %;
в) 2,5 %;
г) 1,25 %.
11. Мінімальне значення прибутковості активів (ROA), за якого роботу банку можна
вважати ефективною:
а) 1 %;
б) 5 %;
в) 10 %;
г) 20 %.
12. Рентабельність роботи обмінного пункту валюти розраховується:

а) ;
б) ;
в) ;
г) .
13. На рівень відсоткової ставки за кредитами впливають такі зовнішні фактори

(вибрати кілька):
а) специфіка позики;
б) розмір та термін її погашення;
в) ризик позики;
г) співвідношення попиту та пропозиції на кредити на ринку позикових капіталів;
д) політика НБУ;
е) інфляційні фактори;
ж) розмір забезпечення позики;
з) витрати щодо оформлення позики;
и) стабільність економічної ситуації;
і) надійність позичальника.
14. Ліквідність банку — це:
а) здатність банку в будь-який момент виконувати свої грошові зобов’язання;

б) здатність банку своєчасно задовольняти кредитні заявки клієнтів;
в) достатня кількість власних оборотних коштів банку;
г) це достатній капітал банку.
15. Ліквідні кошти — це:
а) кошти, які можна трансформувати в готівку за короткий строк та без значних втрат
їх вартості через реалізацію;
б) робочі активи, які приносять дохід банку у вигляді відсотків;
в) ліквідні залучені кошти банку, за допомогою яких банк може розрахуватися за
своїми поточними зобов’язаннями;
г) кошти, які можна швидко залучити для розрахунку за своїми зобов’язаннями.
16. Ліквідність активів банку — це:
а) структура активних операцій;

б) здатність банку перетворювати свої активи в грошові кошти навіть за умови втрати
їх вартості;
в) здатність банку перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх
вартості;
г) здатність банку залучати грошові ресурси в будь-якій момент для розрахунку за
своїми зобов’язаннями.
17. Ліквідність пасивів визначається:
а) здатністю банку залучати дешеві ресурси в будь-який момент для розрахунку за

б) співвідношенням строкових депозитів та депозитів до запитання;
в) співвідношенням МБК отриманих та капіталу банку;
г) співвідношенням зобов’язань та капіталу.
18. Коефіцієнт миттєвої ліквідності визначається як:
а) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ до поточних зобов’язань банку;

б) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках
до поточних зобов’язань;
в) відношення ліквідних активів до робочих активів;
г) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках,
ліквідних цінних паперів до власного капіталу банку.
19. Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів
розраховується як:
а) ;
б) ;
в) ;
г) .
20. До високоліквідних коштів відносять:
а) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунку в інших банках, ліквідні

цінні папери, кредити, надані надійним позичальникам;
б) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, нематеріальні активи, ліквідні цінні папери
(ОВГЗ);
в) робочі активи, включаючи кредити з терміном погашення до одного місяця;
г) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках, ліквідні
цінні папери.
21. Платоспроможність банку — це його здатність:
а) відповідати за своїми зобов’язаннями в певні строки та в повній сумі;

б) перетворювати свої активи в грошову форму;
в) збалансовано управляти активами та пасивами;
г) в будь-який момент отримати ресурси на фінансовому ринку за цінами не вищими
ринкових.
22. Норматив миттєвої ліквідності Н4 має бути з 1.01 2002 р.:
а) не менше 15 %;
б) не менше 20 %;
в) не менше 50 %;
г) не більше 50 %.
23. Нормативне значення показника адекватності регулятивного капіталу

(платоспроможності) банку має бути:
а) 15 %;
б) 20 %;
в) 8 %;
г) 10 %;
д) 5 %.
24. До коштів, відвернутих з продуктивного обороту, відносять (вибрати всі

можливі):
а) безвідсоткові позики;
б) прострочені позики;
в) капітальні вкладення та основні засоби;
г) вкладення в паї та акції асоційованих компаній;
д) нематеріальні активи та витрати на оренду будівель;
е) факторингові операції;
ж) залишки в касі;
з) залишки на коррахунку в НБУ;
и) депозити в НБУ та інших банках;
і) господарські матеріали та витрати майбутніх періодів.
25. На рівень відсоткової ставки впливають такі внутрішні чинники (вибрати всі
можливі):
а) ризик позики;
б) співвідношення попиту та пропозицій на ринку позикових капіталів;
в) тривалість позики;
г) договірні відносини між позичальником та банком;
д) політика НБУ;
е) нестабільність економічної ситуації;
ж) рівень забезпечення;
з) розмір позики і термін її погашення;
і) витрати на оформлення позики;
к) кількість наданих позик.
26. До мікроекономічних факторів, які впливають на ліквідність та

платоспроможність, належать:
а) структура активів та пасивів банку;

б) структура доходів та витрат банку;
в) якість вкладень банку (ступінь ризику);
г) рівень менеджменту;
д) структура та стабільність банківської системи;
е) стан грошового ринку та ринку цінних паперів;
ж) функціональна структура та мотивація діяльності банку;
з) ресурсна база комерційного банку.
VI. Критерії оцінювання знань студентів
Підсумковий контроль проводиться на основі рейтингової системи оцінювання знань

студентів. Рейтингова система включає три компоненти:
• оцінка за виконання практичних завдань, одержана під час проміжного контролю;
• оцінка за написання реферату;
• оцінка за контрольну роботу за кожним модулем.
За кожним модулем виводиться відповідна оцінка з урахуванням таких критеріїв. Якщо
з даної дисципліни підсумковий контроль буде проводитись у вигляді дифереційованого
заліку за результатами двох модульних контролів, то загальна максимальна кількість
балів становитиме 40 балів з наступним переведенням у п’ятибальну систему:
34—40 балів — «відмінно»;
26—33 балів — «добре»;
20—25 балів — «задовільно»;
19 і менше — «незадовільно».
За кожним модулем максимальна кількість отриманих балів становить 20. При чому бали
розподіляються так:
• виконання задач — 7 балів;
• написання реферату — 3 бали;
• виконання контрольної роботи – 10 балів.
Під час оцінювання практичних задач ураховуються:
• повнота виконаних задач;
• якість та правильність їх виконання;
• наявність правильних висновків
Оцінювання реферату відбувається з урахуванням повноти розкриття теми, кількості
опрацьованих літературних джерел, повноти інформаційної бази.
Розподіл балів за результатами контрольної роботи здійснюється таким:
• правильна відповідь на теоретичне питання — 2 бали;
• неповна правильна відповідь на теоретичне питання — 1 бал;
• неправильна відповідь на теоретичне питання — 0 балів;
• правильна відповідь на 1 тестове завдання — 0,5 бала (загальна сума балів за
тестами становить — 5 балів). У разі отримання нецілого числа округлення числа
відбувається в більшу сторону;
• правильне розв’язання задачі — 3 бали;
• правильна методика розв’язанні задачі за наявності арифметичних помилок або
неповного висновку — 2 бали;
• Наявність грубих помилок при розв’язанні задачі та відсутність висновків — 1
бал.
Якщо з даного курсу буде введено іспит, то оцінювання знань з урахуванням поточного
контролю відбувається згідно із затвердженим наказом університету загального
Порядку.
РОЗДІЛ 3
НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ (ЗАДАЧІ)
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Загальні положення
Для виконання практичних завдань насамперед необхідно вивчити відповідну основну та
додаткову літературу до кожної теми, уважно ознайомитися з умовою завдання та
вихідними цифровими даними.
Цей розділ посібника містить низку практичних завдань, пов’язаних з основними
напрямками діяльності банку. Цифровий матеріал для виконання завдань студенти
отримують на базах практики з даних аналітичного бухгалтерського обліку. Якщо
необхідний фактичний матеріал отримати неможливо, можуть бути використані дані
фінансової звітності умовного банку «Реформи», наведені в додатках.
Завдання являють собою конкретні вимоги до розв’язування задач, які побудовані у
формі аналітичних таблиць.
Виконання завдань сприятиме закріпленню теоретичних знань і допоможе набути
практичного вміння самостійно проводити економічний аналіз діяльності комерційного
банку.
Важливо, щоб кожен студент навчився розуміти економічну сутність явищ і процесів,
які аналізуються, робити правильні висновки й обґрунтовувати конкретні пропозиції
виходячи з результатів аналізу, грамотно і ґрунтовно їх оформляти у вигляді
письмових висновків. Складання письмових висновків після кожного завдання є
обов’язковою вимогою. Якщо з даних задачі неможливо виділити первинні фактори
(причини) зміни того чи іншого показника, студент повинен навести теоретичні
(гіпотетичні) причини та фактори другого порядку, які впливають на досліджуваний
показник чи явище.
ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО
АНАЛІЗУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Теоретичні питання, які повинен засвоїти студент з даної теми:
4. Сутність фінансового, управлінського та операційно-вартісного аналізу.
Практичні завдання
Задача 1. За наведеними даними проаналізувати витрати на заробітну плату
працівникам банку. Розв’язати задачу з використанням прийомів елімінування
(ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць).
Показник Минулий
період Звітний
період Відхилення
Фонд оплати праці, грн 61 640 64512
Відпрацьовано людино-днів у періоді 2680 2688
Кількість робочих днів у періоді 67 64
Середньооблікова чисельність персоналу 40 42
Середня оплата одного людино-дня, грн 23,0 24,0
Теоретичні питання, які повинен засвоїти студент з цієї те-ми:
спеціальних фондів та резервів і нерозподіленого прибутку.
Для виконання практичних завдань використовуються такі джерела інформації:

• файл 03 — дані за оборотами про суми та процентні ставки за кредитами та
депозитами;
• файл 05 — дані за оборотами про суми та процентні ставки за депозитами;
• файл 06 — дані про залишки за коштами до запитання, кредитними та депозитними
рахунками;
• файл 14 — дані про залишки за коштами до запитання, кредитними та депозитними
рахунками;
• файл 15 дані про кількість клієнтів банку та кількість відкритих рахунків
клієнтів;
• файл 17 — дані про кредитний портфель та залишки за депозитами;
• файл 19 — дані про залишки за депозитними зобов’язаннями резидентів;
• файл 79 — дані про включення субординованого боргу в розрахунок капіталу
банку, щомісячно;
• файл 82 — річний балансовий звіт та звіт про прибутки та збитки;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (щоденна);
• ф. № 1-КБ «Баланс комерційного банку» (щомісячна);
• ф. № 10-КБ «Оборотно-сальдовий баланс комерційного бан-ку»;
• ф. № 11 «Балансовий звіт комерційного банку»;
• ф. № 341 «Звіт про залишки за депозитами»;
• ф. № 350 «Звіт про суми і процентні ставки за депозитами»;
• ф. № 352 «Звіт про залишки за депозитними зобов’язаннями клієнтів-резидентів
(у розрізі видів економічної діяльності)»;
• ф. № 352Г «Звіт про залишки за депозитними зобов’яза-ннями клієнтів-
резидентів України (в розрізі галузей економіки та форм власності)»;
• ф. № 353 «Звіт про залишки за депозитними зобов’язаннями (класифікація за
галузями економіки)»;
секторами економіки)»;
видами економічної діяльності)»;
формами власності)»;
• ф. № 381 «Довідка про залучені кошти та їх залишки для визначення розміру
обов’язкових резервів»;
• ф. № 603 «Звіт про достатність капіталу»;
• ф. № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів»;
• ф. № 752 «Звіт про кількість клієнтів та особових рахунків»;
• дані аналітичного обліку за рахунками другого, третього та п’ятого класів
плану рахунків.
Задача 2. За даними балансу розрахувати структуру пасивів комерційного банку.
Примітка. У розрахунку загальної структури пасивів за 100 % береться валюта
балансу. У підрахунку структури окремо капіталу та зобов’язань за 100 % береться
відповідно сума капіталу-брутто, та сума зобов’язань.
Задача 3. Використовуючи дані балансу банку (додаток 1), підрахувати суму власного
капіталу банку, провести аналіз структури капіталу банку.
Статті пасиву Попередній період Звітний період Відхилення

грн % грн % грн %
1. Статутний капітал (СФ)
(гр. 500)
У тому числі
— несплачений С капітал (5001)
2. Емісійні різниці (501)
3. Фонди та загальні резерви (502) У тому числі:
? резервні фонди (5020)
? загальні резерви (5021)
4. Нерозподілений прибуток (503, 504)
5. Усього капітал 1-го рівня (основний)
6. Резерви під стандартну заборгованість інших банків та клієнтів
7. Результат переоцінки статутного капіталу

Закінчення балансу
Статті пасиву Попередній період Звітний період Відхилення
8. Результат переоцінки основних засобів
9. Прибуток поточного року
10. Усього капітал 2-го рівня (додатковий)
11. Усього капітал-брутто 100 100
12. Субординований капітал (366)
13. Відрахування загальні
У тому числі:
? акції у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;
? інвестиції в капітал інших банків у розмірі 10 % і більше їх статут¬ного
капіталу та в дочірні установи;
? кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу
714. Регулятивний капітал (чистий капітал банку)
Задача 4. Провести порівняльний аналіз темпів зростання капіталу банків та

статутного фонду. Зробити висновок про масштабність діяльності наведених банків у
2001—2002 рр.
Показник Банк «А» Банк «Б»

2001 2002 Темп
зростання Відхилення
абсолютне 2001 2002 Темп
зростання Відхилення
абсолютне
Капітал банку
Статутний капітал
Питома вага СК у капіталі, %
Валюта балансу
Питома вага СК у сумі валюти балансу, %
Задача 5. Використовуючи дані балансу (додаток 1) зробити комплексний аналіз
статутного фонду комерційного банку в 2001—2002 рр.
Показник 2001 2002 Відхилення
1. Несплачена сума СК акціонерами банку
2. Фактично сплачений статутний капітал
3. Процент сплати статутного капіталу
(ряд. 2 : ряд. 1)
4. Статутний капітал на 1 грн кредитних вкладень
5. СК на 1 грн власних коштів (капіталу)
6. СК на 1 грн залучених коштів
7. СК на 1 грн запозичених коштів
8. СК на 1 грн зобов’язань банку
9. СК на 1 грн валюти балансу
10. СК на одного акціонера
11. Кількість акціонерів
12. Номінальна вартість однієї акції
13. Частка однієї акції в загальній сумі СК
Задача 6. За наведеними даними оцінити повноту формування статутного капіталу

банку.
Показник на 1.01.01 р. на 1.01.02 р. Відхилення

1. Мінімальний розмір статутного капіталу, тис. грн 10 000 10 000 —
2. Зареєстрований статутний капітал:
2.1. Сума, тис. грн 30 000 30 000 —
2.2. кількість акцій, тис. шт. 30 000 30 000 —
3. Несплачений зареєстрований статутний капітал, тис. грн 5000 — – 5000
4. Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал,
4.1. Сума, тис. грн 25 000 30 000 + 5000
4.2. Кількість акцій, тис. шт. 25 000 30 000 + 5000
5. Емісійні різниці, тис. грн 2500 3500 + 1000
6. Викуплені банком акції, тис. грн 500 700 + 200
7. Анульовано викуплених банком акцій, тис. грн 200 300 + 100
8. Незареєстрований статутний капітал, тис. грн 1000 1500 + 500
Задача 7. За наведеними даними (за особовими рахунками) акціонерів зробити
структурний аналіз складу статутного фонду.
Показник
(група пайовиків
за формами власності) 2001 р. 2002 р. Відхилення
1. Підприємства з державною формою власності 5200 7320
2. Кооперативні підприємства 1400 1400
3. Підприємства зі змішаною формою власності 2800 3100
4. Приватні підприємства 8400 8580
5. Фізичні особи 13 500 15 200
Усього 100 100 ?

2. Недоліки та переваги різних складових ресурсної бази бан-ку.
запитання.
4. Аналіз динаміки клієнтської бази банку.
5. Методика розрахунку показників, за допомогою яких аналізують строкові депозити.
9. Аналіз дотримання банком рівня обов’язкового резервуван-ня.
10. Визначення обсягу ефективних кредитних ресурсів.
11. Стратегічний аналіз ефективності формування ресурсної бази банку.
Задача 8. За наведеними даними проаналізувати оборотність строкових депозитів.
Розрахувати швидкість обертання депозитів, тривалість одного обороту депозитів у
днях (середній термін зберігання депозитів), визначити умовне вивільнення або
залучення ресурсів унаслідок зміни швидкості обертання депозитів.
Показник 1 квартал ІІ квартал Відхилення

1. Залишок депозитних вкладень на початок періоду, тис. грн8400 9860
2. Надходження депозитів за квартал, тис. грн 10 800 12 950
3. Видача депозитних вкладів (повер¬нення), тис. грн 9340 8900
4. Залишок депозитних вкладень на кінець кварталу, тис. грн9860 13 910
5. Швидкість обертання депозитів, раз
6. Тривалість одного обороту депозитних вкладень (середній термін зберігання
депозитів), днів
7. Умовне вивільнення або залучення ресурсів, тис. грн ? ?
Задача 9. За даними попередньої задачі розрахувати такі показники, як коефіцієнт

нестабільності депозитів та рівень осідання депозитів, якщо відомо, що сума
достроково вилучених депозитів у базисному періоді становить 920 тис. грн, а в
звітному — 750 тис. грн.
Задача 10. За даними балансу проаналізувати структуру залучених та запозичених

коштів банку. Зробити висновок щодо оптимізації структури депозитів з позиції
стабільності ресурсної бази та витратності.
Показник 2001 р. 2002 р. Відхилення

Сума % Сума % Сума %
1. Депозити до запитання
2. Строкові депозити
3. Вклади населення
4. Міжбанківські кредити отримані
Усього
Задача 11. За наведеними даними розрахувати коефіцієнт плинності клієнтів,
коефіцієнт залучення клієнтів, коефіцієнти закріплення та постійності клієнтів.
Зробити висновок про стратегію банку щодо розширення клієнтської бази.

1. Кількість клієнтів банку на початок періоду 820 927
2. Кількість відкритих рахунків юридичних та фізичних осіб 167 33
3. Кількість закритих рахунків юридичних та фізичних осіб 60 49
4. Кількість клієнтів на кінець періоду 927 919
5. Коефіцієнт плинності клієнтів
6. Коефіцієнт залучення клієнтів
7. Коефіцієнт закріплення клієнтів
8. Коефіцієнт постійності клієнтів
Задача 12. За наведеними даними та даними задачі 11 розрахувати коефіцієнти

оборотності коштів на поточних рахунках клієнтів та коефіцієнт осідання коштів на
цих рахунках. Зробити висновок про ефективність роботи банку щодо розширення
клієнтської бази банку.
Показники 2001 р. 2002 р. Відхилення

1. Залишок коштів на поточних рахунках клієнтів на початок періоду, тис. грн 5945,0
4992,9
2. Середній залишок коштів на одному рахунку
3. Кредитовий оборот за поточними рахунками 16 250,8 15 900,4
4. Дебетовий оборот за поточними рахунками 17 202,9 15 772,6
5. Залишок коштів на поточних рахунках клієнтів на кінець періоду
6. Коефіцієнт оборотності коштів на поточних рахунках
7. Коефіцієнт осідання (відпливу) коштів на поточних рахунках клієнтів
Задача 13. Зробити факторний аналіз (за допомогою методу абсолютних різниць)
середніх залишків вкладів населення на ощадних рахунках в Ощадбанку.
Показник Базисний період Звітний

період Абсолютне
відхилення
1. Середній залишок вкладів населення, тис. грн 1560,0 1792,0
2. Середня кількість вкладників, рахунків 3000 2240
3. Населення регіону, осіб 30 000 28 000
4. Коефіцієнт охоплення населення ощадною справою
5. Середній розмір одного вкладу, грн
Задача 14. За наведеними даними розрахувати коефіцієнт нестабільності депозитів до

запитання (залишків на поточних рахунках клієнтів). Зробити висновок щодо
стабільності депозитної бази банку. Обґрунтувати стратегію банку щодо використання
депозитів до запитання в кредитні вкладення.
Залишки коштів на поточних рахунках клієнтів 1-ша декада місяця 2-га друга
декада місяця
1.02/11.02 11 200 15 800
2.02/12.02 10 400 16 020
3.02/13.02 9800 10 400
4.02/14.02 12 430 9300
5.02/15.02 15 400 8750
6.02/16.02 11 500 12 430
7.02/17.02 14 800 4560
8.02/18.02 13 590 6580
9.02/19.02 11 360 9320
10.02/20.02 10 900 7560
21.02 ? 11 800
Задача 15. За даними балансу проаналізувати ступінь залежності комерційного банку
від МБК. Розрахувати коефіцієнти рефінансування.
Показник Попередній період Звітний

1. Загальна сума міжбанківських кредитів отриманих, усього
— у тому числі від НБУ
2. Загальна сума кредитних вкладень
3. Загальна сума міжбанківських кредитів виданих
4. Загальний обсяг зобов’язань банку
5. Розмір капіталу банку (брутто)
6. Статутний капітал
7. Валюта балансу
8. Питома вага МБК у зобов’я-заннях банку (1 : 4)
9. Питома вага МБК у валюті балансу (1 : 7)
10. Співвідношення МБК отриманих до МБК виданих (1 : 3)
11. Співвідношення МБК отриманих і кредитних вкладень
12. Співвідношення МБК отриманих і капіталу банку
13. Співвідношення МБК отриманих до статутного капі-талу
Задача 16. За наведеними даними проаналізувати зміну структури ресурсної бази

банку. Зробити висновок, в якому періоді структура краща: з позиції витратності та
з позиції стабільності.
Показник Базисний
1. Залишки на поточних рахунках клієнтів
2. Залишки за строковими депозитами юридичних осіб
3. Залишки за МБК отриманих
4. Залишки за вкладами населення
5. Процентні витрати, усього
Задача 17. За наведеними даними розрахувати відносну вартість залучених ресурсів.

Зробити висновок про доцільність структури ресурсної бази, що склалася в банку, з
позиції дохідності.
Ресурси Середньорічні залишки

коштів Витрати щодо залучення ресурсів Відносна
вартість, %
2001 р. 2002 р. 2001 р. 2002 р. 2001 р. 2002 р.
грн % грн % грн % грн %
1. Депозити до запитання 5500 6400 110 96
2. Строкові
депозити 6000 5500 1500 1210
3. Вклади
населення 10 000 8200 1800 1312
4. Кошти на
коррахунках 2000 2200 20 11
5. Міжбанківські кредити 15 500 18 700 4650 5236
Усього
Задача 18. Визначити середню витратність ресурсів банку та її зміну за рахунок

структури ресурсної бази банку та витратності окремих видів залучених ресурсів.
Вид
залучених
ресурсів Базисний період Звітний період Фактичні витрати за базисного рівня
витратності, тис. грн
Середні
залишки, тис. грн Витрати на залучення ресурсу, тис. грн Витратність ресурсу, %
Средні
залишки, тис. грн Витрати на залучення ресурсу, тис. грн Витратність ресур-су, %
1. Депозити
до запитан-ня 10 000 200 11 000 330
2. Депозити
строкові 7000 1750 8000 1760
3. Вклади
населення 9000 1350 10 000 1700
4. МБК 18 000 7200 22 000 9900
Усього
Задача 19. Використовуючи дані балансу, розрахувати суму ефективних кредитних

ресурсів. Розрахувати інтенсивність використання кредитних ресурсів. Розрахувати
ступінь недовикористання ресурсів.
1. Капітал банку
2. Зобов’язання банку
3. Розмір обов’язкового резервування, 6 % до зобов’язань
4. Ресурси вкладені в приміщення, обладнання та інші непрацюючі активи
5. Обсяг ефективних кредитних ресурсів
6. Фактичний обсяг виданих кредитів, операцій з цінними па-перами, паї
7. Обсяг вільних (дефіцит) кредитних ресурсів
8. Коефіцієнт інтенсивності використання кредитних ресурсів
9. Коефіцієнт недовикористання кредитних ресурсів
10. Зобов’язання банку в розрахунку на 1 грн кредитних ресурсів
11. Капітал банку в розрахунку на 1 грн кредитних ресурсів
12. Зобов’язання банку в розрахунку на 1 грн ризикованих активів
13. Капітал банку в розрахунку на 1 грн ризикових активів
Задача 20. За наведеними даними проаналізувати структуру залучених та розміщених
коштів у національній валюті та ефективність використання ресурсів у філіях банку,
тис. грн.
Показник Філія № 1 % Філія № 2 % Відхилення,

тис. грн
1. Залучені кошти, усього 50 358 20 176
1.1. Вклади населення 24 417 3224
1.2. Ощадні сертифікати 2323 217
1.3. Депозити юридичних осіб 5339 4287
1.4. Поточні рахунки клієнтів 15 618 6345
1.5. МБК отримані 2661 4319
1.6. Ресурси філії від ГК 0 1784
2. Розміщені кошти, усього 51 405 18 261
2.1. МБК надані 3548 2444
2.2. Кредити ГК від філії 13 280 9000
2.3. Кредити юридичним особам 4559 3965
2.4. Кредити фізичним
особам 880 307
2.5. Цінні папери 25 668 550
2.6. Вкладення в інші активні операції 3470 2000
3. Коефіцієнт використання залучених коштів
4. Валюта балансу 119 884 27 100
5. Питома вага залучених коштів у валюті балансу
6. Питома вага працюючих активів у ва-люті балансу
ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
1. Класифікація активів за такими класифікаційними ознаками: ліквідність,

дохідність, ризикованість.
3. Методика розрахунку активів, зважених за ступенем ризи-ку.
Задача 21. За даними балансу проаналізувати структуру активів. Зробити висновок про
зміну якості активів з позиції ризику та дохідністі.
Примітка. Коефіцієнти ризику можуть бути взяті такі, які пропонує Ваш банк.
Статті пасиву Коефіцієнт ризику, % Попередній

період Звітний період Відхи-лення
1. Каса
? у національній валюті
? в іноземній валюті
0
0
2. Коррахунок у НБУ
0
0
3. Коррахунки в інших банках
50
50
4. Кредити, надані бан-ком
? короткострокові
? довгострокові
? у валюті
100
100
100
5. Міжбанківський кредит, наданий іншим банкам 100
6. Цінні папери, паї, акції, придбані банком 100
Статті пасиву Коефіцієнт ризику, % Попередній
період Звітний період Відхи-лення
7. Основні засоби та капіталовкладення банку 100
8. Дебітори 100
9. Інші активи 100
10. Збитки —
11. Усього активів
12. Дохідних активів (4 + + 5 + 6)
13. Ризиковані активи (3 + + 4 + 5 + 6 – 9)
14. Ліквідні активи (1 +
+ 2 + 3)
Задача 22. Використовуючи дані попередньої задачі, проаналізувати зміну якості

активів з позиції ризику за допомогою коефіцієнта зважених активів.
Показник Попередній
1. Усього активів
2. Активи, зважені на ступінь ризику
3. Коефіцієнт якості активів
Задача 23. Використовуючи дані балансу, а також задачі № 1 та № 2, розрахувати

показники достатності основного капіталу (Н3) та платоспроможності банку
(достатності регулятивного капіталу) (Н2).
Показник Попередній
період Звітний період Відхилення
2. Пасиви, усього
3. Активи, зважені за ступенем ризику
4. Платоспроможність банку (Н2)
5. Достатність капіталу (Н3)
ТЕМА 5. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
1. Види кредиту та їх класифікація.

2. Аналіз масштабів та динаміки кредитної діяльності комерційного банку.
3. Аналіз показників руху кредитних вкладень.
4. Аналіз оборотності кредитних вкладень.
5. Аналіз повернення кредитів.
7. Методика аналізу якості кредитного портфеля з позиції
ризику.
9. Аналіз якості кредитного портфеля з позиції захищеності від можливих втрат.
Для аналізу кредитних операцій використовуються такі джерела:

• файл 02 — дані про обороти та залишки на балансових рахунках у розрізі кодів
валют та груп країн;
депозитами в розрізі кодів строків, кодів валют та резидентності;
• файл 04 — дані за оборотами про суми та процентні ставки за кредитами в
розрізі галузей економіки (щомісячний);
• файл 11 — дані про класифіковані активи в розрізі категорій ризику, форм
власності, груп країн (щомісячний);
• файл 16 — дані про заборгованість за пролонгованими, простроченими та
сумнівними кредитами;
• файл 17 — дані про кредитний портфель та залишки за депозитами;
• файл 22 — дані про структуру активів та пасивів за строками до погашення в
розрізі груп валют;
• файл 30 — дані про розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями комерційних банків (щомісячний);
• ф. № 10-КБ «Оборотно-сальдовий баланс комерційного банку»;
• ф. № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів»;
• ф. № 301 «Звіт про кредитний портфель» (щомісячна);
• ф. № 310 «Звіт про суми і процентні ставки за кредитами»;
• ф. № 311 «Звіт про прострочені активи, за якими не нараховуються проценти»;
• ф. № 312 «Звіт про заборгованість за простроченими кредитами, за якими ще
нараховуються проценти»;
• ф. № 314 Г «Звіт про залишки заборгованості за кредитами клієнтів —
резидентів України, включаючи нараховані та прострочені проценти» (в розрізі
галузей економіки та форм власності);
• ф. № 314 «Звіт про залишки заборгованості за кредитами клієнтів-резидентів
України, включаючи нараховані та прострочені проценти» (в розрізі видів економічної
діяльності);
• ф. № 315 «Звіт про заборгованість за пролонгованими кредитами»;
• ф. № 316 «Звіт про залишки заборгованості за кредитами, наданими клієнтам
(класифікація за галузями економіки)»;
(класифікація за видами економічної діяльності)»;
(класифікація за секторами економіки)»;
(класифікація за цільовим спрямуванням)»;
(класифікація за формами власності)»;
• ф. № 604 «Розрахунок резерву на можливі втрати за позичками комерційних
банків»;
• ф. № 613 «Звіт про надані банком «великі» кредити»;
• ф. № 614 «Звіт про надані банком «великі» кредити (у розрізі «великих»
кредитів)»;
• ф. № 615 «Звіт про надані банком кредити інсайдерам»;
• ф. № 614 «Звіт про надані банком «великі» кредити (у розрізі позичальників)»;
• ф. № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів».
Задача 24. Розрахувати середню тривалість одного кредитного обороту в днях та

визначити умовне залучення або вивільнення коштів з обороту внаслідок зміни
швидкості обертання кредитних вкладень.
Показник І квартал ІІ квартал Відхилення

1. Залишок кредитних вкладень на початок періоду 10 300 16 700
2. Видано кредитів за період 14 800 16 900
3. Погашено кредитів за період 8500 7450
4. Залишок кредитних вкладень на кінець періоду 16 700 26 250
5. Швидкість обертання кредитних вкладень (кількість оборотів)
6. Тривалість одного кредитного обороту, днів
7. Умовне вивільнення або залучення кредитних ресурсів в оборот унаслідок зміни
швидкості обертання кредитів ? ?
Задача 25. За даними попередньої задачі проаналізувати показники динаміки кредитних

вкладень за кварталами. Розрахувати коефіцієнти руху (надання та погашення
кредитів) та коефіцієнт перехідних залишків.
Показник І квартал ІІ квартал Відхилення

1. Коефіцієнт надання кредитів
2. Коефіцієнт повернення кре-дитів
3. Коефіцієнт перехідних зали-шків
Задача 26. За даними кредитного портфеля проаналізувати зміну галузевої структури

1. Кредитні вкладення, усього
У тому числі в:
? промисловість
? сільське господарство
? торгівлю
? паливно-енергетичний ком-плекс
? будівництво
? транспорт
? інші галузі
Задача 27. За даними кредитного портфеля проаналізувати його структуру з погляду

платіжної дисципліни позичальників. Зробити відповідні висновки.
1. Кредити стандартні
2. Кредити пролонговані
3. Кредити прострочені
4. Кредити безнадійні та сумнівні
5. Усього кредитний портфель
Задача 28. За даними кредитного портфеля банку проаналізувати його якість з погляду
його ризикованості. Аналіз зробити в динаміці, використавши відповідні коефіцієнти.
Показник Коефіцієнт ризику, % 2001 р. 2002 р. Зважені
класифіковані
позики
грн % грн % 2001 р. 2002 р.
1. Кредити надані, усього
У тому числі по групах ризику:
? стандартні 2
? під контролем 5
? субстандартні 20
? сумнівні 50
? безнадійні 100
3. Коефіцієнт зважаних класифікованих позик
4. Коефіцієнт покриття зважених кла¬сифікованих позик
5. Питома вага проблемних позик
6. Коефіцієнт збитковості позик
ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

3. Аналіз динаміки та структури операцій з цінними папера-ми.
6. Методика аналізу капітальних інвестицій.
Інформаційними джерелами аналізу інвестиційної діяльності банку є такі форми
бухгалтерської звітності:
• файл 01 — дані про залишки на рахунках;

• файл 02 — дані про обороти та залишки на балансових рахун¬ках у розрізі кодів
• файл 07 — дані про цінні папери в портфелі банку;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку»(щоденна);
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного
банку»;
• ф. № 391 «Звіт про стан портфеля цінних паперів»;
Задача 29. За даними балансу проаналізувати масштаби та динаміку операцій банку з
(тис. грн)
період Абсолютне відхилення Темп зростання Темп приросту
грн % грн % грн % %
Цінні папери в портфелі банку, усього
Цінні папери в портфелі банку на продаж
Боргові цінні папери в портфелі банку на інвестиції
ОВДП
Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні установи
період Абсолютне відхилення Темп зростання Темп приросту
грн % грн % грн % %
Інвестиційний портфель банку
Питома вага цінних паперів у валюті балансу
Питома вага інвестиційного портфеля у валюті балансу
Задача 30. За наведеними даними проаналізувати частку операцій з цінними паперами

за окремими напрямками діяльності. Аналіз зробити в динаміці. Проаналізувати
структурні зрушення за видами операцій банку з цінними паперами.
Вид операцій з
цінними паперами Базисний період Звітний період Відхилення
тис. грн % до підсумку тис. грн % до підсумку тис. грн %
Випуск 800 400
Купівля 580 620
Продаж 485 559
Зберігання 2500 4980
Управління цінними паперами за дорученням 200 150
Консультації 335 150
Розрахунки за дорученням 154 120
Разом 100 100
Задача 31. Проаналізувати структуру операцій банку з цінними паперами за видами
емітентів та видами цінних паперів за допомогою такої таблиці:
Показник Звітний період Попередній

період
тис. грн % до вкладень % до
активів
Вкладення банку в акції, всього
У тому числі: 45,0 13,0
підприємств 15,0 —
у боргові зобов’язання місцевих органів влади — —
недержавні боргові зобов’яза-ння 5 —
державні боргові зобов’язання 20 10,0
векселі інших емітентів 5 1,0
Активи банку (валюта балансу) 45 549,0 100 100 52 701,0
Задача 32. За наведеними даними проаналізувати структуру джерел формування коштів

та структуру напрямків вкладень у цінні папери. Зробити висновок про відповідність
джерел напрямкам вкладень у цінні папери.
Види інвестицій Сума, тис. грн % Джерела придбання

цінних паперів Сума, тис. грн % Нестача
(надлишок)
джерел
утворення
1 2 3 4 5 6 7 = 5 – 2
Цінні папери на продаж 1825,0 Вкладення за рахунок залучених коштів
1492,5
Цінні папери на інвестиції 2924,9 Вкладення за рахунок власного
капіталу 2734,0
Цінні папери за дорученням клієнтів 2578,0 Вкладення за рахунок клієнтів
3101,4
Усього
вкладень 7327,9 Усього джерел придбання цінних
паперів 7327,9
Задача 33. Провести аналіз структури операцій з цінними паперами за напрямами
Види операцій з цінними паперами Звітний період Попередній період

тис. грн % до
підсумку тис. грн %
Випуск 20 10
Купівля 100 50
Продаж 200 100
Зберігання 5000 2500
Управління цінними паперами за дорученням 100 —
Консультації 150 200
Розрахунки за дорученням 100 —
Разом 5670 100 2860 100
Задача 34. За даними ф. № 2 «Звіт про прибутки та збитки» проаналізувати структуру

доходів від операцій з цінними паперами. Зробити висновок, яке місце посідають
операції з цінними паперами у формуванні загальних доходів банку та прибутку.

1. Доходи всього за операціями з цінними паперами,
У тому числі: 100 100 —
1.1. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ у портфелі банку
на продаж
на інвести-ції
1.3. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на продаж
1.4. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції
1.5. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для банків
1.6. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів
1.7. Результат від торгівлі цінними паперами на продаж

Закінчення форми
1.8. Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями
асоційовані й дочірні компанії
1.10. Зменшення резерву від знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції
2. Витрати за операціями з цінними паперами, всього 100 100

—
2.1. Комісійні витрати за операціями з цінними паперами
асоційовані та дочірні компанії
2.3. Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції
3. Прибуток від операцій з цінними паперами, всього

3.1. Від операцій з цінними паперами на продаж
3.2. Від операцій з цінними паперами на інвестиції
3.3. Від інших операцій з цінними паперами
4. Доходи банку, всього ? ? ?
5. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами в загальному обсязі доходів
? ? ?
6. Витрати банку, всього ? ? ?
банку ? ? ?
8. Прибуток банку, всього ? ? ?
банку ?
Задача 35. За наведеними даними зробити факторний аналіз доходів банку за
інвестиційними операціями з цінними паперами. Побудувати факторну модель.
Використати прийом відносних різниць.
Показник Базовий
1. Середня облікова вартість 10 12 +2
2. Кількість цінних паперів за період, шт 30 000 41 000 +11 000
3. Облікова вартість усіх цінних паперів 300 000 492 000 +192 000
4. Доходи за інвестиційними цінними паперами 42 000 108 240 +66 240
5. Дохід на 1 грн облікової вартості цінних паперів 0,14 0,22 +0,08
Задача 36. За наведеними даними розрахувати методом абсолютних різниць вплив

факторів на обсяг доходів банку від дисконтних операцій з векселями. Побудувати
квартал Звітний
квартал Відхилення
абсолютне
Доходи від дисконтних операцій з векселями, тис. грн
Загальна сума придбаних банком векселів, тис. грн 520 696
Кількість урахованих векселів, шт. 40 48
Середній дисконт за векселями за період, % 30 29
Середня номінальна вартість одного векселя, тис. грн 13 14,5
Задача 37. За наведеними даними проаналізувати структуру капітальних інвестицій

банку. Аналіз зробити в динаміці. Зробити висновок про доцільність вкладень за
різними напрямками.
1. Вкладення в будівництво: 20 800 22 200
— житла 2300 2800
— службових приміщень 5400 8380
— об’єктів соціально-культурного призначення 800 900
2. Придбання будинків 1200 1400
3. Придбання інвентарю та устаткування: 750 820
— виробничого призначення 500 550
— невиробничого призначення 250 270
Усього капітальних вкладень 100 100
ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

6. Аналіз дотримання банком нормативів відкритої валютної позиції.
Основними джерелами інформації для аналізу валютних операцій є такі:

депозитами в розрізі кодів строків, кодів валют та резидентності;
• файл 05 — дані за оборотами про суми та процентні ставки за депозитами в
розрізі кодів строків, кодів валют та резидентності (щомісячний);
• файл 22 — дані про структуру активів та пасивів за строками до погашення в
розрізі груп валют;
• файл 32 — дані про кількість пунктів обміну іноземної валюти;
• файл 36 — дані про порушників законодавчо встановлених термінів розрахунків
за експортно-імпортними операціями;
• файл 39 — дані про курс валют та обсяги операцій з іноземною валютою;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку»(щоденна);
• ф. №1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку»;
• ф. № 520 «Інформація про курс та обсяги операцій з іноземною валютою;
• ф. № 521 «Інформація про курс та обсяги операцій з готівковою іноземною
валютою»;
• ф. № 522 «Дані про рух коштів у гривнях на кореспондентських рахунках
іноземних банків в українських банках»;
• ф. № 523 «Інформація про обсяги операцій з безготівковою іноземною валютою»;
• ф. № 526 «Дані про кількість пунктів обміну іноземної валюти»;
• ф. № 527 «Звіт про оборот готівкової валюти в обмінних пунктах»;
• ф. № 531 «Звіт про порушників законодавчо встановлених термінів разрахунків
за екпортно-імпортними операціями»;
• ф. № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції на кінець операційного дня»;
• ф. № 541 «Звіт про зважену відкриту валютну позицію на кінець операційного
дня»;
• ф. № 550Д «Розшифрування валютних рахунків за видами валют»;
• ф. № 550 «Обороти за місяць за рахунками в іноземних валютах»;
Задача 36. За даними звіту касира обмінного пункту проаналізувати фактори, що

вплинули на зміну доходу від обмінних операцій за лютий порівняно з січнем 2001 р.
ЗВІТ ЗА СІЧЕНЬ 2001 р.
Код і назва
валюти Куплено Продано Середня
маржа, грн Куплено(+) / / продано (–) на інших пунктах Дохід, грн
840 Долари США 196 724 25 817 0,012019 –170 907 2364, 57
280 ЄВРО 5000 4500 0,023 –500 110, 50
810 Російський рубль 70 250 16 800 0,009 –47 350 632, 25
Сумарний дохід ? ? ? ? 3107, 32
ЗВІТ ЗА ЛЮТИЙ 2001 р.

Код і назва
валюти Куплено Продано Середня
маржа, грн Куплено (+) / продано (–) на інших
пунктах Дохід, грн
840 Долари США 173 420 110 571 0,015430 –62 849 2675, 87
280 ЄВРО 6200 5900 0,02033 –300 126, 05
810 Російський рубль 54 327,8 25 610 0,01 –47 350 543, 28
Сумарний дохід ? ? ? ? 3345, 20
Задача 37. За наведеними даними проаналізувати рентабельність роботи пункту обміну

валюти. Зробити факторний аналіз за допомогою способу ланцюгових підстановок.
Показник Січень Лютий Відхилення

Доходи за місяць 3107 3345
Витрати за місяць 1200 1320
Прибуток за місяць
Рентабельність
Задача 38. За наведеними даними розрахувати коефіцієнт ефективності роботи
обмінного пункту. Зробити факторний аналіз цього коефіцієнта.

Доходи за місяць 6000 5300
Середньоденний аванс 10 500 9800
Коефіцієнт ефективності
Задача 39. Використовуючи спосіб абсолютних різниць, розрахувати вплив факторів на

зміну доходу обмінного пункту від обміну доларів США.

Кількість обміняної валюти 196 724 173 420
Кількість робочих днів у місяці 26 24
Середня маржа 0,012019 0,015430
Дохід обмінного пункту 2364,57 2675,87
Середньоденна сума обміняної ва-люти
Задача 40. За наведеними даними проаналізувати витрати обмінного пункту. Зробити

структурний аналіз та аналіз відхилень.
Назва статті витрат Січень Лютий Відхилення

сума % сума % сума %
Орендна плата 360,00 400,00
Зарплата касира 218,40 260,00
Нарахування на зарплату 81,90 97,50
Проценти за депозитом 555,76 580,77
Сума загальних витрат 227,54 255,95
Амортизаційні відрахування за ОФ 28,35 28,35
Плата за патент 323,89 323,89
Сума витрат, усього 1795,44 1946,46
Задача 41. За наведеними даними проаналізувати структуру пластикових карток
Eurocard/MasterCard. Зробити висновок, який вид пластикових карток найбільш
поширений у банку.
Структура діючих карток Euracard/MasterCard банку «А», шт.

Euracard/MasterCard
SILVER Особисті
картки Основні Жовтень Листопад Грудень
шт. % шт. % шт. %
69 35,03 58 31,35 77 35,48
Додаткові 13 6,6 25 13,51 18 8,3
Усього 82 41,63 83 44,87 95 43,78
Корпоративні
картки Основні 20 10,15 19 10,27 26 11,98
Додаткові 27 13,71 17 9,19 27 12,44
Усього 47 23,86 36 19,46 53 24,42
Euracard/
MasterCard
GOLD Особисті
картки Основні 35 17,77 29 15,68 38 17,51
Додаткові 5 2,54 3 1,62 4 1,84
Усього 40 20,31 32 17,3 42 19,36
Корпоративні
картки Основні 15 7,62 23 12,43 19 8,76
Додаткові 13 6,6 11 5,95 8 3,69
Усього 28 14,21 34 18,38 27 12,44
Разом 197 100 185 100 217 100
1. Аналіз безготівкових операцій банку.

2. Аналіз касових операцій банку.
7. Аналіз форфейтингових операцій та овердрафту.
8. Аналіз посередницьких послуг.
Основними джерелами аналізу безготівкових операцій є:

• файл 02 — дані про обороти та залишки на балансових рахунках у розрізі валют
та груп країн;
• файл 15 — Дані про кількість клієнтів банку та кількість відкритих рахунків
клієнтів (річна);
• файл 97 — дані про операції, які здійснені із застосування платіжних карток;
• ф. № 1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 752 «Звіт про кількість клієнтів і особових рахунків».
Основними джерелами аналізу касових послуг є такі:

• файл 12 — дані про касові обороти балансових символів (ф. 748);
• файл 15 — дані про кількість клієнтів банку та кількість відкритих рахунків
клієнтів (річний);
• файл 97 — дані про операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток;
• ф. № 720 «Прогнозні розрахунки касових оборотів»;
• ф. № 721 «Розрахунок прогнозу касових оборотів з надходження торговельної
виручки»;
• ф. № 724 «Розрахунок прогнозу касових оборотів з видач на заробітну плату та
інших видів оплати праці»;
• ф. № 726 «Розрахунок прогнозу касових оборотів видачі з рахунків колективних
сільськогосподарських підприємств»;
• ф. № 728 «Розрахунок прогнозу касових оборотів операцій підприємств зв’язку»;
• ф. № 729 «Календар видачі готівки на заробітну плату»;
• ф. № 730 «Основні показники до прогнозних розрахунків»;
• ф. №. 740 «Інформація про результати перевірок дотримання касової
дисципліни»;
• ф. № 747Д «Звіт про касові обороти банку»;
• ф. № 748 «Звіт про касові обороти банку» (місячна).
Джерелами даних для аналізу факторингових операцій є:

• ф. 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (щоденна);
• ф. 1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• аналітичні дані за рахунками (рахунки 203 групи: 2030, 2037, 2038, 2039,
6023, 9800).
Джерелами даних для аналізу лізингових операцій є:

• ф. 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (щоденна);
• ф. 1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку»;
• дані аналітичного й оперативного обліку за рахунками 1525, 2075, 4538, 4532,
6018, 6028, 6395, 7018, 7028, 7395;
Задача 42. За наведеними даними проаналізувати зміну залишків на поточних рахунках
клієнтів. Використати спосіб відносних різниць.

1. Залишки на поточних рахунках клієнтів, тис. грн 3120 4420
2. Кількість клієнтів 600 650
3. Середній залишок на одному рахунку, тис. грн 5,2 6,8
Задача 43. За наведеними даними проаналізувати рентабельність лізингових операцій.
Показник На 1.01.2001 р. На 1.01.2002 р. Відхилення

1. Сума нарахованої амортизації 200 000 180 000 – 20 000
2. Прибуток від лізингових операцій 20 000 24 000 + 4000
3. Рентабельність лізингових операцій, % 10 13,3 + 3,3
Задача 44. Зробити аналіз факторингових операцій за допо-

могою такої таблиці за умови, що кредит наданий строком на
30 днів:
№
з/п Показник Сума
1 Суми, первісно пред’явлені постачальниками платникам, тис. грн 250
2 Суми, перераховані фактор-банком постачальнику за торговельно-комісійними
операціями:
2.1 тис. грн 250
2.2 процентах до початкового дебіторського рахунку клієнта 100
3 Суми, відшкодовані платниками фактор-банку:
3.1 тис. грн 220
3.2 процентах до початкового дебіторського рахунку клієнта 88,0
4 Суми, невідшкодовані платниками фактор-банку (ряд.1 – ряд.3):
4.1 тис. грн 30
4.2 процентах до початкового дебіторського рахунку клієнта 12,0
5 Розмір торговельно-комісійних операцій, на даних фактор-банком:
Закінчення табл.
№
з/п Показник Сума
5.1 на 1 грн власного капіталу банку 0,05
5.2 на 1 грн статутного капіталу 0,05
6 Питома вага факторингових операцій у загальній сумі активів1,6
7 Доходи за факторинговими операціями: 25
комісія
7.1 — %
— тис. грн 3,0
7,5
проценти за кредит
7.2 — % річних
— тис. грн 85
17,5
8 Прибутковість факторингових операцій
(ряд. 7 / ряд. 2)
9 Питома вага прибутку від факторингових операцій у загальній сумі прибутку, %
Задача 45. Проаналізувати ефективність факторингових операцій за допомогою прийомів

елімітування.
Показник На 1.01.2001 р. На 1.01.2002 р. Відхилення

1. Доходи за факторинговими операціями 700 800 +100
2. Сума, перерахована фактор-банку постачальником 5000 15000 +10 000
3. Дохідність факторингових операцій, коп 14,0 5,3 –8,7
Задача 46. За наведеними даними провести аналіз лізингових операцій.

№
з/п Показник Значення
1 Вартість придбаного майна, призначеного для передання в оренду, тис. грн
200
2 Вартість майна, переданого в оренду, тис. грн 180
3 Сума нарахованої амортизації за лізинговим майном, тис. грн18
4 Сума орендної плати, яка підлягає стягненню з орендаторів, тис. грн 27
5 Сума орендної плати, яка фактично отримана від орендаторів, тис. грн 26
6 Прибуток від лізингових операцій (ряд. 5 – ряд. 3), тис. грн
7 Дохідність лізингових операцій (ряд. 5 / ряд. 2), грн
8 Прибутковість лізингових операцій (ряд. 6 / ряд. 2), грн
9 Рентабельність лізингових операцій
(ряд. 6 / ряд. 3 • 100 %), %
10 Частка прибутку від лізингових операцій у загальній сумі доходу від
лізингових операцій, % 30,8
11 Частка майна, призначеного для здавання в оренду:
11.1 у загальній сумі основних коштів, % 7,6
11.2 у загальній сумі активу, % 1,3
12 Величина лізингового майна на 1 грн:
12.1 капіталу банку 0,04
12.2 статутного капіталу 0,04
13 Частка прибутку від лізингових операцій у загальній сумі прибутку банку, %
1,4

класифікаційними ознаками.
2. Основні напрямки, завдання та інформаційна база аналізу.
4. Методика факторного аналізу доходів від кредитних опера-цій.
5. Порядок розрахунку відносних показників дохідності бан-ку.
9. Аналіз співвідношення показників дохідності та витратності банку.
Джерелом аналізу доходів та витрат банку є:

• файл 01 — дані про залишки на балансових рахунках у розрізі кодів валют та
резидентності;
• файл 08 — дані про прибутки і збитки банків;
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки номераційного банку»;
• фінансовий план банку;
• обороти за рахунками 6 та 7-го класів.
Задача 47. За наведеними даними проаналізувати доходи банку від здійснення
безготівкових розрахункових операцій. Побудувати факторну модель.
1. Дохід від здійснення безготівкових розрахункових операцій
2. Загальна кількість відпрацьованих платіжних документів, шт. 40 500 46 256
3. Кількість клієнтів, що здійснювали розрахунки в періоді 450 472
4. Середній дохід від обробки одного платіжного документа, грн 1,0 1,5
5. Середня активність одного клієнта за платежами
Задача 48. За наведеними даними проаналізувати вплив факторів на обсяг доходів від
проведення касових операцій. Побудувати факторну модель.
1. Дохід банку від проведення касових операцій 2349,0 26 026,25
2. Загальний обсяг видач готівки клієнтам протягом періоду, тис. грн 2349,0
2082,1
3. Кількість клієнтів, які отримували готівку протягом періоду 450 470
4. Розмір комісії за касове обслуговування 1 % 1,25 %
5. Середній обсяг видачі готівки одному клієнту за період
Задача 49. За даними звіту про доходи та витрати (ф. № 2) проаналізувати структуру
доходів банку. Визначити позитивні чи негативні зрушення в структурі доходів.
№
з/п Показник Попередній період Звітний
1
1.1
1.2
1.3
1.4
1.5
1.6 Реально отримані доходи:

Процентні доходи
Комісійні доходи
Результат від торговельних операцій
Інші банківські операційні доходи
Інші небанківські операційні доходи
Інші доходи
2 Нараховані доходи, але не отримані, у тому числі прострочені
3 Доходи за балансом, усього

Задача 50. За наведеними даними проаналізувати вплив факторів на зміну процентних
доходів банку від кредитних операцій.
№
з/п Показник Базисний
1 Видано кредитів, тис. грн 7280 123 48
2 Середньоквартальна процентна ставка, % 15,0 13,5
3 Кількість кредитних договорів 70 98
4 Обсяг кредитного договору, тис. грн 104,0 126,0
5 Процентні доходи банку
Задача 51. За наведеними даними розрахувати методом абсолютних різниць вплив

факторів на обсяг доходів банку від дисконтних операцій з векселями. Побудувати
№
з/п Показник Минулий
абсолютне
1 Доходи від дисконтних операцій з векселями, тис. грн
2 Загальна сума придбаних банком векселів, тис. грн 520 696
3 Кількість урахованих векселів, шт. 40 48
4 Середній дисконт за векселями за період, % 30 29
5 Середня номінальна вартість одного векселя, тис. грн 13 14,5
Задача 52. За даними «Звіту про прибутки та збитки» проаналізувати структуру

процентних доходів банку та виявити відхилення за окремими статтями доходу
порівняно з попереднім періодом.
Статті процентних доходів Попередній період Звітний період Відхилення
1. Процентні доходи за коштами, розміщеними в НБУ
2. Процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках
3. Процентні доходи за кредитами суб’єктів господарської діяльності
4. Процентні доходи за кредитами орган загального державного правління
5. Процентні доходи за кредитами фізичних осіб

6. Процентні доходи за цінними паперами
7. Інші процентні доходи
8. Процентні доходи, всього
Задача 53. На підставі наведених даних побудувати факторну модель та провести

аналіз доходів банку від корпоративних прав. Застосувати метод відносних різниць.
Показник Минулий рік Звітний рік Відхилення

абсолютне відносне
1. Доходи від корпоративних прав
2. Загальна облікова вартість акцій у портфелі банку 200 000 542 500
3. Кількість акцій у портфелі банку 200 000 350 000
4. Середня облікова вартість однієї акції, грн 1,0 1,55
5. Середній процент дохідності акцій, % 25 30
Задача 54. За даними звіту про доходи та витрати проаналізувати структуру витрат
банку. Визначити позитивні або негативні зрушення в структурі витрат.

1. Реальні витрати:
? процентні витрати (рах. 70)
? комісійні витрати (рах. 71)
? інші банківські операційні витрати (рах. 73)
? інші небанківські операційні витрат (рах. 74)
? відрахування в резерви (рах. 77)
? податок на прибуток (рах. 79)
2. Витрати нараховані, але не сплачені
3. Витрати за балансом
Задача 55. За даними звіту про прибутки і збитки та бізнес-плану проаналізувати

структуру процентних витрат та їх відхилення від кошторису. Вказати можливі причини
перевитрат за окремими статтями витрат.
Статті витрат Попередній період Фактично Відхилення

1. Процентні витрати за коштами, отриманими від НБУ
2. Процентні витрати за коштами, отриманими від інших банків
3. Процентні витрати за коштами суб’єктів господарської діяльності
4. Процентні витрати за коштами бюджету та позабюджетних фо-ндів
5. Процентні витрати за коштами фізичних осіб

6. Процентні витрати за цінними паперами власного боргу
7. Інші процентні витрати
8. Усього процентних витрат
Задача 56. За наведеними даними проаналізувати вплив факторів на загальний обсяг
сплачених банком відсотків за депозитами.
Показник Минулий квартал Звітний квартал Відхилення

1. Проценти, сплачені за вкладами та депозитами
2. Загальний обсяг вкладів та депозитів за період, тис. грн1500,0 2001,0
3. Кількість вкладників (депозитних договорів) 1250 1380
4. Річна процентна ставка 30 25
5. Середня сума одного депозиту 1200 1450
Задача 57. За наведеними даними проаналізувати витрати банку за сплаченими

процентами за використання залишків на поточних рахунках клієнтів.
рік Звітний
рік Відхилення
1. Проценти сплачені за залишками на поточних рахунках клієнтів, тис. грн
2. Середні залишки на поточних рахунках клієнтів, тис. грн 5575,0 5431,2
3. Кількість клієнтів, що мали залишки на поточних рахунках, од. 250 292
4. Річна процентна ставка за використання залишків коштів на рахунках клієнтів, %
5 4
5. Середній залишок на рахунку одного клієнта, грн 22 300 18 600
Задача 58. Проаналізувати витрати на заробітну плату методом абсолютних різниць та

зробити відповідні висновки.
1. Фонд оплати праці, грн 61 640,0 64 512,0
2. Відпрацьовано людино-днів у періоді 2680 2688
3. Кількість робочих днів у періоді 67 64
4. Середньооблікова чисельність персоналу
5. Середньоденна зарплата одного працівника
Задача 59. За наведеними даними проаналізувати зміну темпів зростання

продуктивності праці банківських працівників та середньої заробітної плати.
Розрахувати як вплинуло їх співвідношення на зміну загальних витрат банку, тис.
грн.
період Звітний період Темп
зростання
Дохід банку, всього 1350 1095
Середньооблікова чисельність працівників банку 40 43
Середньорічна заробітна плата на одного працівника 2640 3060
Загальні витрати банку на заробітну плату 105,600 131,580
Загальні витрати банку, всього 704,000 626,570
Питома вага заробітної плати в загальних витратах
Продуктивність праці на одного працівника
Задача 60. За даними ф. № 2 проаналізувати окупність витрат на утримання

працівників. Зробити факторний аналіз за допомогою прийомів елімінування. Зробити
висновки про чистий ефект від рішень щодо мотивації праці працівників.
зростання
Прибуток банку
Витрати на утримання працівників
Коефіцієнт окупності витрат на утримання працівників
Задача 61. За даними ф. № 2 проаналізувати структуру інших небанківських

операційних витрат. Зробити висновки щодо структурних зрушень цих витрат.
1. Витрати на утримання пер-соналу
2. Податки та інші обов’язкові платежі
3. Утримання основних засобів, господарські витрати
4. Витрати за операціями з філіями
5. Інші небанківські операційні витрати
6. Усього інших небанківських операційних витрат
?
Усього витрат банку
Задача 62. За даними фінансової звітності проаналізувати зміну витрат на утримання

підрозділів банку (інших небанківських операційних витрат). У разі виконання задачі
за даними банку, де студент проходить практику, за базисні дані взяти планові
показники (бюджет витрат).
Статті витрат Згідно
з бюджетом
витрат Фактичні витрати Відхилення
абсолютні, тис. грн віднос-не,
%
1. Витрати на утримання персоналу, всього
1.1. Основна і додаткова заробітна плата
1.2. Внески на державне соціальне страхування
1.3. Інші обов’язкові нарахування на заробітну плату
1.4. Матеріальна допомога та інші соціальні виплати
2. Сплата податків та інших обов’язкових платежів
2.1. Податок на додану вартість
2.2. Податок на землю
2.3. Сплата інших податків та інших обов’язкових платежів
3. Витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів
3.1. Витрати на утримання власних основних засобів та нематеріальних активів
3.2. Витрати на утримання орендованих основних засобів, що отримані в лізинг
3.3. Орендні платежі

3.4. Амортизація
4. Інші експлуатаційні та господарські витрати
5. Витрати на телекомунікації
6. Супутні небанківські операційні витрати
Витрати банку, всього
Задача 63. За даними фінансової звітності проаналізувати основні показники
дохідності банку. Аналіз зробити в динаміці. Зробити висновок щодо зміни
ефективності роботи банку.

1. Доходи банку, всього, тис. грн
1.1. У тому числі процентні доходи, тис. грн
2. Середньооблікова чисельність працівників банку, осіб
3. Активи банку, всього, тис. грн
3.1. У тому числі працюючих активів, тис. грн
3.1.1. З них підпроцентних активів
4. Дохідність активів, усього
5. Дохідність працюючих активів
6. Дохідність підпроцентних активів
7. Дохід на одного працівника банку (продуктивність праці одного працівни-ка)
Задача 64. За даними фінансової звітності та даними попередньої задачі

проаналізувати основні показники витратності банку. Аналіз зробити в динаміці.

1. Витрати банку, всього
1.1. У тому числі:
Процентні витрати
1.2. Витрати на утримання підрозділів банку
2. Активи банку, всього
2.2. У тому числі:
— працюючі активи
? підпроцентні активи
3. Середньооблікова чисельність працівників
Закінчення звітності
4. Залучені ресурси (зобов’язання)
5. Середня сума витрат на одного працівника
6. Середня сума витрат на утримання підрозділів банку на одного працівника
7. Витратність активів
8. Витратність працюючих активів
9. Витратність залучених ресурсів
10. Рівень витрат на 1 грн доходів
11. Відношення витрат на утримання підрозділів банку до загальних витрат
12. Відношення витрат на утримання підрозділів банку до отриманих доходів
ТЕМА 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ БАНКУ

зростання.
6. Система відносних коефіцієнтів прибутковості роботи бан-ку.
7. Декомпозиційний аналіз показників прибутковості.
Основними джерелами аналізу фінансових результатів діяльності комерційного банку є:

• файл 08 — дані про прибутки і збитки банків;
• дані оперативного обліку банку за рахунками;
• фінансовий план банку;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного бан-ку».
Задача 65. За наведеними даними проаналізувати вплив факторів на прибуток від
реалізації кредитів, тис. грн.
Показник План План

на фактичний обсяг Фактично
1. Процентний дохід 4260 4830 5400
2. Процентні витрати 3570 4048 4900
3. Прибуток від реалізації кредитів
4. Темп зростання обсягу виданих кредитів ? 110 %
Задача 66. За даними «Звіту про фінансові результати банку» проаналізувати

балансовий прибуток банку. Визначити основні фактори, що вплинули на зміну
балансового прибутку та чистого прибутку. Розрахунки зробити за фактично отриманими
доходами та витратами.

1. Процентні доходи
2. Процентні витрати
3. Процентний прибуток (збиток)
4. Комісійні доходи
5. Комісійні витрати
6. Комісійний прибуток (збиток)
7. Результат від торговельних операцій
Закінчення звіту
8. Інші банківські операційні до-ходи
9. Інші банківські операційні витра-ти
10. Інші небанківські операційні доходи
12. Інший прибуток
13. Прибуток до оподаткування
14. Відрахування в резерви
15. Податок на прибуток
16. Чистий прибуток
Задача 67. За даними фінансової звітності проаналізувати зміну процентних доходів

та витрат. Розрахувати показник витратності на 1 грн доходу. Зробити його факторний
аналіз, використавши прийоми елімінування.
зростання
1. Процентні доходи
2. Процентні витрати
3. Витрати на 1 грн доходу
Задача 68. Способом ланцюгових підстановок розрахувати вплив факторів на

прибутковість власного капіталу. Зробити висновки.
Чистий прибуток
Капітал банку
Прибутковість капіталу банку
Задача 69. За даними фінансової звітності проаналізувати прибутковість активів.
Розрахунки зробити в динаміці. Здійснити факторний аналіз зміни показника ROA.
Показник Базисний період Звітний період Відхилення

1. Балансовий прибуток банку
2. Чистий прибуток
3. Активи банку
4. Прибутковість активів 1
5. Прибутковість активів 2
Задача 70. За наведеними даними проаналізувати рентабельність роботи пункту обміну

валюти. Зробити факторний аналіз за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Доходи за місяць 36 000 25 300
Прибуток за місяць
Рентабельність
Задача 71. Способом ланцюгових підстановок та абсолютних різниць розрахувати вплив

факторів на прибутковість активів. Зробити висновки.
Дохідність активів
Питома вага прибутку в доходах
Прибутковість активів
Прибуток балансовий
Прибуток чистий
Доходи банку
Активи банку, всього
Задача 72. За даними балансу та ф. № 2 розрахувати та проаналізувати зміну
показника чистого спреду та чистої процентної маржі. Зробити висновки та вказати
можливі причини зміни цього показника.
Процентні доходи отримані
Процентні витрати
Загальна сума позик (середня за період)
Загальна сума процентних депозитів
Чистий спред
Середні загальні активи
Чиста процентна маржа
Задача 73. За наведеними даними розрахувати точку беззбитковості роботи банку.

Побудувати графік. Зробити висновок, за якого рівня доходів та обсягу залучених
ресурсів банк стане прибутковим. Розробити стратегію банку за таких умов:
обмеженість ресурсів банку — 15 000 тис. грн.
Показник Сума, тис. грн

1. Доходи банку, всього 7800
2. Витрати банку, всього 7400
? умовнозмінні 4500
? умовнопостійні 2900
3. Залучені ресурси (платні) 25 000
4. Маржинальний дохід
5. Точка беззбитковості
Задача 74. За наведеними даними проаналізувати зміну коефіцієнта загальної

рентабельності роботи банку. Визначити основні резерви підвищення ефективності
роботи банку. Факторний аналіз зробити за допомогою способу ланцюгових підстановок.
Показник Базисний період Звітний
1. Доходи банка, всього 5400 4900
? процентні 3700 3500
? комісійні 1700 1400
2. Витрати банку, всього 4600 4450
? процентні 2350 2180
? комісійні 1620 1280
? на утримання банку 630 990
3. Прибуток
4. Рентабельність, %
Задача 75. Використовуючи методику розрахунку «точки беззбитковості», визначити під

який середній відсоток банк може залучити кошти, щоб бути беззбитковим. Визначити,
скільки потрібно банку додаткових ресурсів, щоб отримати прибуток …1000 тис. грн за
умов, що склалися.
Показник Сума, грн

1. Обсяг ресурсів, які банк може залучити 17 500
2. Середній відсоток дохідності за активними операціями банку 33
3. Небанківські операційні витрати (управлінські, умовнопостійні) 800
4. Норма обов’язкового резервування, % 15
5. Середній відсоток витратності за пасивними операціями (відносна вартість ре-
сурсної бази) ?
Задача 76. Використовуючи дані попередньої задачі, розрахувати, який середній

відсоток дохідності активних операцій повинен бути (відносна дохідність активних
операцій), якщо відносна вартість ресурсної бази становить 22 %, а норма
обов’язкового резервування — 8 %.
1. Значення, мета, завдання та інформаційна база аналізу.

2. Поняття «ліквідності» та «платоспроможності» банку.
3. Коефіцієнтний аналіз ліквідної позиції банку.
4. Основні економічні нормативи, що регулюють ліквідність банків другого рівня.
Методика їх розрахунку та нормативні значення.
5. Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку.
7. Стратегічний аналіз ліквідної позиції банку.
Основними джерелами аналізу ліквідності банку є:

власності, груп країн;
• файл 20 — додаткові дані для розрахунку обов’язкових резервів;
• файл 61 — дані розрахунку обов’язкових резервів банків, які переведені на
щоденний контроль за формуванням обов’язкових резервів;
Задача 77. За наведеними даними проаналізувати відповідність термінів залучення
ресурсів термінам розміщення (тис. грн).
Показник Усього У тому числі Більше одного року

до одного місяця 1—3
місяці 3—6
місяців 6—12
місяців
Депозити 2200 650 200 350 1000 300
Вклади громадян 200 50 25 25 100 —
МБК залучені 1500 300 250 350 600 —
Показник Усього У тому числі Більше одного року
до одного місяця 1—3
місяці 3—6
місяців 6—12
місяців
Кошти підприємств, організацій 4500 2000 1030 770 700 —
Усього зобов’язань 8400 3000 1505 1495 2400
Короткострокові кредити 3540 400 1730 890 520 —
Довгострокові креди-ти 1200 — — — — 1200
Факторинг 500 500 — — — —
Лізинг 900 — — — — 900
ОВГЗ 200 — — — — 200
Каса 40 40 — — — —
Коррахунок 1520 1520 — — — —
МБК надані 1200 1200 — — — —
Усього активів 9100 3660 1730 890 520 2300
Дефіцит —
Надлишок 7000
Задача 78. За даними балансу розрахувати та проаналізувати зміну показників

ліквідності.
Залишки в касі та на коррахунку
Поточні рахунки
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)
Активи первинної та вторинної ліквідності терміном погашення 30 днів
Зобов’язання терміном погашення 30 днів
Норматив поточної ліквідності (Н5)
Ліквідні активи терміном погашення до одного року
Короткострокові зобов’язання терміном погашення до одного року
Норматив короткострокової ліквідності (Н6)
Задача 79. За наведеними даними проаналізувати динамічну ліквідність банку. Зробити
висновок щодо зміни ліквідності в динаміці.
Показник Базисний період

(ІІІ квартал) Звітний період
(ІV квартал) Відхилення
1. Оборот по погашенню креди-тів 25 800 28 300
2. Середні залишки кредитних вкладень 8400 11 300
3. Швидкість обертання кредитів (кількість оборотів, що здійснюють кредити)
4. Тривалість одного обороту кредитних вкладень
5. Оборот по поверненню депозитів 32 200 29 400
6. Середні залишки депозитів 9200 12 050
7. Швидкість обертання депозитів (кількість оборотів депозитів)
8. Тривалість одного обороту депозитів
9. Перевищення тривалості одного депозитного обороту над кредитним (ряд. 8 – ряд.
4)
Теоретичні питання, які повинен засвоїти студент з цієї теми:
1. Поняття банківських ризиків та їх класифікація.

2. Аналіз і оцінка кредитного ризику.
3. Аналіз і оцінка валютного ризику.
4. Аналіз і оцінка інвестиційного ризику.
5. Аналіз і оцінка процентного ризику.
6. Аналіз загального розміру банківських ризиків.
Основними джерелами аналізу банківських ризиків є:
депозитами в розрізі кодів строків, кодів валют та резидентності (щоденна);
власності, груп країн (щомісячний);
• файл 42 — дані щодо максимального розміру кредитного ризику одного
контрагента, інсайдерів, наданих великих кредитів та інвестування в ЦП окремо за
кожною угодою;
• файл 71 — дані про надані банком «великі» кредити (щомісячно);
• ф. № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції на кінець операційного дня»;
• ф. № 541 «Звіт про зважену відкриту валютну позицію на кінець операційного
дня;
Задача 80. За наведеними даними проаналізувати кредитний ризик на основі ступеня
диверсифікації кредитних вкладень.
Показник Базисний період Звітний період Абсолютне відхилення

1. Загальна кількість великих
кредитів 8 11
2. Загальна сума по всіх великих кредитах 35 845 47 334
3. Загальна сума всіх кредитних вкладень 136 245 142 376
4. Середній розмір великого кредиту
5. Питома вага великих кредитів, %
6. Власний капітал банку 42546 52380
Задача 81. За наведеними даними проаналізувати дотримання банком у поточному

звітному періоді нормативу ризику загальної відкритої (довго/короткої) валютної
позиції банку (Н13).
Показники Сума
1. Регулятивний капітал банку 45 800
2. Балансові та позабалансові активи банку у іноземних валютах, усього
У тому числі у: 2.1. доларах США 48 970
2.2. ЄВРО 15 420
2.3. російських рублях 57 300
3. Балансові та позабалансові зобов’язання банку в іноземних валютах, всього (у
гривневому еквіваленті)
У тому числі у: 3.1. доларах США 52 370
3.2. ЄВРО 12400
3.3. російських рублях 4930
4. Довга (+) або коротка (–) відкрита валютна позиція по всіх валютах (абсолютне
значення)
У тому числі: 4.1. доларах США
4.2. ЄВРО
4.3. російських рублях
5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13)
6. Загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1)
7. Загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2)
ТЕМА 13. АНАЛІЗ І ОЦІНКА
ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ
Теоретичні питання, які повинен засвоїти студент з цієї теми:
1. Поняття «ліквідність балансу» і «ліквідність банку». Поняття «ліквідні

активи» та «ліквідні пасиви».
4. Показники ліквідності, методика їх розрахунку.
5. Показники платоспроможності банку, методика їх розра-
хунку, нормативне значення.
9. Рейтинг та його різновиди.
10. Рейтингова система «CAMEL».
11. Відкриті рейтингові системи оцінки банків.
Основними джерелами аналізу є:

• ф. № 1-КБ «Баланс комерційного банку»;
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку».
Задача 82. Використовуючи дані балансу, а також задачі № 1 та № 2, розрахувати
норматив адекватності регулятивного капіталу банку (Н2).
Показник Попередній період Звітний період Відхилення
2. Усього пасивів
3. Активи, зважені за ступенем ризику
4. Платоспроможність банку (Н2)
Задача 83. За даними балансу проаналізувати інвестиційну та кредитну активність

банку.
Показник Базисний період Звітний період Абсолютне відхилення Темп
зростання
Цінні папери на інвестиції
Інвестиції капіталу
Капітальні інвестиції
Інвестиції банку, всього
Кредитний портфель ба-нку
Інвестиційна активність банку
Кредитна активність банку
Дохідні активи, всього
Коефіцієнт дохідності активів (> 60—70 %)
Задача 84. За даними балансу проаналізувати ділову активність банку щодо залучення
ресурсів та їх використання.

1. Пасиви загальні
2. Зобов’язання, всього
3. Онкольні депозити (поточні та кореспондентські рахунки)
4. Строкові депозити
5. Міжбанківські кредити отримані
6. Кредитний портфель
7. Активи дохідні
8. Коефіцієнт активності залучення коштів (ряд. 2 : ряд. 1)
9. Рівень розвитку клієнтської бази (ряд. 3 : ряд. 2)
10. Коефіцієнт залучення МБК (ряд. 5 : ряд. 2)
11. Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів (ряд. 4 :
: ряд. 2)
12. Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи (ряд. 2 :
ряд. 7)
13. Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитні операції (ряд. 2
: ряд. 6)
Задача 85. За даними балансу проаналізувати основні показники фінансової стійкості

банку.
Показник На
1.01. 2001 р. На
1.01.2002 р. Відхилення
1. Власний капітал-брутто
1.1. Власний капітал-нетто
2. Акціонерний капітал
3. Залучені кошти
4. Загальні активи
5. Дохідні активи
6. Недохідні активи
7. Капіталізовані активи
8. Коефіцієнт надійності банку (ряд. 1 : ряд. 3)
9. Коефіцієнт маневрування
(ряд. 1.1 : ряд. 1)
10. Коефіцієнт автономії (незалежності) (ряд. 1 : ряд. 4)
(15—20 %)
11. Співвідношення власного капіталу-нетто та загальних активів (ряд. 1.1 : ряд. 4)
(4 %)
Показник На
1.01. 2001 р. На
1.01.2002 р. Відхилення
12. Коефіцієнт захищеності власного капіталу (ряд. 7 : ряд. 1)
13. Генеральний коефіцієнт надійності банку (ряд. 2 : ряд. 5)
14. Коефіцієнт фондової капіталізації прибутку (ряд. 1: ряд. 2)
(2—3)
15. Адекватність капіталу
(ряд. 1.1 : ряд. 3) (> 10 %)
Задача 86. Використовуючи дані попередніх задач та методику, наведену в розділі 13,
розрахувати узагальнюючий показник надійності та стабільності банку. Розрахунок
внести в таблицю.
Показник Розрахункове
значення показників Вагомість
1. Коефіцієнти надійності банку Кн = Кн1 • 0,5 + Кн2 • 0,5 10 %
1.1.
0,5
1.2.
0,5
2. Коефіцієнти ліквідності Кл = Кл1 • 0,35 + Кл2
• 0,35 + Кл3 • 0,30 40 %
2.1.
0,35
2.2.
0,35
2.3.
0,35
3. Коефіцієнти рентабельності Кр = Кр1 • 0,5 +
+ Кр2 • 0,5 15 %
Показник Розрахункове
значення показників Вагомість
3.1.
0,5
3.2.
0,5
4. Коефіцієнти якості активів Кяк.а = Кяк.а1 • 0,5 +
+ Кяк.а2 • 0,5 20 %
4.1.
0,5
4.2.
0,5
4.3.
—
4.4 =
—
5. Коефіцієнти ресурсної бази Крб = Крб1 • 0,5 +
+ Крб2 • 0,5 15 %
5.1.
0,5
5.2.
0,5
РОЗДІЛ 4
ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ДЛЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ З АНАЛІЗУ
Більшість задач з курсу аналізу банківської діяльності розв’язуються в табличних

формах за досить нескладними алгоритмами. Їх розв’язування зручно автоматизувати за
допомогою електронного табличного процесора Microsoft Excel. Зокрема стратегічний
аналіз певних ситуацій, що складаються в економічних процесах, може бути здійснений
за допомогою однофакторного або двофакторного аналізу в системі «що буде,
якщо ...». Використовуючи її, можуть бути зроблені розрахунки значень прибутку
банку в разі зміни значень окремих факторів для досягнення певного значення
прибутку. Розрахунки за допомогою табличного процесора Microsoft Excel можна
здійснювати під час розв’язування інших аналітичних задач, таких як:
• розрахунок точки беззбитковості роботи банку;
• визначення доходів та витрат банку в разі зміни певних факторів;
• стратегічний аналіз витратності пасивів банку за рахунок зміни структури
• стратегічний аналіз дохідності активів банку за рахунок зміни структури
активних операцій;
• прогнозування валютних курсів;
• прогнозування доходів, витрат, прибутку банку;
• оптимізація структури ресурсної бази банку;
• оптимізація структури активів банку;
• кореляційно-регресійний аналіз доходів, витрат та прибутку банку.
Відправною точкою для розв’язування подібних задач є побудова факторної моделі, яка
описує залежність результативного показника від обраних факторів. Чим більше
факторів буде включено у факторну модель, тим глибший аналіз можна зробити. При
цьому фактори повинні перебувати в прямій функціональній залежності з
результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою. Фактори, що
перебувають у стохастичній залежності з результативним показником, вивчаються за
допомогою кореляційно-регресійного аналізу, який теж може бути застосований за
допомогою електронного текстового процесора Microsoft Excel.
Як приклад розв’язування подібних задач детально описана технологія створення та
використання шаблону задачі стратегічного аналізу прибутку банку. Методика
розв’язування інших задач з аналізу банківської діяльності наводиться перед кожним
типом задач.
Використання електронного шаблону для автоматизації розв’язування задачі
«Стратегічний аналіз прибутку банку».
Етапи технології створення та використання електронного шаблону розглянемо на
прикладі задачі «Стратегічний аналіз прибутку банку».
1. Постановлення задачі
Мета — автоматизація обчислення значень окремих факторів під час розроблення
стратегії отримання прибутку (беззбиткової діяльності роботи банку).
Стратегічний аналіз прибутку банку передбачає визначення його значення за певних
умов. Розробляючи стратегію отримання певного (запланованого) розміру прибутку,
окремі фактори потрібно певним чином змінити і розмір зміни цих значень необхідно
визначити.
Наприклад, передбачається отримання прибутку на суму 1200 тис. грн. При цьому в
кожній конкретній ситуації потрібно обчислити значення таких факторів (за
незмінного значення всіх інших) для досягнення запланованого рівня прибутку:
ситуація 1 — розмір капіталу банку;
ситуація 2 — розмір обсягу залучених коштів;
ситуація 3 — розмір обов’язкового резервування депозитних вкладень на
кореспондентському рахунку в НБУ;
ситуація 4 — відносна дохідність активних операцій;
ситуація 5 — відносна вартість (витратність) ресурсів;
ситуація 6 — розмір умовно постійних (управлінських) ви-трат.
2. Вихідна інформація
2.1. Назви змінних для вихідних повідомлень
базова ситуація — H — прибуток банку;
ситуація 1 — А — капітал банку;
ситуація 2 — С — обсяг залучених коштів (ресурсів);
ситуація 3 — H — норма обов’язкового резервування коштів на кореспондентському
рахунку в НБУ;
ситуація 4 — E — відносна дохідність активних операцій бан-ку;
ситуація 5 — F — відносна витратність пасивів банку;
ситуація 6 — G — розмір умовно постійних витрат банку.
2.2. Форма вихідного документа
Для прикладу наводимо форму вихідного документа для базової ситуації (розрахунок
рівня прибутку). В інших ситуаціях форма вихідного документа буде аналогічною.
Таблиця 4.1
Капітал Іммобілізація Залучені
кош-ти Обов’язкове резервування Дохід-ність
ак-тивів Витратність пасивів Постійні
ви-трати Прибу-ток
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 1000 770
3. Вхідна інформація для базової ситуації
3.1 Назви вхідних змінних
A — капітал банку;
B — іммобілізація капіталу;
С — залучені кошти (зобов’язання);
D — норма обов’язкового резервування на кореспондентському рахунку в НБУ;
Е — дохідність активів банку;
F — витратність пасивів банку;
G — умовно постійні витрати банку (управлінські).
4. Алгоритмізація
4.1. Математичний алгоритм
H = E • C • (1 – D) – F • C + (A – B) • E – G,
де: A, B, C, D, E, F, G — назви змінних для вхідних повідомлень (див. 3.1);
Н — назви змінних для вихідних повідомлень (див. 2.1)
5. Створення електронного шаблону
для розв’язування задачі
5.1. Формування заголовку і «шапки» таблиці
Для цього вказані комірки першого робочого аркуша MS Excel повинні мати такі назви:

С1 Аналіз прибутку банку
А3 Капітал
В3 Іммобілізація
С3 Залучені кошти
D3 Обов’язкове резервування
Е3 Дохідність активів
F3 Витратність пасивів
G3 Постійні витрати
Н3 Прибуток
5.2. Форматування стовпчиків таблиці
відповідно до їх вмісту
Форматування стовпчиків А—H, тобто встановлення потрібної для даних ширини,
виконаємо стандартним способом за допомогою «миші» або командами: Формат — Столбец
— Автоподбор ширины.
Збільшимо розмір шрифту заголовка документа та відцентруємо його відповідно
таблиці.
5.3. Введення вхідних даних до таблиці
Заповнимо значеннями стовпчики А—Н згідно з умовою задачі (див. табл. 4.1).
Відформатуємо вхідні дані числовим форматом з чотирма знаками після коми.
5.4. Введення формул для обчислення показників
Для створення вихідних показників таблиці 1 введемо таку формулу.
Н3 H = E • C • (1 – D) – F • C + (A – B) • E – G,
5.5. Оздоблення таблиці межами та сіткою
Після вказаних дій на робочому аркуші отримуємо таблицю.
5.6. Розрахунок параметрів факторів
за стратегічного планування прибутку банку
Підбір параметра значень факторів передбачає зміну будь-якого фактора, що впливає
на результативний показник та входить до факторної моделі в таблиці, на необхідне
значення прибутку. Для цього діють у такій послідовності:
• спочатку підраховують значення прибутку при заданих даних, що склалися в
базовій ситуації;
• після цього необхідно поставити курсор у комірку, що містить кінцевий
результат, тобто значення прибутку (цільову комірку), вибирають пункт меню «Сервис»
— «Подбор параметра»;
• відкриється вікно з 3-ма рядками;
• у першому рядку вікна має стояти адреса цільової комірки $H$14;
• у другий рядок потрібно вписати цифру, значення якої потрібно отримати
(1200);
• у третьому рядку потрібно «мишею» вказати адресу комірки, значення якої
потрібно змінити в кожній конкретній ситуації (наприклад, $C$14);
• після цього потрібно натиснути кнопку «ОК»;
• відкриється вікно, в якому буде вказано отримане значення параметра, котрий
шукали;
• якщо натиснути кнопку «ОК», то дане значення фактора запишеться в таблицю і
параметр, котрий визначали, набере чинності;
• якщо натиснути на кнопку «Отмена», то дані в таблиці не будуть змінені.
Результати розрахунків окремих факторів під час планування прибутку наводяться в
таблицях 4.2—4.15.
Таблиця 4.2
ЗБІЛЬШЕННЯ КАПІТАЛУ
сивів Постійні
11 024 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.3
ЗМІНИ ОБСЯГУ ЗАЛУЧЕНИХ КОШТІВ БАНКУ
ко-шти Обов’язкове резервування Дохідність
активів Витратність пасивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 55 294 0,15 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.4
ЗМІНИ РОЗМІРУ ОБОВ’ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ
10 000 7000 30 000 0,12 0,42 0,34 1000 1200
Таблиця 4.5
СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗМІНИ ПРИБУТКУ
ЗА РАХУНОК ЗМІНИ ДОХІДНОСТІ АКТИВІВ
Капітал Іммобілі-зація Залучені
сивів Постійні витрати Прибуток
10 000 7000 30 000 0,15 0,44 0,34 1000 1200
Таблиця 4.6
ЗМІНИ ВИТРАТНОСТІ ПАСИВІВ
Капі-тал Іммобіліза-ція Залучені
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,33 1000 1200
Таблиця 4.7
ЗМІНИ ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ
ко-шти Обов’язкове резервуван-ня Дохідність активів Витратність
пасивів Постійні
10 000 7000 30 000 0,15 0,42 0,34 570 1200
Отже, запропонована методика розв’язування багатьох аналітичних задач з

використанням стандартної технології електрон¬ного табличного процесора MS Excel
може бути використана студентами під час вивчення курсів «Стратегічний аналіз у
банках», «Фінансовий аналіз у банках», «Аналіз банківської діяльності». Крім того,
накопичення фонду подібних шаблонів створює добре підґрунтя для впровадження
інформаційних технологій до процесу викладання фахових дисциплін для студентів
спеціальностей «Облік та аудит», автоматизації рішення будь-яких розрахункових
задач за допомогою персонального комп’ютера.
Завдання для розв’язування за допомогою Excel
Задача 1. Використовуючи методику, наведену вище, та дані табл. 4.1 розрахувати, за

якого значення умовно постійних витрат банку прибуток дорівнюватиме 0; 500 тис.
грн; 1000 тис. грн; 1500 тис. грн; 2000 тис. грн. Розробити стратегію скорочення
умовно постійних витрат. Розрахунки робити на основі побудованої факторної моделі.
Таблиця 4.8
Показник Умовне
позначення Варіант І Варіант ІІ Варіант ІІІ
1. Обсяг залучених платних ресурсів О 30 000 22 000 45 000
2. Капітал банку К 10 000 18 000 14 000
3. Іммобілізація в 7000 13 000 10 000
4. Норма обов’язкового резервування Н 0,17 0,15 0,20
5. Середня дохідність активів іа 0,42 0,48 0,40
6. Середня витратність пасивів Іп 0,34 0,42 0,30
7. Умовно постійні (управлінські) витрати Ув 1000 1250 2000
8. Прибуток банку
Примітка. Для кожного варіанта потрібно отримати п’ять значень показника, що

змінюється. При цьому вважається, що інші фактори змінюватись не будуть.
Задача 2. Використовуючи дані попередньої задачі, розрахувати, за якого значення
витратності пасивів банк матиме збиток 200 тис. грн; 500 тис. грн; або прибуток 0
тис. грн; 250 тис. грн; 500 тис. грн; 1000 тис. грн. Проаналізувати можливі
стратегічні напрямки здешевлення ресурсної бази банку.
Задача 3. Використовуючи дані табл. 4.8, розрахувати, за якого значення рівня

дохідності активів банк матиме збиток 250 тис. грн; 500 тис. грн; прибуток — 0 тис.
грн; 500 тис. грн; 1000 тис. грн; 3000 тис. грн. за тих умов, що склалися.
Розробити стратегію підвищення дохідності активних операцій банку.
Задача 4. Використовуючи дані табл. 4.9, розрахувати, за якого значення норми

обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банк
матиме збиток 100 тис. грн; прибуток — 0 тис. грн; 100 тис. грн; 400 тис. грн; 1000
тис. грн.
Задача 5. Використовуючи дані табл. 4.8, розрахувати, за якого обсягу залучених

ресурсів банк матиме збиток 200 тис. грн; прибуток — 0 тис. грн; 150 тис. грн; 300
тис. грн; 1000 тис. грн; 2000 тис. грн. Обґрунтувати стратегічні напрямки
збільшення ресурсної бази банку.
Задача 6. Використовуючи дані табл. 4.8, розрахувати, за якого розміру капіталу

банк матиме прибуток 0 тис. грн; 100 тис. грн; 200 тис. грн; 400 тис. грн; 700 тис.
грн.
Задача 7. Використовуючи дані табл. 4.8, розрахувати, за якого значення

іммобілізації власних коштів банк матиме збиток 230 тис. грн; 50 тис. грн; 0 тис.
грн; прибуток 280 тис. грн; 490 тис. грн.
Однофакторний та двофакторний ситуаційний аналіз
Вказівки до розв’язування задач
Однофакторний аналіз може бути використаний, коли потрібно визначити необхідне

значення результативного показника при зміні тільки одного фактора. Двофакторний
аналіз використовується тоді, коли на результат впливає одночасно два фактори.
Виконання задач однофакторного аналізу здійснюється в такій послідовності:
1. Будується факторна модель (формула), за якою розраховується результативний
показник за наведеними даними.
2. Визначається фактор та вказуються його значення, які будуть впливати на
результативний показник.
3. Значення результативного показника та фактора, що змінюється, мають
перебувати в суміжному діапазоні.
4. Виділяється зона, яка включає фактор, що змінюється разом зі зміненими
значеннями, та результативний показник.
5. Вибирається в пункті меню «Данные» «Таблица подстановки». Відкривається вікно
з двома рядками. Курсор повинен перебувати в першому рядку, в якому має бути
вказана адреса результативного показника, якщо фактори, що змінюються, розміщені в
стовпчиках). Другий рядок має містити адресу результативного показника, якщо змінні
фактори розміщені по рядках.
6. Після натиснення кнопки «ОК» пусті клітинки заповнюються певними значеннями.
Задача 8. На основі наведених даних побудувати факторну модель «точки

беззбитковості» роботи банку. Знайти значення «мертвої точки», якщо умовно постійні
(управлінські) витрати набуватимуть значень (тис. грн): 1000; 950; 900; 850; 800;
750; 700; 650; 600; 550; 500; 450; 400. Розробити стратегію зниження управлінських
витрат.
Таблиця 4.9
АНАЛІЗ «ТОЧКИ БЕЗЗБИТКОВОСТІ» РОБОТИ БАНКУ
Середня дохідність працюючих активів банку, % 45 50 40
Середня витратність ресурсів, % 32 39 34
Норма обов’язкового резервування, % 17 20 15
Умовно постійні (управлінські) витрати, тис. грн 800 900 700
«Точки беззбитковості» роботи банку
Задача 9. На основі даних табл. 4.9 проаналізувати вплив середньої дохідності

активів на значення «точки беззбитковості» роботи банку. Для кожного варіанта
знайти значення «мертвої точки», якщо середня дохідність набуватиме таких значень
(%): 60; 58; 55; 53; 50; 48; 45; 43; 41; 40; 38; 37; 35.
Обґрунтувати мінімальне значення спреду в кожному випадку для досягнення
беззбитковості роботи банку. Розробити стратегію збільшення дохідності активних
Задача 10. На основі даних табл. 4.9 проаналізувати вплив витратності ресурсів на
значення «мертвої точки», якщо середня витратність ресурсів набуватиме таких
значень (%): 40; 38; 36; 34; 32; 30; 28; 26; 24; 22; 20.
Обґрунтувати стратегію зниження витратності ресурсної бази банку. Розробити шляхи
знаходження дешевих ресурсів банку.
Виконання задач двофакторного аналізу
здійснюється в такій послідовності:
1. Під час побудови двофакторного аналізу потрібно, щоб фор¬мула, яка містить
кінцеві значення, перебувала в лівому куті над майбутньою таблицею підстановки.
2. Праворуч від неї по графах повинні міститися значення одного фактора (х1),
під формулою — значення другого фактора (х2).
3. Після створення шаблонів майбутньої таблиці підстановки, вона виділяється,
починаючи з формули, та до кінця вибраних значень.
4. Вибирається пункт меню «Данные» «Таблица подстановки», відкриється вікно з
двома рядками.
5. У двофакторному аналізі буде використано два рядки. У першому рядку потрібно
вказати адресу клітинок, що містять значення реального фактора, що впливає по
графах. У другому рядку потрібно указати адресу клітинки, що містить значення
реального фактора, що впливає по рядках.
Задача 11. На основі даних табл. 4.9 проаналізувати одночасно вплив зміни
дохідності активів та витратності ресурсної бази на зміну «точки беззбитковості»
роботи банку за таких умов: дохідність активів набуватиме значень: 60; 59; 58; 57;
56; 55; 54; 53; 52; 51; 50; 49; 48; 47; 46; 45; 44; 43; 42; 41; 40. А витратність
пасивів збільшуватиметься і набуватиме таких значень: 32; 33; 34; 35; 36; 37; 38;
39; 40; 41; 42; 43. Визначити, за якого значення розриву у відсотках (спреду) банк
буде беззбитковим за умови збільшення управлінських витрат на 50 % проти наведеного
значення.
Задача 12. За наведеними в табл. 4.10 даними визначити дохід від кредитних операцій
у разі зміни відсоткової ставки за кредитами (від 50 до 65) і середньої суми одного
кредитного договору (від 25 до 50).
Таблиця 4.10
1. Кількість кредитних угод 10 40 80
2. Середня сума одного кредитного договору, тис. грн 30 28 44
3. Середня відсоткова ставка за кредитами, % 55 60 50
4. Дохід від кредитних операцій
Задача 13. За наведеними даними в табл. 4.11 визначити зміну доходу від кредитних
операцій у разі зміни процентної ставки за кредитами (від 45 до 60) і кількості
кредитних угод (від 10 до 80 через 10).
Оптимізаційні задачі
Методичні вказівки щодо розв’язування оптимізаційних за-дач
1. Будується таблиця, за допомогою якої потрібно зробити оптимізацію.
2. Курсор установлюється в цільову комірку.
3. Пунк меню «Сервіс» — пошук рішення.
4. Відкриється вікно «Пошук рішення», в якому буде вказана адреса цільової
комірки.
5. Потрібно вказати, до чого має наближатися цільова комір-ка:
? до максимуму;
? до мінімуму;
? або до якогось конкретного значення.
6. На наступному етапі потрібно визначити діапазон комірок, які змінюватимуть
своє значення під час оптимізації.
7. Після цього необхідно додати обмеження на розрахунки. Для цього натиснути
кнопку «Добавить», після чого відкриється вікно «обмежень», яке складається з трьох
частин (лівої, правої та середньої).
8. У лівій частині потрібно вказати адресу комірки або діапазон адрес комірок,
на які накладаються обмеження.
9. У середній частині за стрілкою вибирається логічна умова (ціле тощо).
10. У правій частині записується число, яке є обмежуючим.
11. Кнопка «ОК» внесе створені обмеження в створену для них зону.
12. Кнопка «Добавить» дасть змогу створити ще одне обмеження.
13. Після внесення всіх необхідних обмежень натиснути кнопку «Выполнить».
14. У разі невдалої оптимізації (з якихось причин машина не може виконати одне з
обмежень) з’явиться результат і користувач може погодитися з ним, натиснувши кнопку
«ОК», або відмовитися від нього, натиснувши кнопку «Отмена».
15. Якщо оптимізація вийшла вдала, за отриманим рішенням можна створити звіт.
16. Для цього «мишею» обирається слово «результаты» в зоні «создать отчет», а
потім натиснути «ОК».
17. Зліва від поточного листа з’явиться новий лист «звіт за результатами», в
якому можна подивитися, що було і що стало.
Примітка. Не можна оптимізовувати комірку, яка не містить формулу.

Задача 14. Визначити оптимальну структуру зобов’язань банку за таких умов:
Таблиця 4.11
Зобов’язання Середні
залишки Витрати
на
залучення Витратність ресурсів Стабільність ресурсів Стабільні
ресурси
1. Депозити до запитання 10 000 500 0,6
2. Депозити строкові 8000 6000 0,9
3. МБК 12 000 6000 1
4. Вклади
населення 3000 900 0,85
Разом
зобов’язань 33 000 10 600
а) визначити витратність кожного виду ресурсів та середню витратність ресурсної

бази в цілому;
б) під час оптимізації структури ресурсів потрібно мінімізувати витрати банку на
залучення ресурсів, а середню стабільність ресурсної бази довести до 0,87;
в) потрібно врахувати такі обмеження: клієнтська база може бути збільшена на 5000
тис. грн; депозити строкові зменшаться на 2000 тис. грн; МБК необмежено; вклади
населення не передбачається збільшувати. Загальна сума зобов’язань не повинна
зменшитись. Значення залишків не повинні бути від’ємними числами.
Задача 15. На ринку капіталів рівень середньої витратності ресурсів не перевищує 30

%. З метою підвищення конкуренто-
спроможності банку розробити стратегію зниження витратності ресурсів на п’ять
процентних пунктів. Використати дані табл. 4.12, під час розв’язуванні задачі
потрібно врахувати такі умови:
а) у банку є можливість додатково залучити депозитів строкових 4000 тис. грн;
б) розширити клієнтську базу на 2000 тис. грн при підвищенні середньої відсоткової
ставки за залишками на поточних рахунках клієнтів до 7 %;
в) розмір вкладів населення може бути збільшений вдвічі при підвищенні відсоткової
ставки за вкладами на 8 %;
г) загальний обсяг ресурсів не повинен зменшитись.
Задача 16. На основі наведених даних в табл. 4.12 розрахувати середню дохідність
активних операцій банку (використати методику, вказану в розділі 2). Розрахувати
дохідність активних операцій, якщо дохід від кредитних операцій зменшиться на 2000
тис. грн за рахунок неповернутих кредитів та відсотків.
Таблиця 4.12
тис. грн
Активні операції Середні
залишки Дохід від
операцій Дохідність
активних операцій
1. Кредитні операції 13 000 6000
2. Операції з цінними паперами 5000 1500
3. Валютні операції (неторговельні) 7000 1400
Усього 25 000 8900
Задачі на прогнозування
Методичні вказівки до розв’язування задач на прогнозування
Під час прогнозування економічних явищ або окремих показників використовується
рівняння лінійної або нелінійної рег¬ресії.
Для розв’язування задач з прогнозування потрібно мати статистичні вибірки
факторного показника та регульованого. Обидві вибірки мають бути однакові за
розміром.
Використання функції «ПРЕДСКАЗ»
1. Курсор ставиться в комірку, де необхідно визначити функцію.
2. Натиснути «Мастер функций» — статистична — «предсказ».
3. Розкриється вікно з трьох рядків.
4. У першому рядку «мишею» вказати адресу нового значення фактора (х).
5. У другому рядку «мишею» вказати діапазон з відомими значеннями y
(результативного показника).
6. У третьому рядку вказати діапазон з відомими значеннями х.
7. Натиснути «ОК».
Задача 17. За наведеними даними визначити прогнозну ставку рефінансування НБУ в
грудні місяці, якщо відомі такі дані:
Таблиця 4.13
Фактор Місяць
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Курс
долара 3,81 3,82 3,95 3,90 4,01 4,20 4,35 4,30 4,56 4,78 4,80 4,95
Ставка
рефінансування НБУ 42 40 43 45 48 50 52 52 55 58
59
Задача 18. Визначити прогнозну ставку за строковими депозитами, якщо відомі такі
дані:
Таблиця 4.14
Показник Місяць
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Процентна ставка за кредитами 45 46 48 42 50 52 54 55 54
50 52 55
Процентна ставка за депозитами 36 32 35 37 40 42 42 40
45 43 44 ?
РОЗДІЛ 5
ПРОМІЖНИЙ КОНТРОЛЬ САМОСТІЙНОЇ
РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Проведення проміжного контролю знань студентів є складовою навчального процесу,

активною формою закріплення та систематизації знань, отриманих під час лекційних,
практичних занять та самостійної підготовки студентів.
Мета проміжного контролю полягає в закріпленні та поглибленні студентами
теоретичних та практичних знань, у поступовій підготовці до екзаменаційної сесії,
стимулюванні студентів активно працювати протягом усього навчального семестру.
Питання, які виносять до проміжного контролю, не виходять за межі програмного
матеріалу.
Основними завданнями проміжного (модульного) контролю є:
• засвоєння теоретичних питань, викладених студентам у лекційному матеріалі;
• набуття студентами певних навичок під час розв’язування типових задач;
• ознайомлення студентів з вимогами до викладення окремих питань курсу;
• перевірка повноти засвоєння матеріалу;
• поетапна підготовка до іспитів (заліку).
Вивчення дисципліни починається з теоретичних основ аналізу банківської діяльності,
потім вивчається методика аналізу пасивних операцій, активних операцій.
Завершується курс аналізом фінансових результатів та фінансового стану банку. Це
завдання враховує сучасні особливості окремих тем і питань аналізу, зміну
традиційних підходів та методик з урахуванням міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.
Ураховуючи обсяг програмного матеріалу й тематичну спрямованість курсу «Аналіз
банківської діяльності», до проміжного контролю включаються два модулі:
1. З теоретичних основ економічного аналізу, аналізу активних та пасивних
операцій банку (теми 1—8).
2. З аналізу фінансових результатів та оцінки фінансового стану банку (теми 9—
13).
Проміжний контроль з дисципліни «Аналіз банківської діяльності» включає:
? оцінювання виконання практичних завдань на базі практи-ки;
? написання двох рефератів з теоретичної частини курсу;
? оцінювання результатів самостійного вивчення теоретичного і практичного
матерілу у вигляді контрольної роботи (модульного контролю).
Глибина та методика висвітлення питання, методика розв’язування задач та
формулювання висновків щодо проаналізованих ситуацій мають бути роз’яснені
викладачем у ході проведення практичних та семінарських занять, консультацій з
організації самостійного вивчення курсу. Крім наведених завдань для поточного
контролю, викладач має право враховувати в проміжному контролі підготовку рефератів
з окремих тем курсу, що виносяться для самостійного вивчення.
Перелік практичних завдань, які мають бути виконані студентом, наведений у розділі
3 даного посібника.
Перелік тем рефератів включає основні теми курсу. Згідно з установленим графіком
студенти самостійно вивчають курс, керуючись його програмою, опрацьовують
літературні джерела, дані періодичної преси. Опанування теоретичної частини курсу
здійснюється за допомогою написання стислого конспекту у вигляді окремих рефератів.
Обсяг рефератів може варіювати в межах 10—15 сторінок, а за необхідності й більше.
У разі виникнення ускладнень з пошуком літератури студент звертається до керівника
курсу або керівника практики. Реферат має бути конкретним і висвітлювати такі
моменти:
сутність досліджуваної проблеми;
завдання аналізу;
джерела інформації;
методику аналізу (розрахунок певних показників, інструментарій обробки даних тощо);
цифровий приклад, що ілюструє методику;
висновок.
У разі неможливості отримати реальні дані в банку внаслідок комерційної таємниці
або відсутності деяких операцій взагалі, цифровий матеріал до цих тем може бути
отриманий за даними звітів, що публікуються в пресі, або береться умовний приклад.
Наприкінці кожного реферату має бути перелік літературних джерел із зазначенням
сторінок, які використані в тексті.
Термін подання на кафедру реферату, виконаних практичних завдань та проведення
контрольної роботи визначається згідно з графіком, затвердженим деканатом.
Якщо студент не пройшов модульного контролю з поважних причин (хвороба,
відрядження, робота), він повинен подати відповідні підтверджувальні документи та
пройти контроль у години, відведені для цього згідно з графіком, розробленим
кафедрою.
Проходження проміжного контролю кожним студентом є обов’язковою умовою допущення
його до іспиту (заліку). Результати проміжного контролю враховуються як певна
кількість балів, що додаються до результатів підсумкового контролю на іспитах, або
слугують основою для дифіренційованого заліку. Написання контрольної роботи
здійснюється на основі таких завдань.
Завдання за модулем 1.
«Теоретичні основи економічного аналізу»,
«Аналіз пасивних та активних операцій банку»
Теми рефератів 1-го модуля:
1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності.
2. Організація аналітичної роботи в комерційному банку.
3. Аналіз структури пасивів комерційного банку.
4. Аналіз власного капіталу банку.
5. Аналіз зобов’язань банку.
6. Аналіз депозитів до запитання.
7. Аналіз строкових депозитів.
8. Аналіз ефективності формування ресурсної бази банку.
9. Аналіз розрахунково-касових операцій.
10. Аналіз структури активів комерційного банку.
11. Аналіз кредитних операцій банку.
12. Аналіз ефективності кредитних операцій.
13. Аналіз ефективності розміщення ресурсів.
14. Аналіз валютних операцій банку.
15. Аналіз операцій банку з цінними паперами.
16. Аналіз операцій банку з міжбанківського кредитування.
17. Аналіз лізингових операцій банку.
18. Аналіз факторингових операцій банку.
Виконання контрольної роботи за модулем 1 передбачає висвітлення одного
теоретичного питання, виконання 10 тестових завдань за вибором викладача та
розв’язання однієї задачі з переліку задач, наведених в розділі 3. Вибір способу
розв’язування задачі вказується індивідуально викладачем. Робота передбачена на 80
хвилин (1 пару).
4. Сутність фінансового, управлінського, та операційно-вар-тісного аналізу.
спеціальних фондів і резервів та нерозподіленого прибутку.
23. Недоліки та переваги різних складових ресурсної бази банку.
запитання.
25. Методика розрахунку показників, за допомогою яких аналізують строкові
депозити.
29. Аналіз дотримання банком рівня обов’язкового резервування.
30. Визначення обсягу ефективних кредитних ресурсів. Стратегічний аналіз
ефективності формування ресурсної бази банку.
37. Методика аналізу якості кредитного портфеля з позиції ризику.
39. Аналіз якості кредитного портфеля з позиції захищеності від можливих втрат.
54. Аналіз форфетингових операцій та овердрафту.
Тестові завдання
1. До основного капіталу банку (капіталу 1-го рівня) відносять:
(а) Статутний капітал + Загальні резерви + Нерозподілений прибуток + Фонд основних
засобів;
(б) Статутний капітал + Загальні резерви + Нерозподілений прибуток + Результат
переоцінки основних засобів + Резервні фонди;
(в) Статутний капітал + Нерозподілений прибуток;
(г) Статутний капітал + Загальні резерви + Емісійні різниці + + Резервні фонди +
Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу + Прибуток минулих
років;
(д) Статутний капітал + Загальні резерви + Емісійні різниці + + Резервні фонди +
Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу + Прибуток минулих років
+ Результат переоцінки основних засобів + Прибуток поточного року.
2. До зобов’язань банку належить:

(а) дебіторська заборгованість;
(б) МБК отримані;
(в) МБК видані;
(г) кредиторська заборгованість;
(д) депозити фізичних осіб;
(е) залишки на поточних рахунках клієнтів;
(є) залишки на кореспондентських рахунках в НБУ;
(ж) вклади громадян;
(з) вклади банку в інвестиції;
(и) кореспондентські рахунки «ЛОРО»;
(і) кореспондентські рахунки «НОСТРО»;
(к) заборгованість за позиковими рахунками;
(л) депозити юридичних осіб;
(м) зобов’язання за резервами.
3. Мінімальний розмір капіталу банку, який здійснює свою діяльність на всій

території України, на 17 січня 2003 р. має становити:
(а) 10 млн ЕКЮ;
(б) 2 млн ЕКЮ;
(в) 3 млн ЄВРО;
(г) 5 млн ЄВРО;
(д) 10 млн грн;
(е) 8 млн грн;
(є) жодне неправильне (вказати своє).
4. Нормативне значення адекватності основного капіталу (Н3) має бути:
(а) 0,08 або 8 %;
(б) 0,20 або 20 %;
(в) 0,04 або 4 %;
(г) 0,02 або 2 %;
(д) жодне неправильне (вказати своє).
5. Нормативне значення коефіцієнта адекватності регулятивного капіталу

(платоспроможності) банку (Н2) має бути:
(а) > 8 %;
(б) < 15 %;
(в) > 5 %;
(г) < 20 %;
6. Оптимальне співвідношення статутного фонду та капіталу-брутто:

(а) 1 : 2;
(б) 3 : 1;
(в) 1 : 3;
(г) 1 : 8;
8. Коефіцієнт іммобілізації розраховується за формулою:

(а) Кім = ;
(б) Кім = ;
(в) Кім = ;
(г) Кім = .
10. Банківські ресурси — це:

а) власний капітал;
б) залучені та запозичені кошти (зобов’язання);
в) власні, залучені та запозичені кошти;
г) пасиви – власний капітал.
12. Коефіцієнт нестабільності депозитів розраховується за формулою:
(а)
(б)
(в)
(г)
14. Коефіцієнт оборотності депозитних вкладень, або кількість оборотів, що

здійснюють депозити за аналізований період розраховується за формулою:
(а) ;
(б) ;
(в) ;
(г) .
15. Стальність ресурсної бази банку буде вищою, коли:

(а) оборотність депозитних вкладень зростатиме;
(б) оборотність депозитних вкладень уповільнюватиметься;
(в) оборотність депозитів більша, ніж оборотність кредитів;
(г) швидкість оборотів депозитних вкладень не змінюється.
16. Коефіцієнт використання залучених коштів повинен:

(а) бути > 80 %;
(б) дорівнювати 100 %;
(в) перебувати в межах 55 — 65 %;
(г) перебувати в межах 65 — 75 %.
17. Оптимальне значення рівня вкладів населення таке:
(а) вклади < капіталу;
(б) вклади > капіталу;
(в) вклади > строкових депозитів;
(г) 50 %.
18. Коефіцієнт нестабільності депозитів вважається високим за таких значень

(указати мінімальне значення):
(а) 5 %;
(б) 10 %;
(в) 20 %;
(г) 50 %.
19. До дохідних активів відносять (вибрати всі можливі):

(а) залишки в касі;
(б) залишки на коррахунку в НБУ;
(в) залишки на коррахунках в інших банках;
(г) міжбанківський кредит, наданий іншим банкам;
(д) міжбанківський кредит, отриманий від інших банків;
(е) вклади громадян;
(є) кредити надані;
(ж) депозити в інших банках;
(з) цінні папери, паї, акції, придбані банком.
20. До абсолютно ліквідних активів відносять (вибрати кілька статей):

(є) кредити надані;
(ж) депозити в інших банках;
(з) цінні папери, паї, акції, придбані банком;
(и) основні засоби і капіталовкладення;
(і) факторингові операції;
(к) лізингові операції;
(л) валютна позиція банку;
(м) витрати майбутніх періодів;
(н) дебіторська заборгованість;
(о) кредиторська заборгованість.
21. До неризикованих активів відносять (вибрати кілька ста-тей):
(ж) кредити надані;
(з) депозити в інших банках;
(і) цінні папери, паї, акції, придбані банком;
(к) основні засоби і капіталовкладення;
(л) факторингові операції;
(м) лізингові операції;
(н) валютна позиція банку;
(о) витрати майбутніх періодів;
(п) дебіторська заборгованість;
(р) кредиторська заборгованість.
22. Інвестиційна активність банку оцінюється:

(а) відношенням залучених коштів до інвестицій у цінні папери;
(б) відношенням вкладень в інвестиції до капіталу банку;
(в) відношенням вкладень в інвестиції до загальних активів;
(г) відношенням вкладень в інвестиції до вкладень у кредитні опе-рації.
23. Рівень дохідності активів визначається за формулою:

(а) ;
(б) ;
(в) ;
(г) .
24. Якість кредитного портфеля вважається незадовільною, якщо:
(а) питома вага прострочених кредитів більше 20 %;
(б) питома вага прострочених та пролонгованих кредитів більше 20 %;
(в) питома вага прострочених, пролонгованих та безнадійних кредитів більше 50 %;
(г) питома вага безнадійних кредитів більше 8 %.
25. Коефіцієнт надання кредитів розраховується як:
(а) відношення наданих кредитів до залишку кредитних вкладень на кінець періоду;
(б) відношення наданих кредитів у періоді до залишку кредитних вкладень на початок
періоду;
(в) відношення наданих кредитів до повернутих кредитів;
(г) відношення наданих кредитів до залишку на початок періоду плюс залишок на
кінець періоду.
26. Виберіть кращу ситуацію для банку:

(а) швидкість обертання кредитних вкладень уповільнюється;
(б) швидкість обертання кредитних вкладень більша, ніж обертання депозитів;
(в) швидкість обертання кредитів збільшується;
(г) швидкість обертання кредитів менша, ніж обертання депозитів.
27. Зважені класифіковані позички визначаються:

(а) множенням суми кредитів кожної галузі на їх питому вагу;
(б) множенням суми кредитів кожної групи ризику на відповідний коефіцієнт ризику;
(в) діленням суми кредитів кожної групи ризику на відповідний коефіцієнт ризику;
(г) множенням загальної суми кредитів, наданих на відповідний коефіцієнт ризику.
28. Рівень диверсифікації кредитних вкладень характеризується за допомогою:

(а) питомої ваги кредитних вкладень у загальних активах;
(б) максимального розміру одного кредиту одному позичаль-никові;
(в) відношення суми «великих» кредитів до власного капіталу бан-ку;
(г) питомої ваги кредитів, наданих у різні галузі.
29. Оборотність кредитів визначається:

(а) відношенням кредитного обороту з надання кредитів (дебетового обороту за
позиковими рахунками) до середніх залишків кредитних вкладень за період;
(б) відношенням кредитного обороту з повернення кредитів (кредитового обороту) до
середніх залишків кредитних вкладень за період;
(в) відношенням кредитного обороту з погашення кредитів до залишків кредитних
вкладень на кінець періоду;
(г) відношенням дебетового та кредитового обороту за позичковими рахунками.
30. Коефіцієнт (рівень) захищеності кредитних вкладень від втрат розраховується як:
(а) відношення суми кредитів за звітний період до суми резерву на кінець періоду;
(б) відношення суми резерву до суми кредитів за звітний період;
(в) відношення суми резерву до суми збиткових кредитів;
(г) відношення суми збиткових кредитів до суми забезпечення всіх кредитів.
31. Диверсифікація кредитних вкладень характеризується такими показниками:

(а) розміром кредиту, виданого одному позичальнику, відносно власного капіталу;
(б) питомою вагою кредиту, виданого одному позичальнику, в загальних кредитних
вкладеннях;
(в) сумою кредитних вкладень у розрахунку на одного позичальни-ка;
(г) відношенням загальної суми кредитних вкладень до середніх активів.
Завдання за модулем 2
«Аналіз фінансових результатів та оцінка
фінансового стану банку»
Перелік тем рефератів 2-го модуля:
1. Аналіз доходів банку.
2. Аналіз витрат банку.
3. Аналіз фінансових результатів діяльності банку.
4. Стратегічний аналіз прибутковості роботи банку.
5. Аналіз відносних показників прибутковості роботи банку.
6. Аналіз ліквідності комерційного банку.
7. Аналіз фінансової стійкості банку.
8. Рейтингова оцінка діяльності комерційного банку «CAMEL».
9. Аналіз грошових потоків банку.
10. Аналіз ділової активності комерційного банку.
11. Відкриті рейтингові оцінки діяльності банків.
12. Аналіз банківських ризиків.
13. Контроль за дотриманням економічних нормативів діяльності банків з боку НБУ.
14. Узагальнююча оцінка діяльності банку на основі дистанційного аналізу.
Контрольна робота з даного модуля передбачає виконання контрольної роботи, яка
містить одне теоретичне питання, 10 тестових завдань за вибором викладача та
виконання однієї задачі. Тестові завдання передбачають чотири варіанта одиничного
варіанта відповідей. Виконання завдання з цього модуля розраховано на 80 хв.
ознаками.
2. Основні напрямки, задачі та інформаційна база аналізу доходів та витрат
банку.
4. Методика факторного аналізу доходів від кредитних операцій.
5. Порядок розрахунку відносних показників дохідності бан-ку.
зростання.
14. Система відносних коефіцієнтів прибутковості роботи бан-ку.
15. Декомпозиційний аналіз показників прибутковості.
16. Поняття «ліквідність балансу» і «ліквідність банку». Поняття «ліквідності
активів» та «ліквідності пасивів».
19. Нормативні показники ліквідності, методика їх розрахунку.
20. Додаткові показники, що характеризують ліквідність банку.
21. Показники платоспроможності банку, методика їх розрахунку, нормативне
значення.
25. Рейтингова система оцінки надійності банків «CAMEL».
26. Класифікація банківських ризиків.
Тестові завдання
1. Кредитна активність (ділова активність) визначається:
(а) відношенням кредитних вкладень до вкладень в інвестиції;
(б) відношенням кредитних вкладень до капіталу банку;
(в) відношенням кредитних вкладень банку до загальних активів;
(г) відношенням доходів банку від кредитних операцій до загальних кредитних
вкладень.
2. Коефіцієнт ROA розраховується діленням:

(а) суми прибутку на капітал;
(б) суми доходу на капітал;
(в) суми прибутку на активи;
(г) суми доходів на пасиви.
3. Коефіцієнт ROE розраховується діленням:

(а) суми доходів на капітал;
(б) суми капіталу, відкоригованого на активи;
(в) суми прибутку на доходи, всього;
(г) суми прибутку чистого на капітал.
4. Вплив зміни обсягу наданих кредитів на суму прибутку від реалізації кредитів
розраховується:
(а) множенням суми планового прибутку на зростання відсоткової ставки по кредитах;
(б) діленням суми фактичного прибутку на суму планового прибутку;
(в) множенням планового прибутку на відсоток виконання плану щодо обсягу наданих
кредитів;
(г) множенням планового прибутку на відсоток перевиконання плану за обсягом наданих
кредитів.
5. Мінімальне значення чистої процентної маржі, за якого робота банку вважається

(а) 2 %;
(б) 4,5 %;
(в) 10 %;
(г) 15,5 %.
6. Вплив середньої відсоткової ставки за депозитами (собівартості кредиту) на
прибуток від реалізації кредитів розраховується:
(а) як різниця між плановою сумою процентних витрат у перерахунку на фактичний
обсяг і структуру наданих кредитів і фактичною сумою процентних витрат;
(б) як різниця між фактичною сумою процентних витрат і плановою сумою процентних
витрат у перерахунку на фактичний обсяг і структуру;
(в) як різниця між фактичною сумою прибутку від реалізації кредитів і плановою
сумою прибутку в перерахунку на фактичний обсяг і структуру;
(г) множенням планового прибутку від реалізації кредитів на відсоток перевиконання
плану з надання кредитів.
7. Прибутковість роботи банку зростатиме, коли:

(а) темпи зростання показників дохідності вищі, ніж темпи зростання відповідних
показників витратності;
(б) темпи зростання показників витратності уповільнюються;
(в) темпи зростання показників дохідності зростають;
(г) показники дохідності зростають у такому ж темпі, що й показники прибутковості.
8. Під час аналізу структури доходів про поліпшення управління активами банку
свідчать такі дані:
(а) питома вага операційних витрат наближається до 100 %, а темп їх приросту
ритмічний;
(б) зростає питома вага доходів від небанківських операцій за постійного обсягу
доходів операційних;
(в) збільшується загальний обсяг доходів банку;
(г) зменшуються операційні витрати банку і зростають доходи від корпоративних прав
банку.
9. У факторну модель доходу від кредитних операцій включаються такі чинники (може
бути два і більше):
(а) загальний обсяг наданих кредитів;
(б) середня відсоткова ставка за депозитами за період;
(в) середня відсоткова ставка за кредитами за період;
(г) кількість кредитних угод;
(д) кількість повернутих кредитів;
(е) середня сума кредитного договору;
(є) середній термін кредитного договору;
(ж) співвідношення між середньою відсотковою ставкою кредиту та депозиту.
10. Мінімальне значення чистого спреду, за якого роботу банку можна вважати
(а) 10 %;
(б) 5 %;
(в) 2,5 %;
(г) 1,25 %.
11. Мінімальне значення прибутковості активів (ROA), за якого роботу банку можна
вважати ефективною:
(а) 1 %;
(б) 5 %;
(в) 10 %;
(г) 20 %.
12. Рентабельність роботи обмінного пункту валюти розраховується:

(а) ;
(б) ;
(в) ;
(г) .
13. На рівень відсоткової ставки за кредитами впливають такі зовнішні фактори

(вибрати кілька):
(а) специфіка позики;
(б) розмір та термін погашення позики;
(в) ризик позики;
(г) співвідношення попиту та пропозиції на кредити на ринку позикових капіталів;
(д) політика НБУ;
(е) інфляційні фактори;
(є) розмір забезпечення позики;
(ж) витрати щодо оформлення позики;
(з) стабільність економічної ситуації;
(и) надійність позичальника.
14. Ліквідність банку — це:
(а) здатність банку в будь-який момент виконувати свої грошові зобов’язання;
(б) здатність банку своєчасно задовольняти кредитні заявки клієнтів;
(в) достатня кількість власних оборотних коштів банку;
(г) достатній капітал банку.
15. Ліквідні кошти — це:

(а) кошти, які можна трансформувати в готівку за короткий строк та без значних
втрат їх вартості через реалізацію;
(б) робочі активи, які приносять дохід банку у вигляді відсотків;
(в) ліквідні залучені кошти банку, за допомогою яких банк може розрахуватися за
(г) кошти, які можна швидко залучити для розрахунку за своїми зобов’язаннями.
16. Ліквідність активів банку — це:

(а) структура активних операцій;
(б) здатність банку перетворювати свої активи в грошові кошти навіть за умови
втрати їх вартості;
(в) здатність банку перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх
вартості;
(г) здатність банку залучати грошові ресурси в будь-якій момент для розрахунку за
своїми зобов’язаннями.
17. Ліквідність пасивів визначається:

(а) здатністю банку залучати дешеві ресурси в будь-який момент для розрахунку за
(б) співвідношенням строкових депозитів та депозитів до за-питання;
(в) співвідношенням МБК отриманих та капіталу банку;
(г) співвідношенням зобов’язань та капіталу.
18. Коефіцієнт миттєвої ліквідності визначається як:

(а) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ до поточних зобов’язань банку;
(б) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках
до поточних зобов’язань;
(в) відношення ліквідних активів до робочих активів;
(г) відношення залишків у касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках,
ліквідних цінних паперів до власного капіталу банку.
19. Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів
розраховується за формулою:
(а) ;
(б) ;
(в) ;
(г) .
20. До високоліквідних коштів відносять:

(а) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунку в інших банках, ліквідні
цінні папери, кредити, надані надійним по-зичальникам;
(б) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, нематеріальні активи, ліквідні цінні
папери (ОВГЗ);
(в) робочі активи, включаючи кредити з терміном погашення до одного місяця;
(г) залишки в касі, на коррахунку в НБУ, на коррахунках в інших банках, ліквідні
цінні папери.
21. Платоспроможність банку — це його здатність:

(а) відповідати за своїми зобов’язаннями в певні строки та в повній сумі;
(б) перетворювати свої активи в грошову форму;
(в) збалансовано управляти активами та пасивами;
(г) у будь-який момент отримати ресурси на фінансовому ринку за цінами не вищими
ринкових.
22. Норматив миттєвої ліквідності Н4 з 1.01 2003 р. становить:

(а) не менше 15 %;
(б) не менше 20 %;
(в) не менше 50 %;
(г) не більше 50 %.
23. Нормативне значення показника адекватності регулятивного капіталу
(платоспроможності) банку має бути:
(а) ?15 %;
б) ?20 %;
в) ?8 %;
г) ?10 %;
д) ?5 %.
24. До коштів, відвернутих з продуктивного обороту, відносять (вибрати всі

можливі):
(а) безвідсоткові позики;
(б) прострочені позики;
(в) капітальні вкладення та основні засоби;
(г) вкладення в паї та акції асоційованих компаній;
(д) нематеріальні активи та витрати на оренду будівель;
(е) факторингові операції;
(є) залишки в касі;
(ж) залишки на коррахунку в НБУ;
(з) депозити в НБУ та інших банках;
(и) господарські матеріали та витрати майбутніх періодів.
25. На рівень відсоткової ставки впливають такі внутрішні фактори (вибрати всі
можливі):
(а) ризик позики;
(б) співвідношення попиту та пропозиції на ринку позикових капіталів;
(в) тривалість позики;
(г) договірні відносини між позичальником та банком;
(д) політика НБУ;
(е) нестабільність економічної ситуації;
(є) рівень забезпечення;
(ж) розмір позики і термін її погашення;
(з) витрати на оформлення позики;
(и) кількість наданих позик.
26. До мікроекономічних факторів, які впливають на ліквідність та

платоспроможність, належать:
(а) структура активів та пасивів банку;
(б) структура доходів та витрат банку;
(в) якість вкладень банку (ступінь ризику);
(г) рівень менеджменту;
(д) структура та стабільність банківської системи;
(е) стан грошового ринку та ринку цінних паперів;
(є) функціональна структура та мотивація діяльності банку;
(ж) ресурсна база комерційного банку.
РОЗДІЛ 6
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Підсумковий контроль проводиться на основі рейтингової системи оцінювання знань

студентів. Рейтингова система включає три компоненти:
• оцінка за виконання практичних завдань, одержана під час проміжного контролю;
• оцінка за написання реферату;
• оцінка за контрольну роботу за кожним модулем.
За кожним модулем виводиться відповідна оцінка з урахуванням таких критеріїв. Якщо
з даної дисципліни підсумковий контроль буде проводитись у вигляді дифереційованого
заліку за результатами двох модульних контролів, то загальна максимальна кількість
балів становитиме 40 балів з наступним переведенням у п’ятибальну систему:
34—40 балів — «відмінно»;
26—33 балів — «добре»;
20—25 балів — «задовільно»;
19 і менше — «незадовільно».
За кожним модулем максимальна кількість отриманих балів становить 20. Причому бали
розподіляються так:
• виконання задач — 7 балів;
• написання реферату — 3 бали;
• виконання контрольної роботи – 10 балів.
Під час оцінювання практичних задач ураховуються:
• повнота виконаних задач;
• якість та правильність їх виконання;
• наявність правильних висновків.
Оцінювання реферату відбувається з урахуванням повноти розкриття теми, кількості
опрацьованих літературних джерел, повноти інформаційної бази.
Розподіл балів за результатами контрольної роботи здійснюється так:
• правильна відповідь на теоретичне питання — 2 бали;
• неповна правильна відповідь на теоретичне питання — 1 бал;
• неправильна відповідь на теоретичне питання — 0 балів;
• правильна відповідь на 1 тестове завдання — 0,5 бала (загальна сума балів за
тестами становить — 5 балів). У разі отримання нецілого числа його округлення
відбувається в більшу сторону;
• правильне розв’язання задачі — 3 бали;
• правильна методика розв’язання задачі за наявності арифметичних помилок або
неповного висновку — 2 бали;
• наявність грубих помилок при розв’язанні задачі та відсутність висновків — 1
бал.
Якщо з даного курсу буде введено іспит, то оцінювання знань з урахуванням поточного
контролю відбувається згідно із затвердженим наказом університету загального
Порядку.
Тема 6. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТА ІНШИХ

План до вивчення теми
1. Аналіз фінансових інвестицій банку.

1.1. Основні завдання аналізу.
1.2. Аналіз динаміки та структури операцій з цінними паперами
1.3. Аналіз дохідності та прибутковості операцій з цінними паперами.
2. Аналіз нефінансових інвестицій банку.
1. Аналіз фінансових інвестицій банку

1.1. Основні завдання аналізу
Для зменшення ризику та збільшення доходів комерційні банки проводять

диверсифікацію активних операцій, тобто розподіляють активи між різними видами
операцій та об’єктами вкладень. Ефективність діяльності банку в довгостроковій
перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення
конкурентоспроможності в ринкових умовах значною мірою визначаються рівнем і
масштабами інвестиційної діяльності банку. Тому, крім авансування ресурсів у
позикові активи, чимала частина банківського капіталу має форму інвестиційних
активів.
Інвестиціями називають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання
прибутку або досягнення соціального ефекту.
Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові
(капіталізовані) інвестиції.
• Прямі фінансові інвестиції — це вкладення коштів у діяльність інших
підприємств, організацій і установ на довгостроковій основі.
• Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, — це високоліквідний вид
фінансових інвестицій, що легко реалізується, але є більш ризикованим. Вони вільно
котируються на ринку цінних паперів. Портфельну форму інвестування банки, як
правило, використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського
капіталу.
Цінним папером називається документ, який засвідчує з дотриманням установленої
форми обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення або передання яких можливі
тільки за його пред’явлення. Серед існуючих цінних паперів виділяють фондові та
комерційні. До фондових відносять акції та облігації. До комерційних цінних паперів
належать комерційні векселі, чеки, заставні свідоцтва та ін. Фондові цінні папери
відрізняються від комерційних масовим характером емісії.
Інвестиційний портфель комерційного банку складається з:
• усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що
перебувають у власності банківської установи;
• акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської
установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного
капіталу суб’єкта господарської діяльності.
Іншими словами, інвестиційний портфель комерційного банку складається з цінних
паперів:
• на продаж;
• на інвестиції;
• інвестицій в асоційовані і дочірні компанії.
Головною метою аналізу операцій банку з цінними паперами є виявлення найбільш
перспективних вкладень банку в цінні папери та поліпшення якості інвестицій.
Основними завданнями аналізу операцій з цінними паперами банку є аналіз:
• їх структури та динаміки;
• значущості цих операцій у діяльності банку;
• якості портфеля цінних паперів;
• дохідності та ефективності.

Аналіз операцій з цінними паперами починають із загальної оцінки масштабів

інвестиційної діяльності банку. Цей аналіз проводиться за допомогою таких
1) питома вага інвестиційних активів у загальних активах:
;
2) коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11),який
розраховується за наступною формулою
,
де Кінв1 — кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою
К — регулятивний капітал банку;
ЦП — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;
В — вкладення в асоційовані компанії та дочірні компанії.
Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %.
3) Норматив загальної суми інвестування (Н12), який розраховується за формулою:
,
де Кінв всіх — сума коштів, що інвестуються на придбання акцій будь-якої юридичної
особи. Значення цього коефіцієнту не повинно перевищувати 60 %.
Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за
допомогою стандартних показників:
• абсолютний приріст інвестиційних активів;
• темп зростання інвестиційних активів;
• темп приросту інвестиційних активів.
Аналіз операцій банку з цінними паперами обов’язково містить оцінку змін у
структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може
аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації,
казначейські зобов’язання, в ощадні сертифікати, вкладення у векселі), за видами
емітентів, за цілями придбання.
На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними
паперами за напрямами діяльності.
За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно
провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів
розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій:
? в термін до 30 днів;
? від 31 до 90 днів;
? більше 90 днів.
Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та
сумами з метою зниження ринкового ризику.
Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів:
? їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку,
котрий залишився в розпорядженні банку;
? частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок
власних та залучених коштів;
? частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.
Після цього розглядається співвідношення цих паперів та визначаються причини
відхилень. Аналіз дотримання напрямів вкладень у цінні папери відповідним джерелам
їх придбання здійснюється за такими групами (парами):
Види інвестицій Джерела придбання цінних паперів

Вкладення за рахунок залічених коштів Цінні папери на продаж
Вкладення за рахунок власного капіталу Цінні папери на інвестиції
Вкладення за рахунок клієнтів Цінні папери за дорученням клієнтів
Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

• питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;
• питома вага викуплених банком паперів — до терміну погашення та після
настання терміну погашення;
• обсяги операцій, пов’язаних із зберіганням цінних паперів;
• обсяги та структура консалтингових операцій є цінними паперами
(інформаційних, методичних, правових, аналітичних, консультаційних);
• питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;
• частка дивідендів за акціями в доходах банку;
• співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загальної вартості акцій;
• частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими,
операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку по цінних паперах,
виплачених позитивних курсових різниць;
• питома вага цінних паперів, взятих під заставу за кредитними та іншими
операціями банку, у вартості відповідних операцій;
• частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами,
у вартості відповідних операцій;
• частка гарантій інших операцій за цінними паперами;
• частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів — юридичних та
фізичних осіб.
Особливої уваги заслуговує аналіз формування та використання резервів під
забезпечення вкладень у цінні папери. Мета аналізу — визначити ступінь покриття
ризиків за операціями банку з цінними паперами. Завдання — визначити достатність
резерву покриття ризиків.
Вивчення достатності резерву під знецінення цінних паперів, процента списань дає
змогу визначити можливі ризики та фактичні втрати банку за операціями з цінними
паперами та накреслити шляхи їх зниження.
Значущість операцій з цінними паперами в діяльності банку характеризується такими
показниками:
• розмір операцій з цінними паперами на 1 грн:
а) капіталу банку;
б) статутного капіталу;
• питома вага операцій з цінними паперами в загальній сумі активів банку.
1.3. Аналіз дохідності та прибутковості

Завершується аналіз операцій з цінними паперами розрахунком показників

ефективності. Для характеристики ефективності і доцільності операцій з цінними
паперами використовуються показники:
• дохідності;
• рентабельності;
• прибутковості;
• зіставлення питомої ваги прибутку від операцій з цінними паперами в загальній
сумі прибутку з питомою вагою цих операцій у загальній сумі активу.
Прибуток від операцій з цінними паперами створюється за рахунок комісійних
винагород за надання комерційним банкам послуг щодо зберігання, розповсюдження,
перепродажу цінних паперів, а також за рахунок курсових різниць. Джерелом створення
прибутку від прямих фінансових інвестицій є дивіденди. Тобто аналіз доходів та
витрат банку за операціями з цінними паперами проводиться в трьох напрямках:
? за операціями з цінними паперами на інвестиції;
? за операціями з цінними паперами на продаж;
? за іншими операціями з цінними паперами.
Аналіз структури доходів та витрат за операціями з цінними паперами доцільно
проводити за такими показниками:
1. Доходи за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі.
на продаж.
на інвестиції.
1.3. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на продаж.
1.4. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції.
1.5. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для банків.
1.6. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів.
1.7. Результат від торгівлі цінними паперами на продаж.
1.8. Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями.
асоційовані і дочірні компанії.
1.10. Зменшення резерву під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.
2. Витрати за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі.
2.1. Комісійні витрати за операціями з цінними паперами.
асоційовані і дочірні компанії.
2.3. Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.
3. Прибуток від операцій з цінними паперами, всього, у тому числі:
3.1. Від операцій з цінними паперами на продаж.
3.2. Від операцій з цінними паперами на інвестиції.
3.3. Від інших операцій з цінними паперами.
4. Доходи банку, всього.
5. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами в загальному обсязі доходів.
6. Витрати банку, всього.
банку.
8. Прибуток банку всього.
банку.
Після загального аналізу структури доходів та витрат банку за операціями з цінними
паперами переходять до факторного аналізу доходів та витрат банку за операціями з
цінними паперами
Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами проводиться за допомогою
різних факторних моделей з використанням методів елімінування, при чому окремо
аналізуються доходи та витрати за інвестиційними цінними паперами та доходи та
витрати від операцій з цінними паперами на продаж. Аналіз проводиться на основі
журналу особового обліку за підсумком купівлі акцій. При цьому може бути
використана така факторна модель:
.
Аналіз завершується розрахунком показників дохідності від операцій з цінними
паперами:
1. Коефіцієнт дохідності операцій з цінними паперами:
;
2. Дохідність на 1 грн активів:
3. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами:
Дохід на 1 працюючого департаменту по роботі з цінними паперами:

.
2.1. Аналіз нефінансових інвестиційних активів
Нефінансові інвестиційні активи комерційного банку поділяються на матеріальні і

нематеріальні. За рівнем ліквідності ці активи посідають останнє місце в балансі,
хоч ризик їх розміщення невеликий (за винятком лізингових операцій).
Нематеріальні активи являють собою невідчутні цінності і відображаються в класі 4
Плану рахунків.
Іншими словами, нематеріальні активи — це засоби, які не мають матеріально-речової
форми, однак дають прибуток чи створюють умови для нормальної діяльності банку й
отримання прибутку.
Аналіз їх вартості в умовній одиниці здійснюється за такими основними групами:
• ділові зв’язки банку;
• розміщення клієнтури;
• монопольні права і привілеї;
• престиж фірмових знаків;
• патенти і ліцензії;
• інтелектуальна власність.
Під час аналізу нематеріальних активів, крім їх структури, аналізується зміна їх
суми в динаміці.
Основні засоби є матеріальними активами, оскільки вони мають фізичну форму. До
основних засобів банку належать: земля; будівлі; устаткування; комп’ютерна та
обчислювальна техніка; обладнання; меблі; транспортні засоби; інструменти; інвентар
та інші матеріальні цінності зі строком користування більше року.
За функціональним призначенням розрізняють операційні та неопераційні основні
засоби.
Операційні засоби — це засоби, що беруть безпосередню повну або часткову участь у
банківській діяльності чи сприяють її виконанню.
Неопераційні основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої або побічної
участі у банківській діяльності. Наприклад: основні засоби, придбані для здачі у
фінансовий лізинг.
Аналіз матеріальних активів комерційного банку проводиться аналогічно аналізу цих
активів на інших підприємствах:
• виявляється їх склад, рух, якісний склад, початкова і залишкова вартість,
• простежується динаміка за звітний період,
• з’ясовується сума додатково нарахованої амортизації за рахунок прибутку банку
у разі вибуття не повністю замортизованих основних засобів,
• визначаються коефіцієнти реальної вартості основних засобів і накопичення
амортизації.
Нагадаємо, що останній показник являє собою співвідношення суми нарахованого зносу
та початкової вартості майна, що аналізується. Коефіцієнт накопичення амортизації
свідчить про інтенсивність вивільнення відвернених у капіталізовані активи коштів.
Якщо банк вкладає кошти в капітальні вкладення, окремо аналізується структура
капітальних вкладень. При цьому аналіз структури вкладень можна проводити за такими
напрямами:
1. Вкладення в будівництво
? житла;
? службових приміщень;
? об’єктів соціально-культурного призначення;
2. Придбання будинків
? житла;
? соціально-культурного призначення;
3. Придбання інвентарю та устаткування
? невиробничого призначення.
Для аналізу ефективності використання необоротних активів можна використати такі
показники:
1. ;
2. ;
3. ;
4. .

1. Назвіть основні види цінних паперів.
2. Що таке «цінні папери на продаж» та «цінні папери на інвестиції»?
3. Назвіть основні напрямки інвестиційної діяльності банку.
4. Як розраховується коефіцієнт інвестиційної активності банку?
5. Назвіть основні показники, що характеризують якість цінних паперів.
6. Як проаналізувати масштаби та динаміку операцій банку з цінними паперами?
7. Які показники характеризують ефективність операцій з цінними паперами?
8. Які показники увійдуть у факторну модель доходу від операцій банку з цінними
паперами?
9. Назвіть нормативи, які регулюють розміри прямих інвестицій банку згідно з
чинною інструкцією. Методика їх розрахунку та нормативні значення.
10. Як формується резерв від знецінення цінних паперів?
11. Які основні напрямки аналізу операцій банку з векселями?
12. Що таке нефінансові інвестиційні активи?
13. Як проводиться аналіз матеріальних і нематеріальних інвестиційних активів?
14. Який оптимальний розмір вкладу в нерухоме майно та матеріальні активи
відносно суми власного капіталу.
Тема 7. АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
1. Завдання аналізу валютних операцій.

2. Аналіз динаміки та структури валютних операцій.
3. Аналіз валютних доходів та витрат
4. Особливості аналізу неторговельних операцій.
5. Методика аналізу ефективності валютних операцій.
1. Завдання аналізу валютних операцій
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з

переходом права власності на валютні цінності. Аналіз валютних операцій
проводиться, зазвичай валютним відділом, управлінням або департаментом.
Комерційні банки виконують низку традиційних валютних операцій, таких як:
• ведення валютних рахунків та розрахунки за ними,
• видача готівкової валюти на різні цілі,
• видача валютних кредитів, в т.ч. міжбанківських,
• купівля цінних паперів у валюті,
• валютні акредитиви,
• видача гарантій;
• продаж дорожніх чеків,
• випуск та обслуговування пластикових карток
• обмін валюти;
• купівля та продаж валюти для клієнтів.
Перед аналізом валютних операцій постають наступні завдання:
? проаналізувати масштаби, структуру та динаміку валютних операцій банку;
? контроль за дотриманням банком нормативів ризику загальної відкритої валютної
позиції;
? порівняння ефективності формування ресурсів банку та їх розміщення в
національній та іноземних валютах, та вибір шляхів здешевлення вартості ресурсів
банку в цілому;
? аналіз структури валютних доходів та витрат банку;
? оцінка стратегії менеджерів банку стосовно розширення обсягів операцій з
іноземною валютою як для фінансування, так і для отримання комісійних та прибутку;
? аналіз ефективності впровадження нових банківських продуктів управління
коштами в іноземній валюті (оцінка інвестиційних проектів на період окупності та
ефективності);
? факторний аналіз доходів та витрат банку від здійснення касових валютних
операцій, валютних депозитів та кредитів, розрахункових операцій за експортно-
імпортними операціями , конверсійних операцій з готівковою валютою, неторговельних
операцій (обмінних операцій, операцій з пластиковими картками, дорожними чеками,
тощо);
? розрахунок відносних показників дохідності та рентабельності валютних
операцій, з метою оцінки їх внеску в загальну справу отримання прибутку
2. Аналіз динаміки та структури

Масштаби валютної діяльності банку оцінюються за питомою вагою валютних активів у

загальних активах. Аналіз проводиться на основі валютного балансу. Для визначення
місця, яке посідають валютні операції в діяльності банку, використовується
наступний показник:
Динаміка валютних операцій аналізується за допомогою загальних показників динаміки:

• абсолютного приросту валютних активів = Валютні активи на кінець періоду —
Валютні активи на початок періоду
•
•
Наступним кроком є структурний аналіз валютних операцій, який може проводитися
шляхом розрахунку питомої ваги окремих валютних операцій банку, як за залишками на
валютних рахунках, так і за оборотами за ними. Аналіз структури валютних операцій
дозволяє прослідкувати тенденції зрушення в напрямах діяльності банку з валютою та
оцінити ефективність стратегії керівництва банку внаслідок структурних зрушень у
валютних операціях. При цьому основним критерієм оцінювання наслідків зміни
структури та масштабів діяльності банку з іноземною валютою є збільшення маси
прибутку.
Головним аспектом будь-якої операції з іноземною валютою є здатність визначити те,
чи має банк достатні можливості для повного та адекватного співставлення обсягу
валютних операцій зі ступенем прийнятного ризику та рівня прибутковості.
Валютні кредити аналізуються за такими же напрямами, що і гривневі кредити. Тобто
визначається рівень доходності валютних кредитів, стан їх повернення, прострочки
платежів, рівень неповернення кредитів. Невід’ємною частиною аналізу є визначення
рівня витратності ресурсної бази, сформованою за допомогою валютних депозитів. При
відносно низькій відсотковій ставці за валютними депозитами в порівнянні з
депозитами у національній валюті (10 % проти 25 %) створюються позитивні передумови
зниження витратності ресурсної бази банків. Тому активізація діяльності банку по
залученню валютних депозитів є головною умовою підвищення ефективності банківської
діяльності в цілому. При цьому не слід забувати про дотримання короткої відкритої
валютної позиції. Отримані показники витратності ресурсів та дохідності кредитних
операцій повинні порівнюватись з відповідними показниками по гривневих депозитах та
кредитах. Порівняння відносних показників є критеріями вибору стратегії керівництва
банку щодо напрямів діяльності з метою підвищення ефективності банківської
діяльності в цілому. Це ж саме стосується і операцій банку з цінними паперами у
валюті.
Важливим напрямом аналізу є контроль за дотриманням нормативу ризику загальної
відкритої валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає
в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними
ризиками, які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення
Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та
зобов’язань банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається
закритою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг
зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог
за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.
При цьому довга відкрита валютна при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а
коротка відкрита валютна — зі знаком мінус.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює
норматив ризику загальної відкритої валютної (довгої/короткої) валютної позиції
банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної
позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку
(Н13-2).
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)
визначається як співвідношення суми абсолютних величин усіх довгих і коротких
відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма
іноземними валютами до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не
більше ніж 35 відсотків.
При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для загальної довгої відкритої
валютної позиції (Н13-1) — не більше 30 відсотків; та для загальної короткої
відкритої валютної позиції (Н13-2) — не більше 5 відсотків.
Валютна позиція уповноваженого банку визначається та контролюється щоденно, окремо
щодо кожної іноземної валюти.
3. Аналіз валютних доходів та витрат
Наступним етапом є аналіз валютних доходів. До складу валютних доходів включаються

доходи від :
• Валютних кредитів;
• Комісія за касове обслуговування;
• Комісія за безготівкові розрахунки у валюті;
• Комісія за видачу валюти на відрідження;
• Комісія за видачу валюти по приватним переказам;
• Доходи по операціях на УМВБ;
• Доходи від обмінних валютних операціях;
• Комісія за видачу валюти по чеках;
• Доходи по платіжних картках;
• Комісія за продаж валютних чеків;
• Доходи по агентських угодах.
Аналіз валютних доходів можна згрупувати за наступними групами:
1. Процентні доходи банку від валютних кредитів;
2. Непроцентні доходи банку (комісія за ведення валютних рахунків, плата за послуги
банку, акредитиви);
3. Доходи від торговельних операцій в іноземній валюті.
4. Доходи від неторговельних операцій (обміну валют, пластикові картки)
5. Інші види доходів (дорожні чеки, гарантії, поручительства тощо)
Аналогічно проводиться аналіз валютних витрат банку. До валютних витрат банку

належать:
• процентні витрати за коштами клієнтів.
• процентні витрати за валютними депозитами
• процентні витрати за цінними паперами власного боргу у валюті;
• комісійні витрати;
• витрати за переказами;
• комісійні за купівлю чеків;
• комісійні банків за обслуговування коррахунків;
• комісійні за купівлю валюти.
На доходність валютних операцій впливають:
• чисельність клієнтів;
• середньоденний документооборот, який надходить від клієнтури;
• середня відсоткова ставка за активними та пасивними валютними операціями
(відсоткова ставка по валютних кредитах та депозитах);
• динаміка зміни тарифів на валютні послуги ( SWIFT)
• кількість обмінних пунктів , їх розташування та ефективність роботи;
• збільшення кількості валютних позик та їх середнього розміру;
• розширення спектра послуг, що надаються у валюті (послуги за переказом, за
готівковим обігом, надання довідок, обслуговування рахунків, дорожні чеки,
пластикові картки тощо).
Аналіз валютних доходів та витрат проводиться за наступними напрямами:
? аналіз структури доходів та витрат;
? факторний аналіз доходів та витрат;
? коефіцієнтний аналіз доходності та витратності валютних операцій.
4. Особливості аналізу неторговельних операцій
Особливу увагу потрібно приділити аналізу доходів від неторговельних операцій.

Одним з видів неторговельних операцій є операції з купівлі-продажу іноземної валюти
(обмінні операції).
Ефективність роботи пунктів обміну валюти визначається за такими формулами:
При цьому до доходів обмінного пункту відносяться маржинальний дохід, який залежить
від кількості робочих днів в аналізованому періоді, середньоденної суми обміняної
валюти та маржі (різниці між купівлею та продажем іноземної валюти). На дохід
обмінного пункту впливає також швидкість обігу коштів, місце розташування обмінного
пункту, активність клієнтів, їх платоспроможність. Дохід обмінного пункту може бути
описаний такою факторною моделлю:
Дм = Дні ? С1ден ? М;
С1ден = С1кл ? К;
де С1ден — середньоденна сума обміняної валюти,
К — кількість клієнтів,
С1кл — середня сума обміняної валюти одним клієнтом,
М — маржа (різниця між курсом купівлі та продажу валюти).
До витрат обмінному пункту відносять витрати на заробітну плату касирів, витрати
інкасацію, охорону, амортизаційні відрахування установленої техніки, вартість
патенту, оренда приміщення тощо.
5. Методика аналізу ефективності валютних операцій
Завершується аналіз вивченням показників дохідності валютних операцій, а саме:

1. Коефіцієнт дохідності валютних операцій:
.
2. Валютний дохід на 1 грн. активів всього:
.
3. Питома вага доходів від валютних операцій в загальних доходах:
4. Продуктивність праці одного працюючого валютного відділу
5. Рентабельність валютних операцій

.
1. Які джерела інформації використовуються для аналізу валютних операцій банку?

2. Які види валютних операцій здійснюють комерційні банки?
3. За допомогою яких показників аналізується динаміка валютних операцій?
4. Які фактори впливають на зміну валютного курсу?
5. Що таке відкрита та закрита валютна позиція банку?
6. Які економічні нормативи регулюють ризик банку за відкритою валютною
позицією?
7. Які нормативне значення довгої та короткої відкритих валютних позицій банку?
8. Що таке форвардні та ф’ючерсні операції?
9. Які види операцій відносять до неторговельних валютних операцій?
10. Які доходи від валютних операцій отримує банк?
11. Які витрати за валютними операціями несе банк?
12. Як розрахувати коефіцієнт ефективності роботи пункту обміну валюти?
13. Побудувати факторну модель доходів банку від обмінних операцій.
14. Назвіть фактори, які впливають на доходи банку від обмінних операцій.
15. Які показники характеризують ефективність валютних операцій?
Тема 8. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ
1. Аналіз розрахункових послуг банку.

2. Аналіз касових послуг банку.
3. Аналіз факторингових операцій
4. Аналіз лізингових операцій
1. Аналіз розрахункових послуг банку
В умовах переходу до ринкових відносин особливу роль серед банківських операцій

відіграють послуги, пов’язані з обслуговуванням розрахунків.
Залежно від платіжного інструменту виділяють такі форми розрахунків: готівкові та
безготівкові. Перевагами безготівкового обігу є: скорочення суспільних витрат
обігу; створення сприятливих умов для державного регулювання грошового обігу,
прискорення обігу грошових коштів суб’єкта.
Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи:
1) розрахунки за товарними операціями (за товарно-матеріальні цінності, надані
послуги та виконані роботи);
2) розрахунки за нетоварними операціями (перерахування податків до бюджету та
позабюджетних фондів, одержання та повернення позичок тощо).
Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та
організаціями є їх форми . Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ № 135 від 29 березня
2001 р., безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових
документів:
платіжне доручення;
платіжна вимога-доручення;
меморіальний ордер;
розрахунковий чек;
акредитив;
вексель;
платіжна вимога;
пластикові картки.
Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається
особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення
договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу
грошових коштів.
За складом учасників розрахункові операції поділяються на:
внутрішньобанківські;
клієнтські;
міжбанківські.
За видами розрахунків розрахункові операції поділяються на:
акредитивні;
переказні;
інкасові;
клірингові.
Аналіз безготівкових розрахунків здійснюється за такою схемою:
1. Визначається загальна сума проведених безготівкових розрахунків за звітний
період, у тому числі за окремими формами розрахунків.
2. Розраховується питома вага кожного виду безготівкових розрахунків у загальній
сумі надходжень та платежів і визначаються зміни в динаміці;
3. Зіставляються надходження за безготівковими платежами та виплати за всіма
формами безготівкових розрахунків, тобто визначається приплив або відплив кредитних
ресурсів банку. Такий аналіз робиться як у розрізі окремих клієнтів, так і за всіма
клієнтами разом.
4. Розраховується коефіцієнт накопичення коштів на поточних рахунках клієнтів
(коефіцієнт осідання коштів):
5. Проводиться факторний аналіз зміни обсягів безготівкових розрахунків за

допомогою прийомів елімінування. При цьому може бути використана така факторна
модель:
Обсяг безгот. розрах. = Кількість клієнтів ? Кількість платіжних документів на 1
клієнта ? Середня сума 1 платіжного документа.
6. Визначається загальна сума отриманих банком доходів від проведення
безготівкових розрахунків, у тому числі за окремими клієнтами. Відхилення за
отриманими доходами щодо проведення безготівкових розрахунків виникає за рахунок
двох факторів:
• кількість відпрацьованих платіжних документів;
• середній дохід на один платіжний документ (тариф).
Факторна модель буде мати наступний вигляд:
Дохід = Кількість платіжних документів ? Дохід від 1 документа.
При трьохфакторній моделі кількість платіжних документів можна подати як добуток
кількості клієнтів та середньої кількості документів у розрахунку на одного клієнта
(середньої активності клієнта за платежами).
7. Аналогічно проводиться факторний аналіз витрат щодо здійснення безготівкових
розрахунків. При цьому виділяються витрати на сплату відсотків за залишками на
поточних рахунках клієнтів та комісійні витрати за розрахунковим обслуговуванням.
.
8. Для оцінки ефективності розрахункового обслуговування використовують такий
показник:
.
Цей показник аналізується в динаміці та порівняно з іншими банками.
2. Аналіз касових послуг банку
Частина сукупного грошового обігу, яка здійснюється за допомогою готівки,

називається готівково-грошовим обігом. Раціональна організація готівкового обігу є
однією з найважливіших функцій НБУ, яка пов’язана з вирішенням таких завдань:
• установлення випадків здійснення розрахунків готівкою;
• визначення шляхів усунення невиправданого руху готівкових коштів, скорочення
витрат грошового обігу;
• правильність розподілу грошової маси в територіальному розрізі;
• визначення розміру готівкової грошової маси, необхідної для організації
грошового обігу, динаміки її зміни та структури;
• виявлення впливу факторів на зміну готівкової грошової маси.
На регіональному рівні загальна маса грошей в обороті визначається за формулою:
.
Однією з головних функцій комерційного банку є касове обслуговування клієнтів.
Банки приймають від своїх клієнтів готівкові кошти та зараховують їх на поточні
рахунки, видають готівкові кошти на вимогу клієнтів, забезпечують зберігання
довірених йому коштів.
Для того щоб забезпечити безперервне касове обслуговування своїх клієнтів та мати
можливість управляти своєю касовою готівкою, банки повинні прогнозувати готівковий
грошовий обіг, який проходить через їх каси, та здійснювати повсякденний контроль
за цим оборотом.
Прогноз визначає розмір та джерела надходження готівкових грошей у каси банку,
розмір та цільове використання готівкових грошей з кас банку, розмір випуску грошей
або їх вилучення з обігу в цілому по країні, області, містам, районам.
У прогнозному розрахунку касових оборотів, що складають комерційні банки
щоквартально, визначаються джерела та розмір надходжень готівки до кас банку, а
також напрямок та розмір видачі готівкових коштів з кас банку.
Прогнозний розрахунок касових оборотів складається з двох частин — надходження та
видатки. Схема прогнозного розрахунку касових оборотів банку має такий вигляд:
Надходження
• торгова виручка;
• виручка від усіх видів транспорту;
• квартплата та комунальні платежі;
• виручка від видовищних підприємств;
• виручка від підприємств побутового обслуговування;
• надходження на рахунки колективних сільськогосподарських підприємств;
• надходження на рахунки за вкладами громадян;
• надходження від підприємств Міністерства зв’язку;
• інші надходження (включаючи повернення заробітної плати);
• підкріплення оборотної каси з резервних фондів
• купівля готівки комерційними банками.
• Перевищення видатків над надходженнями.
БАЛАНС
Видатки (виплати)
• оплата праці та заохочення;

• стипендії;
• на відрядження;
• на закупівлю сільськогосподарських продуктів;
• на виплату пенсій, допомог і страхових відшкодувань;
• видача підкріплень підприємствам Міністерства зв’язку;
• видачі на інші цілі;
• продаж готівки комерційними банками;
• перерахування з оборотної каси до резервних фондів.
Перевищення надходжень над видатками
БАЛАНС
Перевищення прибуткової частини прогнозного розрахунку над видатковою означає, що

до кас комерційного банку надійде готівкових коштів більше, ніж необхідно для
забезпечення потреби в них. Отже, сума касової готівки банку на кінець планового
кварталу збільшиться порівняно з сумою готівкових коштів на початок кварталу.
Перевищення видаткової частини над прибутковою означає, що до кас комерційних
банків готівкових коштів надійде менш, ніж потрібно для видачі за плановий квартал.
Для того щоб забезпечити прогнозну потребу в готівкових коштах, банку доведеться
використати готівку, яку він мав у касі на початок кварталу, а якщо її буде
недостатньо, то виникне потреба в підкріпленні каси.
Для того щоб скласти прогнозний розрахунок касових оборотів, установи банків
щокварталу отримують від підприємств, організацій, які мають поточні рахунки в цій
установі, касові заявки. Строки та порядок надання заявок визначаються банками за
домовленістю з клієнтами.
Загальна схема аналізу касових оборотів охоплює такі етапи:
1. Визначаються тенденції в русі грошових коштів по касі (приплив або відплив);
2. Зіставляються надходження готівкових коштів у касу та виплати за певний
період по всіх джерелах та напрямах витрат та визначаються абсолютні значення
відхилень;
3. Визначаються причини зміни за окремими статтями надходжень або виплат;
4. За найважливішими статтями надходжень та виплат проводиться факторний аналіз
впливу факторів на відхилення за допомогою прийомів елімінування.
5. Розраховується коефіцієнт накопичення по касі:
.
6. Аналізується зміна структури касових надходжень та видатків порівняно як з
прогнозом, так і з попереднім періодом.
7. Проводиться факторний аналіз зміни доходу від здійснення касових операцій за
такою факторною моделлю:
.
8. Завершується аналіз розрахунком відносного показника дохідності касових
операцій, який може бути розрахований за формулою:
3. Аналіз факторингових операцій банку
Одним із найбільш перспективних видів банківських послуг є факторинг — ризикований,

але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з
форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосований до сучасних
процесів розвитку економіки. Термін «факторинг» походить від англійського —
посередник, агент.
В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів
постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права
вимоги боргу сплатника зобов’язань щодо продукції. Тому факторингові операції
називають наданням кредиту постачальникові.
Під факторингом розуміють договір фінансування під поступку грошової вимоги, за
яким одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов’язується передати іншій
стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої
особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або
надання послуг третій особі, а клієнт перевідступає або зобов’язується
перевідступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.
Головна мета факторингових операцій:
? забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів;
? управління платіжною дисципліною позичальника;
? підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;
? ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.
Облік цих кредитів здійснюється у 2-му класі Плану рахунків «Операції з клієнтами».
У процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:
• рівень купівлі дебіторської заборгованості;
• значущість факторингу в діяльності банку;
• дохідність і прибутковість факторингових операцій;
• доцільність проведення.
Рис. 8.1. Схема факторингових операцій банку
Аналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в

загальному обсязі активних операцій банку. Ці операції відносять до високодохідних,
а відповідно і до високоризикованих: ставки за ними на 2—3 відсоткових пункти вищі,
ніж за кредитами, які надаються позичальникам з аналогічним фінансовим станом. Тому
їх розвиток за сприятливого економічного стану в країні є позитивним фактором
підвищення ефективності діяльності банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку
цих операцій аналіз проводиться за тривалий проміжок часу.
Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за
• питома вага факторингових операцій у загальній сумі активних операцій
комерційного банку;
• розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу.
• розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу.
• рівень купівлі дебіторської заборгованості.
Для аналізу факторингової активності розраховується показник питомої ваги
факторингу за такою формулою:
.
Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу та 1 грн статутного капіталу
розраховується діленням залишків за рахунками 2030, 2037, 2038, 2039 на суму
балансового капіталу (капіталу-брутто) за рахунками 5-го класу або на суму
статутного капіталу на початок або кінець періоду.
Для визначення рівня купівлі дебіторської заборгованості необхідно суму, що
перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями
поділити на суми, первісно пред’явлені платниками, і помножити на 100 %.
.
Після визначення місця, яке посідають факторингові операції в банківських
операціях, аналізуються їх динаміка та рух.
Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:
• абсолютний приріст факторингових кредитів;
• темп зростання факторингових операцій;
темп приросту факторингових операцій.
Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначення співвідношення
дебетових та кредитових оборотів по рахунках факторингових кредитів, тобто
визначається коефіцієнт співвідношення наданих та повернутих факторингових
кредитів:
Далі розраховуються коефіцієнти:
надання факторингових кредитів:
повернення кредитів:
.
Наступний етап аналізу — структурний аналіз. Передусім необхідно визначити галузеву
структуру суб’єктів факторингових операцій. Такий аналіз необхідний для
диверсифікації ризику. Зосередження цих операцій серед клієнтів однієї галузі
підвищує ризик неплатежів.
Крім галузевої структури слід також розглянути операції за географічними зонами і
термінами. Аналіз структури факторингових операцій за географічними зонами дає
змогу визначити, як банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності
та приваблення клієнтів. Також проводиться аналіз динаміки факторингових операцій в
часі та аналіз якості цих операцій.
Якісний аналіз передбачає детальний розгляд кожного факторингового договору,
строків, сум, можливих ризиків тощо. Аналіз цієї інформації дає змогу зробити
висновок про якість факторингового портфеля. Знаючи його структуру за категоріями
якості та визначаючи статистичним шляхом середній відсоток проблемних та
безнадійних позик за кожною категорією, банк може вжити заходів, які спрямовані на
зниження втрат за факторинговими операціями. Це можуть бути заходи щодо зниження
кредитного ризику за кожною конкретною позицією та за позиками на рівні
факторингового портфелю в цілому.
Факторингові операції відносять до високоризикованих активних операцій. Тому
особливу увагу треба звернути на своєчасність оплати рахунків-фактур покупцями
продукції. За кожною операцією треба розглянути структуру платежів, виокремити
частку прострочених та проаналізувати їх за тривалістю прострочення та за
отримувачами цих послуг. Такий аналіз необхідний для оцінки доцільності та
ефективності проведення цих операцій у майбутньому.
Факторинг можна вважати одним з видів гарантійних операцій банку, але від
банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає негайного погашення боргу
покупця перед постачальни-ком (інкасації), тоді як гарантія виплачується банком
лише в разі несплати покупцем заборгованості перед постачальником після закінчення
терміну сплати.
Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз економічного та
фінансового стану клієнта. Лише після цього приймається рішення про оплату
рахунків-фактур.
Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оцінка їх ризикованості. При цьому
з’ясовується достатність створених банківських резервів, а також оцінюються методи
управління активними операціями. Особливостями формування резерву за факторинговими
операціями є те, що враховується тільки строк погашення зобов’язання. За ступенем
ризику факторингові операції відносять до трьох груп ризику:
• стандартні — заборгованість, за якими строк погашення (повернення)
передбачений договором, ще не настав (коефіцієнт ризику 2 %);
• сумнівні — існує прострочена заборгованість за операціями терміном до 90 днів
(коефіцієнт ризику 50 %);
• безнадійні — термін прострочення заборгованості понад 90 днів (коефіцієнт
ризику 100 %).
Оцінюючи якість портфеля факторингових кредитів з позиції ризику, використовують
такі коефіцієнти:
1. Коефіцієнт якості = Сума факторингових кредитів зважених за ступенем ризику /
Сума факторингових кредитів;
2. Питома вага безнадійних факторингових кредитів = Факторингові кредити
безнадійні / Факторингові кредити;
3. Питома вага проблемних факторингових кредитів = Факторингові кредити з
простроченою сумою основного боргу / Факторингові кредити всього.
Розраховуючи суми доходу від факторингових операцій, слід пам’ятати, що він
складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми
процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається
на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на
декілька (2—3) пунктів. Розмір комісійної винагороди встановлюється з урахуванням
набору послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 %
від суми куплених розрахункових документів (для зарубіжних банків).
Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою
такої формули:
.
Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається
через зіставлення питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі
банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі
активів банку.
4. Аналіз лізингових операцій банку
Особливістю аналізу матеріальних активів комерційного банку є вивчення лізингових

Лізинг — це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, які
куплені орендодавцями з метою їх виробничого використання.
Комерційні банки здебільшого використовують фінансовий лізинг, за якого роль банку
зводиться до виплати постачальникові вартості обладнання, замовленого орендарем, і
передання його в оренду.
У процесі аналізу лізингових операцій розраховується частка придбаного майна,
призначеного для лізингу і фактично переданого в оренду в загальному обсязі
основних засобів або активів. Крім того, визначається величина номінального і
реального, фактично отриманого доходу від лізингових активів. Дохід від лізингових
операцій являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів.
Згадаємо, що ж входить до складу орендної плати:
Рис. 8.2. Складові орендної плати
Виходячи із цієї схеми, ми бачимо, що прибуток від лізингових операцій дорівнює
різниці між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації
на лізингове майно, а сума доходу — сумі фактично отриманої орендної плати. Отже,
щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, необхідно скористатися такою
формулою:
.
Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така
формула:
.
Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від
лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:
.
Тобто за допомогою цього показника ми зможемо розраховувати величину отриманого
прибутку на 1 грн лізингового майна. Масштаби лізингового майна (значущість цих
операцій) для комерційного банку аналізується за допомогою таких показників:
Рис. 8.3. Основні показники. які характеризуються

місце лізингових операцій в діяльності банку
Крім того, у процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник,
як доцільність проведення цих операцій для банку. Показник визначається через
зіставлення питомої ваги прибутку від лізингових операцій у загальній сумі прибутку
банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу банку.
Аналіз лізингових операцій здійснюється в динаміці, а також порівняно з відповідним
періодом минулого року.
8.5. Аналіз агентських послуг банку
Дедалі більшого поширення набувають трастові операції банків або інших фінансових
інституцій з управління майном та виконання інших послуг за дорученнями та в
інтересах клієнта на правах його довірчої особи. Надання таких послуг фізичним та
юридичним особам на умовах агентських домовленостей дістало назву агентських
послуг.
Комерційні банки, здійснюючи трастові операції, мають на меті:
? установити тісніші контакти з великими клієнтами;
? отримати контроль над великими корпораціями та їх грошовими коштами;
? отримати додатковий дохід.
Аналіз агентських послуг проводиться за такими напрямками:
? визначення частки послуг у загальній сумі трастових операцій, що здійснюються
комерційним банком;
? аналіз структури та динаміки агентських послуг за видами клієнтів: юридичними
та фізичними особами;
? аналіз дохідності агентських послуг.
У межах кожної групи клієнтів необхідно проаналізувати структуру агентських послуг
за видами:
? обслуговування облігаційної позики;
? отримання доходів та повідомлення клієнтів про надходження;
? погашення облігацій з простроченими термінами;
? отримання грошей за накладними;
? обмін цінних паперів;
? купівля, продаж, отримання та доставка цінних паперів тощо.
Завершальним етапом аналізу є визначення дохідності цих послуг на основі даних
аналітичного обліку доходів банку.
1. Які види банківських послуг ви знаєте?

2. Назвіть основні форми та види безготівкових розрахунків.
3. Побудуйте факторну модель доходів від безготівкових розрахунків.
4. За допомогою яких показників аналізується динаміка касових операцій?
5. Як проаналізувати дотримання прогнозного розрахунку касових оборотів банку?
6. Побудуйте факторну модель доходів банку від касових операцій.
7. Які види послуг кредитного характеру ви знаєте?
8. У чому полягає сутність факторингових операцій? Поясніть порядок їх
здійснення.
9. Назвіть об’єкти та суб’єкти факторингових операцій.
10. Назвіть різновиди факторингу та дайте їм коротку характеристику.
11. Для яких підприємств застосування факторингового обслуговування найбільш
ефективне?
12. Які ризики виникають у банків під час проведення факторингових операцій?
13. Які основні показники використовуються під час аналізу факторингових операцій
банку?
14. Як розрахувати ефективність факторингових операцій?
15. Як проводиться структурний аналіз факторингових операцій?
16. Що таке лізинг? Які переваги та недоліки лізингу?
17. Назвіть основні види лізингу та його етапи.
18. Які основні показники використовуються в аналізі лізингових операцій?
19. Як розрахувати ефективність лізингових операцій?
20. Що таке форфейтинг?
21. Що таке овердрафт?
22. Що таке агентські послуги?
23. Які основні показники використовуються в аналізі агентських послуг?
24. Як розрахувати ефективність агентських послуг?
Тема 9. АНАЛІЗ ДОХОДІВ І ВИТРАТ БАНКУ
1. Основні напрями, та завдання аналізу.

2. Аналіз динаміки та структури банківських доходів.
3. Факторний аналіз доходів банку.
4. Відносні показники доходності.
5. Аналіз структури та динаміки витрат.
7. Відносні показники витратності.
1. Основні напрями та завдання аналізу

Аналіз фінансових результатів діяльності починається з аналізу доходів комерційного
банку.
Доходи банку — це збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських
операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які ведуть
до:
• збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми
її зобов’язань;
• зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення
суми її активів.
Доходи комерційного банку відображаються в 6-му класі Плану рахунків.
Головною метою аналізу доходів та витрат банку є виявлення потенційних резервів
зростання дохідності банківської діяльності.
У процесі аналізу доходів банку необхідно вирішити такі завдання:
? визначити відхилення фактичної суми доходів від планової і від суми доходів
відповідного періоду минулого року;
? проаналізувати зміни в їх структурі;
? визначити причини змін у сумі та в структурі доходів;
? провести кількісний вимір чинників, що вплинули на зміну суми доходів;
? виявити невикористані банком резерви із збільшення суми доходів.
? проаналізувати зміни в структурі витрат;
? проаналізувати динаміку витрат у цілому, за складом та структурою;
? оцінити вплив факторів на утворення витрат у цілому та за видами витрат;
? оцінити співвідношення доходів та витрат через порівняння показників
дохідності та витратності;
? оцінити виконання кошторису витрат;
? для порівняльного аналізу визначити динаміку відносних показників дохідності
та оцінити їх рівень в порівнянні з іншими банками.
9.2. Аналіз динаміки та структури банківських доходів
Аналіз доходів комерційного банку починається з оцінки виконання плану і змін у

структурі валового доходу через зіставлення даних за звітний період з плановими
даними, а також фактичними даними за відповідний період минулого року. Аналіз
структури доходів передбачає також визначення частки відповідних груп доходів у
загальній їх сумі.
Структурний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами
утворення. За цим критерієм доходи банку можна розділити на такі групи:
Процентні доходи — складаються з доходів від коштів , розміщених в інших банках,
плати за кредит, наданий суб’єктам об’єктам господарської діяльності і фізичним
особам, за інші види кредиту та доходу від інвестиційних цінних паперів.
Комісійні доходи — охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків
та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за
операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та
ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та
клієнтів, комісійні доходи за позабалансовими операціями, комісійні доходи за
операціями з філіями.
Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною
валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і
не є виконанням доручень клієнтів.
До інших банківських операційних доходів належить дивідендний дохід, дохід від
оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями, доходи
від консультаційних послуг фінансового характеру.
Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських
операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних
цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями, тощо.
До непередбачених доходів належать доходи. які виникли внаслідок надзвичайних подій
державою та страховими компаніями (відшкодування збитків від надзвичайних подій та
інші непередбачені доходи.
Загальний аналіз доходів банку грунтується на використанні методик вертикального та
горизонтального аналізу, які дають змогу оцінити структуру доходів та визначити
динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.
Аналіз динаміки доходів банку проводиться за допомогою стандартних показників:
абсолютного зростання, темпу зростання та темпу приросту.
Аналіз структури доходів дає можливість оцінити ефективність окремих видів
діяльності банку. Цей аналіз потрібно починати з визначення частки відповідних груп
у загальному обсязі отриманих доходів. Питома вага операційних доходів повинна
наближатись до 100 %, а темп приросту порівняно з попереднім періодом має бути
ритмічним. У разі зменшення приросту операційних доходів загальне збільшення доходу
може бути досягнуто за рахунок неопераційних доходів. Якщо виникає така тенденція —
зростання доходів від побічної діяльності, то банку потрібно звернути на неї
особливу увагу. Виникнення такої тенденції свідчить про погіршення управління
активними операціями банку або про погіршення кон’юнктури ринку кредитних послуг.
У свою чергу, аналізуючи структуру операційного доходу, позитивно слід оцінювати
тенденцію до збільшення питомої ваги процентних доходів. Збільшення частки
комісійних доходів може свідчити або про зростання кількості клієнтів, що
обслуговуються в банку, або про подорожчання банківських послуг (збільшення
тарифів). Аналіз вказаного питання можна здійснити також за допомогою коефіцієнта
залежності банку від непроцентних доходів. Цей показник розраховується за такою
формулою:
.
Наведений показник аналізується в динаміці. Його збільшення може свідчити про
рівень диверсифікації оплати за фінансові послуги чи нездорове намагання досягти
спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського
доходу від процентів.
3. Факторний аналіз доходів банку
Після оцінки змін загальної суми доходів порівняно з планом і в динаміці на

наступному етапі з’ясовуються причини, які викликали зміни в загальній сумі доходів
та їх складових.
Основну частка в загальній сумі доходів припадає на процентні доходи, тому їм
приділяється основна увага в процесі аналізу.
На величину процентних доходів впливають два чинники:
1) зміна обсягу та структури наданих кредитів;
2) зміна рівня середньої процентної ставки.
Факторну модель зміни процентного доходу можна подати так:
.
Факторний аналіз здійснюється за допомогою прийомів елімінування.
Трифакторна модель доходу від кредитних операцій може бути представлена наступним
чином:
Дохід % = Кількість кредитних договорів • Середня сума одного кредиту • Середня
процента ставка за кредитами.
Динаміка дохідних статей може аналізуватися в порівнянні з попереднім періодом або
плановими показниками.
4. Відносні показники дохідності банку
Для визначення рівня дохідності кожного виду діяльності комерційними банками

розраховується відношення відповідної частини операційних доходів до розміру
активних операцій, що аналізуються.
Використання відносних показників дохідності дає змогу зробити порівняльний аналіз
ефективності діяльності різних банків та їхніх структурних підрозділів.
Загальним показником дохідності є величина доходу на одного працюючого банку. Цей
показник розраховується за такою формулою:
.
Крім того, для характеристики рівня дохідності банки використовують такі показники:
1) ;
2) ;
У зарубіжній практиці оптимальним є значення показника дохідності активів в межах
12 %.
Наведені показники можуть бути деталізовані за рахунок часткових показників, які
доповнюють перші та характеризують ефективність окремих видів банківської
діяльності:
3) Коефіцієнт операційного доходу (Ко.д):
або
;
4) Маржа процентного доходу (Мn.g):
;
5) Коефіцієнт процентного доходу (Кn.g):
або
.
Ці коефіцієнти вказують дохідність традиційної банківської діяльності. Збільшення
їх значення — ознака успішного управління активами, тоді як низьке значення або
зниження цих коефіцієнтів має насторожити керівництво банку. Оптимальним вважається
значення коефіцієнта процентного доходу — 9—10,5 %.
Крім традиційних видів діяльності (надання кредитів) доволі велику питому вагу в
загальних доходах мають непроцентні доходи, до яких відносять комісійні доходи за
розрахунково-касовим обслуговуванням банків та клієнтів, результати від
торговельних та неторговельних операцій та доходи від інших послуг банку. Під час
аналізу цих видів діяльності використовують такі коефіцієнти:
1. Маржа непроцентного доходу:
.
Зазвичай цей коефіцієнт становить близько 30 %.
2. Коефіцієнт непроцентного доходу:
або
.
Як свідчить зарубіжний досвід, коефіцієнт непроцентного доходу повинен перебувати в
межах 1—1,5 %.
Коефіцієнт непроцентного доходу може бути розкладений на окремі часткові
коефіцієнти:
.
Аналіз наведених показників здійснюється порівняно з планом і в динаміці. Якщо
тренд цих показників свідчить про випереджючі темпи зростання непроцентних активів
в активах порівняно з непроцентними витратами, то це явище розцінюється як
позитивне.
5. Аналіз структури та динаміки витрат
Під терміном витрати розуміють зменшення економічної вигоди у звітному періоді у

формі відпливу чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводить до
зменшення власного капіталу, крім тих, що пов’язані з розподілом частки доходу між
власниками капіталу.
Витрати визначаються у звіті про прибутки та збитки на підставі безпосереднього
зв’язку між понесеними витратами і надходженнями за визначеними статтями доходу.
Аналогічно методиці аналізу доходів банку виконується й аналіз витрат, тобто за

допомогою методу групувань.
Витрати комерційного банку складаються з таких елементів:
Рис. 10.1. Класифікація витрат банку
Основними завданнями аналізу витрат банку є:

• оцінка змін суми витрат порівняно з планом та витратами відповідного періоду
минулого року;
• аналіз змін у структурі витрат;
• визначення причин, що викликали зміни в сумах витрат банку;
• кількісний вимір впливу чинників на розмір витрат;
• розроблення заходів для скорочення витрат.
Аналіз витрат комерційного банку починається з оцінки виконання плану витрат в
цілому по банку, а також аналізу цього показника в динаміці через порівняння даних
звітного року з плановими даними, а також даними за попередній період минулого року
в цілому по банку.
З метою виявлення причин, що відбулися в загальній сумі витрат, на подальших етапах
аналізу дається характеристика змін у структурі витрат банку. Аналізуючи структуру
витрат, необхідно звернути увагу на такі моменти.
Зниження питомої ваги банківських операційних витрат свідчить про погіршення
управління пасивами або про ускладнення ситуації на кредитному ринку країни. Різке
збільшення питомої ваги операційних витрат свідчить про погіршення кон’юнктури
кредитного ринку або банківського управління. Особливу увагу під час аналізу
структури витрат приділяють аналізу адміністративно-управлінських витрат (інші
небанківські операційні витрати). В умовах економічної кризи та інфляції, як
правило, спостерігається швидке зростання управлінських витрат, особливо зростання
заробітної плати за недостатнього збільшення прибутку. Зменшення інших
небанківських операційних витрат вважається позитивним явищем і свідчить про
грамотне управління витратами.
В умовах економічної кризи, коли нерідкі банкрутства, банки повинні направляти
значні кошти на створення резервів для покриття сумнівних та збиткових операцій. У
таких випадках зростатиме питома вага витрат на створення резервів під сумнівну
дебіторську заборгованість, під знецінення цінних паперів та сумнівну
заборгованість за кредитами (група рахунків 77).
Аналізуючи внутрішню структуру процентних витрат, особливу увагу потрібно звернути
на питому вагу відсотків, сплачених за міжбанківським кредитом. Якщо в структурі
процентних витрат частка процентних витрат на МБК більше 30 %, то це свідчить про
ризиковану політику банку, про жорстку його залежність від кон’юнктури та
ліквідності грошового ринку.
Якщо має місце погіршення в динаміці структури витрат банку, то керівництву
необхідно скоригувати свою дисконтну та кредитну політику.
На подальшому етапі аналізу для з’ясування причин зростання окремих груп витрат
здійснюється їх детальний аналіз.
6. Факторний аналіз витрат банку
Зазвичай у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. До

процентних витрат належать:
• процентні витрати за залучення ресурсів у вигляді отриманих міжбанківських
кредитів та депозитів;
• процентні витрати за строковими депозитами фізичних та юридичних осіб;
• витрати на сплату відсотків за коштами до запитання клієнтів, коштами бюджету
та позабюджетних фондів;
• процентні витрати за цінними паперами власного боргу;
• процентні витрати за операціями з філіями;
• процентні витрати за субординованим боргом.
На розмір процентних операційних витрат банку впливають такі чинники:
• зміна середньої процентної ставки за платні ресурси;
• зміна середніх залишків платних ресурсів;
• зміна строку залучення ресурсів.
Розрахунок впливу названих чинників здійснюється за допомогою способу ланцюгових
підстановок або абсолютних різниць у такому самому порядку, як і під час аналізу
доходів. При цьому можуть бути використані такі факторні моделі:
1. Витрати за депозитами:
або
.
За аналогічними факторними моделями можуть бути проаналізовані витрати банку за
отриманими міжбанківськими кредитами та депозитами.
Витрати за операціями з цінними паперами включають:
• проценти за векселями та облігаціями власної емісії;
• від’ємний фінансовий результат під час продажу цінних паперів нижче їх
облікової вартості;
• витрати на купівлю бланків цінних паперів;
• комісійні фондовій біржі та іншим посередникам під час купівлі та продажу
цінних паперів;
• витрати на зберіганню;
• державнемито за операціями з цінними паперами.
Витрати за операціями з цінними паперами можуть бути як процентні, так і
непроцентні. Наприклад, процентні витрати за цінними паперами власного боргу можуть
аналізуватись з використанням такої факторної моделі:
.
Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи.
Це здійснюється через оцінку кожної статті непроцентних витрат як процента
загальних середніх активів.
Непроцентні витрати банку складаються з:
Рис. 9. Структура непроцентних витрат
Аналіз витрат на посередництво (непроцентних витрат) здійснюється за допомогою

порівняння фактичних витрат з плановими показниками, а також з фактичними
показниками за відповідний період минулого року в цілому і в розрізі їх статей.
Факторний аналіз причин зміни окремих статей витрат проводиться як правило, за
допомогою двофакторних моделей, наприклад:
• витрати на з/п = Чисельність працюючих ? Середня заробітна плата
• витрати на відрядження = Кількість відряджень ? Середня вартість одного
відрядження;
• витрати на амортизацію = вартість основних засобів ? норма амортизації;
• витрати на комунальні послуги = кількість спожитих послуг ? середній тариф і
т.д.
7. Відносні показники витратності
Але про вплив витрат банку на результати його діяльності не можна судити за їх
абсолютними сумами. Якщо збільшуються банк, його активи, закономірно, що зростає і
абсолютна величина витрат. Тому для виявлення закономірностей зміни окремих видів
витрат використовуються різні відносні показники. Узагальнюючими показниками рівня
витрат банку є такі коефіцієнти:
1. Сума витрат банку на одного працюючого
.
2. сума витрат на функціонування банку (інші небанківські операційні витрати) в
розрахунку на 1 працюючого
.
3. Сума витрат на утримання персоналу на одного працюючого

.
4. Витрати на 1 грн активів (витратність активів):
.
5. Витратність працюючих активів:
.
Коефіцієнт витрат на 1 грн. активів може бути розкладений на окремі часткові
показники:
.
На основі аналізу динаміки названих показників можна судити про зростання або
зниження певних витрат, правомірність їх змі-ни.
Оптимальні значення окремих показників наведені в таблиці.
Показник значення
1. Витрати на утримання персоналу в сукупних активах 2 %
2. Інші операційні витрати в сукупних активах 1,5 %
3. Інші небанківські операційні витрати в сукупних активах (група 74) 3,5 %
4. Витрати на банківські резерви для покриття збитків за кредитами у сукупних
активах 0,5 %
6. Витратність залучених ресурсів:

.
Повніше проаналізувати доходи і витрати дає змогу коефіцієнт дієздатності, який є
прогнозним інструментом для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності
банку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати покривались за рахунок
доходів від усіх операцій.
7. Коефіцієнт дієздатності
.
Цей коефіцієнт може бути розкладений на часткові показники:
.
Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат
банку має становити щонайменше 95 % від його доходів. При чому рівень процентних
витрат на 1 грн доходів має становити 60 %, а рівень непроцентних витрат на 1 грн
доходів — 30—35 %.
8. Рівень витрат на 1 грн прибутку.
.
Для оцінки собівартості банківських операцій деякі банки використовують показник:
8. Розмір витрат на одного клієнта банку
.
Позитивною вважається тенденція до зниження відносних показників рівня витрат. Якщо
має місце зростання цих коефіцієнтів, необхідно їх зіставити з аналогічними
коефіцієнтами дохідності.
Темпи росту показників витратності мають бути нижчими темпів зростання показників
дохідності. Якщо спостерігається протилежна тенденція, банк мусить скоригувати свою
дисконтну та кредитну політику, вишукати резерви розширення ефективніших
банківських видів діяльності.
1. Дайте визначення доходів банку. Що входить до складу банківських доходів?

2. За якими групами можна класифікувати банківські доходи?
3. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз доходів банку?
4. Які зрушення в структурі доходів банку вважаються позитивними, а які
5. Які доходи відносять до процентних доходів?
6. Від яких факторів залежить процентний дохід?
7. Які фактори впливають на доходи від кредитних операцій? Побудувати факторну
модель.
8. Які доходи відносять до непроцентних доходів банку?
9. Які фактори впливають на доходи банку від розрахунково-касового
обслуговування? Побудувати факторну модель.
10. Які фактори впливають на доходи банку від обмінних операцій? Побудувати
11. Як використовується декомпозиційний аналіз у формуванні факторних моделей?
12. Назвіть основні показники, що використовуються для узагальнюючої оцінки
дохідності банку.
13. Дайте визначення витрат банку. Що входить до складу банківських витрат?
14. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз банківських витрат?
15. Назвіть основні групи витрат банку, за якими проводиться структурний аналіз.
16. Які зрушення в структурі витрат банку вважаються позитивними, а які
17. Що таке процентні витрати банку?
18. Які фактори впливають на процентні витрати банку?
19. Побудувати факторну модель витрат банку за депозитними операціями.
20. Які непроцентні витрати ви знаєте?
21. Які статті витрат включають витрати на забезпечення функціонування банку?
22. Які статті включають операційні витрати?
23. Побудувати факторну модель витрат за операціями з цінними паперами.
24. Назвіть відносні показники витратності банку. Методика їх розрахунку.
25. На що звертається увага під час проведення порівняльного аналізу показників
дохідності та витратності?
26. Які основні резерви збільшення доходів та зменшення витрат банку?
Тема 10. АНАЛІЗ ПРИБУТКУ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

БАНКУ
1. Значення та завдання аналізу;

2. Загальна схема аналізу банківського прибутку.
3. Методика розрахунку точки беззбитковості роботи банку.
4. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку.
5. Аналіз ефективності діяльності працівників банку.
1. Значення та завдання аналізу
Основним показником, який узагальнює результати діяльності і свідчить про

ефективність діяльності банку, є прибуток.
Прибуток — це фінансовий показник результативності діяльності банку. Його величина
залежить від трьох «глобальних» компонентів: доходів, видатків і податків,
сплачених до бюджету.
Визначення кінцевого фінансового результату діяльності банку передбачає аналіз:
• джерел прибутку;
• доходів комерційного банку: структурний аналіз, оцінка рівня доходів;
• видатків банку: структурний аналіз, оцінка рівня видатків;
• абсолютного розміру прибутку та факторів, що на нього впливають;
• фінансових коефіцієнтів прибутковості: вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінку
коефіцієнтів з погляду їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки
коефіцієнтів.
Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який залежить в
основному від співвідношення його доходів і видатків.
У Плані рахунків комерційних банків України наведені чотири групи результативних
рахунків:
1) доходів;
2) видатків;
3) прибутку або збитку;
4) відвернених коштів за рахунок прибутків.
Фінансова звітність за формою № 2-КБ «Звіт про фінансові результати» є основним
звітом, який характеризує фінансовий стан банку і складається з дохідних статей,
які розміщені у лівій частині форми, та витратних, що розміщені справа. Усі доходи
і витрати банку групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат.
Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку
та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і
витратами.
Прибуток банку — являє собою перевищення доходів над витратами.
Розрізняють:
? прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) — різниця між сумами доходів
та витрат банківської установи до виплати нею обов’язкових та інших платежів до
бюджету;
? прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) — сума прибутку до
оподаткування мінус сума обов’язкових та інших платежів до бюджету. У світовій
практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш
2,0 % від суми капіталу, то банк працює ефективно.
У свою чергу, чистий прибуток банку поділяється на:
? капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;
? прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.
Відповідно до класифікації доходів і витрат прибуток банку складається з:
Рис. 10.1. Складові балансового прибутку
Розмір прибутку комерційного банку залежить від зміни таких чинників:
Рис. 10.2. фактори, що впливають на зміну

банківського прибутку
Головною метою аналізу прибутку банку є виявлення невикористаних резервів його

збільшення.
У процесі аналізу прибутку банку необхідно розв’язати такі завдання:
• дати характеристику змін у сумі прибутку;
• визначити причини змін, що відбулися в сумі прибутку;
• розрахувати кількісний вплив чинників на розмір прибутку;
• дати характеристику заходів банку зі збільшення прибутку.
Аналіз прибутку банку починається із загальної оцінки змін прибутку банку.
Після аналізу структури прибутку банку необхідно буде проаналізувати кожну складову
прибутку. І понад усе — це прибуток від наданих кредитів, тобто процентний
прибуток.
2. Загальна схема аналізу банківського прибутку
Прибутковість комерційного банку залежить від багатьох факторів як

внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є
обсяг та масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання ресурсів, які
є у розпорядженні банку, рівень доходів та витрат банку і їх співвідношення.
Відправною точкою для вирішення стратегічних завдань підвищення прибутку
банку є побудова факторної моделі, яка описує залежність результативного показника
від обраних факторів. Чим більше факторів включено у факторну модель, тим глибший
аналіз можна зробити. При цьому фактори мають перебувати в прямій функціональній
залежності з результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою.
Чинники, що перебувають у стохастичній залежності з результативним показником,
вивчаються за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Залежність прибутку від
перелічених вище факторів можна описати такою формулою:
де P — абсолютний розмір прибутку банку;

іа — відносна дохідність активних операцій банку;
Q — обсяг залучених ресурсів банку;
H — норма обов’язкового резервування;
K — капітал банку;
R — сума іммобілізації (вкладення в недохідні активи);
іп — відносна витратність залучених ресурсів (пасивів);
Ву — умовно-постійні витрати (управлінські).
При цьому відносна дохідність активних операцій може бути виражена у вигляді
відсотка і розраховуватись за формулою:
,
де D — доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших
доходів);
Ad — дохідні активи.
Відносна витратність залучених ресурсів банку (пасивів) буде визначатись
аналогічно за формулою:
,
де B — витрати на залучення ресурсів;
Q — обсяг залучених ресурсів.
Як видно з наведеної моделі, основними факторами, що впливають на прибуток банку, є
відносний рівень дохідності активних операцій банку, відносний рівень витратності
за пасивними операціями, обсяг залучених ресурсів, рівень умовно-постійних витрат
банку. Більшість з цих факторів залежить від зусиль банку лише частково, тобто
більшою мірою вони обумовлені зовнішніми чинниками, що діють на ринку капіталів.
Наприклад, середня дохідність активних операцій залежить від рівня інфляції, попиту
та пропозиції на кредитні ресурси, конкуренції між банками, політики НБУ тощо.
Може виникнути ситуація, коли для прийняття оптимального варіанта з погляду
дохідності банку недостатньо ресурсів або підняття відсоткової ставки за кредитами
та зниження відсоткової ставки за депозитами обмежене певними екзогенними
факторами, що діють у ринкових умовах та не залежать від банківської установи.
Отже, у стратегічному аналізі великого значення набуває врахування обмежувальних
факторів. При розробці стратегії розвитку економічної ситуації може бути як один
обмежувальний фактор, так і кілька. Аналіз ситуації з двома і більше обмежувальними
факторами передбачає використання методів лінійного програмування. Ситуаційний
аналіз передбачає вибір певного рівня окремих факторів, що дають змогу отримати
необхідний рівень прибутку або досягти точки беззбитковості.
Виходячи з загальної моделі, що описує вплив факторів на прибуток, можна обчислити
значення окремих факторів, що забезпечують необхідний рівень прибутку.
3. Методика розрахунку точки беззбитковості

роботи банку
Розглянемо варіант прийняття рішень в ситуації, коли для одержання оптимального

прибутку недостатньо ресурсів. Попередній аналіз стратегії банку щодо отримання
певного рівня прибутку передбачає порівняння розрахункової величини необхідного
рівня ресурсів та фактичного обсягу ресурсів, які банк може залучити.
Необхідний рівень ресурсів, що забезпечує беззбиткову роботу банку буде
визначатиметься за формулою:
.
Якщо планується отримати певний рівень прибутку, то формула набуває такого вигляду:
.
Отже, рівень залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову (або прибуткову) роботу
банку передусім обумовлюється рівнем умовно-постійних (управлінських) витрат,
значенням спреду та питомою вагою іммобілізованих ресурсів, що зменшують вільний
капітал банку, який може бути використаний в активних операціях.
Якщо розрахункове значення обсягу ресурсів перебуває в межах фактичного
(ймовірного) обсягу ресурсів, то цей фактор не буде обмежувальним, і коригування
стратегії підвищення прибутковості банку потрібно робити в напрямку оптимізації
інших факторів.
Мінімальне значення дохідності активних операцій, що забезпечує беззбиткову роботу
банку розраховується за формулою:
.
Розрахунок дохідності активів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає
використання такої формули:
.
Максимальне значення витратності залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову
роботу банку, визначається за формулою:
.
Розрахунок рівня витратності залучених ресурсів за умови одержання певного рівня
.
Порівняння розрахункових показників дохідності активів та витратності залучених
коштів банку з відповідними показниками інших банків або середніми показниками в
цілому по банківській системі дає змогу визначити резерви підвищення ефективності
роботи банку. Якщо показник дохідності нижчий, ніж середнє його значення по інших
банках, то доведення цього показника до середьостатистичного рівня дає змогу
намітити резерви підвищення прибутку банку. При цьому потрібно враховувати причини,
що обумовили відносно нижчий його рівень. Стратегія банку щодо здешевлення своїх
послуг та встановленню нижчих відсоткових ставок за кредитами дає змогу підвищити
конкурентоспроможність банку та розширити масштаби кредитної діяльності. Якщо
відносно низький рівень дохідності не пов’язаний зі стратегією залучення нових
позичальників, а обумовлений неповерненням кредитів, поганою фінансовою дисципліною
позичальників та незадовільною структурою активів, то доведення значення дохідності
активів до середнього значення по банківській системі є необхідною умовою
підвищення ефективності роботи банку. Розрахунок резерву підвищення прибутку за
рахунок фактору дохідності активних операцій буде здійснюватись за формулою:
,
де ?іп — відхилення фактичного значення дохідності активів від середнього по
банківській системі.
Інші фактори включаються в модель на рівні фактичних значень, що склалися в
аналізованому періоді.
Аналіз стратегії депозитної політики банку базується на порівнянні фактичної
відносної витратності залучених коштів з відповідним середнім показником по
банківській системі. У тому разі, коли розрахунковий показник витратності залучених
коштів банку буде вищим від середнього значення, необхідно з’ясувати причини такого
відхилення. Якщо перевищення відсоткових ставок за депозитами компенсується
додатковим залученням ресурсів (причому дія фактору обсягу ресурсів сприяє
додатковому отриманню прибутку, незважаючи на підвищення витратності пасивів), то
така стратегія банку є виправданою. Якщо ж підвищення відносної витратності
залучених коштів не супроводжується додатковим зростання обсягу ресурсів, необхідно
розглядати відхилення за цим показником (фактичного значення від середнього) як
потенційний резерв підвищення прибутку банку. Розрахунок резерву зростання прибутку
за рахунок цього фактору здійснюється за формулою:
де ?іп — відхилення фактичного значення величини витратності залучених ресурсів від

середнього значення цього показника.
Серед факторів, які впливають на розмір прибутку банку та ефективність його
діяльності в цілому, важливим є рівень умовно-постійних витрат, їх співвідношення з
умовно змінними витратами та їх питома вага в маржинальному доході банку.
Маржинальний дохід, у свою чергу, розраховується як різниця між загальним доходом
та умовно-змінними витратами. Цей фактор залежить безпосередньо від самого банку і
серед екзогенних факторів насамперед підпадає під коригування під час розроблення
стратегії підвищення прибутковості роботи банку.
Необхідний рівень умовно-постійних витрат, що забезпечує беззбиткову роботу банку,
буде визначатися за формулою:
.
Розрахункове значення умовно-постійних витрат за умови отримання певного рівня
.
Порівняння фактичного значення з розрахунковим дає змогу визначити реальні резерви
підвищення прибутку банку. Особливу увагу цьому фактору потрібно приділяти, якщо
інші фактори в ринкових умовах обмежені певним рівнем і не можуть бути змінені в
процесі стратегічного управління. Аналізуючи статті витрат, що входять до складу
умовно-постійних, передусім слід звернути увагу на ті витрати, які належать до
управлінських витрат, а саме: витрати на відрядження, на утримання легкових
автомобілів, послуги зв’язку, господарські витрати.
Аналіз підвищення ефективності роботи банку в цілому і зокрема зростання його
прибутку не вичерпується наведеними напрямками аналізу. Визначення кількісного
впливу окремо діючих факторів на рівень прибутку банку є першим кроком у
стратегічному аналізі. Наступні етапи передбачають вивчення одночасного впливу
кількох факторів, непрямих факторів, які залежать від рівня якості менеджменту і
націлені на оптимізацію структури пасивів та активів з позиції не лише
прибутковості, а й зменшення ризикованості та підвищення фінансової стійкості
банку.
4. Аналіз відносних показників прибутковості

(рентабельності) роботи банку
Одним із шляхів характеристики ефективності роботи комерційного банку є оцінка
рівня його прибутковості (рентабельності).
Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи:
• розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших
форм річної та квартальної звітності;
• порівняльна оцінка коефіцієнтів з їх рівнем у попередні роки та квартали;
• визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або
зниження);
• виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів;
• оцінка факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків;
• розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення
її стабільності в майбутньому.
Аналіз прибутковості банку здійснюється за допомогою таких показників:
Рис. 10.3. Основні показники прибутковості роботи банку
Аналіз цих показників здійснюється порівняно з планом і в динаміці. Вплив чинників

на зміну показників прибутковості банку розраховується за допомогою повного способу
ланцюгових підстановок.
Двома найважливішими показниками аналізу прибутковості банку є показники:
• прибутковість активів (ROA);
• прибутковість капіталу (ROE).
Прибутковість активів розраховується за такою формулою:
Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва

банку.
Але у зв’язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу
прибутковості своєї діяльності деталізують показник процента прибутковості активів
і розраховують процент прибутковості робочих активів (Да1):
.
Зіставлення показників ROA1 та ROA2 дає можливість виявити невикористані резерви
підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого
їх використання. Зіставлення цих коефіцієнтів дає уявлення про можливості зростання
рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім
стосується іммобілізованих власних коштів. Для банків, які використовують як
кредитні ресурси залучені кошти, абсолютна рівність між цими показниками неможлива
адже банки повинні створювати обов’язкові резерви, тобто зберігати частину
залучених коштів у найбільш ліквідній формі, яка не дає доходу.
На практиці вважається, якщо рівень прибутковості активів перевищує 1 %, то банк
працює рентабельно.
Прибутковість капіталу розраховується за формулою:
.
Оптимальне значення цього показника не менше 15 %.
Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. аналіз
цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки стійкий рівень прибутковості
банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зіставити темпи зростання прибутку та
На практиці деякі банки (а особливо їх акціонери) цей показник прибутковості
деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:
.
Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх
коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку
розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків даного банку важливе
значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним
показником інших банків для з’ясування сфер найбільш дохідного і вигідного
розміщення своїх коштів.
Для оцінки ефективності видатків банку використовується показник рівня їх
прибутковості (Пв), який розраховується за такою формулою:
.
Аналогічно здійснюється аналіз інших показників прибутковості.
Прибутковість (рентабельність) доходу розраховується у такий спосіб:
.
Оптимальне значення цього показника 7—8 %. Він відображає кількість грошових
одиниць, які припадають на одну грошову одиницю доходу, або частку прибутку в
доході. Його значення зменшується у разі зростання витрат.
Показник прибутковості доходу відбиває здатність менеджменту банку контролювати
свої витрати. Зростання цього показника свідчить про гармонізацію структури
ресурсної бази, тобто зменшення, наскільки це можливо, частки коштовних (дорогих)
інструментів. Боковий тренд свідчить про сформовану структуру витрат, яка
забезпечує достатню якість та ефективність наданих послуг та банківських операцій.
Ефективність операційної діяльності комерційного банку можна оцінити за допомогою
показника чистого спреду, який розраховується за такою формулою:
.
За допомогою показника чистої процентної маржі можна проаналізувати здатність банку
одержувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці, як процент до
загальних активів:
Основними коефіцієнтами, що використовуються у світовій практиці як оптимальні, є:
.
Основні коефіцієнти прибутковості (ефективності)

діяльності банку
Коефіцієнт Орієнтовне
значення
коефіцієнта
Прибуток на активи 1,00
Прибуток на капітал 15,00
Чистий спред 1,25
Чиста процентна маржа 4,50
Дохід від плати за послуги 1,00
Чиста операційна маржа 6,50
Управлінські витрати
(% загальних активів)
Витрати на персонал 2,00
Інші операційні витрати 1,50
Загальні операційні витрати 3,50
Витрати на забезпечення під збитки за позиками 0,50
Чистий дохід до оподаткування 2,00
5. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то

продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання,
так і через їх чисельність, може свідчити про ефективність роботи самого банку.
Однак слід враховувати, що у поточний період економія на зарплаті через її значне
скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження
якості та мотивації роботи, а звідси — до зниження через деякий час ефективності
роботи банку.
Продуктивність роботи працівників банку розраховується за такою формулою:
.
Показник продуктивності працівників банку аналізується через порівняння його з
плановим показником, а також з аналогічним показником відповідного періоду минулого
звітного року або з аналогічними показниками інших банків. При цьому необхідно
звернути увагу на те, що ці показники суттєво відрізнятимуться в разі порівняння
банків з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банків
з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною
платою) істотно різняться. Тому для порівняння застосовується показник окупності
витрат на утримання персоналу (Кокуп):
.
Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників банку. Він
показує чистий ефект від рішень щодо мотивації праці робітників незалежно від того,
чи ці рішення передбачають використання працівників низької кваліфікації та
відповідно з низькою заробітною платою, чи спрямовані на високі видатки для
висококваліфікованих робітників.
Наведені показники, крім порівняння з показниками інших банків, також аналізуються
і в динаміці.
На зміну їх величини впливають:
• сума чистого прибутку;
• сума видатків на утримання персоналу;
• чисельність робітників.
Кількісний вимір впливу наведених показників на коефіцієнти ефективності роботи
працівників банку можна здійснити за допомогою способу ланцюгових підстановок.
1. Назвіть складові балансового прибутку та чистого прибутку.

2. Назвіть основні напрями аналізу прибутку та джерела інформації.
3. Які основні фактори впливають на зміну банківського прибутку?
4. Побудуйте факторну модель балансового прибутку банку.
5. Які фактори впливають на прибуток від кредитних операцій? Методика розрахунку
впливу окремих факторів.
6. Побудуйте формулу розрахунку точки беззбитковості роботи банку.
7. У чому сутність стратегічного аналізу прибутку банку?
8. Як розрахувати необхідний рівень умовно-постійних витрат банку на основі
«точки беззбитковості»?
9. Як розподіляється прибуток банку?
10. Які існують відносні показники прибутковості (рентабельності) роботи банку?
Методика їх розрахунку.
11. Використовуючи декомпозиційний аналіз побудувати формулу Дюпона.
12. На основі формули Дюпона назвіть можливі резерви збільшення прибутковості
капіталу.
13. Як розрахувати відсотковий спред та відсоткову маржу?
Тема 11. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ
1. Економічна сутність ліквідності банку та її значення в банківській

2. Фактори, що впливають на рівень ліквідності банку.
3. Показники ліквідності, що використовуються банками України.
4. Міжнародний досвід оцінки ліквідності банку.
5. Аналіз ресурсної бази та активів банку з позиції ліквідності.
1. Економічна сутність ліквідності банку та її значення

в банківські діяльності
Ліквідність — одна з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку.

Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших
передумов успішної діяльності банку.
Термін «ліквідність» (від лат. liquidus — рідкий, плинний) у буквальному розумінні
означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові
кошти.
Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко перетворювати свої активи в
грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх
Причиною надзвичайної важливості підтримання належної ліквідності комерційного
банку є сама специфіка його діяльності: він оперує великою масою чужих грошей, які
в будь-який момент можуть бути вилучені їх власниками.
Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення
активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та
сумами інших джерел та напрямів використання коштів, зокрема таких як видача
кредитів та здійснення витрат.
Поняття «ліквідності» тісно пов’язане з поняттям «платоспроможності». Ліквідність
банку лежить в основі його платоспроможності. Платоспроможність — це спроможність
банку в належні терміни, а також повній мірі відповідати за своїми зобов’язаннями.
Однак вона залежить не тільки від ліквідності балансу, а й від інших факторів.
Коли відсутня ліквідність банк навряд чи може бути платоспроможним. Як показує
практика, втрата банком ліквідності призводить до його неплатоспроможності, після
чого, як наслідок, настає банкрутство.
Отже, в забезпеченні діяльності комерційного банку високого рівня стабільності,
тривалості і надійності ліквідність первинна, платоспроможність — вторинна.
Досягнення належної ліквідності без зниження прибутковості є непростим завданням —
у кожній фінансовій угоді проявляється суперечність між ліквідністю та
прибутковістю. Цей конфлікт можна вважати центральною проблемою, яку вирішує банк,
розміщуючи кошти.
Отже, ліквідність банку ґрунтується на постійному підтриманні об’єктивно
необхідного співвідношення між трьома її складовими — власним капіталом банку,
залученими та розміщеними ним коштами через оперативне управління їх структурними
елементами. Ураховуючи це в банківській теорії та практиці ліквідність розглядають
як «запас» та як «потік», тобто в статиці та в динаміці. При цьому ліквідність як
«запас» (статична ліквідність) включає в себе визначення рівня можливості
комерційного банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами в певний конкретний
момент часу через зміну структури активів на користь їх високоліквідних статей за
рахунок наявних невикористаних резервів. Отже, ліквідність як «запас» являє собою
миттєву ліквідність банку на певний момент часу. Ця ліквідність вимірюється та
оцінюється за допомогою коефіцієнтів — показників ліквідності балансу.
Ліквідність як «потік» характеризується з позиції динаміки, що передбачає оцінку
здатності комерційного банку протягом певного періоду поліпшувати недостатній
рівень ліквідності або не допускати погіршення досягнутого, об’єктивно необхідного
рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними
статтями активів та пасивів, залучення додаткових коштів, підвищення фінансової
стійкості банку завдяки зростанню доходів.
Отже, кожний комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримання своєї
ліквідності на певному (оптимальному) рівні на основі як аналізу її стану, що
складається на конкретні періоди, так і прогнозування результатів діяльності та
проведення в майбутньому науково обґрунтованої політики у сфері формування
статутного капіталу, фондів спеціального призначення та резервів, залучення коштів
юридичних і фізичних осіб, здійснення активних кредитних операцій. Тобто
ліквідність як «потік» являє собою ліквідність банку протягом певного періоду, в
динаміці, тобто відбиває її зміни, напрями цих змін, тенденції подальших коливань.
Про достатню ліквідність комерційного банку можна говорити лише тоді, коли є
достатньою його ліквідність в динаміці, яка, у свою чергу, передбачає належний
рівень статичної ліквідності в кожний момент часу.
Джерелами коштів для виконання зобов’язань банку є грошові кошти банку (готівка в
касі та кошти на кореспондентських рахунках), активи, що можуть бети швидко
перетворені в грошові кошти, міжбанківські кредити, які за необхідності можуть бути
отримані з міжбанківського ринку чи від Центрального банку. Використання цих джерел
не повинно супроводжуватися втратами для банку, тобто обертатися збитками.
Наприклад, продаж цінних паперів або інших активів як джерело виникнення ліквідних
коштів, повинен здійснюватися в звичайному режимі, на попередньо обговорених умовах
щодо ціни та строків. Але присутність двох указаних ознак ліквідності банку
(своєчасність виконання зобов’язань та без втрат) обумовлюється великою кількістю
факторів внутрішнього та зовнішнього порядку, що визначають якість діяльності
банку.
2. Фактори, що впливають на рівень
ліквідності банку
До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів,

депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів
та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.
Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу
якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання
ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку,
тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.
Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та
диверсифікованості. Ліквідність активів — це їх здатність трансформуватися в
грошові кошти шляхом їх реалізації або погашення зобов’язань боржником. Ступінь
ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі
призначені для виконання платіжної функції, інші — для отримання доходу тощо. У
зв’язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:
Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:
• грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;
• державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може
продати у разі браку готівкових коштів.
Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою
забезпечення ліквідності банку.
Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички
клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери.
Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.
Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові
позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.
До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок,
деяких цінних паперів, будівель і споруд.
Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними
сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за
основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об’єктами
та суб’єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк
здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша
диверсифікованість активів, тим більша ліквідність банку.
Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку.
Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах,
оскільки передбачає відновлюваність зобов’язань банку. Найбільша стабільність
спостерігається у депозитів до запитання, що пов’язано з їх низькою залежністю від
рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на
першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку) загальна їх сума (за стабільної
економічної ситуації та стійкому фінансовому становищі банку) залишається
стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на
них).
З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність
прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін
виплати, хоча їх належність до банку дуже залежить від рівня процентної ставки.
Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку.
Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними
ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки — дає змогу ліквідувати
тимчасову нестачу коштів, іноді найбільш дешевим способом. Але якщо міжбанківський
кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон’юнктура на міжбанківському
ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел
фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та
ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.
Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність
банку. Виконання банком зобов’язань перед клієнтами передбачає погодження строків,
на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна
частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи
кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за
строками є необхідною.
Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення
залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола
клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.
Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також
враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного
банку найбільш істотне значення.
Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за
межами компетенції банків.
Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні,
довготермінові тощо.
Програмними факторами є економічний стан країни, її економічна політика (особливо
грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського
ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи
контрольних органів.
Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові
конфлікти, революційні політичні та економічні події (характерно для України 90-х
років).
Сезонні зміни, як правило, пов’язані з сільськогосподарськими роботами та
функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади
восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.
Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності
товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні
для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.
Довготермінові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути
результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних
процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні
виробництва тощо.
Таким чином, ліквідність банку — якісний стан його діяльності, обумовлений великою
кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається
поступово.
Узагальнюючи, можна вважати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку
впливають два основні чинники (які і є результатом дії вищенаведених факторів):
• залучення або втрата коштів у зв’язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;
• те саме у зв’язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.
Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний
момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому
періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як
головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі
безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та (чи) пасивами з
метою забезпечення виконання банком своїх зобов’язань у строк, в повній сумі та не
на шкоду прибутковості.
3. Показники оцінки ліквідності, що використовуються

банками України
Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою

вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо
не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку
ліквідний.
З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків
Національний Банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні
нормативи. Серед них є і нормативи ліквідності, виконання яких покликане
забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати
здатність комерційного банку виконувати свої зобов’язання, а в динаміці — ще й
оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою
якісного управління ліквідністю, а отже, й доброго фінансового становища банку,
стабільності всієї банківської системи. Інші обов’язкові нормативи — ризику,
капіталу, валютних позицій — безпосередньо не пов’язані з ліквідністю, але
допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій,
погіршення фінансового стану.
З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи
ліквідності : миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та
короткострокової ліквідності (Н6).
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку
забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок
високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він
визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках
до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками
.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим ніж 20 %.
Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків
і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання
банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається
як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з
відповідними строками виконання.
.
До активів первинної та вторинної ліквідності в розрахунку нормативу поточної
ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на
кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках;
строкові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні
папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на
продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на
інвестиції; надані кредити.
До зобов’язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові
кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету
України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу,
емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всіма видами
гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30 %, з 01.07.2002 — 35 %, з
01.01.2003 — 40 %.
Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю
банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних
активів.
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних
активів до короткострокових зобов’язань.
До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та
короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року.
.
До ліквідних активів у розрахунку нормативу короткострокової ліквідності
включаються: готівкові кошти; банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших
банках; короткострокові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках;
короткострокові кредити, надані іншим банкам.
До короткострокових зобов’язань належать: кошти до запитання; кошти бюджету
України; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків;
короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери
власного боргу, емітовані банком; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій,
порук, авалів; зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.
Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних
балансів (за формою № ІД-КБ «Баланс комерційного банку»).
Контроль за дотриманням обов’язкових економічних нормативів комерційних банків
здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Такий контроль дає змогу обмежити ризиковані
активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні,
допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів
(нормативів), яких банки зобов’язані дотримуватися. На підтримання ліквідності
спрямоване також обов’язкове резервування залучених коштів (15 % залучених коштів
повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в НБУ), за допомогою якого
створюється мінімально необхідний запас ліквідності. Обмеженням є те, що кошти
обов’язкових резервів можуть бути витрачені практично тільки на повернення
депозитів, не на кредитування чи інші витрати, хоча існує можливість маневрування в
невеликих межах (звітним періодом з резервування є 10 діб, резерви розраховуються
як середня арифметична, тому на певний день може існувати недорезервування, але
воно має бути перекрито перерезервуванням в наступні дні). Дотримання норм
обов’язкового резервування проте не гарантує ліквідності банку (обов’язкове
резервування не враховує структури та якості пасивів, які різні в усіх банків),
тому банк повинен самостійно створювати необхідні резерви ліквідних коштів, не
допускаючи при цьому зниження прибутковості. Механічне дотримання нормативів без
прогнозування, без стратегії управління ліквідністю зменшує прибутковість банку та
не гарантує фінансової стійкості банку в майбутньому.
Додатково для оцінювання ліквідності комерційного банку доцільно використовувати
такі допоміжні показники:
1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л..). Розраховується як співвідношення
загальних активів (А) до загальних зобов’язань (З) за формулою:
Кз.л.. =А / З • 100 %,
де А — активи банку, які включають готівкові кошти банку, банківські метали; кошти
в НБУ, в інших банках; дебіторську заборгованість; надані кредити (пролонговані
множаться на коефіцієнт 0,7); кошти бюджетів України до розподілу, кредити за
рахунок бюджетних коштів; цінні папери; товарно-матеріальні цінності; вкладення,
основні засоби, нематеріальні активи; інші активи.
З — зобов’язання банку, які включають кошти інших банків (у тому числі НБУ), кошти
бюджету та фондів, кошти клієнтів; цінні папери власного боргу; транзитні рахунки;
кредиторську заборгованість, гарантії, акцепти; інші пасиви.
Оптимальне значення — не менше 100 %, тобто всі зобов’язання банку повинні повністю
покриватися наявними активами (включаючи низьколіквідні).
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку
(Квл/роб.а). Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) в робочих
активах (Ра) і розраховується за формулою:
Нвл/р = Ва / Ра ? 100 %,
де Ва (високоліквідні активи) включає готівкові кошти, кошти в інших банках,
банківські метали, боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ (за мінусом резервів
під знецінення таких цінних паперів).
Ра — робочі активи, які включають високоліквідні активи; дебіторську
заборгованість; надані кредити (за вирахуванням резервів під надані кредити); цінні
папери; вкладення в асоційовані, дочірні компанії; основні засоби; капітальні
вкладення, помножені на коефіцієнт 0,5. Нормативне значення — не менше 20 %.
Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим більший
показник — тим більший запас ліквідності банку, але, з іншого боку, високоліквідні
активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення Нвл/р
неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього
показника на рівні 20—25 %, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати
прибутковості.
Але, розглядаючи нормативи ліквідності, з погляду керованості та безпеки, можна
зробити висновок, що підхід НБУ має певні недоліки.
По-перше, розрахунок показників базується на формальному групуванні за рахунків,
тоді як навіть однорідні фінансові активи можуть мати різну ліквідність.
По-друге, нормативи встановлені для середньостатистичного банку, якого фактично не
існує. Насправді залежно від типу банку нормативні вимоги до ліквідності будуть
різними. Так, банк з великою мережею філій, який має велику кількість клієнтів,
значні залишки в касах філій та на коррахунках, залишки коштів, що обслуговують
клієнтські потоки та інвестиційний банк, який здійснює епізодичні фінансові
операції, повинні мати різні підходи до оцінки своєї ліквідності.
По-третє, нормативи не дають змоги здійснювати прогноз ліквідності. За своїм
змістом вони є ретроспективними і швидко застарівають.
Отже, у зв’язку з тим, що нормативи ліквідності не дають повної і точної оцінки
ліквідності, кожному банку слід мати власну методику як щодо визначенню граничних
та оптимальних показників, так і що розробці плану підтримання ліквідності в банку,
особливо у разі виникнення кризових ситуацій.
Крім установлених НБУ нормативів ліквідності, для аналізу використовують такі
коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають:
? Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими строками
погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт).
Як правило, цей коефіцієнт аналізують у діапазоні до одного місяця (поточна
ліквідність) та до трьох місяців, то це означає, що банк дотримується принципу
відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.
? Коефіцієнт довгострокової ліквідності обчислюється як співвідношення
довгострокових вкладень і довгострокових зобов’язань у довгострокові активи (які є
більш дохідними, ніж короткострокові); значення цього коефіцієнта часто перевищує
одиницю. Прийнятим вважається значення коефіцієнта 120 %.
? Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. У стабільних
економіках значення цього показника становить 20—30 %. У період фінансових криз
значення коефіцієнта може збільшуватися, що пов’язано з підвищенням норм
обов’язкового резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою
ліквідність за рахунок накопичення активів.
? Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх
активів з нормальним ризиком до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує
здатність банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій.
Прийнятним вважається значення 70—80 %, який вказує на помірне співвідношення між
ліквідністю та дохідністю.
? Коефіцієнт співвідношення таких активів, як готівка в касі і прирівняних до
неї коштів, та сальдо міжбанківських позик, — наданих і державних. Вище значення
цього коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності
банку.
? Коефіцієнт ліквідності цінних паперів — це відношення цінних паперів уряду
країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів. Вище значення
коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку.
? Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення
коштів до запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності
ресурсів банку. Зниження цього показника вказує на підвищення стабільності
депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних засобах.
? Норматив платоспроможності банку Н2 (адекватності регулятивного
капіталу)обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів,
зважених за ризиком. Нормативне значення цього показника не може бути нижчим ніж 8
%.
? Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу
кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.
Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дає змогу
виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого
банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти зіставляють з
нормативним значенням. У процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть
порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньо галузевими
показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду.
4. Міжнародний досвід оцінки

банківської ліквідності
В умовах невизначеності майбутньої ситуації вимірювання ліквідності постає досить

складним завданням. Щоб реально оцінити стан ліквідності банку, необхідні точні
прогнози потреб у готівкових коштах, очікуваного рівня ліквідних активів та
надходження коштів за певний період. Поняття «вимірювання ліквідності» передбачає
використання поняття «потоку», хоча найбільш поширені критерії оцінки ліквідності
засновані на понятті «запасу».
Ліквідність банку є якісним станом, що залежить від багатьох факторів. З цього
випливає складність вимірювання та оцінки ліквідності. Як правило, існує два методи
вимірювання ліквідності:
? на основі фінансових коефіцієнтів, що обчислюються за балансами та
відображають ліквідність балансу (ліквідність як «запас»);
? на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах з урахуванням
аналізу оборотів за активами та пасивами балансу банку у відповідних періодах
(прогнозування майбутньої потреби в ліквідних коштах, прогнозування ліквідності).
Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних кількісних співвідношень між
статтями балансу. У частині країн ці співвідношення вводяться та контролюються
владою, в інших країнах — використовуються та підтримуються самими банками.
Так, у США немає законодавчо встановленої системи вимірювання ліквідності. Її
визначення та підтримання є завданням керівництва банку.
Разом з цим існують певні показники, що найчастіше використовуються для оцінки
ліквідності незалежно від специфіки банку.
Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів та депозитів.
Використовується два показники:
За допомогою цих показників установлюється безпосередній зв’язок між ліквідними

активами та зобов’язаннями у вигляді депозитів, що належить виконати. Недоліком цих
коефіцієнтів є те, що значна частина ліквідних активів (обов’язкові резерви) не
може бути спрямована на задоволення потреб у кредитах та на інші цілі, крім
повернення депозитів. Недоліком є також неврахування можливості залучення
(запозичення) додаткових ресурсів для покриття потреб у ліквідних коштах.
Оптимальним рівнем першого показника вважається 5—10 %; другого — не менше 15—25 %.
В Японії другий показник є обов’язковим для виконання всіма банками, його
мінімальний рівень повинен становити не менше 30 %.
У США для оцінки ліквідності використовуються також інші показники. Одним з них є
співвідношення суми виданих кредитів та депозитів:
.
Оцінка цього показника здійснюється в динаміці: чим більший даний показник, тим
нижча ліквідність банку. Використання цього коефіцієнта як показника ліквідності
базується на припущенні, що позички є найменш ліквідними з активів, що приносять
дохід. Недоліком цього показника є те, що він не враховує ні строків погашення
позичок, ні якості кредитного портфеля, що визначається на основі підрахунку
середнього строку погашення позичок, умов їх погашення (поступово чи єдиним
внеском), кредитоспроможності позичальників. Цей коефіцієнт не відображає також
потреби в ліквідних коштах.
Одночасно розраховують частку кредитів у загальній сумі активів як відображення
диверсифікованості активів:
.
Оптимальним вважається рівень коефіцієнта в межах 65—70 %.
Для оцінки ліквідності використовується показник, що відображає здатність активів
швидко перетворюватися в готівкові кошти. Він обчислюється як співвідношення
високоліквідних ак-тивів до загальної суми активів. При цьому до ліквідних активів
відносять лише залишки коштів у касі, грошові кошти в дорозі, на валютних рахунках,
залишки на кореспондентських рахунках у Центральному банку та інших банках.
Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності
депозитної бази. У зв’язку з цим розглядається група показників, що характеризують
якість ресурсної бази банку. З погляду стабільності депозити поділяються на основні
(стабільні) — ті, що закріпилися за даним банком та не покидають його (постійно
поновлюються), та нестабільні. Чим більше стабільних депозитів, тим вища
ліквідність банку, оскільки їх наявність зменшує потребу в ліквідних активах.
Показник, що характеризує ступінь стабільності депозитів розраховується як
відношення суми стабільних (основних) депозитів до загальної суми депозитів або як
відношення суми нестабільних депозитів до суми залучених ресурсів. Оптимальна
частка стабільних депозитів у загальній сумі становить не менше 75 %.
Іншим показником, котрий відображає стабільність депозитної бази, є співвідношення
строкових депозитів до загальної їх суми. Він показує частку нестабільних, але
водночас прогнозованих щодо терміну виплати депозитів. Підвищення частки таких
депозитів робить ліквідність банку більш залежною від коливання процентних ставок,
але полегшує її прогнозування.
Якість ресурсної бази оцінюється показником, котрий свідчить про доступ
комерційного банку до зовнішніх джерел фінансування (міжбанківським кредитам).
Отже, показник доступності зовнішнього фінансування розраховується за формулою:
.
Оцінка цього показника не є однозначною. Здатність банку при необхідності швидко
позичити кошти на міжбанківському ринку чи в Центральному банку за помірною ціною і
таким чином позбутися тимчасової нестачі ліквідних коштів розглядається як ознака
високої ліквідності банку. Водночас велика частка зовнішніх запозичень свідчить про
слабкість та низьку ліквідність банку. Тому, використовуючи цей показник, додатково
аналізують:
а) частоту запозичень;
б) умови запозичень (застава, спосіб погашення);
в) причини позички;
г) процентні ставки (відносно середньоринкових).
У багатьох країнах показники ліквідності комерційного банку розраховуються на
основі співвідношення активних та пасивних статей балансу, згрупованих за строками.
У Франції таким строком є три місяці. Відповідно коефіцієнт ліквідності
розраховується як відношення активів, розміщених строком до 3-ох місяців, до
депозитів до запитання, строкових депозитів та інших ресурсів з таким же строком.
Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні надавати контролюючим органам
щоквартально. Нормативне значення — не менше 60 %.
В Англії комерційні банки розраховують три основних показники:
1) співвідношення готівки, залишків на коррахунках в інших банках, депозитів до
запитання та одноденних депозитів, цінних паперів та векселів (при¬датних для
обліку) до всієї суми залучених та запозичених ресурсів. Мінімальний рівень цього
показника становить 12,5 %. Комерційні банки щомісячно звітують Банку Англії про
дотримання цього показника ліквідності. Інші два показники не вимагають
обов’язкового контролю з боку Банку Англії:
2) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця, та суми
зобов’язань з погашенням протягом того ж строку;
3) співвідношення активів, розміщених на строк до шести місяців та відповідних
зобов’язань банку.
У Німеччині комерційні банки також щомісячно звітують перед Федеральним банком
Німеччини про стан ліквідності балансу. Вони зобов’язані виконувати такі
співвідношення:
1) короткострокових та середньострокових вкладень (до чотирьох років) до
рівнозначних за строками ресурсів та ощадних вкладів;
2) довгострокових вкладень (? 4 років) до ресурсів з таким строком.
Обов’язковий рівень коефіцієнтів — 100 %, але передбачена можливість часткового
покриття довгострокових вкладень короткостроковими ресурсами.
Ураховуючи динамізм стану ліквідності, західні експерти відзначають, що він не може
бути повністю визначений за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на
основі балансових співвідношень. Тому поступово ліквідність почали оцінювати на
основі потоку готівкових коштів за існуючими активами та пасивами банку. Складність
такої оцінки полягає в тому, що за деякими фінансовими інструментами не
передбачається термін настання платежу (наприклад, депозити до запитання). Інша
проблема полягає в правильності оцінки перспектив погашення окремих позик.
Тому використання даного методу передбачає:
? високу якість та своєчасність отримання інформації про терміни платежів за
активами і пасивами;
? високу якість аналізу банком попередніх та очікуваних тенденцій стану позик
та депозитів.
Значне поширення отримала практика оцінки ліквідності на основі потоку готівкових
коштів в Японії, США та інших країнах Європи.
Розглянемо методику оцінки ліквідності комерційних банків Японії. Оскільки під
ризиком ліквідності розуміють ризик незбалансованості за строками та сумами обсягу
ліквідних коштів та зобов’язань банку, то активи та пасиви розподіляються на
відповідні групи:
Показник У поточному місяці Через один
місяць Через два
місяці Через три
місяці Через шість
місяців Через рік
І-й
тиждень ІІ-й
тиждень ІІІ-й
тиждень
1. Сума коштів з терміном погашення:
? усього
2. Сума ліквідних активів, у розпорядженні банку:
? усього
3. Результат (+/–)
Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишок ліквідних
коштів, що вимагає відповідних заходів для усунення ризику незбалансованості
(отримання нової позики на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів,
пролонгація зобов’язань тощо).
Для оцінки ліквідності банку за місяць розраховується коефіцієнт ліквідності:
.
Даний показник свідчить, проте, яка частина зобов’язань буде забезпечена ліквідними
активами. На скільки швидко банк зможе подолати таку ситуацію залежить від рівня
його менеджменту та авторитету на міжбанківському ринку. Крім того, для оцінки
цього показника має значення тенденція зміни його рівня, що дає можливість
порівняно з попередніми періодами виявити розміри проблеми з нестачею ліквідних
коштів та реальність її швидкого подолання.
Велике значення в багатьох західних країнах надається обмеженню кредитних ризиків
для забезпечення ліквідності банків.
Так, у США в середині 70-х років було установлено таке обмеження: співвідношення
виданих великих кредитів не може перевищувати капітал банку більш як в 11 разів,
або співвідношення виданого одного великого кредиту до капіталу має бути не більшим
0,1.
У Франції розмір кредиту одному позичальнику або всім позичальникам однієї групи не
повинен перевищувати 75 % суми власних коштів банку.
У Німеччині сума виданих кредитів не повинна перевищувати власні кошти банку більше
ніж у 18 разів. Кожний з п’яти «великих» кредитів, що становить більше 15 % суми
власних коштів банку, не може перевищувати їх більше ніж у 3 рази, а всі п’ять
таких кредитів не повинні перевищувати власні кошти банку більше ніж у 8 разів.
«Найбільший» кредит не повинен перевищувати 75 % власних коштів банку.
Як вже зазначалося, в деяких країнах, наприклад у США, не існує обов’язкових
нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують питання оптимального рівня
ліквідності. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом
ліквідності і оцінюють якість управління нею під час перевірок на місцях. Для цього
часто застосовується рейтингова система «CAMEL», в якій ліквідність розглядається
як один з найважливіших показників діяльності. Згідно з системою CAMEL
розраховуються показники достатності капіталу, якості активів, оцінка менеджменту,
оцінка дохідності та прибутковості, показники ліквідності. Для оцінки ліквідності
(liquidity) використовуються такі показники:
? коефіцієнт миттєвої ліквідності (L1) — співвідношення суми коштів на
кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (Ка) до поточних рахунків (Пр).
.
Більше 22 %
18 % — 22 %
13 % — 17 %
8 % — 12 %
менше 8 % 1
2
3
4
5
Кошти на коррахунку (Ккр) складаються з суми:
? коштів до запитання у центральному банку за відрахуванням залишків на
накопичувальному рахунку та нарахованих доходів за коштами до запитання у
центральному банку;
? коштів до запитання в інших банках та нарахованих і прострочених нарахованих
доходів за ними.
Кошти в касі (Ка) складаються з суми:
? банкнот та монет;
? залишків за дорожніми чеками.
Поточні рахунки (Пр) складаються з суми:
? коштів на коррахунку центрального банку в комерційному банку за відрахуванням
витрат за коррахунком центрального банку;
? коштів до запитання інших банків за вирахуванням нарахованих витрат за ними;
? коштів до запитання бюджету та позабюджетних фондів за вирахуванням
? коштів до запитання суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб за
вирахуванням нарахованих витрат за ними;
? транзитні рахунки.
Цей коефіцієнт характеризує здатність банку терміново погасити зобов’язання за
коштами до запитання протягом одного-двох банківських днів.
Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л) — відношення активів банку, зважених на
коефіцієнт «важливості» (Ак), до зобов’язань банку (З)
.
Більше 110 %
90 % — 110 %
80 % — 89 %
70 % — 79 %
менше 70 % 1
2
3
4
5
Активи банку, зважені на коефіцієнт «вагомості» (Ак), що приймаються до розрахунку,

розподіляються на три групи, та розраховуються складанням сум за зазначеними
статтями та їх множенням на відповідний коефіцієнт «вагомості»:
№ гр. Найменування показника Коефіцієнт

«вагомості»
І ? нематеріальні активи за відрахуванням зносу,
? операційні основні засоби за відрахуванням зно-су,
? неопераційні основні засоби за відрахуванням зносу 0,5
ІІ ? пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам,
суб’єктам господарської діяльності, органам загального державного управ-ління
0,7
ІІІ ? готівкові кошти,
? банківські метали,
? кошти у Центральному банку та до запитання в інших банках за вирахуванням
нарахованих дохо-дів,
? боргові цінні папери, що рефінансуються Центральним банком за вирахуванням
нарахованих доходів,
? строкові депозити, розміщені в інших банках та кредити, надані іншим банкам
за вирахуванням простроченої заборгованості за цими депозитами та кредитами,
нарахованих та прострочених нарахованих доходів,
? кредити, надані суб’єктам господарської діяльності, органам державного
Управління та фізичним особам за вирахуванням сумнівної та простроченої
заборгованості за ними, опротестованих векселів, нарахованих та прострочених
нарахованих доходів,
? акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, а також боргові цінні
папери у портфелі банку на продаж та інвестиції за вирахуванням нарахованих доходів
та прострочених нарахованих доходів за ними,
? господарські матеріали,
? дебіторська заборгованість за операціями з банками, клієнтами, операціями
банку з фінансовими інструментами, за рахунками за податками та обов’язковими
платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку, дебетовими
сумами до з’ясування,
? поточні рахунки небанківських структурних підрозділів, що перебувають на
кошторисному фінансуванні банків та розрахунки з ними,
? вкладення в асоційовані та дочірні компанії. 1,0
Зобов’язання банку складаються з суми:

? коштів Центрального банку, інших банків, бюджету та позабюджетних фондів,
клієнтів банку за відрахуванням нарахованих витрат за ними;
? цінних паперів власного боргу, крім субординованого боргу, за вирахуванням
нарахованих витрат за ними,
? кредиторської заборгованості: за операціями з банками, клієнтами, за
операціями банку з фінансовими інструментами, за розрахунками за податками та
обов’язковими платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку,
за субординованим боргом, кредитові суми до з’ясування, транзитні рахунки;
? поточних рахунків небанківських структурних підрозділів, що перебувають на
кошторисному фінансуванні банку та їх розрахунки,
? строкових та сумнівних гарантій, поручительств, акредитивів та акцептів, що
надані банкам та клієнтам.
Цей коефіцієнт характеризує збалансованість політики банку щодо управління активами
та пасивами з метою дотримання оптимальної ліквідності у середньостроковій
перспективі та показує, наскільки залучені кошти забезпечені ліквідними активами.
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до загальних активів банку
(Кв/л):

Більше 20 %
18 % — 20 %
14 % — 17 %
10 % — 13 %
менше 9 % 1
2
3
4
5
Високоліквідні активи (Ав) складаються з суми:

? готівкових коштів,
? банківських металів,
? коштів у Центральному банку за вирахуванням нарахованих доходів за коштами до
запитання та строковими депозитами у Центральному банку;
? коштів до запитання в інших банках за вирахуванням нарахованих і прострочених
нарахованих доходів за ними,
? боргових цінних паперів, що рефінансуються Центральним банком, у портфелі на
продаж та на інвестиції за відрахуванням резервів під їх знецінення та нарахованих
доходів за ними,
? строкових розміщень (кредитів та депозитів) в інших банках за відрахуванням
нарахованих доходів та простроченої заборгованості за ними, гарантійних депозитів
та грошового покриття, довгострокових депозитів.
Цей коефіцієнт характеризує питому вагу високоліквідних активів у загальних активах
та здатність активів швидко обмінюватися на готівку.
За результатами розрахункових показників визначається рейтингова оцінка банку.
Розрахованим значенням кожного показника відповідає певна оцінка, що коливається
від 1 до 5, де 1 є найвищою оцінкою. Потім визначається середній бал за кожною з
п’яти груп показників та узагальнюючий середній бал за даними групами.
5. Аналіз ресурсної бази та активів банку

з позиції ліквідності
Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної

бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та
стабільності ресурсної бази банку випливає комплекс чинників загальноекономічного
характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих
чинників формуються не лише ресурси, а й активи банку, зокрема попит на кредити.
Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної
інформації. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами (2 с.
135):
• трендові;
• циклічні;
• структурні;
• сезонні;
• випадкові та надзвичайні.
Крім чинників, які формують ліквідність банків на макрорівні можна виділити такі,
які безпосередньо впливають на ліквідність балансу банку.
Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому
постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття
коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління
банківською ліквідністю. Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого
банку використовують показники, які розглядалися в темі 3.
Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом
зобов’язань банку. Це дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності
ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.
Стан ліквідності банку значною мірою залежить від якості активів та рівня ризику,
який пов’язується з кожним конкретним видом активів. У процесі аналізу визначається
ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу
оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у
зв’язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків
за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, отримання дивідендів
від пайової участі в інших підприємствах тощо.
Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без істотної втрати
вартості перетворюватись у грошову форму. Аналіз структури активів, згрупованих за
ступенем ліквідності (високоліквідні, ліквідні, низьколіквідні), дає змогу банку
оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які можуть бути
у разі потреби трансформовані в гроші.
З погляду строків залучення і розміщення банківських коштів рахунки активу і пасиву
класифікуються так:
Рис. 11.1. Класифікація активів і пасивів банку за строками
Розглянемо короткий зміст кожної з наведених груп:

• поточні або до запитання активи й пасиви — це кошти, які повертаються на
першу вимогу кредитора;
• строкові кошти. Вони можуть бути короткостроковими, середньостроковими,
довгостроковими. Сюди відносять кошти, що акумулюються на певний строк;
• квазістрокові — це кошти, які не мають визначеного строку повернення, і які
не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за наявності
певних умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках для розрахунків
акредитивами, повертаються тільки за умови пред’явлення товарно-транспортних
накладних, що підтверджують відвантаження товарів; кошти, заброньовані для
розрахунків лімітованими чековими книжками, — тільки за умови отримання банком
розрахункового чека та ін.
Загалом у процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип
консерватизму й обережно підходити до визначення їх реальної вартості.
6. Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку
Ураховуючи динамізм стану ліквідності банку, її неможливо точно виміряти за

допомогою фінансових коефіцієнтів, водночас для ефективного управління ліквідністю
об’єктивно необхідне хоча б приблизне знання майбутніх тенденцій ліквідності,
попиту та пропозиції ліквідних коштів.
Попит на ліквідні кошти виникає з причини зняття чи витрачання клієнтами коштів зі
своїх рахунків, в зв’язку з видачею кредитів, погашенням заборгованості банку за
позичками, податками, виплатою заробітної плати тощо.
Джерелами пропозиції ліквідних коштів є вільні кошти клієнтів, погашення клієнтами
позичок, доходи від недепозитних послуг тощо.
Ці джерела попиту і пропозиції в сумі визначають нетто-ліквідну позицію кожного
банку на певний момент часу:
.
Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх надходження за певний період
часу (Lt < 0), банк втрачає ліквідні кошти і мусить вирішити, як і коли отримати
додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо пропозиція ліквідних коштів за певний
період перевищує попит на них (Lt > 0), керівництво банку повинно вирішити, куди і
на які строки інвестувати надлишок ліквідних коштів, до того часу, коли вони будуть
потрібні. Якби можна було з достатньою точністю передбачити зміни сум вкладів та
попит на кредит, проблема визначення необхідних ліквідних коштів значно спростилася
б.
Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один з них
передбачає аналіз потреб у кредитуванні та очікуваного рівня вкладів кожного з
провідних клієнтів. Здійсненням такого прогнозування займаються переважно
працівники відділу оцінювання кредитоспроможності (кредитного відділу): кожний
готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію та зведення
цих прогнозів несе економічний відділ або спеціальна група працівників,
відповідальних за планування.
Другим основним і досить розробленим є метод джерел та використання коштів, що
складається з кількох основних елементів:
1. Складається прогноз величин кредитів та депозитів для планового періоду, як
основних напрямків використання та джерел формування ресурсів.
2. Оцінюється нетто-ліквідна позиція банку в плановому періоді.
Нетто-ліквідна позиція = Зміна депозитів – Зміна кредитів.
Іншим підходом визначення майбутніх прогнозованих величин кредитів та депозитів є
виділення кількох факторних компонент, що разом і визначають майбутні тенденції
змін обсягів вкладень та ресурсів.
1. Трендовий компонент — середній темп зростання (спадання) кредитів (депозитів)
за достатньо тривалий період (10 і більше років), підрахований за плановими
періодами ліквідності (місяць чи тиждень).
2. Сезонний компонент визначається як різниця в кредитах і депозитах кожного
тижня (місяця) порівняно з базовим тижнем (місяцем) у середньому за кожним роком.
Цей компонент відображає середні зміни кредитів (депозитів) під впливом сезонних
факторів.
3. Циклічний компонент — залежить від стану економіки, прогнозується на основі
порівняння економічної ситуації, що склалася, з ситуацією попереднього року і
відповідного коригування попереднього циклічного компонента для використання в
прогнозуванні величини кредитів, депозитів планового періоду.
Отже, на основі оцінки ліквідності на кожний момент часу та прогнозування її
майбутнього стану здійснюється безпосереднє управління ліквідністю з метою
забезпечення її належного рівня, підтримання прибутковості.
Ліквідними активами є кошти в касі, залишки на коррахунках, які відкриті в
Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко
конвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.
Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність
балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей
пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є
оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність
банківського балансу — це складова ліквідності банку.
1. Дайте визначення категоріям ліквідності та платоспроможності.

2. Що таке ліквідність як «запас» та ліквідність «як потік»?
3. Які основні нормативи регулюють ризик ліквідності банків з боку НБУ?
4. Як розрахувати норматив миттєвої ліквідності (Н4)? Яке його нормативне
значення?
5. Як розрахувати норматив поточної ліквідності (Н5)? Яке його нормативне
значення?
6. Як розрахувати норматив короткострокової ліквідності (Н6)? Яке його
нормативне значення?
7. Що таке платіжний календар і як з його допомогою можна управляти ліквідністю?
8. Які додаткові показники можуть бути використані для аналізу ліквідності?
9. Що таке нетто-ліквідна позиція?
10. Для чого потрібен платіжний календар?
Тема 12. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ
1. Визначення ризиків та їх класифікація

2. Аналіз зовнішніх ризиків
3. Аналіз внутрішніх ризиків.
3.1. Оцінка й управління кредитним ризиком;
3.2. Аналіз і оцінка валютного ризику.
3.3. Аналіз і оцінка інвестиційного ризику.
3.4. Аналіз і оцінка процентного ризику.
3.5. Аналіз загального розміру банківських ризиків.
1. Визначення ризиків та їх класифікація
Під банківським ризиком розуміють можливість зазнати втрат у разі виникнення

несприятливих для банку обставин.
Ризик, присутній практично в будь-яких банківських операціях. Причинами його
виникнення можуть бути:
1. Ризик обумовлений можливою, неплановою зміною умов діяльності, що визначають
видатки банку на забезпечення власної діяльності.
Поява цього ризику зумовлюється такими чинниками:
Рис. 12.1. Чинники ризику непланованої зміни

умов діяльності банку
2. Ризик, що обумовлений появою збитків, пов’язаних з:

• нераціональним розміщенням коштів;
• недостатньою обґрунтованістю та достовірністю прогнозу розвитку ринкової
ситуації;
• появою непередбачених ситуацій, обумовлених політичними, економічними,
соціальними та іншими чинниками;
• недобросовісної конкуренції великих банків або інших фінансово-кредитних
установ.
3. Ризик, пов’язаний із втратами, які сприймаються як непередбачене зниження
банківського прибутку залежно від таких чинників:
• несподівані несприятливі зміни умов банківської діяльності внаслідок введених
нормативно-правових актів;
• недостатня обґрунтованість і достовірність відмови у видачі кредиту клієнтам,
спроможним своєчасно його повернути;
• недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки ділової і фінансової
спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідок, видача кредиту позичальнику,
неспроможному його повернути;
• недостатньо якісна оцінка справжніх цілей позичальників, здатних на
правопорушення і недоброякісну конкуренцію.
Банківські ризики залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та

внутрішні.
12.2. Аналіз зовнішніх ризиків
До зовнішніх належать ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку. На їх

рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові,
макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо. Банки можуть наражатися на
регіональні, районні та інші ризики, кожен із яких характеризується різним ступенем
впливу перелічених вище факторів.
У міжнародній практиці ефективнішим вважають двоступеневий аналіз зовнішніх
ризиків.
Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, потім, обчислюють рівень сумарного
ризику країни, використовуючи такі показники:
1. Приріст валового продукту.
2. Співвідношення величини інвестицій і величини валового доходу.
3. Ефективність інвестицій.
4. Середній рівень інфляції.
5. Зростання грошових надходжень.
6. Рівень реального внутрішнього кредиту.
7. Податковий баланс як відсоток від валового продукту.
8. Конкурентоспроможність економіки.
9. Торговельний баланс (експорт-імпорт).
10. Загальна зовнішня заборгованість.
11. Міжнародні резерви.
12. Вартість послуг щодо обслуговування зовнішньої заборгованості.
13. Величина політичного ризику.
14. Рівень безробіття.
15. Зростання ВНП на душу населення.
Крім аналізу ризику країни, необхідно зважати на ризики, пов’язані із
зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і
до внутрішніх ризиків банку — залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку
за конкретних обставин щодо його внутрішньої діяльності.
Валютний ризик пов’язаний із невизначеністю майбутнього руху процентних ставок і
ціни національної валюти відносно іноземної. Він поділяється на економічний
валютний ризик, ризик переведення і ризик угод.
Економічний валютний ризик — це ризик зміни вартості активів чи пасивів банку у
разі майбутніх змін курсу. Аналізують економічний валютний ризик за допомогою таких
показників: питома вага валютних кредитів у валюті балансу банку; питома вага
валютних кредитів, виражених у національній валюті і наданих за рахунок коштів,
залучених у національній валюті; питома вага створених резервів за валютними
кредитами, вираженими у національній валюті, в обсязі загальних резервів банку на
покриття збитків за кредитами; питома» вага позитивної чи негативної курсової
різниці в обсязі валютних операцій банку тощо.
Ризик переведення — це ризик зміни вартості активів і зобов’язань банку, пов’язаний
зі зниженням курсу валюти. Потребує переоцінки активів, статутного капіталу банку,
вираженого у валюті. Його аналізують та оцінюють за даними руху вартості валют і
прогнозів зміни курсу.
Ризик угоди обумовлюється невизначеністю вартості в національній валюті майбутньої
угоди, укладеної в іноземній валюті. Щоб оцінити цей ризик, слід проаналізувати:
• частку хеджування у конверсійних угодах, валютних свопів (рівновеликі кредити
з однаковими строками, сума¬ми і способами погашення, виражені в різних валютах у
двох банках різних країн), угод «спот» (купівля і продаж ва¬люти в обумовлену на
майбутнє дату за обумовленою став¬кою);
• наявність і питому вагу взаємних заліків ризиків за активами і пасивами
(визначають, віднімаючи суму валюти, яка надійшла, від усієї вивезеної валюти);
• частку великих валютних угод, динаміку операційних ви-трат за валютними
операціями, швидкість розрахунків, об¬сяг угод між філіями, кількість застрахованих
угод;
• збалансованість активів та зобов’язань банку за видами валют і строками;
частку форвардних, ф’ючерсних, опціонних операцій у зовнішньоекономічній діяльності
банку.
12.3. Аналіз внутрішніх ризиків
Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від

операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з:
1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові,
факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);
2) зобов’язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за
міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);
3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик
незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу,
недостатності капіталу);
4) ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні,
адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов’язані з інноваціями,
безпекою, зловживаннями).
Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у ході якого
з’ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що
покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру
ризику на одного позичальника та нормативу «великих» кредитних ризиків; формують
резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями,
позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.
Розглядаючи ризики, пов’язані із зобов’язаннями, особливу увагу слід приділяти
аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може
спричинитися дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові
вимоги, крім різких непередбачених змін у фінансовому становищі вкладника, можуть
впливати також фактори, пов’язані з нестійкою політичною чи економічною ситуацією в
країні, кризи. Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів
банки аналізують співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний
ризик, який виникає при формуванні депозитів.
Вивчаючи ризики, пов’язані з якістю управління активами і зобов’язаннями, слід
особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок
перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних
ставок спричинить падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і
знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між
процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка
зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості
Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних ресурсів, порівнювати
проміжок часу між строками вивільнення депозитів та розміщених коштів і коливаннями
процентних ставок (останні — вельми різноманітні, вони залежать від загального
попиту на кредитні ресурси даного банку, наявності цих ресурсів, характеру, розміру
та строків позички. Процент є регулятором ринкових відносин).
Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами
ризикову процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли
позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні
проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі
строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.
Щодо ризиків, пов’язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні
методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується
вартість послуг банку та зростають поточні витрати.
До технологічних відносять ризики збою технології здійснення операцій (ризики,
пов’язані з неполадками у комп’ютерній системі, втратою документів, комп’ютерним
шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості
таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.
Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень
посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), «вузькі
місця» в її організації (захист у комп’ютерному центрі, неприступність сейфів,
охорона каси), стан протипожежної безпеки.
Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на сукупні (загальні) і часткові.
Сукупним ризиком передбачається оцінка і прогнозування величини ризику банку
залежно від його доходу, дотримання економічних нормативів ліквідності.
Частковий ризик оцінюється на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою
банківською операцією чи групами операцій. Визначити розмір ризиків дають змогу
методи розрахунку. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат.
Існують три основні методи оцінки ризиків: метод експертних оцінок, аналітичний та
частковий (статистичний).
Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами
банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює
рейтингові оцінки кредитоспроможності позичальника та страхового ризику, дотримання
економічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним
портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття
збитків від кредитної діяльності банку, класифікацію кредитів за ступенем ризику
тощо.
Аналітичним методом передбачається аналіз зон ризику зі встановленням оптимального
його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.
Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні
розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов’язань тощо відповідно
до ступеня ризику; зіставленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з
нормативними документами; виявленні фактичних зон ризику для окремо взятого банку
стосовно окремої операції; з’ясуванні ступеня їх допустимості, установленні
максимально можливого розміру ризику за окремо взятою операцією банку.
Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому.
Головним в управлінні ризикованими операціями банку є визначення ступеня
допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення.
Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для
встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.
Загальний ступінь ризику визначається за формулою:
де Н — ступінь допустимого загального ризику банку;

Р — часткові ризики банку за всіма операціями;
Е — коригуючий коефіцієнт зовнішніх ризиків банку;
Цей показник відображає максимально можливий ступінь ризику для банку за певний
період часу.
Більш детально про аналіз кредитних, валютних, інвестиційних процентних ризиків
можна прочитати в навчальному посібнику «Аналіз діяльності комерційного банку» за
ред. Ф. Ф. Бутинця та А. М. Герасимовича (2 с. 160—221).
1. Які основні чинники викликають ризики банківської діяльності?

2. Дайте визначення кредитного, процентного, валютного, інвестиційного ризиків.
3. Дайте характеристику групуванню активів за ступенем ризику вкладень та
можливої втрати частини вартості.
4. Що таке ризик незбалансованої ліквідності та в який спосіб здійснюється
управління ризиком?
5. Якими нормативами НБУ регулює кредитний ризик банків?
6. Якими нормативами регулюється інвестиційний ризик банків?
7. Якими нормативами регулюється валютний ризик банків?
8. Сутність процесу хеджування як основного інструменту зниження валютного
ризику.
9. За якими групами ризику поділяються кредити ?
10. Назвіть основні шляхи зниження кредитного ризику.
11. Що таке диверсифікація кредитних вкладень? Які основні види диверсифікації ви
знаєте?
12. Назвіть основні види валютного ризику.
13. Дайте визначення процентного ризику.
14. У чому полягає сутність GAP-менеджменту?
15. Як розрахувати загальний ризик банку?
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за

дорученням клієнта або від свого імені проти документів, які відповідають умовам
акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому
(виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Актив — будь-який об’єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за
банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог: 1) дає дохід банківській
установі; 2) може бути обмінений на інший об’єкт, який, у свою чергу, даватиме
дохід банківській установі. Загальна сума активів — це сума активів усіх категорій
мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від
кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.
Активи високоліквідні — кошти в касі, у НБУ та в інших банках, а також активи, що
можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.
Активи робочі — кошти на коррахунку, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших
банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають дохід банку.
Активні операції банків — фінансові операції з розміщення коштів із метою отримання
доходу. До активних операцій банку належать надання кредитів та позичок, придбання
цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові, факторингові
операції, операції з векселями та інші банківські операції.
Акціонерний капітал — сплачена частка основного капіталу, вкладеного у банк в обмін
на вимогу щодо частини у будь-яких майбутніх прибутках, які розподіляються у формі
дивідендів.
Акція — це вид цінного папера без установленого строку обігу, який підтверджує
участь її власника у формуванні статутного капіталу акціонерного товариства,
підтверджує право на участь в управлінні акціонерним товариством, дає право на
одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і право участі в розподілі майна в
разі його ліквідації.
Аналіз діяльності банків — це комплексне вивчення комерційної або іншої діяльності
окремих банків, їх угруповань або банківської системи в цілому.
Валютна позиція банку — співвідношення (різниця) між сумою активів і позабалансових

вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у
цій самій валюті.
Валютна позиція відкрита — сума активів та позабалансових вимог у певній іноземній
валюті не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов’язань у цій самій
валюті. Відкрита валютна позиція несе додатковий ризик у разі зміни валютного
курсу.
Валютна позиція відкрита довга — сума активів та позабалансових вимог перевищує
суму балансових та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті. Банк із
такою позицією може зазнати додаткових витрат у разі підвищення курсу національної
валюти щодо іноземної валюти.
Валютна позиція відкрита коротка — сума балансових та позабалансових зобов’язань
перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк із
такою позицією може зазнати додаткових витрат у разі підвищення курсу іноземної
валюти щодо національної валюти.
Валютна позиція закрита — сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою
балансових та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті.
Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн.
Вексель — цінний папір, який свідчить про грошове зобов’язання боржника
(векселедавця), за яким потрібно сплатити в установлений строк і в певному порядку
визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Великий кредит — сукупний розмір кредитів (у тому числі міжбанківських), з
урахуванням векселів та 100 % сум позабалансових вимог (гарантії, поручительства),
що рахуються у банку за одним позичальником (контрагентом) або групою споріднених
позичальників, що перевищує 10 % капіталу банку.
Витрати банку — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу
чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводять до зменшення
власного капіталу, крім тих, що пов’язані з розподілом частки доходу між власниками
капіталу.
Власний капітал банку — сукупність різних за призначенням фондів, які забезпечують
економічну самостійність і стабільність банку.
Депозит — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і

юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.
Дивіденд — частка прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між
акціонерами у вигляді акцій, що їм належать.
Дивіденд — частка прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між
акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм
належать.
Достатність капіталу — спроможність банку захистити кредиторів та вкладників від
непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно
від розміру різноманітних ризиків.
Доходи банку — збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій,
крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять до
збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її
зобов’язань, або зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного
зменшення суми її активів.
Забезпечення кредиту — засіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом

позички.
Зареєстрований статутний капітал — це сума статутного капіталу, яка зареєстрована в
регіональному управлінні Національного банку. Вона може бути більшою за номінальний
статутний капітал.
Застава — засіб забезпечення виконання зобов’язання, своєрідна майнова гарантія
його виконання в обумовленому обсязі й у визначені умовами терміни.
Зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна
у власника і передання цього майна йому в лізинг.
Зобов’язання — вимоги до активів банківської установи, що становлять її
зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У
процесі ведення обліку та складання звітності до зобов’язань також включаються
кредиторська заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська
заборгованість за доходами, але не включаються доходи, прибуток та
внутрішньобанківські розрахунки.
Інвестиції — довгострокове вкладення капіталу в грошовій, матеріальній й

нематеріальний формах в об’єкти підприємницької діяльності чи фінансові інструменти
з метою одержання прибутку або забезпечення зростання капіталу.
Інвестиції до асоційованих осіб — акції інших суб’єктів господарської діяльності,
що належать банківській установі, у разі, якщо їй належить не менше ніж 20 % від
загальної суми статутного капіталу цього суб’єкта.
Інвестиційна політика — частина стратегії розвитку банку, що полягає у виборі та
реалізації найефективніших форм вкладення капіталу з метою формування
інвестиційного прибутку. Виділяють такі види інвестиційної політики: агресивний;
компромісний; консервативний.
Інвестиційна якість цінних паперів — загальна характеристика окремих видів цінних
паперів з огляду їх дохідності, ліквідності та ризику.
Інвестиційний портфель банку — сукупність цінних паперів, придбаних банком через
активні операції з метою отримання прибутків. До складу цього портфеля входять: усі
боргові цінні папери (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у
власності банківської установи, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми
статутного капіталу суб’єкта господарської діяльності.
Інсайдер — споріднена щодо банку особа. У переважній більшості це акціонер
корпорації, котрий має доступ до інформації, що невідома широкому колу осіб, але
суттєво впливає на акції даного акціонерного товариства.
Капітал — різниця між загальними сумами активів та зобов’язань банку. Капітал банку
відображається в 5-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках.
Касовий оборот — це обсяг видач та надходжень готівкових коштів, що проходять через
касу комерційного банку.
Кредитний портфель — сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання
доходу. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у
тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних щодо повернення. Кредитний
портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені,
непрофінансовані, зобов’язання видати кредит, кредитні лінії, які ще не
використані, гарантії та акредитиви, оперативний лізинг.
Кредитний ризик — ризик несплати позичальником основного боргу, відсотків за ним.
Кредиторська заборгованість — це зобов’язання банку здійснити оплату на користь
інших осіб (фізичних та юридичних), які виникають у процесі взаємовідносин із
банком.
Лізинг — вид довгострокової оренди засобів виробництва, яка передбачає можливість

подальшого продажу за встановленою ціною з урахуванням сум, виплачених за оренду.
Ліквідність банку — здатність банку швидко перетворювати свої активи в грошові
кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою виконання своїх зобов’язань.
Ліміт кредитування — загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-
партнеру у вигляді кредиту без забезпечен-ня.
Маржа — різниця між собівартістю і ціною продажу.

Метод економічного аналізу — науково обґрунтована система теоретико-пізнавальних
категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу
приймати обґрунтовані управлінські рішення.
Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які
перебувають під юрисдикцією різних держав, або у разі, коли майно чи платежі
перетинають державні кордони.
Номінальний (або мінімальний) капітал — це сума статутного капіталу, яка необхідна

для отримання ліцензії на існування банку.
Об’єкт дослідження — конкретні банківські установи, їх філії або підрозділи.

Облігація — вид цінного папера (боргового зобов’язання), за яким його власнику
виплачується щорічний дохід, розмір якого наперед обумовлено у вигляді визначеного
процента до номінальної вартості облігації (на відміну від акції, величина за якою
залежить від загальної прибутковості підприємства).
Оголошений капітал — номінальний або початковий заявлений статутний капітал,
збільшений на будь-яку суму.
Пайовий лізинг — здійснення лізингових операцій відбувається за участі суб’єктів
лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або
кількох кредиторів, які беруть учать у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.
Підкріплення каси банку — захід, спрямований на придбання готівки в інших банків
для забезпечення всіх строкових виплат.
Платоспроможність банку — здатність банку в певні терміни та сповна виконувати свої
зобов’язання.
Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, — високоліквідний вид фінансових
інвестицій, що легко реалізується, але є більш ризикованим. Вони вільно котируються
на ринку цінних паперів. Портфельну форму інвестування банки, як правило,
використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського капіталу.
Предмет дослідження — це сукупна діяльність комерційного банку та окремі її
напрямки (кредитні, валютні операції, розрахунково-касове обслуговування, операції
з цінними паперами).
Прибутковість — коефіцієнт співвідношення суми прибутку (балансового або чистого) і
сумарного значення відповідного показника. Показує здатність банку створювати
прибуток і здійснювати рентабельну діяльність. Рівень прибутковості у процентах
виражається системою коефіцієнтів рентабельності, основними з яких є рентабельність
власного капіталу, рентабельність активів, рентабельність інвестицій,
рентабельність доходу.
Прибуток — перевищення доходів над витратами.
Прогнозний розрахунок касових оборотів банку — розрахунок очікуваних сум надходжень
і видач готівки через банківські установи.
Прямі фінансові інвестиції — вкладення коштів у діяльність інших підприємств,
організацій і установ на довгостроковій ос-нові.
Резерви — невикористані можливості, упущена вигода від зниження ефективності

фінансово-господарської діяльності комерційного банку, посилення впливу факторів,
що сприяють підвищенню цієї ефективності, та усунення негативного впливу інших
факторів.
Резервні фонди — фонди грошових знаків (банкноти і монети), з яких вони
випускаються в обіг або до яких вони зараховуються після вилучення з обігу.
Рейтинг — установлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за
стандартизованою системою показників, що дає змогу розглядати усі банки з єдиного
погляду.
Рейтинг бальний — присвоєння місця банку за комплексною оцінкою показників, що
записана сумою балів.
Рейтинг індексний — присвоєння місця банку за рівнем комбінованого індексу, що
враховує ризики окремих оцінюваних показників.
Рейтинг номерний — присвоєння місця банку за кожним з оцінюваних об’ємних
показників.
Рейтинг об’ємних показників — призначений для оцінки масштабів діяльності окремих
банків та розвитку банківської системи країни.
Рейтинг якісних показників — спрямований на оцінку надійності, фінансової сталості
та кредитоспроможності комерційного банку за системою показників-індикаторів.
Ризик — імовірність настання події, пов’язаної з можливими фінансовими втратами чи
іншими негативними наслідками для діяльності банку.
Ризик втрати капіталу — найвищий рівень ризику, що називається катастрофічним, для
якого показником є можливість втрати всіх власних активів унаслідок банкрутства.
Ризик інвестиційний — імовірність виникнення непередбачених фінансових втрат у разі
невизначеності умов інвестиційної діяльності.
Ризик країни — ризик втрат, що виникає у зв’язку з інвестуванням у країну залежно
від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики
держави щодо іноземних інвестицій.
Ризик ліквідності — ризик для укладача угоди, який полягає у тому, що контрагент не
може виконати своїх зобов’язань через тимчасову відсутність цінних паперів
(грошових засобів), незважаючи на те, що останній (контрагент) володіє активами.
Сплачений статутний капітал — сума статутного капіталу, за яким надійшла оплата від
акціонерів.
Спред — різниця між кредитною та депозитною ставками процента.
Суб’єкти аналізу — можуть бути як комерційні банки, так і інші кредитні установи, а
саме: НБУ, банки-кореспонденти, реальні та потенційні клієнти, аудиторські фірми,
податкові органи, місцеві та центральні органи влади.
Управління — об’єктивний процес опосередковування систем, сутність якого полягає в

забезпеченні їхньої цілісності, підтриманні заданого режиму діяльності і досягненні
мети через обмін інформацією між керуючою і керованою підсистемами, каналами
прямого і зворотного зв’язку.
Фактор — це активно діюча, рушійна сила будь-якого процесу або явища, яка викликає
позитивні або негативні зміни у стані об’єкта управління.
Факторинг — це фінансова операція , яка полягає в тому, що підприємство-продавець
поступається банку чи спеціалізованій фактор-компанії (факторинговій компанії)
правом одержання грошових коштів за платіжними документами на поставлену продукцію.
Під час проведення такої операції банк відшкодовує підприємству-продавцю основну
частину боргу, справляючи певну комісійну плату, як правило, у відсотках, до суми
платежу.
Фактор-компанія (факторингова компанія) — юридична особа (банк, компанія), яка
здійснює факторингові операції.
Фінансова стабільність (стійкість) — характеристика фінансового стану банку
(підприємства), яка забезпечується високою часткою власного капіталу у загальній
сумі фінансових ресурсів та відсутністю яскраво виражених фінансових диспропорцій.
Фінансовий стан — це характеристика фінансової конкурентоспроможності, тобто
кредитоспроможності, платоспроможності, здатності виконувати свої зобов’язання
перед державою та іншими контрагентами.
Цінний папір — документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми обов’язкових
реквізитів майнові права, здійснення або передання яких можливі тільки за його
пред’явлення. Серед існуючих цінних паперів виділяють фондові та комерційні. До
фондових відносять акції та облігації. До комерційних цінних паперів належать
комерційні векселі, чеки, заставні свідоцтва та ін. Фондові цінні папери
відрізняються від комерційних масовим характером емісії.

Analiz Bankivskoj Diyalnosti 1369324708

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Analiz Bankivskoj Diyalnosti 1369324708

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Аналіз банківської діяльності

Парасій-Вергуненко Ірина Михайлівна

Аналіз банківських операцій на макрорівні потрібний Національному банку для

З позиції самих комерційних банків ставляться такі за-вдання:

З позиції банківських клієнтів основними завданнями є:

З позицій НБУ основними завданнями є:

Перед аудиторськими фірмами постають такі основні завдання:

Рис. 1.1. Основні суб’єкти аналізу діяльності

Рис. 1.2. Класифікація видів економічного

Рис. 1.3. Класифікація прийомів економічного аналізу

Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику економічним явищам, що

Рис. 1.4. Класифікація інформаційних джерел аналізу

Рис. 1.5. Основні вимоги до інформаційної бази аналізу

Рис. 1.6. Основні етапи аналізу банківської діяльності

Рис. 2.1. Складові пасивів балансу

Рис. 2.2. Критерії оцінки ресурсів комерційного банку

Рис. 2.4. Основні функції, що виконує капітал банку

Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бу-х¬галтерського обліку

К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

Значення цього показника має бути не меншим 0,04.

К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу.

Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0.

Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5.

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням

ТЕМА 3. АНАЛІЗ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ БАНКУ

Рис. 3.1. Структура зобов’язань банку

Рис. 3.2. Класифікація депозитів

Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін

Середній термін використання депозитів:

Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів.

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та часткою великих

Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає

Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:

Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою:

У загальній сумі зобов’язань комерційних банків України велика частка належить

Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки

Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35.

Значення цього коефіцієнта не повинно бути вище 6 разів, або 600 %.

Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що

де МБКотр — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, включаючи

де МБКнадані — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Значення цього показника необхідно зіставити із загальною дохідністю активних

Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше

Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні

Ефективність використання міжбанківських кредитів характеризується коефіцієнтом їх

Цей показник необхідно зіставити з коефіцієнтом ефективності активів, що приносять

Рис. 4.1. Основні напрями аналізу активів банку

Рис. 4.2. Основні завдання вертикального аналізу активів банку

Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих

Рис. 4.3. Основні види активів банку

Рис. 4.4. Розподіл активів за ступенем ліквідності

Рис. 4.5. Склад робочих активів

Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності

Збільшення цього коефіцієнта свідчить про зростання ризикованості банківських

Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповід-ні активи помножити на

Збільшення кількості оборотів, що здійснюють активи, є позитивним явищем. Зростання

Зменшення цього показника свідчить про прискорення оборот¬ності активів і

Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на

Темп приросту кредитних вкладень розраховується за формулою:

За допомогою цього показника визначають, скільки кредитів залишилося непогашеними з

Другий показник доповнює перший і дає змогу по-новому трактувати отримані

Якщо дебетовий оборот значно перевищує кредитовий, то це свідчить про небезпечну